Адміністративно-територіальні зміни України після Другої світової війни. Формування сучасної території України

1. Конференції лідерів держав антигітлерівської коаліції і проблема, західних кордонів СРСР.

2. Встановлення західних кордонів України.

3. Передача Криму Українській РСР.

Друга світова війна призвела до значних змін у долі України. Повоєнна Україна у багатьох відношеннях виявилась дуже відмінною від тієї, якою вона була до війни. Хоча у війні Україна і зазнала значних збитків (зруйнований економічний потенціал, значні людські втрати), проте значно розширились її кордони, зросла політична й економічна вага республіки в СРСР, вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть майже всі українські землі опинились у межах однієї держави.

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно і України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945) та Потсдамської (1945) конференцій лідерів держав антигітлерівської коаліції.

Остаточно обриси повоєнних кордонів УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних розмежувань та юридичному закріпленні західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 р.

Особливо складними і тривалими були врегулювання територіальних питань з Польщею та ЧСР. На цей процес значний відбиток справляло міжнародне становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Східній Європі.

Першим кроком на шляху україно-польського територіального розмежування стала Люблінська угода між урядом УРСР і польським Тимчасовим Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина споконвічних українських (частина Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина) земель, де проживало майже 800 тис. українців, передавалася Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалось підтримати польський про-радянський уряд і згладити негативне сприйняття польською громадськістю радянської агресії 1939 р.

Домовленість між СРСР і Польщею було досягнуто 16 серпня 1945 p., коли було укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону. Ця угода закріплювала кордон по "лінії Керзона" з відхиленнями на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а на окремих ділянках сімнадцятикілометрове (район Немирів-Ялувка) і навіть тридцятикілометрове (район р.Солонія і м.Крилів).

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 p., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками. Внаслідок цього до Львовської області увійшли землі в районі міста Кристополя (згодом переіменованого в Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола міста Нижні Устрики Дрогобицької області. З наближенням радянських військ до кордонів Чехословаччини постало питання про подальшу долю Карпатської України. У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е.Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР і СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Карпатську Україну вирішувалось на користь Чехословаччини.

Але зі вступом радянських військ на територію Карпатської України ситуація змінилась. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення впливу в Центральній та Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське - керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рухи населення краю.

Зі звільненням краю від фашистської окупації вийшли з підпілля як Народні комітети, які стали відігравати роль органів місцевого самоврядування, так і комуністи, які 19 листопада 1944 р. створили самостійну Комуністичну партію За карпатської України. Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалось. Більша частина краю була включена в зону, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації.

У таких умовах 26 листопада 1944 р. в місті Мукачеве було скликано з'їзд Народних комітетів. На цьому з'їзді було схвалено Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною, обрали Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформували уряд. Досить швидко було створено всі атрибути державності Закарпатської України — суд, прокуратуру, збройні сили, органи управління на місцях та ін.

Події в Закарпатті турбували уряд ЧСР. Міністр закордонних справ Я.Масарик відверто заявив, що Закарпаття не буде віддано, бо "Росію не можна пускати в Європу". Та хід подій змушував керівників Чехословаччини враховувати нові обставини. Позиція населення Закарпаття була чіткою і послідовною — до України. СРСР, порушуючи попередні угоди, прагнув як найшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь. Усі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення повоєнної міжнародної конференції наражались на спротив сталінського керівництва. Зрештою уряд ЧСР змушений був поступитися. У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачеві. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував без згоди населення Закарпатську Україну як державне утворення.

Виступаючи 30 червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР, М.Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній Українській державі.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким визнавалось право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично закріплювалися кордони встановлені в червні 1940 р.

Отже, повоєнний процес врегулювання кордонів УРСР відбувався методами, притаманними тоталітарним режимам і в інтересах його стратегічних інтересів, які співпали з прагненням українців об'єднатися в єдиній державі.

Процес врегулювання територіальних питань мав для України такі наслідки: були остаточно визначені та юридично визнані кордони республіки; територія УРСР збільшилась на 110 кв. км; відбулись демографічні зміни; основну частину українських земель було об'єднано в складі однієї держави.

Об'єднання українських земель, вихід на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки республіки. У листопаді 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла указ про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР, Державний гімн УРСР. Червоний прапор з написом "УРСР" було замінено двоколірним: верхня частина, що становила 2/3 ширини полотна, була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа і молота, а над ними — п'ятикутної зірки. Деяких змін зазнав і герб УРСР. З початку 1950 р. було започатковано виконання гімну УРСР.

Завершення формування сучасної території України відбулося у 1954 р. У цей рік відбулась помпезна кампанія відзначення 300-річчя Переяславської угоди. Країною прокотилась широка і гнучка пропагандистська кампанія. ЦК КПРС обнародував тринадцять "тез", в яких доводилась непохитність "вічного союзу" українців з росіянами. Центральною подією ювілейних торжеств стала передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом та Україною, прийняла указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР". Як зазначалось, акт є "свідченням дружби російського народу".

Але кримський "подарунок" був не таким доброчинним актом, як спочатку здавалось. Приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і політичних проблем. У результаті війни і депортації татар в регіоні панував економічний хаос. До того ж росіяни, що проживали в Криму (860 тис. чол.), чинили спротив будь-яким спробам українізувати життя області. Таким чином, в УРСР стала більш помітнішою присутність росіян, що сприяло подальшій русифікації України.

Непорушність існуючих кордонів підтверджена двосторонніми договорами незалежної України з Польщею (1996 p.), Росією (1997 p.), Румунією (1997 p.).

Ключові дати

1945 р. - приєднання Закарпатської України до СРСР

1954 р. - передача Україні Криму