Історія утворення ООН. Цілі та мета діяльності ООН

Історія створення ООН

Дата створення ООН: 24 жовтня 1945 року.

Число держав - членів ООН становить 192.

Офіційні мови: англійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька.

Назва Об'єднаних Націй, запропонована президентом Сполучених Штатів Франкліним Д. Рузвельтом, було вперше використане в Декларації Об'єднаних Націй 1 січня 1942 року, коли під час Другої світової війни представники 26 держав зобов'язалися від імені своїх урядів продовжувати спільну боротьбу по забезпеченню миру на землі.

Перша Міжнародна конференція миру була скликана в Гаазі в 1899 році для розробки угод по мирному доланні криз, попередженню і правилам ведення війни. Конференція прийняла Конвенцію про мирне рішення міжнародних зіткнень і заснувала Постійну Палату Третейського Суду, що початку свою роботу в 1902 році.

Попередником ООН була Ліга Націй, організація, задумана при схожих обставинах під час Першої світової війни й заснована в 1919 році відповідно до Версальського договору «для розвитку співробітництва між народами й для забезпечення їм миру й безпеки».

Міжнародна організація праці також була створена відповідно до Версальського договору в якості асоційованого з Лігою. Ліга Націй припинила свою діяльність внаслідок своєї нездатності запобігти Другій світовій війні.

В 1945 році представники 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Конференції Об'єднаних Націй по створенню міжнародної організації, щоб розробити Статут ООН. В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії й Сполучених Штатів у Думбартон-Оуксе в серпні-жовтні 1944 року. Устав був підписаний 26 червня 1945 року представниками 50 країн. Польща, не представлена на Конференції, підписала його пізніше й стала 51-м державою-засновником.

Організація Об'єднаних Націй офіційно існує з 24 жовтня 1945 року, до цього дня Статут був ратифікований Китаєм, Францією, Радянському Союзі, Великобританією, Сполученими Штатами й більшістю інших держав, що підписали. Двадцять четверте жовтня щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.

Організація Об'єднаних Націй є унікальною міжнародною організацією. Вона була заснована після Другої світової війни представниками 51 країни, що були прихильниками курсу на підтримку миру й безпеки в усьому світі, розвиток дружніх відносин між країнами й надання сприяння соціальному прогресу, поліпшення умов життя й поліпшення справ в сфері прав людини. Її унікальний характер і покладені Статутом повноваження дають Організації можливість здійснювати діяльність по широкому ряді питань, будучи для своїх 192 держав-членів форумом, що дозволяє їм через Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічний і Соціальна Рада й інші органи й комітети висловлювати свою точку зору.

Про діяльність ООН знають у самих віддалених куточках планети. Загальновідомі успіхи Організації Об'єднаних Націй у таких сферах діяльності, як підтримка миру й гуманітарна допомога. Однак існує цілий спектр інших областей, де ООН і організації її системи сприяють поліпшенню положення у світі й тим самим впливають на хід нашого повсякденного життя. Діяльність Організації багатогранна й охоплює широке коло важливих проблем від стійкого розвитку й боротьби з тероризмом, розвитку демократії, глобальних медичних проблем.

Статутом ООН визначено такі цілі організації:

— підтримувати міжнародний мир та безпеку;

— розвивати дружні відносини між націями на основі пова­жання принципу рівноправ'я і самовизначення народів;

— здійснювати співробітництво для розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та для заохочення й розвитку поваги до прав людини й основних свобод;

— організовувати і погоджувати дії націй для досягнення цих спільних цілей.

У статті 2 Статуту ООН закріплені демократичні принципи цієї організації:
— суверенна рівність членів ООН;
— сумлінне виконання ними зобов'язань за Статутом ООН;
— розв'язання міжнародних спорів тільки мирними засобами;
— відмова від погрози силою або її застосування в будь-яких цілях, несумісних із Статутом ООН;
— обов'язок членів ООН надавати їй усемірну допомогу в усіх діях, що здійснюються відповідно до Статуту, і утримуватися від допомоги державам, проти яких ООН приймає примусові заходи;
— забезпечення Організацією Об'єднаних Націй такого положення, щоб держави, що не входять в ООН, у разі потреби діяли відповідно до її Статуту;
— невтручання ООН у внутрішні справи держав.

Як уже згадувалося в попередніх розділах, головною ме-тою при утворенні ООН передбачалось збереження миру вусьому світі, запобігання військових конфліктів. Але поступо-во поле діяльності Організації розширювалось, охоплюючиінші напрями міжнародного політичного співробітництва,економічні й соціальні відносини, культуру, науку, екологіютощо. Можна з певністю твердити, що немає такої сфери вміжнародних відносинах, яка була б поза увагою ООН. Прицьому найдинамічнішим виявилось розширення компетенціїООН саме в соціально-економічній сфері.

Переважна більшість програм, комісій, спеціалізованихзакладів, фондів Організації спрямована на регулювання еко-номічного співробітництва між її членами.

