Психіка людини і безпека життєдіяльності

Психіка людини— це здатність її мозку відображати об'єктивну дійсність у фор-мі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Вона проявляється у таких трьох видах психічних явищ:

1) психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля);

2) психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес);

3) психічні властивості— сталі душевні якості, що утворюються у процесі життє-діяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекват-ними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект).

Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної ре-акції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіо-логічними властивостями людини, які визначають її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Крім першої сигнальної системи (реакції на подразнення органів чуття), людина має другу сигнальну систему — реакції на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Для людини слово — це не тільки поєднання звуків чи зображення букв, але і насамперед форма відображення матеріальних явищ і предметів навколишнього світу в поняттях і думках. За допомогою сло-ва утворюються загальні поняття. За допомогою слова передаються сигнали про конкретні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подраз-ником сигналом сигналів. У деяких випадках слово може бути негативним под-разником і викликати негативні емоції, стресові ситуації, розлади нервової сис-теми, що призводить до порушення функціонування всього організму.

Рівні розвитку нервової системи визначають типи поведінки людини.

Людині притаманні такі види поведінки:

1) інстинктивна поведінка— це дії, вчинки, які успадковуються видом «Homo sapiens». На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов'язані із самозбереженням, продовженням роду тощо;

2) поведінка за навичками— це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до ав-томатизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки);

3) свідома поведінка— найвищий рівень психічного відображення дійсності та взає-модії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої — це знання конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самос-відомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною роз-витку особистості. Інстинкти і навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і галь-мувати інстинкти. Поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.

До властивостей людини як особистості належить все те, що: зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси); виявляється у взаємодіях з ін-шими суб'єктами або предметами навколишнього середовища (особливості пове-дінки, спілкування, поведінка в конфліктних ситуаціях). Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи, ступенем прояву та мож-ливостями вимірювання. Їх можна класифікувати за трьома основними ознака-ми: 1) атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уяви-ти і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров'я, мова, спрямованість); 2) риси — це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях, їх дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, са-мостійність); 3) якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву зале-жно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення). Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Стать— сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологі-чні. Вік — поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народження до фізичної смерті. Можна ви-ділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологіч-ний. Темперамент — це риса, яка визначає нашу індивідуальність. Виділяють такі основні типи темпераменту, як холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. На базі темпераменту в людини формуються і риси її якості, і багато в чому життя.

Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні — це мисли-тельні здібності людини. Його сутність зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Інтелект дозво-ляє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рі-шення та відповідної поведінки. Він має особливе значення в нестандартних си-туаціях. Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя. До найважливіших харак-теристик інтелекту належать: глибина, критичність, гнучкість, широта, швидкість, оригінальність, допитливість.

Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема неможли-ві без відповідальності її суб'єкта. Відповідальність — це поняття, яке відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між: особистістю, колекти-вом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Ві-дповідальність визначає ставлення людини до обов'язку і до наслідків своєї пове-дінки. Тягар відповідальності нерідко зумовлює постійну тривогу і стурбовані-сть та навіть невролітичні прояви. Відповідальна поведінка виявляється у вчин-ках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які більшою мі-рою беруть відповідальність за події, що відбуваються в їх житті, на себе. Інші мають схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі. Люди пер-шого типу вважають себе відповідальними за свою безпеку, здоров'я, а якщо во-ни хворі, то звинувачують себе і вважають, що їх одужання багато в чому залежить від їхніх дій. Люди другого типу вважають, що здоров'я і хвороби — це результат випадковий і сподіваються, що одужання настане внаслідок дій інших людей.

У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні психі-чні властивості — базові риси, серед яких можна відзначити наступні риси з по-лярними ознаками: високі або низькі оцінки; товариськість або замкненість; емоційна стійкість або нестійкість; настійливість або покірність; експресив-ність або витриманість; висока або низька сумлінність; сміливість або бояз-кість; ніжність або суворість; підозрілість або довірливість; мрійність або прак-тичність; проникливість або наївність; тривожність або впевненість у собі; ра-дикалізм (гнучкість) або консерватизм (ригідність); самостійність або залеж-ність від групи; високий або низький самоконтроль поведінки; напруженість або розслабленість. Базові риси конкретної людини можна визначити за допомо-гою тестів. Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістич-ність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі в сус-пільних справах, низький рівень самостійності, доброта. Серед базових рис — одні бажані, а інші — не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій. Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяльність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореляцію, тобто підсилювалась наявними рисами особистості. Знання власних рис — це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини, зберегти здоров'я.

Характер— це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її дія-льності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Він є сукупністю певних рис особистості. Однією з основних класифікацій характеру людини є класифікація за її ставленням до певних аспектів діяльності: 1) до праці — працелюбство, старанність, відповідальність, ініціативність, настійли-вість, схильність до творчості або протилежні — пасивність, безвідповідаль-ність, лінощі тощо; 2) до інших людей, колективу, суспільства — това-риськість, чуйність, уважність, колективізм і замкненість, презирство, ін-дивідуалізм; 3) до самого себе — самоповага, гордість, самокритичність, са-молюбство, самовпевненість, егоїзм; 4) до речей — акуратність, бережливість, щедрість, неохайність, недбалість, скупість. Ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, своєю чергою, визначає результативність і ефектив-ність життєдіяльності людини та її безпеки.

