Творчість Ф. Петрарки. Новаторство, проблематика, особливості лексики, фоніки, тропічного рівня сонетів

Вершиною розвитку італійського класичного сонета є творчість Франческо Петрарки (1304—1374). Поет канонізував класичну форму сонета, який дістав назву петрарківського або італійського. У ньому перші вісім рядків (октава) римуються за схемою аААа аААа, а останні шість (секстет) — за схемою вгдд вгд або вгв гвг чи будьякою їх модифікацією. Петрарці належить збірка “Канцон’єре” (”Книга пісень”), італомовний твір, який складається з двох частин: “На життя донни Лаури” (17 сонетів) та “На смерть донни Лаури” (90 сонетів). Красу Лаури (у перекладі — золоте волося, лавр, приємний подих) Петрарка порівнював із зірками, перлами та квітами.

Новаторство Петрарки полягає в тому, що він не лише створює образ коханої, а й розкриває внутрішній світ свого героя, який любить і страждає. Так Петрарка стає творцем нової, психологічної лірики, що стала дорогоцінним внеском у скарбницю світової поезії.

У своїх ранніх сонетах Петрарка, за висловом Н. Томашевського, «прагнув формальної витонченості, зовнішньої елегантності, що так подобалося сучасникам і перестало подобатися згодом». Але в пізніших сонетах, продовжуючи дотримуватися канонів рими та музичної довершеності сонетів, Петрарка зміщує головний акцент у бік влучності, однозначності та зрозумілості змісту, мовної гнучкості. Пізні сонети та редакції схожі на ритмізовану прозу. Петрарка модернізував сонет, змістив акценти в бік ритмізованої мелодійності та прозорості змісту, хоча й не відмовився від формальної досконалості та пишності, яка була властива сонетам того часу. У своїх сонетах та інших жанрах Петрарка висловлював кохання, патріотичні та релігійні почуття, намагався примирити їх із домінуючою християнською мораллю.

11.Поетичне новаторсто лірики Шекспіра.Порівняльна характеристика шекспірівського та петрарківського сонету

Шекспір створив безсмертні твори, в яких людство ось вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Великий майстер розкриття характерів, Шекспір з незвичайною силою показав трагедії життя.

Шекспірові випало жити в чудовий час. Він був сучасником великої епохи в історії людства, що дістала назву Відродження. То була тривала смуга суспільного і духовного розвитку Європи, коли відбувалося ламання багатовікового феодального ладу і народження буржуазного. Ріст міст, виникнення грошового капіталу, розвиток товарного виробництва, утворення світового ринку, географічні відкриття -- усе це руйнувало віковічні поняття. Був покладений кінець духовному пануванню церкви, з'явилися зачатки нової науки, почав формуватися новий світогляд.

Провісники нового світогляду, що дістали назву гуманістів, протиставивши вивчення людського життя вірі в божественне.

Відродження народилося на рубежі XIII-XIV століть. Перед здивованим Заходом відкрилася забута духовна культура, заснована на здоровому відношенні до людської природи, вільної думки. Розкопки руїн Рима знайшли скульптури незвичайної краси. Виник культ античності. У ній побачили прообраз вільного людства.

Шекспір відбив усі сторони цього складного процесу. У його творах перед нами з'являються як люди, ще схильні жити по старому, так і ті, хто скинув окови віджилої моральності, і ті, хто розуміє, що людська свобода аж ніяк не дає права будувати своє благополуччя на нещастях інших.

Герої п'єс Шекспіра -- люди саме такого складу. Їм властиві великі пристрасті, могутня воля, безмірні бажання. Усі вони -- видатні натури. Характер кожного виявляється з незвичайною ясністю і повнотою. Кожен сам визначає свою долю, вибираючи в житті той чи інший шлях.

Разом з тим у Шекспіра немає ідеальних героїв. Він бачив і відображав у створених їм образах складність людської природи. Як і іншим людям, ніщо людське їм не чужо, у тому числі слабості, омани, помилки і навіть злочини. У Шекспіра був великий дар бачити протиріччя, що властиві людям. Саме це і зробило його драматургом. При цьому він був далекий від того, щоб дивитися на поведінку своїх героїв з погляду строгої моралі. Шекспір чітко зображував зло і добро, але при цьому не впадав у повчальність.

Читаючи п'єси Шекспіра, ми, щоправда, нерідко зустрічаємося з тим, як персонажі міркують на теми моралі, дають оцінку різним явищам, у першу чергу поведінці один одного.

Думка Шекспіра розчинена в образах і ситуаціях його п'єс, і він зумів так повно, усебічно розкрити характери й обставини, що картини, створені їм, багаті і складні, як сама дійсність. Ось чому, коли пропонуються тлумачення п'єс Шекспіра, то вони так само різноманітні, а часом і суперечливі, як думки різних людей про дійсність.

