Об’єкти підвищеної небезпеки

Відповідно до Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001 № 2245-III (редакція від 18.11.2012), об’єкт підвищеної небезпеки — об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, збері-гаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи катего-рій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного харак-теру. Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) — об'єкт, на якому можуть ви-користовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транс-портуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Небезпечна речовина — хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, го-рюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохі-мічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внас-лідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю лю-дей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям. Порогова маса небез-печних речовин — нормативно встановлена маса окремої небезпечної речови-ни або категорії небезпечних речовин чи сумарна маса небезпечних речовин рі-зних категорій.

Координація роботи центральних органів виконавчої влади, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, покладається на Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України).

Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки — порядок визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів. Суб'єкт господарської діяльності (юридична або фізична особа, у власності або у корис-туванні якої є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки) ідентифікує об'єкти пі-двищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Кабінетом Міністрів України встановлюються нормативи порогової маси небезпечних речовин, порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати. На основі ідентифікаційних даних Кабінет Міністрів України зат-верджує класифікацію об'єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку — По-станова Кабінету Міністрів України "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" (НПАОП 0.00-6.21-02) від 11.07.2002 № 956 (редакція від 11.06.2013) та Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхуван-ня цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська дія-льність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідемі-ологічного характеру" від 16.11.2002 № 1788 (редакція від 11.06.2013).

Для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки перша Постанова встанов-лює нормативи порогових мас небезпечних речовин (індивідуальних небезпеч-них речовин) за категоріями й групами, та, власне, сам порядок ідентифікації й обліку. Згідно неї, потенційно небезпечний об'єкт вважається об'єктом під-вищеної небезпеки відповідно 1-го або 2-го класу у разі, коли значення сумар-ної маси небезпечної або декількох небезпечних речовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на об'є-кті, дорівнює або перевищує встановлений норматив порогової маси.

Суб'єкт господарювання складає повідомлення про результати ідентифіка-ції об'єктів підвищеної небезпеки за формою ОПН-1 і надсилає його у двотиж-невий термін відповідним територіальним органам Держгірпромнагляду Украї-ни, ДСНС, Держсанепідслужби, Міністерства екології та природних ресурсів, Державної архітектурно-будівельної інспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради. Уповноважені органи ведуть облік об'єктів підвищеної небезпеки на підставі повідомлень про резуль-тати ідентифікації та копій свідоцтв про їх державну реєстрацію. Держгірпромнагляд веде Державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки. Державний ре-єстр об'єктів підвищеної небезпеки військового призначення веде Міноборони.

Крім того, згідно Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвер-дження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єк-тів" від 29.08.2002 № 1288 (редакція від 17.04.2013), Державний департамент страхового фонду документації, який діє у складі ДСНС України, веде Держав-ний реєстр потенційно небезпечних об'єктів — автоматизовану інформацій-но-довідкову систему обліку та обробки інформації щодо потенційно небезпеч-них об'єктів. Цей Реєстр створено з метою державного обліку потенційно небезпечних об'єктів та інформаційного забезпечення процесів підготовки управлін-ських рішень і виконання зобов'язань України згідно з міжнародними догово-рами щодо запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі транскордонного характеру, пов'язаних з функціонуванням небезпечних об'єктів. Він є складовою частиною Урядової інформаційно-аналітичної сис-теми з питань надзвичайних ситуацій. На цей час Державний реєстр ПНО містить докладні відомості про понад 17 тис. об'єктів, до числа яких входять промислові підприємства, шахти, кар`єри, магістральні газо-, нафто- і продук-топроводи, гідротехнічні споруди, вузлові залізничні станції, мости, тунелі, на-копичувачі та полігони промислових відходів, місця збереження небезпечних речовин й ін. База даних реєстру постійно поповнюється та оновлюється.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте об’єкт, предмет та завдання безпеки життєдіяльності.

2. З’ясуйте, який характер має дисципліна "Безпека життєдіяльності"?

3. Дайте визначення понять "життя" і "діяльність".

4. Дайте визначення поняття "життєдіяльність".

5. Перелічите характерні ознаки життєдіяльності.

6. Поясніть основні принципи забезпечення життєдіяльності.