Якості людини

Якості людини— це ті її властивості, які виявляються по-різному залежно від умов, ситуацій. Основними властивостями людини, які значною мірою впливають на її життєдіяльність є здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). Розрізняють загальні (притаманні багатьом людям) та спеціальні здібності (властивості, які дають змогу досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності). Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні — талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей — геніальність. Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатками.Індивідуальна своєрідність задатків кож-ної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей. За-датки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. До них належать психологічні процеси, ступінь їх появу.

Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття — основа знань людини про навколишній світ, відображення властивостей предметів, що виника-ють у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. Відчуття має рефлекто-рний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулю-ється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття — відображення у свідомості людини пред-метів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття. Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяні минулий дос-від, очікування, застереження, значущість для людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає людина, накладається на ту, яка в неї вже є. Сприй-няття поділяються на види за кількома ознаками: 1) за провідним аналізато-ром (зорове, слухове, дотикове тощо); 2) за формою існування матерії (простір, час, рух); 3) за активністю (сприйняття мимоволі і навмисне). Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори голо-вного мозку. За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити небезпечну ситуацію і адекватно реагувати на неї. Особливе значення мають та-кі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпе-ки, надійність сприйняття в умовах дефіциту часу, сприйняття простору тощо.

Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті — однієї з найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на ор-гани чуття в даний час, то пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому; це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Виділяють два види пам'яті:

1) генетичну (видову), яка зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково;

2) набуту (прижиттєву), що зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі форми набутої пам'яті:

а) рухова пам'ять — це пам'ять на позу, положення тіла, професійні та спор-тивні навички, життєві звички;

б) зорова та слухова пам'ять є образною пам'яттю, коли інформація сприй-мається і фіксується через відповідні органи чуття;

в) емоційна пам'ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при пов-торному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше;

г) символічна пам'ять, яка в свою чергу поділяється на словесну і логічну. Словесна пам'ять формується слідом за образною. Характерна риса її — точність відтворення. Особливості логічної пам'яті виявляються у запам'я-товуванні лише смислу тексту;

д) за тривалістю виділяють миттєву, короткочасну, проміжну і довгот-ривалу. Миттєва пам'ять — це форма збереження інформації впродовж не-значної миті; інформацію не можна затримати в пам'яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам'яті — 10-60 с. Частина інфор-мації з миттєвої пам'яті потрапляє до короткочасної, час збереження якої — декілька хвилин. Інформація з короткочасної пам'яті після певного пере-кодування потрапляє до проміжної пам'яті, де вона зберігається, доки не з'являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збере-ження інформації у проміжній пам'яті становить години. Процес очищення проміжної пам'яті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим знач-ною мірою визначається його специфіка і призначення. Обсяг довготрива-лої пам'яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній інформації. При необхідності використання інформації з довготривалої па-м'яті вона знову переводиться до короткочасної.

На розвиток якості пам'яті людини впливають її фізичний і психічний стан, тренованість, професія, вік. Пам'ять погіршується з віком. До 25 років вона по-кращується і до 40 років залишається на тому ж рівні. Потім здатність запам'я-товувати й згадувати поступово йде на спад. Професійна пам'ять зберігається і в похилому віці. Реалізація різних видів і форм пам'яті зумовлюється особли-востями сприйняття інформації, потребами і мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом організму. Пам'ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини.

Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідомої цілес-прямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, ана-лізатори. Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпро-стіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Вся розумова діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація. Аналіз— це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів. Синтез— мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять. Уза-гальнення— виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта. Абстрак-ція— виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять. Конкре-тизація— перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Для забезпечення надійності та безпеки в складних ситуаціях слід виділи-ти такі риси мислення, як винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, розсудливість.

Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на досяг-нення елементарної мети одним або декількома рухами. Вони впливають на без-пеку діяльності людини, особливо пов'язаної з виробництвом в умовах автомати-зації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реак-цій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність.

Увага — це спрямованість та зосередженість у свідомості на об'єктах або яви-щах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активно-сті. Управління увагою є передумовою безпеки життєдіяльності людини. До ос-новних функцій уваги належать вибір впливів, регулювання і контроль діяль-ності доти, доки не буде досягнуто її мети. Увагу характеризують:

1) концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включи-тися в діяльність, зосередитися на завданні;

2) стійкість уваги — це тривалість привертання уваги до одного й того самого об'єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, всього 2-3 с, довільна увага досягається вольовим зусиллям, послабляється через 15 хв. напруженої праці;

3) розподіл уваги — це здатність людини одночасно концентрувати увагу на де-кількох об'єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій;

4) переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане переключення уваги призводить до неуважності;

5) обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості.

Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцін-ку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживан-ня. Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес. Афект — це найсильніша емоційна реак-ція.Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди си-туаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість перек-лючення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть). Власне емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. Почуття — стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висло-влюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення. Настрій — найстійкіший емоційний стан. Він відображає загальне ставлення щодо спри-йняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від тем-пераменту. Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподіва-ну та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність діяльності, пасивна — ефективність дія-льності різко зменшується.

Людина народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емо-ції: страхі тривогаяк прояв потреб у самозбереженні; радістьяк реакція за-доволення від реалізації потреб; гнівяк наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного «Я». Ці емоції не пов'язані з життєво важливими потребами — об-раза, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатістьтощо. Го-ловне в природі емоцій — залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагмати-чної інформації. До негативних емоцій відносять лють, страх, переляк, горе тощо. До позитивних емоцій відносять: натхнення, ентузіазм; людина безс-трашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного станови-ща; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості в своїх силах. Емоційна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяль-ність людини і зменшує її схильність до небезпеки. Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.