Передумови утворення Київської Русі

Становлення державності у східних слов'ян відбувалось протягом тривалого часу і було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їх суспільства. Історичні факти переконливо свідчать, що перші протодержавні утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу мають головним чином місцеве походження і з'явились задовго до утворення Давньоруської держави.
Поява феномена Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи - результат взаємодії різноманітних факторів і чинників у всіх сферах не тільки тогочасного суспільного життя, ай сивої давнини.
Соціально-економічна сфера.
Система господарства східних слов'ян базувалась головним чином на землеробстві, допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли.У VII-ІХ ст. удосконалюється техніка землеробства. Саме на цей час припадають поява і поширення залізних наральників, серпів, кіс-горбуш, мотиг, ручних жорен.Збільшується асортимент вирощування злаків - починають активно культивуватись пшениця, жито, ячмінь, овес.Археологічні знахідки зерен ярових та озимих культур свідчать про застосування двопільної системи землеробства.Варто підкреслити: що удосконалення землеробських знарядь, підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту спричинили кардинальні зміни у соціальній сфері. Різко знизилася потреба спільного обробітку землі. Саме тому земля, в першу чергу орні ділянки, і плоди праці на ній все частіше почали переходити у власність окремих сімей, які ставали своєрідними господарськими одиницями суспільства. В результаті поступово розпадаються родові патріархальні зв'язки і відбувається перехід до сусідської територіальної общини. Крім того, у якісні зміни у розвитку продуктивних сил вели до соціального розшарування, розкладу родового общинного ладу,формування феодальної
системи.Військова та племенна знать починає концентрувати у своїх руках гроші, цінності, багатства, використовувати працю рабів та збіднілих общинників (смердів).На цьому грунті поглиблюється класова диференціація - землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються у феодальне залежне населення, що створює передумови для активного державотворчого процесу.У ІV-VII ст. у східнослов'янських племен швидкими темпами розвиваються ремесла - залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та інші. Важливо, що в цей час найбільш розвинутими були залізодобування та металообробка, тобто саме ті галузі, що головним чином і визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін,адже саме від них залежали розвиток землеробства та військова справа.Металургія відокремлюється від ковальства, помітно розширюється асортимент залізних виробів (близько ЗО назв), удосконалюється технологія, якість продукції стає значно вищою.
Прогресивні зміни у розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу праці, обміну як між общинами, так і в середині общин, що вело до активізації торгівлі та виникнення і зростання кількості постійних поселень, де відбувався міжобщинний обмін, - "градів".Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII-X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі, Особливо жвавими були торгівельні зв'язки з Великою Моравією. Болгарією. Хозарією Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, з одного боку, сприяло збагаченню слов'янської родоплемінної знаті, посилювало диференціацію суспільства, з другого - надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих торгівельних шляхів. До того ж саме торгівля ніби "зшивала" в одне ціле строкаті клаптики земель слов'янських сусідських територіальних общин.
Політична сфера.
Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен -дулібів, бужан, волинян.
З розпадом родоплемінного ладу і появою класів у VII-ІХ ст. набирає силу процес Об'єднання племен та їх союзів. Саме на цьому грунті і виникають державні утворення - племенні княжіння та їх федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII-ІХ ст. існувало три осередки східнослов'янської державності:
Куявія (земля полян з Києвом),
Славія (Новгородська земля) і
Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньодержавного осередка у дніпровських слов'ян є єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема французька урядова придворна хроніка "Бертинські аннали" повідомляє про послів "народу Рос" які у 839 р. прибули до імператора франків Льодовика Благочестивого у Інгельгейм.
Глибокі зміни у суспільному житті, що відбулись у середині І тис. н.е.,. сприяли становленню державних структур у східних слов'ян:
1. Еволюція родоплемінної організації, збільшення розмірів об'єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль різного роду народних зборів поступово занепадає і на перший план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше - спадкова).
2. Зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності, посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом стала своєрідним самостійним органом публічної влади.
3. Прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.
Сфера культури.
Характерно, що протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберігала спільні риси. Як правило, слов'янські поселення мали площу 1-2,5 га і розташовувались на південних схилах річок та інших водоймищ групами недалеко одне від одного.
Житлом для людей служили напівземлянки, землянки із плетеними або ж зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. - пічкою-кам'янкою. Характерною рисою поховального обряду було трупоспалення в урні або в ямці.
Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалась врізними візерунками. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювались спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий грунт для консолідації слов'ян.
Державотворчому процесу активно сприяли і зовнішні фактори: підштовхуюча і активізуюча політичне життя східнослов'янського суспільства роль "варязького елемента"; постійна загроза з боку Хозарського каганату.

Походження Русі

До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ». Трактування цього питання є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Вузькість джерельної бази, суперечливість і неоднозначність відомого фактичного матеріалу, хибні методологічні підходи, політична заангажованість та ідеологічні симпатії істориків неодноразово ставали на заваді об'єктивному погляду на процес виникнення Давньоруської держави. Перші спроби розв'язати цю проблему було здійснено ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи — скіфами, кельтами, сарматами, аланами.
У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байєр та Г. Міллер обґрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Майже одразу полеміка потрапила в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння. «Космополітизмові» німецьких вчених, які, абсолютизуючи «варязький фактор», принижували державотворчу здатність слов'ян, було протиставлено «державницький патріотизм», що був своєрідним виявом зростаючої національної самосвідомості.
На початковому етапі цієї багатовікової дискусії в основу концепцій як норманістів, так і антинорманістів було покладено хибну методологічну засаду — виникнення держави вони розглядали, по-перше, як кульмінаційний одномоментний акт, по-друге, як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи. Такий підхід і визначив коло питань, які були у центрі уваги істориків аж до кінця XIX ст. Звідки походить назва «Русь»? До якого етносу слід відносити літописних варягів? Хто були перші руські князі?
У 20-ті роки XX ст. на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу почала віддавати перевагу «варязькому чиннику» в становленні державності русів. Однак це не поставило крапку в багатовіковій полеміці. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою.
На захист своєї теорії норманісти висували такі аргументи:
1) Русь отримала назву від «Руотси». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;
2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження — Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;
3) візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (прибл. 950) наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;
4) ісламські географи та мандрівники IX—X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян».
На противагу антинорманісти стверджували:
1) назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;
2) жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги;
3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (прибл. 840—880) чітко називає русів слов'янським племенем;
4) археологічні матеріали із міст і торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».
Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.
Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі «варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля: «Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів».
Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. її автор, професор Гарвардського університету (США) О. Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов'янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка — спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.
Отже, паросток державності Київської Русі не був завезений із-за моря варягами чи пересаджений сусідами-хозарами. Він зріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов'янського суспільства.