Український національний конгрес

Центральна Рада інтенсивно вирішувала організаційні питання, пов'язані зі скликанням Українського національ­ного конгресу. В оголошенні, надрукованому українськими газетами, повідомлялося:

«В Києві 6-7 квітня... збереться Український національ­ний з'їзд. Представників мають прислати всі українські орган­ізації - політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всієї повноти політичного і культурного українського життя...». В оголошенні подавалися норми пред­ставництва на з'їзді, а також порядок денний його роботи.

Великий обсяг роботи у ході підготовки конгресу провів М.Грушевський. Орган Центральної Ради «Нова Рада» опуб­лікувала на своїх шпальтах 10 його статей, які готували гро­мадську думку до сприйняття завдань, що стояли перед народом України на переломному етапі її історії. В статті «Всеукраїнський з'їзд» М.Грушевський, виклав суть концепції та етапів державотворення. Центральним завданням з'їзду він вважав вирішення організаційних питань.

«Центральна Рада, створена у Києві з представників усіх київських організованих українських верств і доповне­на делегатами організацій поза київських, уже тепер, в своїм тимчасовім складі, являється признаним усім свідомим ук­раїнством центральним українським урядом, - відзначало­ся у статті. - З'їзд має дати йому останню форму, вибирати в постійнім уже складі.., одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організацію».

Таким чином, конгрес-з'їзд вважав важливим етапом пе­рехід від української національної до територіальної організації. Наступним етапом мало стати сформування все­українського органу, до складу якого увійшли б представни­ки «не тільки від українського народу, а й від усіх

ЗО

народностей української землі - української більшості і неукраїнських меншостей». Саме такий орган у вигляді ради чи комітету повинен був скликати організаційні збори для вироблення автономного статусу України, розробити його про­ект та подати на обговорення і затвердження.

Український національний конгрес розпочав свою роботу 6 квітня 1917 р. в залі Купецького зібрання (нині - будинок філармонії у Києві). Загальна кількість його делегатів стано­вила 1500 осіб.

На відкритті форуму з привітальним словом виступив М.Грушевський. За його пропозицією було обрано президію з'їзду в складі: С.Єрастов - голова, представники Петроградсь­кого гарнізону Овдієнко й Гайдай - заступники голови, пред­ставники від українського війська - полковник Глинський, солдат Колос, від селянства - Х.Барановський та С.Єфремов, від робітників - В.Винниченко, від інтелігенції - О.Левиць-кий і Ф.Штейнгель, від духовенства - П.Погорілко. Почес­ним головою з'їзду обрали М.Грушевського.

В резолюціях першого дня роботи конгресу втілювалося прагнення делегатів забезпечити національно-територіальну автономію України у складі федеративної й демократичної Ро­сійської республіки при забезпеченні прав національних мен­шостей в Україні і таких же прав української меншини в Росії.

В резолюціях, ухвалених 7 квітня, відзначалося:

До скликання Установчих зборів, які санкціонують по­вний лад у Росії та Україні, український народ «в порозумінні з меншими народностями України має негайно творити підстави її автономного життя...».

8 квітня відбулися вибори Центральної Ради. Головою було обрацо М.Грушевського, заступниками - В.Винничен-^ка, СЄфремова, членами - 118 делегатів. До новоутвореного ломітету Центральної Ради (пізніше він дістав назву Мала *«да) увійшли 20 осіб, у тому числі відомі діячі українського Руху Х.Крижанівський, Х.Барановський, А.Ніковський, 1-Старицька-Черняхівська, П.Христюк й інші.

Центральна Рада дістала право кооптувати до свого скла­ду нових членів, що вона і робила. Спочатку до неї ввійшли Ранці всеукраїнських селянського, військового і робітни-

чого з'їздів, а пізніше - представники національних меншо­стей. У серпні 1917 р. в Раді налічувалося 798 членів. Але у повному складі цей орган збирався тільки на сесії, а між ними всю роботу здійснював Виконавчий Комітет. Оцінюючи наслідки Українського конгресу, В.Винниченко писав, що то був перший крок «відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним і організуючим і агітаційним за­собом, він став першим, підготовчим етапом у створенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенні її в життя». З цього часу Центральна Рада стала «представ­ницьким, законним (по законам революційного часу) орга­ном усієї української демократії...».

