Політична культура сучасної україни
Політична культура сучасного українського суспільства характеризується такими основними рисами:
1. Фрагментарність. Ця риса проявляється не тільки в поляризації регіонів, вікових груп населення, але і в рамках особистої свідомості громадян. Так, впевненість людини в необхідності демократичних перетворень часто поєднується з впевненістю, що Україну "спасе" тільки "сильна рука".
2. Існування протиріч між політичним ідеалом (западні демократії) і реальним його утіленням. Це проявляється, наприклад, в опитуваннях громадської думки коли більше половини опитаних повністю або частково погоджуються з тим, що необхідно проявляти інтерес до політичної ситуації в суспільстві з метою розширення особистої участі в управлінні. В той же час багато тих, хто вважає такий інтерес марним, оскільки "влада приймає рішення, які вигідні їй самій".
3. Такі протиріччя знаходять свій прояв в широкому спектрі негативних емоцій по відношенню до політики і її інститутів в українському суспільстві: від тотальної апатії до агресивного протистояння. Аполітичність часто стає громадянською позицією.
4. Матеріальне неблагополуччя широких верств населення, розкіл суспільства на "бідних" і "багатих" призводить до пошуку зовнішніх і внутрішніх "ворогів народу" –груп, винних в тому, що коїться. Часто такий розподіл проходить на основі національної ідеї, мовного питання.
5. Основним, поляризуючим масову свідомість фактором являється орієнтація на Росію чи на Захід (США) як потенціального партнера і еталон економіко-політичного розвитку. Дія цього фактора підтримується невизначеністю зовнішньополітичного курсу України.
6. Політична культура України має яскраво виражені регіональні особливості. Так, в Центральній Україні домінують помірні політичні погляди, нахил до консенсусу в відношеннях з Росією. На Західній Україні домінують радикальні настрої в питаннях мовної політики, відносин з Росією, орієнтація на країни Східної і Західної Європи, в політичному просторі активно представлені партії правого крила. Східна Україна представлена в значній мірі російськомовними українцями і орієнтована на зближення з Росією. Тут більш активно діють комуністична партія і партії лівого крила.
7. Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі компоненти культури, а багато з існуючих мають ще не сформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.
На формування названих рис політичної культури в Україні впливали такі чинники:
- багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів національного відродження) була відсутня;
- розчленування України на території та включення їх до країн з різними культурними і політичними системами, що призвело до побутового, психологічного і політичного відчуження між різними частинами народу;
- панування комуністичного режиму, що спричинилося до деформації рис індивідуалізму і прагматизму, формування патерналістських і колективістських цінностей.
Сьогодні в Україні складається ситуація, за якої без реформування політичної, правової, економічної і духовно-культурної системи неможливе формування сучасної демократичної політичної культури, неможливе швидке реформування соціальних інститутів. Тому політичні сили реформістського спрямування повинні забезпечувати через засоби масової інформації ідеологічну основу реформ і підготовку управлінської еліти, здатної мислити і діяти в умовах конкурентного середовища.
Особливо важливим є завдання формування політичної культури молоді, яке можливе лише за умови здійснення загально громадського виховання, органічного поєднання політичного виховання із моральним і релігійним, із принципом максимального використання можливостей самовиховання молоді. Адже саме молоді властива особлива критичність, загострене відчуття нового, прогресивного, передового. Саме з неї сьогодні формується нова еліта української нації, яка покликана вивести нашу країну на передові позиції сучасної цивілізації.
Питання й завдання
1. Охарактеризуйте основні структурні елементи політичної культури.
2. Які основні функції політичної культури?
3. З якою метою в науковий оборот уведене поняття "тип політичної культури"?
4. Які критерії лежать в основі виділення типів політичної культури?
5. Які фактори і як впливають на процес формування й розвитку політичної культури?
6. Визначите основні шляхи формування політичної культури.
7. Охарактеризуйте політичну культуру сучасної України й тенденції її еволюції
Рекомендована література
1. Бурдяк В.І. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів. – Чернівці, 2004.