7. Наведіть чотири суттєві ознаки явища безпеки.

8. Сформулюйте основні визначення поняття "безпека".

9. Поясніть, в чому полягає парадигма людського розвитку?

10. Дайте визначення поняття "небезпека", назвіть основні джерела небезпек.

11. Охарактеризуйте квантифікацію, ідентифікацію та номенклатура небезпек.

12. Проаналізуйте основні таксономії небезпек.

13. Чим визначають наслідки реалізації небезпеки?

14. Визначте сутність поняття "вражаючого фактору".

15. Назвіть класифікацію вражаючих факторів за їх походженням

16. Дайте характеристику шкідливим і небезпечним факторам.

17. Поясніть, чим реальна небезпека відрізняється від потенційної.

18. Проаналізуйте умови перетворення потенційної небезпеки в реальну.

19. Визначте сутність поняття "небезпечна зона"

20. Поясніть умови реалізації найбільш небезпечної ситуації для людини.

21. З’ясуйте об’єктивні та суб’єктивні чинники, що визначають ступінь неспри-ятливого впливу небезпеки на людину.

22. Дайте характеристику категоріям серйозності дії небезпек.

23. Перелічите аксіоми безпеки життєдіяльності.

24. Дайте характеристику системному аналізу у безпеці життєдіяльності.

25. Проаналізуйте суб’єкт та об’єкт в системі "людина – життєве середовище" та з’ясуйте в чому полягає складність даної системи.

26. Назвіть основні компоненти життєвого середовища.

27. Дайте визначення поняття "соціальна спільнота" та перелічите основні види соціальних спільнот. З’ясуйте роль соціальних відносин у суспільстві.

28. З’ясуйте роль екологічних чинників в системі "людина-життєве середовище"

29. Поясніть види та рівні надзвичайних ситуацій.

30. Охарактеризуйте об'єкти підвищеної небезпеки та класи їхньої небезпеки.

Лекція № 2

Тема: "Ризик як кількісна оцінка небезпек"

ПЛАН

2.1. Поняття ризику.

2.2. Оцінка ризику.

2.3. Види ризиків.

2.4. Сутність концепції прийнятного ризику.

2.5. Управління ризиком.

2.6. Теорія катастроф.

Поняття ризику

Небезпека — це поняття випадкове, яке залежить від багатьох чинників. Кожна небезпека має певну ймовірність своєї реалізації. Якісною характерис-тикою прояву можливої небажаної події є рівень імовірності небезпеки.

Рівні ймовірності прояву небезпеки:

1) часта небезпека (Рівень А) — якщо небажана подія не відбувається, то це вважається винятком (захворювання людини на грип, нежить тощо);

2) можлива небезпека (Рівень В) — подія може трапитись декілька разів за життя людини (захворювання людини на бронхіт, запалення легенів тощо);

3) випадкова небезпека (Рівень С) — реально, що небажана подія може відбу-тись за життя людини (серйозна травма у людини — перелом кінцівки, ви-вих суглобу, розтяг м’язів, пошкодження тканин організму тощо);

4) віддалена небезпека (Рівень D) — дуже мало ймовірна небажана подія, але можлива протягом циклу існування індивіда (захворювання людини на тубе-ркульоз, цукровий діабет, венеричні захворювання, гепатит, ВІЛ тощо);

5) неймовірна небезпека (Рівень Е) — якщо небажана подія відбувається, то це вважається винятком (ураження космічним об’єктом).

Для кількісної оцінки ймовірності виникнення небезпеки вводять поняття ризику, як частоти прояву небезпек. В спеціальній літературі наводяться такі основні визначення поняття "ризик":

1) це міра очікуваної невдачі або неблагополуччя в діяльності та існуванні;

2) це імовірність людських і матеріальних втрат або пошкоджень;

3) це діяльність на досягнення успіху при низькій його ймовірності;

4) це усвідомлення небезпеки виникнення в будь-якій системі небажаної події з визначеними в часі та просторі наслідками;

5) ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами;

6) це кількісна міра небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негатив-них наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них;

7) це схильність впливу ймовірності економічного чи фінансового програшу, фізичного ушкодження чи заподіяння шкоди в певній формі через наявність невизначеності, пов’язаної з бажанням здійснити визначений вид дій.

