Німецький героїчний епос. «Пісня про Нібелунгів», історична основа, тема ідея. Особливості німецького епосу
Німецький епос XII—ХIIІ ст. запозичений з племінних епічних пісень. Він не був до певної міри національним, як французький чи іспанський епос. Його герої не виступали захисниками батьківщини чи народу від загарбників, їхні богатирські подвиги обмежувалися інтересами особистими чи сімейно-родинними. Основною постаттю циклічних об’єднань племінних розповідей став Етцель (Аттіла) — проводир гунів (кочового народу), який здійснював спустошливі походи проти різних народів.
Поема «Пісня про Нібелунгів» (близько 1200 р.) дійшла до нас в десяти повних рукописах. Три з них написані на пергаменті і належали до XIII ст.; сім інших — до XIV ct., XV і XVI ст. Автор її — придворний шпільман, лицар чи людина, яка проводила своє життя в колі лицарів, змалював трагічне минуле, відтворив сучасну для нього епоху, позначену кривавими феодальними чварами й безмежними людськими стражданнями. Головним мотивом став мотив зіткнення добра й зла.
Головна тема поеми — показ феодальної суперечки та зображення родинно-побутових мотивів, а ідея — засудження жорстокості феодальних суперечок, вчинків, які несли горе народним масам.
Крімхільда — зразок німецької жінки Середньовіччя. Вона не лише відчувала любов, а й керувалася глибокими моральними принципами. Віддавши назавжди своє серце коханому, вона ніколи не прагнула забрати його назад. Вона хотіла кохання і готова була на самопожертву. Жіночність, м’якість, доброта поєднувалися в ній із суворою мораллю. Звістка про загибель Зігфріда зробила її серце холодним. Заради помсти вона принесла у жертву незаплямовану совість, залишила місто, вдруге вийшла заміж не за молодого героя-лицаря, а за грізного правителя гуннів.
Вона не втратила гордості, коли її принижували, в щасті була здатна простягти руку навіть своєму ворогові. Героїня вміла не лише пробачати, але й робила це так, що той, кого пробачала, не відчував ніякого приниження. Разом з тим мужність у неї переважала над жіночністю. Це відбулося через те, що з боку братів вона зазнавала грубості й насилля. Тому теж не відчувала до них ні любові, ні поваги, проявивши щодо них жорстокість. У ній неможливо впізнати колишню ніжну жінку. Таким чином, її вчинок спонукала не родинна помста, а палке кохання. Вона відчувала свою провину в тому, що довірилася Хагену і розповіла про таємницю свого чоловіка — вразливе місце на його тілі; що своїми руками нашила на його одязі умовний знак і попросила Хагена під час битви прикривати це місце щитом.
Таке змалювання жінки в німецькій літературі було нормою. У більшості випадків жінки chanson de geste були вільні від сентиментальності, тримали себе незалежно, діяли рішуче, майже не вагаючись. Промовистим прикладом був образ Брун-хільди. Вона цінувала чоловіка передусім як доблесного воїна, сама любила вступати в поєдинок і спостерігати за поєдинком. Навіть її ім’я, яке походило від ісландського hildr, означало «поєдинок, що відбувався на освячуваному огороджуваному місці».
Гунтер — бургундський король. Спочатку він був показаний могутнім, великодушним і мудрим правителем, який піклувався про своїх рідних і підданих. З часом дуже змінився, перетворився на негативного, злого короля. Він усунув свого колишнього товариша і союзника Зігфріда, не перешкодив вбивству, прийняв сторону не сестри, а дружини. Піддавшись на умовляння Хагена, позбавив Крімхільду скарбу нібелунгів. При цьому він не відчув за собою ніякої провини, бо в його свідомості мораль короля і загальнолюдська мораль не співпадали.
Зігфрід — королевич, переможець нібелунгів. Йому притаманні всі риси ідеального епічного героя: богатирська сила, шляхетність, мужність, чесність, гідність, скромність, відданість дружбі і коханню. Він не історична особа, а героїзований казковий персонаж. У ньому поєднані риси героя міфів і казок з рисами лицаря. Як і Гомерівський Ахілл, мав вразливе місце: викупавшись у крові дракона, став невразливим до стріл, проте лист липи, який упав з дерева і прикрив частину тіла між лопатками, став для героя небезпечним місцем. Саме туди і спрямував свій спис Хаген. Ім’я Зігфрід складалося з двох частин (нім. Sieg— перемога, Fried— мир).
Хаген — вірний васал Гунтера. Він сильний, хоробрий, кровожерливий, підступний і хитрий. На його рахунку два страшні злочини — вбивство Зігфріда і маленького сина Крімхільди Ортліба. Він убив Зігфріда не лише тому, що був васалом Брунхільди і знав бажання своєї панни (хоча прямо про це вона його й не просила), а тому, що хотів усунути його як ідеал, що постійно нагадував бургундам про їхню власну недосконалість. Хаген не обмежився лише вбивством Зігфріда, а й відібрав у Крімхільди скарб Нібелунгів, зробивши її бідною і матеріально залежною від своїх братів. Крім того, прагнув назавжди викорінити у неї та інших пам’ять про нього.
Війна для Хагена — стихія, він призвідник міжусобиць. Це через нього Гунтер озброївся під час візиту до сестри, що й призвело до трагедії.