Час йшов, а твори Шекспіра не тільки не вмирали, але усе більше входили в культурний побут людства. Уже через сто років після смерті він був визнаний класиком, а потім зведений у ранг найбільших письменників світу.

У міру того як усе більше визнавалося значення Шекспіра, кожне покоління по-новому осмислювало для себе його твори, по-новому тлумачило їх. Усе більше розкривалися глибокі думки, закладені Шекспіром у його п'єси, усе ясніше ставала його художня майстерність.

Ф. Петрарка написав понад 360 сонетів. Це своєрідний щоденник кохання. Із сонетів виникає портрет коханої: золоте волосся і чорні очі. Петрарка зустрів Лауру, коли вона була ще дівчиною. Невдовзі Лаура вийшла заміж і рано померла. Після її смерті поет написав ще 90 сонетів, тому в книзі «Канцоньєре» ( «Книга пісень» ) є два розділи: «На життя мадонни Лаури» і «На смерть мадонни Лаури». Друга частина збірки втрачає оптимістичний настрій, але забарвлена не в чорний колір, а в синьо-блакитний ( колір надії). В майбутньому вважав поет, він знову зустрінеться з коханою.

Особливе місце серед прихильників сонета посідає В. Шекспір. Шекспірівський сонет (або англійський) мав простішу композицію, ніж італійськофранцузький. Він складався з 3ох чотиривіршів (катренів) та 1го двовірша (дистиха).Перший катрен викладав основну тему сонета, другий давав певний розвиток цій темі, а третій наближав розв’язку. Два останні рядки сонета завершували твір висновком. Але варто зазначити, що англійці, зокрема Шекспір, не завше дотримувались такої композиції.

Сонети Шекспіра є світовим шедевром і, безумовно, найвищим досягненням лірики доби Відродження. Літературознавці вважають, що поштовхом до задуму циклу з 154 віршів було знайомство Шекспіра із збіркою сонетів Сідні “Арістофель і Стелла”, котра була опублікована в 1591 р. по смерті автора. Писав свої сонети Шекспір для елітарного кола знайомих, серед яких були титуловані особи. Тому вони не друкувались. Але шанувальники поезії поступово дізнались про них, бо поширювались їх так звані “руко писні” видання. Нарешті — в 1609 р. вони з’явились друком і з того часу стали надбанням світової літератури.

сонетів Шекспіра мала присвяту: “Л. Н.”. Ще досі залишається відкритим питання, хто ховається за цими ініціалами. Більшість схиляються до версії, що це ініціали або графа Генрі Різлі Саутгемптона, І або графа Вільяма Герберта Пемброка. Існує версія, що це ініціали оксфордського студента Генрі Віллоубі, котрий в 1594 р. випустив у світ поему про нещасливе кохання.

12.Філософська та політична алегорія в поемі Данте "Божественна комедія"

"Божественну комедiю" визнано вершиною творчостi найвидатнi шого

iталiйського поета, основоположника iталiйської лiтератури Данте

Алiг'єрi. Сучасники поета з простих людей вiрили навiть, що вiн склав

справжнiй путiвник потойбiчним свiтом, але насправдi змiст поеми не

обмежується лише художнiм втiленням мiстичних уявлень про життя пiсля

смертi. тлумачити змiст цього твору можна з рiзних поглядiв: як

буквально (власне змалювання подорожi лiричного героя потойбiчним

свiтом), так i алегорично, а також морально-етичного. тобто кожна подiя

з одного боку описується, як така, але несе у собi додаткове

навантаження.

За традицiйним релiгiйним розумiнням, Пекло - це мiсце для покарання

безнадiйних грiшникiв, Чистилище - для тих, хто ще має змогу

врятуватись, тодi як Рай - винагорода за праведне життя. Йдеться про

певну моральну оцiнку вчинкiв: куди саме потрапить людина визначається

її земним життям:

Душа тут кожна свiй проходить суд:

Сказала, вчула та й пiшла до ями.

Отже, навiть буквальний аспект вже подiляє людей на поганих та добрих.

Але в "Божественнiй комедiї" Данте йдеться здебiльшого не про конкретних

осiб, виведенi в поемi образи водночас символiзують певнi принципи або

явища. Образ Вергiлiя, що супроводжує лiричного героя у Пеклi, не лише

(i не стiльки) є образом конкретної особистостi, а втiленням принципiв

пiзнання свiту, позбавленому вiри. Данте визнає його своїм вчителем, але

Вергiлiй має лишатися в Пеклi. Не випадково як порятунок для нього

пропонується чекати приходу Беатрiче - не просто жiнки, а алегорiї

кохання, любовi до людей, а за деякими тлумаченнями - вiри, чи навiть

теософiї.