3. Перший Універсал

Революційні події сколихнули українське суспільство, активізували громадське життя у місті й на селі. Незважаю­чи на досить поширені професійні настрої в промислових цен­трах, український рух набуває дедалі більших розмірів. У всіх губерніях України організовувались національні шко­ли, клуби «Просвіти», видавалися газети українською мо­вою. Численні селянські, військові та інші з'їзди ухвалювали резолюцію про підтримку Української Центральної Ради (УЦР), вимагали автономії для України і скликання Уста­новчих зборів. Значну роль в організації національного жит­тя відігравали земства, де працювало багато українців.

Швидкими темпами відбувалась українізація військ. З'я­сувалося, що провідна роль у цьому процесі належить не Центральній Раді, а самостійницькій течії українського руху, що гартувалася навколо військового клубу ім. гетьмана П.Полуботка (М.Міхновський, Ю.Ган й інші). Навіть органі­зацію першого національного збройного формування - 1-го українського полку ім. Б.Хмельницького - було здійснено швидше проти волі УЦР, ніж за бажанням її лідерів. Лідери Центральної Ради не зуміли не тільки очолити солдатські маси, повести їх за собою, а й навпаки, доводили (як це ро­бив В.Винниченко) шкідливість українізації армії. ' Волевиявлення солдатських мас продемонстрували всеук­раїнські військові з'їзди. Перший з них (5-8 травня 1917р.)

ухвалив резолюцію такого змісту: «Вимагаючи від Тимчасового _правительства та Ради солдатських і робітничих депутатів негайного оголошення особливим актом принципу національ-но-тєриторіальної автономії України, як найкращого забезпе­чення національно-політичних прав українського народу і всього краю», делегати з'їзду серед першочергових завдань висували призначення міністра у справах України при Тимчасовому уряді. З'їзд висловив повну підтримку Українській Центральній Раді, вважаючи її «єдиним компетентним органом, призначеним вирішити всі справи, що стосуються цілої України та її відно­син до Тимчасового правительства...» Обраний військовим форумом Український військовий генеральний комітет у по­вному складі (18 осіб) був кооптований до УЦР.

Тверда позиція армії спонукала Центральну Раду до більш рішучих кроків у відносинах з Тимчасовим урядом. Було ство­рено навіть спеціальну військову делегацію для підтримки май­бутньої делегації УЦР, яка мала вести переговори в Петрограді.

У середині травня до російської столиці прибули посланці Української Центральної Ради на чолі з В.Винниченком та С.Єфремовим.

Єфремов Сергій (1876-1939 ) - україн­ський вчений - літературознавець, публі­цист, громадсько-політичний діяч, юрист. Один із фундаторів ТУП, організаторів Центральної Ради. Критично ставився до ідеології, політики та діяльності більшо­виків. Справою його життя була розробка власної концепції української державності, національної освіти та культури. В квітні 1930 р. засуджений у сфабрикованій "справі" "Спілки визволення України". По­мер 10 березня 1939 р. в одному з таборів ГУЛАГу. Посмертно реабілітований (1989).

Намагаючись необережними діями не викликати негативної реакції Тимчасового уряду на вимоги автономії України, делега-^х#^я все ж привезла із собою наказ від УЦР, проекти декларацій Тимчасового уряду в справі автономії України, про утворення «•райової Ради й Крайового комісаріату. Виразно негативне став-

лення Тимчасового уряду та Петроградської ради робітничих депутатів до цих вимог підштовхнуло керівництво УЦР до пере­гляду тактичних засобів у взаєминах з центром. Результатом поїздки української делегації став перехід до практичних кроків у напрямі набуття Україною автономного статусу.

В той час у Києві відбувся Всеукраїнський з'їзд, який фактично примусив Центральну Раду підготувати відповід­ний документ, який у концентрованому вигляді містив би вимоги широких верств українського народу.

10 червня 1917 р. на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді В.Винниченко зачитав текст І Універсалу УЦР. 2,5 тис. одягнених у військову форму вчорашніх робітників і селян із захопленням сприйняли всі положення цього історичного документа, який проголошував:

«Не обділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним, рівним, прямим і тайним голосу­ванням Всенародні Українські збори. Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видава­ти тільки наші Українські збори».

Генеральний Секретаріат УЦР. 1917 рік. Сидять справа наліво: С.Петлюра, С.Єфремов, В.Винниченко, Хр.Барановський, І.Сте-шенко. Стоять справа наліво: П.Мартос, М.Стаскж, П.Христюк.

