Формування і розвиток політичної думки з проблем міжнародних відносин
Проблеми міжнародних відносин розглядалися мислителями усіх часів і народів. Мислителів давніх цивілізацій найбільше цікавило питання про природу воєн і причини їх виникнення. Зокрема. Лао-цзи різко критикував усяке насильство, війни, армію. "Де побували війська, там росте терен і колючки. Після великих воєн наступають голодні роки... Перемогу треба відзначати похоронною процесією".
Платон виводив політику і війну з природних властивостей людини. Він висловлював міркування про егоїстичну природу людини, яка є джерелом агресивної політики держав. На його думку, усі війни відбуваються задля здобуття багатства. Війну Платон вважає "головним джерелом приватних і громадських лих". Думку Платона про те, що усі війни мають за мету здобуття багатства, підтримав й Арістотель, який вважав, що зовнішня політика має відігравати, насамперед, морально-виховну роль, намагаючись облагородити людину, котру охоплюють негідні пристрасті.
Ціцерон одним із перших поділив війни на справедливі та несправедливі. Війна характеризується ним як вимушений акт, припустимий тільки у випадку безуспішності мирних переговорів.
Н. Макіавеллі одним із перших почав розглядати державу з точки зору інтересів людини. Він зробив висновок про існування зв'язку між зовнішньою політикою держави і добробутом народів, які у ній проживають. Для Н. Макіавеллі мир не є найкращим станом спільноти і асоціюється із застоєм. Він надавав вирішального значення силі як чиннику міжнародних відносин, виправдовував політику експансії, агресивні дії щодо держав-сусідів.
Голландський мислитель Еразм Роттердамський радив шукати причину міжнародних конфліктів у самих людях, насамперед у тих, хто наділений владою, бо саме з "почину монархів" найчастіше починаються війни. Він вважав, що ніщо так не об'єднує народи, як "розуміння взаємної вигоди", а тому дуже важливе значення має розширення міжнародних зв'язків.
Засновником міжнародного права вважається голландський мислитель Г. Гроцій. Він закликав використовувати для розв'язання міжнародних конфліктів тільки мирні засоби і методи. Міжнародні відносини, на його думку, мають базуватися на виконанні певних зобов'язань при утвердженні міжнародного правопорядку. Навіть якщо якась держава порушить правила міжнародного співжиття і дасть привід до війни, не можна одразу починати воєнні дії, а спочатку використати процедуру примирення шляхом безпосередніх переговорів або через посередників. Г. Гроцій першим висловив думку про те, що народи мають взаємно захищати один одного від агресії, бо "той, хто не протистоїть насильству, завданому іншому, заслуговує покарання".
Т. Гоббс пояснював походження міжнародних конфліктів трьома причинами - суперництвом, недовірою і жаданням слави.
У цілому він ставився до війни негативно, бо під час її ведення "нема місця для працьовитості, нема зручних помешкань, ремесел, літератури, а є вічний страх і постійна небезпека насильницької смерті". Т. Гоббс припускав можливість підтримання миру між народами за умови створення політичних організацій, які стояли б над державами.
Цж. Локк розглядав війну як "силу без права". Він ставив питання про відповідальність і покарання осіб, винних у розв'язанні війни, яка є злочином не тільки проти народу чи окремих осіб, а й проти усього людства.
Представник німецької політичної думки Ф. Ніцше вважав війну необхідною умовою для саморегулювання життя, бо під час воєн відбувається відбір найбільш цінних індивідів, формується панівна аристократія. Ф. Ніцше писав: "Життя є результатом війни, а саме суспільство - засіб для війни". У праці "Так казав Заратустра" Ф. Ніцше писав: "Любіть мир як те, що породжує нові війни.
А короткий мир ще більше, ніж тривалий... Війна і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього".
/. Кант аналізував проблеми міжнародних відносин з позиції захисту прав та інтересів людини. Розробник ідеї правової держави вважав, що війна суперечить ролі та призначенню людини, а тому вона немає виправдання. Автор праці "До вічного миру" висловлювався за виконання міжнародних договорів, невтручання у внутрішні справи держав, за розвиток між ними торгових та культурних зв'язків. Кант висуває проект встановлення "вічного миру" шляхом створення всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав, побудованих за республіканським типом.