Алегорiї в творi теж не однозначнi, наприклад, звiрi, що заступають

поетовi шлях у темному лiсi представленi за традицiйним тлумаченням

символiв: леопард - коварство, лев - жорстокiсть, вовчиця -

ненажерливiсть, хтивiсть, але iснує й iнше тлумачення: леопард -

полi-тичнi супротивники Данте, лев - король Францiї, вовчиця - римське

папство. Значення алегорiй нашаровуються одне на одне, надаючи змiсту

нiби додатковий вимiр.

Розгорнутою алегорiєю є й сама подорож - це пошук правильного шляху для

людської душi, оточеної грiхами, спокусами та пристрастя ми. Пошук сенсу

буття. Головна дiя взагалi вiдбувається саме в душi лiричного героя.

Пiзнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, вiн змiнюється,

пiдноситься до розумiння найважливiших iстин про свiт i про себе

Саме у частинi, присвяченiй Раю (найменш досконалою з художньої точки

зору), i визначається головна цiннiсть: любов. Не лише кохання, яке

шукав лiричний герой на початку своєї подорожi, а любов у найширшому

значеннi цього слова, "Любов, що водить сонце й зорнi стелi". Але ж i в

Євангелiї стверджується, що Бог - це любов, хоча тривалими iсторичними

перiодами церковнi дiячi намагалися не зосереджува ти увагу на цьому

аспектi.

У добу середньовiччя, коли створювалась поема, цей висновок був надто

смiливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголов нiшою

цiннiстю.

13-14Божественна комедія
Жанр «комедії» був популярний у Середньовіччі, так називали твір із сумним початком і щасливим кінцем, написаний народною мовою. Нащадки дали їй назву «божественна», маючи на увазі її художню досконалість і красу. Мета, яку ставив перед собою автор,— відвернути людину від гріха. Це і є справжній сюжет «Комедії»: відкриття людиною всесвітньої гармонії через подолання гріховності, суспільного й політичного хаосу земного, матеріального світу. Цій меті підкоряється композиція твору. Він складається з трьох частин: «Пекло», «Чистилище», «Рай». Кожна частина має 33 пісні, і з першою вступною вся поема складається зі 100 пісень. У композиції поеми Данте використовує християнську символіку чисел. Число 3 найхарактерніше у християнській символіці, саме воно втілює гармонію. Цю ідею він розкриває не тільки в кількості частин, а й у будові вірша: «Комедія» написана тривіршами (терцинами).
Твір має алегоричний зміст: абстрактні поняття, думки автор виражає через конкретні образи й події. Сам образ поета має алегоричний характер, він символізує душу людини, яка шукає істини. Його мандри по пеклу і чистилищу треба розуміти як шлях до справжньої віри попри спокуси й випробування.
Уже початок «Комедії» розкриває неоднозначність змісту твору. Блукаючи в «темному лісі» і втративши надію знайти «просту дорогу», Данте намагається піднятися на гору, якою «кінчалася ота долина». Темний ліс — це і алегорія обставин життя самого Данте, і політична ситуація в Італії того часу тощо. Пагорб — царство гармонії і справедливості. Спочатку Данте здається, що піднятися в гору буде дуже легко, але йому зустрічаються різні перешкоди: пантера, що є алегорією зрадництва, лев — гордість і тиранія, вовчиця — жадоба і егоїзм. У пекло поета супроводжує Верґілій. Цей римський поет-язичник є алегорія розуму. Коли Данте спускається в пекло, задихається від сірчаного диму, не в змозі винести тих страждань, що побачив, його підтримує Верґілій (алегорія зрозуміла: у тяжких випробуваннях і стражданнях душу повинен підтримувати розум). Образ Беатріче символізує кохання, яке підносить людину, розкриває безмежну любов Бога до людей.
Гуманістичний пафос поеми полягає в тому, що Данте вперше в середньовічній літературі оцінює людину відповідно до її земного життя. 9 кіл пекла, які проходить поет, відбивають його ставлення до людських пристрастей. У першому колі він зустрічає нехрещених немовлят і славних язичників, вони не страждають, а тільки тужать, тому що в християнському світі їм немає місця в раю. У другому колі він бачить Паоло і Франческу, закоханих, які і в пеклі не хочуть розлучатися. Поет співчуває їм, і в цьому теж виявився гуманістичний пафос: середньовічна література не знала співчуття до грішників. В останньому, дев’ятому колі, поет бачить графа Уголіно, це політичний діяч, який зрадив своїх однодумців, за це, на думку Данте, він має покарання аж на самому дні пекла. Але навіть такий грішник викликає співчуття поета. Уголіно і його дітей заточили у Пізанську вежу, де вони померли страшною голодною смертю. Данте засуджує Уголіно-зрадника, але співчуває Уголіно-батьку.
Поема «Божественна комедія» глибоко національна, а Данте виступає як патріот Італії, але її значення ще в Середньовіччі вийшло за межі національного, вона відобразила моральні здобутки свого часу й підготувала появу світогляду Відродження.

Наши рекомендации