Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі ХV-XVI ст

В кінці 14 на поч. 15 ст. внаслідок занепаду давньоруської культури на території тогочасної України проникають ідеї європейського Відродження. Спочатку це проникнення має поодинокий характер і дослідники починають цей вплив саме з Києва. Першими явищами цього періоду в Україні стають: 1. Єретичні гуртки. Вони отримали назви: Ожидовілі, Стрихольники. Результатом діяльності єретичних гуртків стало проникнення наукових ідей античного світу та середньовічної арабо-мусульманської культури. Результатом стало переклад давноруською мовою основних текстових джерел європейської культури в українську культуру Відродження приходить через арабську культуру. в українську культуру потрапляють такі ідеї як реформація та гуманізм. Гуманізм – така нова система цінностей духовної культури, в основу якої покладена цінність людської творчості. Представниками реформаційно-гуманістичних ідей в Україні в 15-16 ст. вважаються Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський, Лукаш

Юрій Дрогобич: «Прогностична оцінка року Божого». ПавлоРусин: вважається засновником україно-польсткої ренесансної поезії. перший поет на території України і Польщі вводить ідею створення поезії рідною мовою . .

Ст. Оріховський «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу»

Лукаш з нового міста: відомий як педагог, що робить багато для створення елементів виикнення вищої освіту в Україні. Він вперше формує нову теорію літературних жанрів. Створює нову концепцію педагогіки.

Ренесансно-гуманістичні ідеї, сформувались на ґрунті православної традиціїТакою особливістю, зокрема, було їхнє опертя на середньовічний неоплатонізм, який вони використовували для обґрунтування індивідуальної людини в її стихійному самоствердженні, творчій могутності. Це неоплатонізм Ареопагітик в його українській рецепції вказував на різні шляхи влаштування земного життя, варіанти можливості спасіння: або за допомогою занурення в «океан» божественного світла, як у Івана Вишенського, або через активну діяльність у суспільстві, яка свідчила про набуття цим неоплатонізмом ознак ренесансного антропоцентризму. У зв´язку з цим острозькі поети у своїх уявленнях про істинний спосіб життя надавали перевагу не подвижницьким діянням ченця, а добрим справам, які здійснює у земному житті талановита, діяльна творча особистість — державний діяч, книжник, поет, воєначальник. Не надаючи особливого значення красі людського тіла, вони вивищували духовну красу людини. У дусі барокової культури наголошували на її прагненні до духовної досконалості, наполягали на тому, що самоутвердження здійснюється людиною не через досягнення егоїстичних цілей, а, служіння суспільному благові

Домінантою гуманістичного світогляду була ідея людини, чия цінність визначалася не шляхетним походженням чи багатством, а особистою доброчесністю, фізичною і моральною довершеністю, реалізацією творчих можливостей.

17.Ст. Оріховський «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу»

Станіслав Оріховський розглядав проблему «держава — церква» здебільшого в контексті актуальних завдань державного й церковного життя. У ранній період творчості він надавав пріоритет державі, гостро критикував католицьку церкву; пізніше урівнював їх (кожна повинна займатися своєю справою), а наприкінці життя більший авторитет визнавав за церквою. Свого часу мислитель критикував церкву («Послання до Папи», «Напучення...») за її намагання стати над державою, за привілеї кліру, вплив духовенства на сенаторів, його аморальне життяВихід із цього становища вбачав у реформуванні Польщі з метою вдосконалення державного ладу, політико-правових інститутів, «осудження духовної юрисдикції». Орієнтиром для нього була ренесансно-гуманістична іСтаніслав Оріховський у трактаті «Про природне право», який, на жаль, не зберігся. Серед принципів природного права Станіслав Оріховський виокремлював: право власності, рівних можливостей, дотримання договорів; право на життя, мир, злагоду в суспільстві; право на справедливість, шлюб. Концепція природного права використовувала невідомі докапіталістичним епохам ідеї про вроджені для кожного індивіда особисті свободи.

Напучення польському королеві Сигізмунду Августу" письменник, апелюючи до розуму і порядності молодого польського короля, закликає його здобути прихильність у підданих справедливістю, доброзичливістю, піклуванням про державні інтереси, захистом народу. Вже у вступній частині твору Оріховський наголошує на тому, що король повинен бути передусім мудрим правителем, а для цього необхідно "по змозі вчитися". Цю думку письменник обґрунтовує в наступних частинах свого звернення. Він вважає, що людина, особливо та, яка стоїть при владі, тобто король, повинна прагнути до науки, розвивати свої природні здібності, бо "якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить гідного похвали" . Письменник переконаний, що "ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися".

Творчість І.Вишенського

Найвідоміші твори: "Послання до єпископів..."

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанриЗворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності.

найвідомішим € «Послання до єпископів» («де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками.
Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: осуджував різні форми феодального гніту. лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.
Ідеалом суспільного устрою є «царство Божеє»,
Живучи на чужині, Іван Вишенський не був, проте, відірваний від України, він уболівав за її долю, прагнув бути їй корисним. На Афоні Вишенський почав свою літературну діяльність одночасно з першим поколінням українських полемістів