Ризик може розцінюватись або як небезпечна умова, при якій виконується діяльність, або як дія, виконана в умовах невизначеності. Ризик може бути ме-тою діяльності, засобом самоствердження і створення про себе бажаної думки. Ризик у ролі мотиву виступає у прагненні особистості до гострих відчуттів. Ри-зик у трудовій діяльності може виконувати різні психологічні функції, по різному відображатись на її результатах.

У трактовці поняття про ризик існує два принципово різних підходи: єв-ропейський та американський. Європейський підхід трактує ризик як чинник фізичної небезпеки — як приваблюючий спосіб виконання праці з наявністю фізичної небезпеки. Цей підхід використовується при вивченні питань безпеки праці. Американський підхід трактує ризик як азартний процес, коли людина вибирає більш складний шлях для досягнення мети, замість більш гарантовано-го та безпечного. Цей підхід використовується для оцінки поведінки людини в умовах невизначеності, коли існують різні шанси на успіх чи невдачу які зале-жать від випадкового чи альтернативного вибору. Обидва підходи в трактовці ризику страждають односторонністю: перший не враховує момент досягнення мети, другий — момент небезпеки. Тільки єдність цих підходів може зробити ризик особливим видом поведінки.

Оцінка ризику

Оцінка ризику залежить від ідентифікації небезпек і складається з оцінки імовірності наслідків, яка з них виникає, в контексті їх контролю або уникнен-ня. Оцінка ризику по суті є оцінкою імовірності. Основна концепція оцінок ри-зику полягає в тому щоб ідентифікувати ризики кількісно або щонайменше в порівняльному вигляді (якісно) по відношенню до будь-яких інших ризиків.

Модель ризику — цей вербальний (заданий за допомогою опису послідов-ності виникнення подій чи випадків) або математичний вираз ймовірності за-грози бажаному запланованому функціонуванню об'єкту оцінки (дослідження). Типова модель ризиків — це узагальнена модель, яка враховує тільки базові, фундаментальні групи чинників, які можуть привести до виникнення небезпе-ки. Концепція ризику включає два елементи: 1) оцінку ризику (Risk Assessment) — науковий аналіз генезису і масштабів ризику в конкретній ситуації; 2) управління ризиком (Risk Management) — аналіз ризикової ситуації і розробка рішення, направленого на мінімізацію ризику.

Стресор (Stressor) — будь-яка фізична, хімічна або біологічна суть (яви-ще, предмет, речовина тощо), яка може викликати негативну реакцію (синоні-мічний з термінами: фактор, агент, чинник). Реципієнт (Receptor) — суть, яка перебуває під впливом стресора (наприклад, людина, екологічна система, еле-мент техносфери тощо). Експозиція (Exposure) — явище контакту стресора з рецептором. Процес оцінки ризику базується на двох головних елементах: ха-рактеристиці впливу і характеристиці експозиції. Вони є фокусом для прове-дення наступних етапів оцінки ризику:

1. Формулювання проблеми — це фактично ідентифікація небезпеки. На дано-му етапі процедури оцінки ризику аналіз ведеться на якісному рівні. Аналіз керується результатами формулювання проблеми. Протягом етапів аналізу, дані оцінюються для того, щоб визначити: як найбільш ймовірно буде відбу-ватися експозиція від стресорів (характеристика експозиції); і (базуючись на цій експозиції) тип і параметри впливу (ефектів), на які можна очікувати. Пе-рший крок в аналізі — визначити достовірність, повноту і обмеженість да-них, які характеризують експозицію, ефекти, особливості системи і рецепто-рів. Дані також аналізуються, щоб охарактеризувати природу потенційної або фактичної експозиції і реакцій при умовах, які визначаються концептуаль-ною моделлю. Продуктами цих аналізів є два параметри, один для експозиції і один для реакції на стресор. Ці продукти представляють базис для характе-ристики ризику. На етапі аналізу виявляються характеристики експозиції і ефектів (наслідків), які між собою часто переплітаються, особливо коли початкова експозиція веде до каскаду додаткових експозицій і повторних ефек-

тів. Етап аналізу ризику повинен виявити і пояснити комплексні зв'язки між стресорами та реципієнтами через показники експозиції. Методологічно ана-ліз і характеристика ризику є окремими етапами. Однак, деякі моделі можуть об'єднувати аналіз експозиції і характеристики ефектів з наступною інтегра-цією цих даних, які виникають під час процедур характеристики ризику.

