Геополітична концепція Х. Маккіндера
Сер Хелфорд Маккіндер народився 15 лютого 1861 р. у сім’ї лікаря. Після закінчення у 1885 р. Оксфордського університету він залишився викладати у ньому географію. У 1893 р. він засновує географічну асоціацію, а у 1895 р. стає її президентом. У період з 1903 по 1908 рр. Х. Маккіндер очолював Лондонську школу економічних та політичних наук, у 1900-1926 рр. був професором географії Лондонського університету. Під час громадянської війни у Росі він був призначений на посаду британського верховного комісара на Півдні Росії, яку обіймав у 1919-1920 рр. Маккіндер помер 6 березня 1947 р., залишивши велику наукову спадщину.
Інтерес до взаємозв’язку географії та політики виник у нього фактично з самого початку наукової діяльності. У статті “Фізичні основи політичної географії” (1890) він обґрунтовує зв’язок між просторовими відносинами та історичною причинністю, а у 1904 р. у статті “Географічна вісь історії” він подає свої погляди як цілісну концепцію.
Головна теза Маккіндера зводиться до того, що для держави найвигіднішим є серединне, центральне положення. Він прийшов до висновку, що існує вічна географічна вісь історії, що розташована на материковій серцевині “Світового острова”.
“Світовий острів” - це частина суші, штучно розділена на Азію, Африку та Європу. Її серцевиною, яка визначає та спрямовує розвиток історії, є територія власно Росії, Центральної Азії, частково включаючи сюди Іран та Пакистан - це Хартленд. До Хартленду примикає внутрішній півмісяць узбережних територій - рімленд, куди входять території Євразійського континенту, що не належать до Хартленду. Решта території планети утворює зовнішній півмісяць: території Австралії та Американського континенту розглядались ним як острівні території. Вся територія землі тяжіє до Світового Острову і в решті решт до Хартленду. Звідси гунни, алани, монголи поширили свій вплив на народи Європи і Азії та їх культуру, причому саме завдяки тиску варварів Європа зуміла створити свою цивілізацію.
Спочатку в якості вісьової області історії виділилась Центральна Азія, а з часів Великих географічних відкрить баланс сил змінився на користь океанічних країн, насамперед Великобританії. Однак поява нових засобів транспортних комунікацій перш за все залізниць, знову змінить баланс сил на користь сухопутних держав.
За Х. Маккіндером, історія географічно обертається навколо континентальної вісі. Ця історія ясніше всього відчувається в просторах римленду, тоді як в хартленді царює “застиглий” архаїзм, а у “зовнішньому півмісяці” - цивілізаційний хаос. Кордони хартленду визначаються ним зоною, яка недоступна морським державам. Він доказує непереможність хартленду, згадуючи історичні приклади Карла ХІІ та Наполеона.
Монографія Х. Маккіндера “Британія та британські моря” (1901), в якій він дає аналіз британської географії та історії, містить висновок про те, що ресурси узбережної чи острівної держави неминуче обмежені, а також що імпульсом до формування британської держави стали зовнішні сили, які йшли з глибин континенту.
Основними тезами геополітичної концепції Х. Маккіндера є:
Фізична географія має безпосередній вплив на політичні процеси.
Політична міць кожної держави залежить від її географічного розташування.
Розвиток технології змінює розстановку політичних сил, тому що технологія змінює фізичне середовище.
Хартленд здійснює стратегічний вплив на політичні процеси, що відбуваються.
Світ у ХХ ст. перетворився на зачинену систему у масштабах земної кулі.
Настільною для британських та американських політиків стала книга Х. Маккіндера “Демократичні ідеали та реальність” (1919), де він розвиває положення своєї концепції. В ній він розглядає як аксіому тезу про керівний розподіл земних ресурсів і як наслідок цього - нерівні можливості різних держав. Саме в цій праці була сформульована його головна геостратегічна формула: “Хто управляє Східною Європою, той управляє Хартлендом. Хто управляє Хартлендом, той командує Світовим Островом. Хто командує Світовим Островом, той панує над усім світом”.
На прикладі історичного розвитку Європи він приходить до висновку, що розвиток держав та культур римленду можливий лише як наслідок міцного руху людських потоків з глибин Хартленду, постійного тиску так званих “розбійників Суші” (скіфи, гунни, алани, монголи і т.д.). Росія замінила Монгольську імперію і її тиск на країни “внутрішнього півмісяця” замінив собою набіги кочівників. Зміни внутрішнього контролю Росії не можуть привести до зменшення значущості її вісьової позиції.
Ототожнюючи свої інтереси з інтересами англосаксонського світу, Х. Маккіндер вважав необхідним всіляко перешкоджати створенню євразійського континентального блоку Германії і Росії, сприяти максимальному ослабленню хартленду та розширенню впливу “зовнішнього півмісяця” на “внутрішній” (рімленд). Для цього він у посланні учасникам Версальської конференції 1919 р. відстоював ідею створення смуги буферних держав у Східній Європі для розмежування Германії та Росії. Подібна система виявилась неефективною, що й призвело до Другої світової війни, однак ідея виключної геополітичної регулятивної зони зберегла свій вплив до наших днів (наприклад, у концепціях Чорноморсько-Балтійського союзу).
У 1943 р., в самий розпал війни, Х. Маккіндер у статті “Круглий світ та завоювання миру” стверджував, що в разі перемоги над Германією Радянський Союз перетвориться на найвеличезнішу сухопутну державу. Він висував “другу географічну концепцію”, згідно якій хартленд тепер включав також Сахару, пустелі Центральної Азії, Арктику і субарктичні землі Сибіру та Північної Америки. У цій схемі Північна Атлантика стала “середземним океаном”, який Маккіндер розглядав як опорний регіон Землі, відділений від іншого головного регіону - “мусонних територій” Індії та Китаю, які по мірі нарощування їх моці можуть стати противагою “атлантичній цивілізації”.