Українська мова як державна. Функції державної мови

Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.

Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Норми характеризуються системністю, обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

Українська мова як державна. Функції державної мови.

Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав. За

загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена

законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування

держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади (

законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти,

культури, науки, документації і т. д. ).

На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни

“офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”,

наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова

Італії – італійська..

1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не

знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування.

Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші –

найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації,

спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для

самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських

мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає

свою мову, поступово зникає.

2. Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і

міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, “людина спілкується з собі

подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна

людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості,

інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і

тільки мова робить його доступним. “Заговори – і я тебе побачу”, -

стверджували ще античні мудреці. Таким чином, завдяки експресивній

функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу

репрезентувати свій внутрішній світ.

3. Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання. Людина ніколи

не пізнає світ “з нуля” – вона користується не лише індивідуальним 4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й

існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо

якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку

ставить нас мовна доля”. Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна

мова.

5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення

особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у

народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови

іноді називають державотворчою.

Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб

створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання),

магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.