Винниченко Володимир (1880-1951) —

український політичний діяч, письменник. Юрист. З 1903 р. — на професійній рево­люційній роботі. Перший Голова Генераль­ного Секретаріату, Голова Директорії, автор головних законодавчих актів УНР. "У 1919 р. емігрував до Відня. У 1920 р. повернувся в Україну. Спроби співпрацювати з більшо­виками закінчилися невдало. "Власне те­пер я все більше й більше відчуваю самотність: від антибольшевицьких кіл я відійшов, до большевицьких не ввійшов" (1925 ). З кінця 20-х pp. оселився у Франції. Присвятив себе літературній і публіцистичній діяльності. Написав 14 романів, понад 11 п'єс, більше ста оповідань. Його пензлю нале­жить близько ста картин. Помер 6 березня 1951 р. Заповідав: "Стійте всіма силами за Україну...".

Після оприлюднення І Універсалу настав час для прак­тичних кроків. 15 червня Комітет Центральної Ради ухвалив рішення про організацію Генерального Секретаріату в тако­му складі: голова та головний секретар внутрішніх справ -В.Винниченко, генеральний писар - П.Христюк генеральні секретарі фінансових справ - Х.Барановський, міжнаціональ­них - С.Єфремов, продовольчих - М.Стасюк, земельних -Б.Мартос, військових - С.Петлюра, судових - В.Садовський. П'ята сесія УЦР затвердила це рішення, доповнивши склад генеральним секретарем у справах освіти І.Стешенком.

Оприлюднення І Універсалу викликало сплеск ентузіазму в українських колах. За словами М.Грушевського, перша по­ловина червня стала «апогеєм українського руху». Наступним кроком, який засвідчив серйозність намірів УЦР змінювати автономію краю, стало утворення Генерального Секретаріату.

4- Другий Універсал

У Петрограді відчули тривогу з приводу подій в Україні ^и Тимчасовий уряд, пообіцявши забезпечити права її народу У місцевому управлінні та самоуправлінні, звернувся із зак­ликом до Центральної Ради не відриватися від єдиної батьк­івщини і не розколювати армію. Однак марність подібних

відозв стала настільки очевидною, що 29 червня до Києва прибула російська делегація на чолі з міністрами О.Керенсь-ким, І.Церетелі та М.Терещенком для переговорів. Платфор­мою для переговорів представники Тимчасового уряду обрали тезу про те, що Центральна Рада має відкласти остаточне вирішення питання про статус України до Установчих зборів, а до того часу буде лише «готувати автономний устрій». Кошти на організацію управління краєм росіяни обіцяли виділити в тому разі, якщо державні структури будуть підпорядковува­тися Петрограду. У такому ж дусі була витримана й постано­ва Тимчасового уряду про затвердження Генерального Секретаріату, надіслана до Києва 3 липня 1917 р. по закін­ченню переговорів. Цим документом закріплювалося стано­вище «вищого органу для керування крайовими справами на Україні». Склад українського уряду мав затверджувати Тим­часовий уряд. Петроград не заперечував проти створення ук­раїнських військових частин, однак стояв на тому, щоб зберігалась єдність командування, дотримувався мобілізац­ійний план, а українські національні формування вчасно відбували на фронт. Переговори на деякий час зняли напру­гу в стосунках УЦР з російськими правлячими колами.

З липня 1917 р. Центральна Рада проголосила свій II Уні­версал, яким підтверджувалась єдність дій з Тимчасовим уря­дом. УЦР брала зобов'язання поповнити свій склад представниками національних меншин, щоб стати «єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю». В Універ­салі вказувалося, що Центральна Рада «підготовлятиме про­екти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів». УЦР виступала про­ти «самовільного здійснення автономії України до часу їх скли­кання». В документі також йшлося про намір мати своїх представників при кабінеті військового міністра, Генерально­му штабі та Верховному головнокомандуючому, які мали бра­ти участь у комплектуванні українських підрозділів.

«... Центральна Рада сплатила за порозуміння з Тимчасовим урядом невиправдано високу ціну. ... домовляючись із росіянами, відмовилася від певної свободи дій, запевняючи, що вона настроєна

пішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії Украї­ни» до скликання Установчих зборів.

... Центральна Рада віддала російському урядові право затвер­дження членів Генерального Секретаріату, яке попередньо належа­ло їй. Одне слово, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції».

(Т. Гунчак. Україна: перша половина XX століття).

Перевір себе Початковий рівень:

1. Дайте відповідь:

Значення Українського національного конгресу полягає у пере­творенні Центральної Ради на представницький орган українсь­кого народу. Так або ні.