2. Оцінка експозиції — призначена для оцінки числа і типу людей (населення, працюючих, інших категорій), які підпадають під вплив окремого стресора, разом з величиною, шляхом дії (наприклад, токсична дія забруднюючої речо-вини через легені, тобто вдиханням речовини, або через шлунок з їжею, або через шкіру чи очі, і т.д.), тривалістю і часом початку експозиції. У залежно-сті від потреб аналізу, оцінка могла б бути сфокусована на поточних, мину-лих або майбутніх (реальна і очікувана) експозиціях. Це також оцінка одер-жуваних доз, якщо вона доступна і оцінка чисельності осіб, які піддаються такій експозиції і для якої вона представляється вірогідною.

3. Оцінка очікуваних ефектів визначає величину несприятливих ефектів, які можуть, ймовірно, виникнути при даних рівнях експозиції від фактора ризи-ку. Початковий аналітичний крок — визначити, чи могли б експозиції від да-ного фактора ризику будь-якого рівня викликати несприятливі ефекти, на-приклад, чи могла б експозиція від хімічної сполуки викликати рак або сер-йозно пошкодити функцію нервової системи людини? Далі, якщо такий ви-сновок оцінюється як незавершений, здійснюється більш докладне вивчення, щоб визначити, чи існує кількісна залежність (доза-відповідь) між рівнем ек-спозиції і несприятливими ефектами. Оцінка залежності "доза-відповідь" — це пошук кількісних закономірностей, що зв'язують набуту дозу чинника з поширеністю того або іншого несприятливого (для здоров'я) ефекту, тобто з вірогідністю його розвитку. Оцінка ризику здійснюється для визначення очі-куваних величин збитків від експозиції даного стресора ризику і оцінювання, чи ці наслідки є достатньо вагомими, щоб вимагати в ситуації, що розгляда-ється, посилене ("збільшене") управління (або регулювання).

4. Характеристика ризику, включає оцінку можливих і виявлених несприят-ливих ефектів,зокрема, в стані здоров'я; оцінку ризику канцерогенних ефек-тів, встановлення коефіцієнта небезпеки розвитку загальнотоксичних ефек-тів, аналіз і характеристику невизначеностей, пов'язаних з оцінкою, і уза-гальнення всієї інформації за оцінкою ризику. Тобто характеристика ризику являє собою інтегровану структуру, яка включає поєднання попередніх ком-понентів аналізу в єдину картину явища і визначення величини ризику. Ха-рактеристика ризику включає короткий виклад припущень, науково обґрун-тованої невпевненості, надійності і обмеженості аналізів. Необхідно оціню-вати невизначеність і обмеження емпіричних даних, на яких базується оцінка ризику. Джерела невпевненості при визначенні ризику наступні: неясний зв'язок; наочні помилки; мінливість та похибки даних; невпевненість в справ-жніх величинах; невпевненість в структурі моделі (процесу); невпевненість у формі моделі (емпіричні моделі).

Широке використання і важливі переваги оцінок ризику не означають, що вони є єдиними детермінантами управлінських рішень. Менеджери ризику роз-глядають безліч чинників. Вимоги законів, а також політичні, соціальні і еко-номічні особливості, можуть зобов'язати менеджерів ризику зробити рішення, які є більше або менше захищеними. Зменшення ризику до самого низького рів-ня може бути дуже дорогим або неможливим технічно. Хоча процедури оцінки ризику забезпечують менеджерів ризику найбільш критичною інформацією, вона є тільки частиною процесу прийняття рішення.

Основні методи визначення ризику:

1) інженерний, що базується на розрахунку частоти прояву небезпек, імовірні-сному аналізі безпеки та на побудові "дерева" небезпек ("дерева подій" або "дерева відмов");

2) статистичний, що спирається на статистичні дані;

3) модельний, що оснований на побудові моделей впливу небезпек як на окре-му людину, так і на соціальні, професійні групи;

4) експертний, за яким ймовірність різних подій визначається шляхом опиту-вання досвідчених спеціалістів — експертів;

5) соціологічний (соціометрична оцінка), що базується на опитуванні насе-лення та працівників;

6) комбінований, що ґрунтується на використанні кількох методів.