2. Дмитренко М. Особливості сучасної української політичної культури: проблема визначення // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5. – С. 134 – 138.
3. Мелешкина Е. Ю., Толпыгина О.А. Политическая культура // Политический процесс: Основные аспекты и способы анализа /
Под. ред. Е. Ю. Мелешкиной. – М., 2001.
4. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: Історична ретроспектива і сучасні реалії. – К., 1998.
5. Півнева Л. Політична і популярна культура як предмет політологічного аналізу // Політичний менеджмент. – 2006. – № 6. – С. 74 – 81.
6. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Л., – 2001.
7. Подмазко Є. Концептуальні основи політичної культури як наукової теорії // Політичний менеджмент. – 2007. – № 7. – С. 108 – 114.
8. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.
9. Хилько М. Політична культура населення України: аналіз розвитку громадянських якостей // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 115 – 126.
Терміни і поняття
Абсентеїзм –ухилення громадян, які мають виборче право , від участі у виборах.
Абсолютизм –необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі – монархові та для якої характерний найвищий ступень централізації державної влади.
Автократія– система управління, за якої необмежена верховна влада у державі належить одній особі й не контролюється представницькими органами.
Автономія– форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.
Авторитаризм– тип політичного режиму, який характеризується концентрацією влади в центрі і відчуженням народу від реальних важелів державної влади, обмеженістю прав і свобод громадянина, домінуванням командних, адміністративних методів управління.
Агітація– поширення політичних ідей та гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій.
Адміністрація– сукупність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, відомчі установи, виконавчі комітети, апарат президента, губернатора тощо), діяльність яких визначена законом чи конституцією країни.
Апатриди– особи, які не мають громадянства й підданства жодної держави, проте мусять дотримуватися законів тієї країни, в якій вони зараз перебувають.
Бюрократія–1)вищий привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; 2)ієрархічно організована система управління державою чи суспільством з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.
Вето – передбачений конституціями деяких країн акт, завдяки якому глава держави або верхня палата парламенту можуть призупинити впровадження законів або рішень, прийнятих парламентом чи його нижньою палатою.
Герб державний – відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо.
Гімн державний –урочиста пісня, офіційно визначена як символ державної єдності.
Громадські об'єднання –об'єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.
Громадянство –формально зафіксований правовий зв'язок людини з державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав та обов'язків.
Група тиску – суспільно-політичне об'єднання, яке прагне задоволення власних інтересів через вплив на державну владу або політичні партії. Від партії Г.Т. відрізняється тим, що вона безпосередньо не бореться за владу, не бере участі в керівництві та управлінні державою.
Демагогія –форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.
Демократія –форма політичної організації суспільства, яка визначає джерелом влади народ, його право вирішувати державні справи, водночас захищаючи громадські права і свободи.
Держава – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.
Держава правова –тип держави, основним ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.
Держава соціальна –держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.
Державний устрій –спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.
Диктатура – нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим.
Економічна політика – взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних державних рішень та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.
Закон – нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного, державного життя і має вищу юридичну силу.
Імпічмент –особливий порядок і встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.
Інавгурація –урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.
Інституціональна підсистема – сукупність державних і недержавних інститутів, які виражають і представляють у політичній системі різні за значущістю інтереси, – від загальнозначущих до групових і приватних.
Коаліція –союз політичних партій або угруповань, створений на добровільних засадах для спільної участі у виборах або створення спільного (коаліційного) уряду.
Компроміс –згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.
Комунікативна підсистема – підсистема політичної системи суспільства, в якій реалізуються відносини між індивідами, соціальними спільнотами та інститутами з приводу організації та функціонування влади і у зв’язку з виробленням і здійсненням певного політичного курсу.
Комюніке –офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними і громадськими діячами, делегаціями у міжнародних відносинах.
Консенсус –згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства.
Конституція – основний закон держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, основні права, свободи і обов'язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій держави тощо.
Конфедерація –союз декількох суверенних держав, що поєднуються для проведення єдиної політики в певних цілях, наприклад, для спільної оборони, рішення економічних, енергетичних, транспортних проблем і т.д.