2. Вкажіть, хто очолив Генеральний Секретаріат? В.Винниченко; М.Грушевський; С.Петлюра.

3. Автономію України було проголошено:

а) Українським національним конгресом;

б) І Універсалом; в) II Універсалом.
Середній рівень:

4. Співвіднесіть дату і подію

а) квітень 1917 р. проголошення І Універсалу

б) червень 1917 р. проголошення II Універсалу

в) липень 1917 р. проходив Український національний конгрес

5. Використовуючи план відповіді, розкажіть про Український
національний конгрес

а) Де й коли проходив? б) Хто брав участь?

в) Які розглядав питання? г) Які прийняв рішення?

Достатній рівень:

6. М. Грушевський. Що вам відомо про життя та діяльність цієї
історичної особи?

7- «Центральна Рада, - писав В.Винниченко.., - з виконавчого органу поєднаних партійних і громадських груп, яким вона була з по­чатку революції, ... стала вищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом всього організованого українського наро­ду». Доберіть факти, що стверджують цей вислів.

°- Порівняйте зміст І та II Універсалів. У чому полягав відступ Центральної Ради від умов І Універсалу?

^у- Дайте визначення терміну «автономія».

Високий рівень: ^у- Чи поділяєте ви думку історика Т.Гунчака, що проголошення II Універсалу «у політичному розумінні це був крок назад у роз-

витку української революції». Дайте власну оцінку цьому доку­менту Центральної влади. 11. Складіть історичний портрет інтелігента - представника украї­нського руху доби Української революції.

Документи. Факти. Коментарі.

«Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі. ... Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючись з дер­жавою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдським, рівним, прямим і тайним голосуван­ням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори.

Ті ж закони, що мають лад давати на всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійським Парламенті.

... Ми гадали, що Центральне Російське Правительство про­тягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Цен­тральна Рада, зможе дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простяг­нуту руку українського народу...

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Уні­версал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя».

(З І Універсалу. Хрестоматія з новітньої історії. 1917-1945).

«Громадяни землі Української!

... Временное Правительство, стоячи на стороні завойованої народом волі, визначаючи за кожним народом право на самовизна-і відносячи остаточне встановлення форми його до Учреди­тельного зібрання, - простягає руку представникам Української демократії - Центральній Раді - і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всій революційній Росії.

... Генеральний Секретаріат... буде представлений на затверд-Временного Правительства на Україні.

Вважаючи, що утворення краевого органу Временного Прави­тельства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительно­го Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимося

проти замірів самовільного здійснення автономії до Всеросійського учредительного Собранія.

Що торкається комплектування українських військових частин, то для цього Центральна рада матиме своїх пред­ставників при кабінеті військового міністра при Генерально­му штабі при Верховному головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, наскільки таке комплектування, по опреділенію військового міністра буде являтись, з технічного боку, можливим без порушення боєспособності армії».

(З II Універсалу. Хрестоматія з новітньої історії. 1917-1945).

Запитання

1. Якими подіями було викликано проголошення а) І Універсалу; б) II Універсалу?

2. Прочитайте документи, назвіть найголовніші ідеї І, II Універ­салів.

3. Які положення І Універсалу свідчать про автономний статус Ук­раїни?

4. Простежте за зміною характеру зв'язків України з Росією.

5. Порівняйте І та II Універсали. Як проходив державотворчий про-

цес в Україні у червні-липні 1917 p.?

§5. Наростання політичної боротьби в Україні у липні— жовтні 1917 р.

«Центральна Рада спокійно й розважливо впроваджу­вала свою владу в Україні, йдучи при тому на виму­шені компроміси і терплячи різні зневаги від російського уряду».

(Т.Гунчак. Україна: перша половина XX ст.).

V Висловіть своє бачення подій липня-жовтня 1917р.

•

*• «Тимчасова інструкція для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду на Україні»

У руслі домовленостей, досягнутих на переговорах з пет­роградською урядовою делегацією, Мала Рада на засіданні 2 Ия

16 липня 1917 p. прийняла «Статут Генерального Секретарі­ату». Згідно зі «Статутом» Генеральний Секретаріат форму­вався Центральною Радою, відповідав перед нею, але затверджувався Тимчасовим урядом. При петроградському уряді мав бути статс-секретар у справах України, який при­значався за погодженням з Центральною Радою, Генераль­ний Секретаріат повинен був передавати на затвердження Тимчасового уряду законопроекти та фінансові обрахунки ви­датків на потреби України, розглянуті й затверджені Цент­ральною Радою. Всі урядові установи в Україні підлягали Генеральному Секретаріату, що встановлював, які органи і в яких межах та випадках могли зноситися безпосередньо з Тимчасовим урядом. Усі невиборні посади урядовців в Ук­раїні заміщувалися Генеральним Секретаріатом.