Ризик можна визначати також ретроспективно з даних аналізу про неща-сні випадки, чи перспективно, шляхом врахування об’єктивних та суб’єктив-них передумов виникнення його до того, як сталася подія. Перспективне визначення ризику має особливе значення у зв’язку з модернізацією або перебудо-вою технічних систем.

Оцінка рівня ризику, тобто ймовірності виникнення ризикової події, може бути кількісною та якісною. Кількісне визначення рівня ризику носить об'єкти-вний характер, оскільки базується на певній статистичній основі. При якісній оцінці рівня ризику дається визначення лише міри ймовірності виникнення ри-зикової події та розміру втрат від неї. Якісна оцінка базується на використанні суб'єктивних критеріїв, які базуються на різноманітних припущеннях. Визна-чення рівня ризику в цьому випадку носить описовий характер (наприклад, ве-ликий, середній, низький рівень ризику) або за допомогою балів, при цьому за-лежність між кількістю болів та рівнем ризику встановлюється суб'єктивно, пе-ред проведенням роботи з оцінки ризику (наприклад, 67-100 балів — високий ризик, 34-66 балів — середній, нижче 33 балів — низький ризик).

Для кількісного розрахунку числових значень ризику використовують наступні способи:

1) ризик (R) визначається як добуток ймовірності виникнення небажаної події (P) на очікуваний розмір збитку (S), що вона може завдати: R=P∙S. (2.1)

Виходячи з того, що ймовірність величина безрозмірна, одиниці виміру ри-зику і потенційного збитку повинні бути однаковими;

2) ризик (R) визначається як добуток величини наслідків небажаної події (А) на міру можливого її початку (q): R=A∙q; (2.2)

3) ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними нас-лідками (n) до максимально можливої кількості усіх подій (N) за певний проміжок часу: R=n/N. (2.3)

Формула (2.3) дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризи--ку. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику— максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зок-рема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, ста-ті; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.

Види ризиків

Основні класифікації ризиків:

1) за джерелами ризику:

а) природний; б) техногенний; в) соціальний; г) екологічний;

2) за видами джерел ризику:

а) внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);

б) зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежний від функціонування підприємства);

в) людський чинник (ризик, пов’язаний з помилками людини);

3) за характером небажаного збитку:

а) економічний; б) екологічний; в) соціальний;

4) за розміром збитку:

а) припустимий; б) граничний (критичний); в) катастрофічний;

5) за рівнем небезпеки:

а) безумовно прийнятний; б) прийнятний; в) неприйнятний;

6) за часом впливу:

а) короткостроковий; б) середньостроковий; в) довгостроковий;

7) за частотою впливу:

а) разовий; б) періодичний; в) постійний;

8) за рівнем впливу:

а) локальний; б) глобальний;

9) за сприйняттям людьми:

а) добровільний; б) примусовий;

10) з позицій доцільності ризик буває:

а) обґрунтований (мотивований); б) необґрунтований (немотивований);

11) за масштабами поширення ризик буває:

а) стосовно окремої людини; б) груповий; в) загальний.

Крім того, розрізняють індивідуальний, соціальний та системний ризики.

Індивідуальний ризик визначає ймовірність реалізації конкретної небезпе-ки для конкретної особи, при цьому чітко визначається їх часова та просторова локалізація.

Соціальний ризик визначає залежність між частотою виникнення небез-печних подій, що призвели до ураження певного числа людей, і числом ура-жених при цьому людей. Він дозволяє судити про масштаби катастроф.

Системний ризик — це ступінь небезпеки виробничої системи, міра схи-льності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Це властивість системи, її обладнання, засобів праці та предмету парці, людини тощо. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елементу системи може мати вплив та ускладнювати роботу інших елементів. Наявність системного ризику не свід-чить про те, що кожна людина яка задіяна в даній системі, підлягає однаковій небезпеці, тому що ризик для людини визначається з однієї сторони систем-ним ризиком, а з іншої сторони її індивідуальними властивостями.