Конформізм –пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами.
Корупція –злочинна діяльність щодо використання посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення. Типові вияви – підкуп чиновників, політичних діячів, хабарництво, протекціонізм.
Криза політична –тимчасове припинення або припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.
Культурна підсистема являє собою сукупність субкультур, політичний менталітет, конфесіональні системи, приоритетні цінності і переконання, стереотипи політичної поведінки тощо.
Лобізм –1) діяльність соціальних груп, які відстоюють свої особливі політичні інтереси; 2) групи тиску на органи законодавчої і виконавчої влади.
Менталітет політичний – сукупність та специфічна структура, склад різних психічних властивостей, якостей, особливостей та проявів, що використовується головним чином для позначення оригінального способу мислення, складу розуму або навіть розумонастроїв.
Монархія –форма правління, за якої державна влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави – монарха, здебільшого спадкоємного.
Нормативна підсистема– підсистема в політичній системі суспільства, в якій реалізується сукупність правових, політичних, моральних норм, а також звичаїв, традицій, обрядів, регулюючих політичні відносини.
Опозиція –1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).
Парламент –найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням. У деяких країнах парламенти мають специфічні назви: конгрес – у США, кортеси – в Іспанії, сейм – у Польщі, кнесет – в Ізраїлі, Верховна Рада – в Україні і т. ін.
Підданство –приналежність особи до якоїсь держави, перебування під її юрисдикцією.
Політична орієнтація – певні уявлення політичних суб'єктів про цілі, завдання діяльності політичних партій, політичного режиму, суспільства в цілому.
Політична культура –невід'ємна частина загальнонаціональної культури. Це насамперед політичний досвід людства, соціальних спільностей, великих і малих соціальних груп, отриманий у ході історичного розвитку. Існуючи в певних формах, цей досвід впливає на формування політичної свідомості людей і в остаточному підсумку виражається в їх політичних орієнтаціях й установках. Останні визначають політичну поведінку людей.
Політична партія –це безперервно діюча організація, що існує як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях, націлена на одержання й відправлення влади й прагнуча із цією метою до народної підтримки.
Політична поведінка –взаємодія суб'єкта з політичною реальністю, яка охоплює його дії та орієнтації щодо політичної практики.
Політична свідомість –це система політичних знань, цінностей й ідейно-політичних переконань людей, на основі яких виробляються найбільш стійкі й значимі політичні орієнтації й установки людей відносно політичної системи і їхнього місця в даній системі.
Політична система –сукупність політичних інститутів, суспільних структур, норм і цінностей, а також їхніх взаємодій, у яких реалізується політична влада й здійснюється політичний вплив.
Політичний блок– об'єднання, союз політичних партій, громадських організацій, груп людей задля узгоджених дій, досягнення спільних, насамперед політичних цілей.
Політичні інститути –сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).
Політичні цінності –це етичні й нормативні судження про політичне життя, про політичні цілі, на реалізацію яких спрямована політична діяльність. Політичними цінностями є законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість й ін.
Республіка –форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.
Самоврядування місцеве –політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави.
Символіка політична –різноманітні знаки, символи, які є предметами або актами людської поведінки, що відносяться до політичної сфери і є культурною пам'яттю певних соціальних груп чи всього суспільства.
Соціальна політика –діяльність держави по збалансованому розвитку суспільства, забезпеченню стабільності державного правління й соціального захисту населення.
Суверенітет –незалежність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. Суверенітет народу – визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади.
Тоталітаризм – різновид політичного режиму, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.
Унітарна держава –єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.
Федерація –форма децентралізованого державного устрою, за якої ознаки державного утворення притаманні як державі в цілому, так і її складовим частинам, що вважаються суб'єктами федерації.
Форма правління –організація верховної державної влади, порядок утворення її органів, та їх взаємини з населенням.
Цивілізація –форма спільного життя людей, якій властиве відтворення власної матеріальної і соціально-політичної структури відносин на основі пріоритету властивих їй духовних норм, цінностей, ідеалів і життєвих сенсів.