На думку авторів «Статуту», цей документ закріплював баланс українських і російських інтересів. Однак у Петрограді з цього приводу існувала інша думка. Слід мати на увазі, що результати київських переговорів стали причиною урядової кризи, внаслідок чого міністри-кадети, заперечуючи узгодже­ний варіант взаємин з українськими владними структурами, вийшли зі складу Тимчасового уряду. О.Керенському довело­ся формувати новий коаліційний уряд, в якому не знайшлося місця для головного прихильника досягнутих у Києві умов -І.Церетелі. Делегація Генерального Секретаріату, запрошена до Петрограда, відразу зрозуміла, що новий склад Тимчасово­го уряду прагне скасувати угоду 3 липня 1917 р. й урізати до мінімуму здобутки українського державотворення.

Петроградська урядова комісія не погодилася визнати «Статут», замінивши його «Тимчасовою інструкцією Генераль­ному Секретаріату». Ігноруючи результати попередніх пере­говорів, російське керівництво знецінювало роль Центральної Ради як всеукраїнського народно-представницького інститу­ту, а Генерального Секретаріату - як вищого органу виконав­чої влади в Україні. Вплив останнього обмежувався 5 губерніями з 9 (Київською, Волинською, Подільською, Пол­тавською й частково Чернігівською). З його компетенції ви­лучалися військові судові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта й телеграф, право призначення держав-

них посадових осіб. Тимчасовий уряд міг здійснювати зв'яз­ки з місцевими органами влади в Україні, минаючи Гене-пальний Секретаріат. Всі ініціативи українського виконавчого органу мали затверджуватися у Петрограді, як і кандидати на посади генеральних секретарів, пропоновані Центральною

Радою.

«Інструкція» викликала обурення в українських колах. У Центральній Раді її підтримали тільки представники кадетів. Українські есери вимагали відкинути «Інструкцію» та явоч­ним порядком впроваджувати в життя «Статут». Проте де­монстративна конфронтація з Тимчасовим урядом могла б, за словами М.Грушевського, перетворити Центральну Раду на «нелегальну організацію». Тому голова УЦР закликав зберіга­ти розсудливість і не дозволити себе спровокувати на поспішні, непродумані дії. Українські соціал-демократи запропонували засудити дії офіційного Петрограда як недемократичні, імпер­іалістичні, але залишити простір для-маневру й можливість для досягнення компромісів. Шості загальні збори УЦР, які майже повністю були присвячені обговоренню ситуації, що склалася, прийняли пропозицію соціал-демократичної фракції. У резолюції зборів йшлося про порушення з боку Тимчасового уряду угоди від 3 липня 1917 p., але нічого не зазначалося про ставлення до «Інструкції».

Поступки російським адептам «єдиної й неділимої» дер­жави болюче сприймалися українськими лідерами. Майже всі вони розуміли, що для серйозного протиборства з Тимча­совим урядом не вистачає організаційного досвіду, політич­ного хисту, відповідної підготовки мас, фінансів.

Разом з тим «капітуляція» перед тиском центру не мала фатальних наслідків для національного державотворення, хоча Досить стрімкий ритм революційного життя, емоційний і мо­ральний заряд українського руху були істотно підірвані. Особ­ливо відчутно це виявилося в ході «міністерської кризи», коли міжпартійні та особисті суперечності викликали майже місяч­ний параліч у роботі Генерального Секретаріату. Протягом першої половини серпня В.Винниченко двічі подавав у відстав­ку) внаслідок чого новий склад цього органу було запропоно­вано сформувати Д.Дорошенку. Ця кандидатура позитивно

сприймалася також російським урядом, який пов'язував з ним сподівання, що в українському питанні більше не виникатиме загострень. Однак коли й Д.Дорошенко відмовився 18 серпня 1917 р. від керівництва Секретаріатом, до справ знову повер­нувся В.Винниченко. 21 серпня Мала Рада прийняла запропо­нований ним список членів Генерального Секретаріату, а 1 вересня 1917 р. Тимчасовий уряд затвердив його.

