Загальна характеристика злочинів проти правосуддя

Злочини проти правосуддя передбачені 18 розділом Особливої частини Кримінального кодексу України.

Родовим об’єктом такого роду посягань є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя в державі. Іншими словами – це відносини, забезпечують нормальне функціонування органів судової влади, а також органів т осіб, які забезпечують або сприяють здійсненню правосуддя.

Безпосередні об’єкт вказаних злочинів – суспільні відносини, пов’язані з регулюванням певних аспектів діяльності щодо здійснення правосуддя.

Деякі злочини проти правосуддя вимагають встановлення і додаткового безпосереднього об’єкта, оскільки їх вчинення пов’язане із насильством, примусом, заподіянням тілесних ушкоджень або смерті (примушування давати показання, погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, умисне знищення майна захисника та ін.). Такими об’єктами є життя і здоров’я особи, власність, громадська безпека і громадський порядок, авторитет відповідних органів тощо.

Цілий ряд аналізованих посягань як обов’язкову ознаку складу передбачають предмет злочину (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, умисне знищення майна судді, невиконання судового рішення, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист та ін.). Такими предметами виступають:

1) вирок, рішення, ухвала, постанова;

2) майно, яке належить судді, народному засідателю чи присяжному або ї близьким родичам; 3) відомості про заходи безпеки; 4) дані досудового слідства; 5) майно, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації та ін.

Деякі злочини проти правосуддя конкретизують і потерпілу особу (незаконне затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, порушення права на захист, дії, що дезорганізують роботу виправних установ, втручання в діяльність захисника чи представника особи і ін.). Потерпілими, зокрема, можуть бути:

1) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок;

2) особа, взята під захист;

3) потерпілий, експерт;

4) суддя, народний засідатель, присяжний або їх близькі родичі;

5) захисник чи представник особи або їх близькі родичі; адміністрація виправної установи;

6) засуджені особи та ін.

Із об’єктивної сторони злочини проти правосуддя сконструйовані по-різному. Більшість із них відносяться до злочинів із формальним складом, які вважаються закінченими в момент посягання, незалежно від того чи настали наслідки (приховування злочину, втеча з місць позбавлення волі або з-під варти, втручання в діяльність судових органів, примушування давати показання і т.д.).

Другу групу утворюють злочини із матеріальним складом (умисне знищення або пошкодження майна судді, невжиття заходів безпеки щодо особи, взятої під захист, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист і ін.), які є закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків. Серед таких наслідків кримінальний закон, зокрема, називає шкоду здоров’ю потерпілої особи, інші тяжкі наслідки, втрата майна або приведення його у непридатний для використання стан. Характерним для таких злочинів є і причинний зв'язок між діянням і наслідками.

В третю групу входять злочини проти правосуддя із формально-матеріальним складом (погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, погроза або насильство щодо захисника та ін.), які в одній своїй частині є закінченими в момент вчинення діяння (погроза вбивством, насильством), а в іншій – з моменту настання наслідків (смерть потерпілої особи, заподіяння тілесного ушкодження).

Абсолютна більшість злочині 18 розділу вчиняється шляхом активної дії (перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, втручання в діяльність судових органів, приховування злочину і т.д.), хоча є і посягання, які в цілому характеризуються бездіяльністю (невиконання судового рішення, відмова свідка від давання показань, невжиття заходів безпеки щодо особи, взятої під захист, ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі та ін.).

Інколи злочинам проти правосуддя властиві із об’єктивної сторони і інші ознаки. Зокрема, спосіб вчинення (примушування давати показання шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство), час вчинення (завідомо неправдиве показання під час провадження дізнання, досудового слідства), знаряддя вчинення злочину (втеча з місць позбавлення волі із використанням зброї), місце посягання (тероризування засуджених в установах виконання покарань), обстановка вчинення злочину (посягання на життя судді у зв’язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя).

Із суб’єктивної сторони злочини проти правосуддя вчиняються умисно, причому умисел прямий. Однак, злочини, що передбачені ст. ст. 380, 381 КК України характеризуються змішаною формою вини, тобто умисел або необережність щодо діяння і тільки необережність щодо наслідків.

В деяких випадках обов’язковими також є мотив або мета вчинення (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали з корисливих мотивів, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину з корисливих мотивів, втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, організація організованої групи з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію виправної установи та ін.).

Суб’єктом злочинів проти правосуддя можуть бути:

1. Загальний суб’єкт, тобто особа віком з 16 років (приховування злочину, втручання в діяльність судових органів, втручання в діяльність захисника чи представника особи та ін.);

2. Особа, віком з 14 років (посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя захисника чи представника особи і ін.);

3. Спеціальний суб’єкт, а саме: працівники правоохоронних органів, суддя, свідок, експерт, перекладач, службова особа, особи, що перебувають в місцях позбавлення волі та ін.

Таким чином, злочини проти правосуддя – це суспільно небезпечні, винні (умисні або через необережність), протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують здійснення правосуддя в державі, вчиненні суб’єктом злочину.

В залежності від безпосередніх об'єктів, усі злочини, передбачені у розділі XVIII Особливої частини КК, можуть бути об'єднані у такій системі:

1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду. Сюди входять: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК України); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України); порушення права на захист (ст. 374 КК України); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України) та ін.

2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК України); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК України) і ін.

3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити примушування давати показання (ст. 373 КК України); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК України); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК України) та ін.

4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК України); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК України); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України); приховування злочину (ст. 396 КК України) та ін.

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рішення (ст. 382 КК України); ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК України); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК України); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК України); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України) та ін.