Останній епізод діалогу між Тимчасовим урядом і Цент­ральною Радою виявився швидкоплинним. Під час обговорен­ня «Інструкції» на шостих загальних зборах УЦР фракція українських есерів внесла пропозицію про підготовку та скли­кання Всеукраїнських Установчих зборів. Хоча ця ідея знай­шла широку підтримку у Малій Раді й Генеральному Секретаріаті, Тимчасовий уряд розцінив це як антидержав­ний крок. В.Винниченка викликали до Петрограда для пояс­нень. Центральна Рада опинилася під загрозою розпуску. Однак жовтневі події в північній столиці не дозволили довести цю справу до кінця.

Підсумок даного етапу підвів голова Секретаріату В.Вин­ниченко:

«Найголовніший, найважливіший здобуток усієї нашої боротьби за цей період - ідею української державності було затверджено, зреалізовано, введено в життя. Яка б ні була та Інструкція, які б обмеження й перепони вона ні стави­ла, а все ж таки це була Конституція автономної України, це був державний право сильний акт, це був історичний, великої ваги факт, який провів виразну, чітку лінію в відно­синах України й Росії.

Це найкращий період у боротьбі за відродження нашої нації. Революційний, одважний, повний віри, натхнення, ентузіазму».

Переоцінка реальних революційних здобутків у вказаний час, очевидно, пояснюється тим, що діячі УЦР та Генераль­ного Секретаріату і не намагалися підняти планку політич­них вимог вище. Врешті-решт доводилося задовольнятися тим, що дозволяли обставини.

2. З'їзд народів Росії

Однією з помітних подій періоду діяльності Центральної Ради став з'їзд представників народів й областей колишньої царської імперії (вересень 1917 p.).

Цей форум за участю М.Грушевського, який був його почес­ним головою, ухвалив підсумкову резолюцію «Про федератив­ний устрій Російської республіки». Вироблений учасниками з'їзду документ передбачав вирішення найважливіших про­блем державного устрою:

1) національне визволення на засадах «федерації, побу­дованої на національному принципі»;

2) створення дійсно демократичного суспільства за широ­кої участі громадян у державному житті та законодавчого, а не адміністративного регулювання;

3) оптимізація державного управління шляхом його де­централізації.

3. Поява «Вільного Козацтва»

На початку жовтня в Чигирині відбувся з'їзд «Вільного Козацтва», 2 тис. його делегатів, які представляли 60 тис. організованих козаків України й Кубані, обрали Генеральну Раду з 12 осіб, почесного отамана - командира 1-го Українсь­кого корпусу генерала П.Скоропадського. У зверненні до гро­мадян України учасники з'їзду закликали зберігати спокій, стояти на сторожі інтересів народу і створювати козачі підроз­діли на місцях.

Генеральний Секретаріат, вбачаючи у Вільному Козацтві опору влади, затвердив його статут, хоча лідери Центральної Ради з явним скептицизмом ставилися до цього руху. Однак і цих сил було замало, щоб убезпечити Україну від суворих випробувань.

Перевір себе

Початковий рівень:

1- Дайте відповідь

Згідно зі «Статутом» Генеральний Секретаріат формувався Цен­тральною Радою так; ні; і так, і ні.

2. Почесним отаманом «Вільного Козацтва» став: П.Скоропадський» М.Міхновський; С.Петлюра.

3. Вкажіть дату. З'їзд представників народів колишньої Російсь­кої імперії відбувся

липень 1917 p.; серпень 1917 p.; вересень 1917 р. Середній рівень:

4. Назвіть основні положення «Статуту Генерального Секретаріа­ту».

5. Встановіть послідовність подій

«Тимчасова інструкція» Поява «Вільного Козацтва» «Статут Генерального Секретаріату» З'їзд народів Росії

6. Поява «Вільного Козацтва». Розкажіть, що вам відомо про цю
подію.

Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте основні положення «Тимчасової інструкції».

8. Проаналізуйте положення резолюції з'їзду народів Росії «Про федеративний устрій Російської республіки».

Високий рівень:

9. Проаналізуйте характер взаємовідносин Центральної Ради та
Тимчасового уряду. У чому ви бачите прорахунки Центральної
Ради? Відповідь обґрунтуйте.

§6. Проголошення Української Народної Республіки

«Після більшовицького перевороту в Петрограді співвідношення політичних сил змінилося і в Україні. На поверхні політичного життя появилася більшовиць­ка партія, яка ставала дедалі активнішою, тоді як демократичні партії послабили свою діяльність. Одна­че домінантним політичним чинником залишалася Центральна Рада».

(Т.Гунчак. Україна: перша половина XX ст.»).

О Як ви вважаєте, чому саме у листопаді 1917 р. було проголоше-• но Українську Народну Республіку?

1. Україна у жовтневі дні

Непослідовна, нерішуча політика Центральної Ради дедалі більше позначалася на революційному русі. Лідери УЦР, які повсякчас нагадували про вірність ідеям соціалізму й авто­номії України, перетворилися на пасивних спостерігачів. Роль локомотива революційних процесів стали відігравати гро­мадські організації, створені різними верствами суспільства.

20-25 жовтня 1917 р. в Києві відбувався 3-й Всеукраї­нський військовий з'їзд. Виступаючи перед його делегатами, М.Грушевський головним завданням найближчого часу на­звав перехід до «творення української держави - Українсь­кої Народної Республіки». В.Винниченко запевнив присутніх, що Генеральний Секретаріат не відступить від своєї декла­рації, проголошеної 29 вересня, та домагатиметься незалеж­ності української виконавчої влади від Тимчасового уряду й скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Загальний настрій з'їзду, як писав П.Христюка, підштовхував Цент­ральну Раду до «останнього бою з російською буржуазією за національно-політичне визволення українського народу».

Петроградські події 25 жовтня відлунювалися в Україні зак­ликами київських більшовиків підняти повстання і захопити владу. У відповідь на це ввечері 25 жовтня 1917 р. на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського Генераль­ного Військового Комітету, Всеукраїнської й київської Рад робі­тничих депутатів, залізничників та інших організацій було засновано «Крайовий Комітет для охорони революції на Україні», що мав «розпоряджатися всіма силами революційної демократії» и якому підлягали всі органи влади «в Україні». Крайовий Комітет визнавав себе відповідальним перед Центральною Радою. Наступ­ного дня Комітет видав відозву «До громадян України», яка ви­рішувала ряд важливих питань, зокрема, відмежовувалася від «Інструкцій» Тимчасового уряду, оголошувала об'єднання всіх Українських областей під владою УЦР, перехід до неї всієї цив­ільної та військової влади, накреслювала «новий курс внутріш­ньої політики», що полягав у створенні «однородного ^адЦіалістично-революційного правительства на Україні».

Позиція Центральної Ради щодо більшовицького повстан­ня в Петрограді була чітко сформульована у резолюції Малої

Ради УЦР 26 жовтня і зверненні Генерального Секретаріату «До всіх громадян України». Обидва документи засудили повстання й вказали на небезпеку його для справи українсь­кої революції, зокрема, для скликання Всеросійських і Ук­раїнських Установчих зборів. Одночасно відповідальність за петроградські події покладались і на Тимчасовий уряд.

Такий підхід явно не подобався представникам уже неісную­чого Тимчасового уряду - штабу Київського військового округу (КВО). Присутність у складі Крайового Комітету більшовиків дала штабу КВО підстави для невизнання його легітимності. Проте коли більшовики на знак протесту проти осуду повстання з боку УЦР вийшли зі складу Комітету, стало цілком зрозуміло, що в Україні викристалізувалося три табори з різною політичною ор­ієнтацією: Українська Центральна Рада як центр українських демократичних сил, штаб КВО, що уособлював російську контр­революцію, й Ради робітничих депутатів як осередок більшо­вицького впливу. За обставин, що склалися, ані Центральна Рада, ані Крайовий Комітет були неспроможними виробити чіткий план дій. Більше того, не бажаючи нести відповідальність за можливі наслідки майбутніх подій, Комітет після невдалих переговорів зі штабом КВО виніс на засідання Малої Ради пропозицію про свій розпуск. А у той час коли вона обговорювалася (28 жовтня), війська штабу КВО оточили резиденцію виконкому Рад і ревко­му, що утворився днем раніше, - Марийський палац. Військові заарештували членів ревкому - більшовиків братів П'ятакових, І.Крейсберга, Я.Гамарника, І.Кулика та інших. 28 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат перебрав на себе функції ліквідова­ного Крайового Комітету. Наступного дня вищий виконавчий орган відновив свою компетенцію в справах військових, продо­вольчих, залізничних, судових, пошти й телеграфу. 31 жовтня влада Генерального Секретаріату поширювалася на Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову частину Таврійської, Холмську, частини Курської та Воронезької губерній. Водночас із представників різних політичних партій і громадських орган­ізацій було сформовано узгоджувальну комісію, на засіданні якої прийнято рішення про виведення зі столиці військових частин, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганіза­цію КВО на демократичних засадах. Цим же документом повно-

та влади щодо охорони міста покладалася на Українську Цент­ральну Раду, що мала діяти спільно з органами міського само­врядування й Радами робітничих і солдатських депутатів.

2. Третій Універсал

Прагнення більшовиків поширити свій вплив на терито­рію України гостро поставило перед діячами Центральної Ради питання стосовно засобів та форм організації сильної влади. Розуміння необхідності її встановлення породило у лідерів УЦР ідею про підведення під неї «державного фундаменту». Висловлюючи тезу про негайне проголошення Української республіки, М.Грушевський підкреслював, що вона повинна мати демократичний і соціалістичний характер. Саме ці гас­ла забезпечували на той час авторитет Центральної Ради як всеукраїнського органу влади.

7 листопада 1917 р. Мала Рада обговорила та прийняла НІ Універсал, який проголошував створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Росією. До Установчих зборів вся повнота влади мала належати Ук­раїнській Центральній Раді й Генеральному Секретаріату.

III Універсал по суті висував програму дій у найважлив­іших сферах життя. В аграрному питанні проголошувалося скасування існуючого права власності «поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значен­ня, а також на удільні, монастирські, кабінетські та цер­ковні землі». Вважаючи, що земля без викупу має перейти тим, хто її обробляє, УЦР доручила генеральному секрета­реві земельних справ негайно виробити закон про порядок Діяльності обраних народом земельних комітетів.

Універсалом запроваджувався 8-годинний робочий день на промислових підприємствах і державний контроль за ви­робництвом та розподілом продукції, який мав здійснювати­ся Секретаріатом праці за участю робітників.

Документ декларував наміри Центральної Ради всіма за­собами домагатися припинення війни й вирішення взаємних претензій воюючих сторін шляхом переговорів.

Гуманістичного спрямування Універсалу надавала ліквіда­ція смертної кари та оголошення амністії для політичних

в'язнів. Демократична традиція у діяльності УЦР продовжу­валася в формі положення про забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, страйків, спілок, недоторканності особи й помешкання, прав та можливостей для вживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

В галузі національної політики передбачалося найближ­чим часом прийняти закон про національно-персональну ав­тономію для національних меншин.

Політичним стрижнем IIIУніверсалу була теза про те, що Україна має всі сили спрямувати на допомогу «великій і знеможеній» Росії в ім'я будівництва оновленої, федератив­ної держави. Надмірне захоплення цією ідеєю керівників Цен­тральної Ради з самого початку її існування дорого коштувало українській справі, відволікаючи від вирішення невідклад­них завдань національного державотворення.

І все ж у цілому IIIУніверсал став помітною віхою в історії українського народу, який нарешті, зміг здійснити свою віковічну мрію - створити власну державу.

Інша справа, якою вона була. Невиразні соціально-економічні пункти IIIУніверсалу не мали й натяку на кар­динальні перетворення виробничих відносин на тих соціалістичних принципах, апологетами яких вважали себе творці Української держави. Якщо у земельному питанні ще було заявлено про наміри передати землю селянам, то інші галузі економіки практично випали з поля їх зору.

IIIУніверсал по-різному сприйняли різні прошарки ук­раїнського суспільства. Поряд зі схвальними відгуками тих, хто вбачав у ньому гарантії поступального руху вперед, по шляху зміцнення Української держави, звучали голоси тих, хто вбачав у документі ущемлення власних інтересів.

IIIУніверсал активізував законотворчу діяльність. У Малій Раді було створено спеціальну комісію з підготовки законопро­ектів. 25 листопада УЦР ухвалила закон про порядок видання нових юридичних актів, згідно з яким в Україні продовжували діяти не скасовані закони і постанови російського уряду та інсти­туції з їх компетенцією й штатами, що існували на її території до 25 жовтня 1917р. Законодавчу ініціативу зберігали за собою лише Центральна Рада і Генеральний Секретаріат. Фактично

пей акт закладав правові підвалини державотворчого процесу. Виробити весь комплекс законів, які відображали б уяв­лення ідеологів української революції про новий суспільний устрій, за короткий проміжок часу було неможливо. Тому Цен­тральна Рада й Генеральний Секретаріат користувалися право­вими нормами та апаратом, які дісталися їм у спадщину від Тимчасового уряду, намагаючись наповнити їх новим змістом.