Органи оон

Згідно зі ст. 7 Статуту ООН всі органи Організації підрозділяються на дві групи: головні і допоміжні органи. На відміну від головних органів у Статуті детально не розкриваються поняття і правовий статус допоміжних органів. У ньому лише відзначається, що допоміжні органи, коли виявляться необхідними, можуть засновуватися відповідно до Статуту ООН. Правомірність створення таких органів випливає також зі ст. 22, 29, 68 Статуту ООН. Зазначені статті підкреслюють, що такі органи створюються головними органами для здійснення ними своїх функцій. Юридичною підставою для створення допоміжних органів є правила процедури головних органів ООН.

По термінах дії допоміжні органи об'єднуються у дві групи: органи, створені для виконання будь-якої конкретної роботи; органи, які функціонують протягом даної (однієї) сесії головного органу.

Опції будь-якого допоміжного органу ООН носять обмежений характер. Вони виконують суворо окреслену їх установчим актом роботу. Діяльність цих органів повністю визначається головним органом, вони знаходяться у повному підпорядкуванні і під виключним контролем цього головного органу, вказівки якого для них обов'язкові. Це означає, що головний орган може скасувати будь-яке рішення допоміжного органу, вилучити з його компетенції те чи інше питання, сам може розглянути дане питання.

Зрозуміло, статус і значимість допоміжних органів ООН не адекватні. Одні з них є практично міжурядовими організаціями,а інші - автономними міжурядовими органами.

3. Головні органи ООН:

а) Генеральна Асамблея;

Генеральна Асамблея має такі функції та повноваження: — розгляд принципів співробітництва для підтримування між­народного права і безпеки;

— обговорення питань стосовно міжнародного миру і безпеки і розробка рекомендацій, крім тих випадків, коли спірне питання стосується компетенції Ради Безпеки;

— обговорення і подання рекомендацій з будь-яких питань сто­совно повноважень і функцій будь-якого органу ООН;

— здійснення досліджень і розробка рекомендацій з метою сприяння міжнародному співробітництву в політиці, у розвитку і кодифікації міжнародного права, дотриманні прав людини і ос­новних свобод, в економічній та соціальній сферах тощо;

— розробка рекомендацій щодо мирного врегулювання будь-яких ситуацій, якщо вони можуть зашкодити дружнім відноси­нам між державами;

— розгляд доповідей Ради Безпеки та інших органів ООН;

— розгляд і затвердження бюджету, а також визначення роз­мірів внесків членів ООН;

— вибори непостійних членів Ради Безпеки, членів Економіч­ної і Соціальної Ради, членів Ради з Опіки; спільні з Радою Без­пеки вибори суддів Міжнародного Суду і (за рекомендацією Ради Безпеки) призначення Генерального секретаря.

Щорічно у третій вівторок вересня відкривається чергова сесія Генеральної Асамблеї, яка триває приблизно до середини грудня. На початку кожної сесії Асамблея обирає нового голо­вуючого, 21 заступника головуючого і голів сімох головних комітетів.

Сесія Генеральної Асамблеї починається з так званого загаль­ного обговорення, в ході якого держави-члени висловлюють свої думки та позиції з широкого кола питань.

Оскільки кількість питань, які пропонуються для розгляду на Асамблеї, дуже значна (100 — 150 пунктів порядку денного), во­на розподіляє більшість питань між сімома головними комітета­ми (Main Committees): Першим (роззброєння і міжнародна безпе­ка), спеціальним політичним комітетом. Другим (економічні й фінансові питання). Третім (соціальні, гуманітарні питання й пи­тання культури). Четвертим (питання деколонізації). П'ятим (ад­міністративні та бюджетні питання). Шостим (правові питання). Кожний з комітетів займається питаннями, що належать до його компетенції і несе відповідальність перед ГА. Вони готують ре­комендації та резолюції для пленарних засідань Асамблеї. Кож­ний комітет обирає свого голову.

Крім того, в роботі сесії беруть участь Генеральний комітет (головуючий на сесії, 21 заступник головуючого й голови сімох названих вище комітетів) і Комітет з перевірки повноважень.

Деякі питання розглядаються тільки на пленарних засідан­нях, але більшість передається на розгляд комітетів. Голосу­вання з усіх питань провадиться на пленарних засіданнях на­прикінці чергової сесії, після того як комітети завершують їх розгляд і подають проекти резолюцій. У комітетах рішення приймають простою більшістю голосів. На пленарних засідан­нях резолюції можуть прийматися шляхом акламації, без запе­речень і без голосування, а наслідки заносяться у звіт про засі­дання.

Хоч рішення Асамблеї не мають обов'язкової юридичної сили для урядів, вони є вагомими, оскільки виражають думку світової громадськості з важливих міжнародних проблем, підсилену мо­ральним авторитетом співдружності націй.

Протягом року робота ООН грунтується головним чином на рішеннях Генеральної Асамблеї і здійснюється комітетами та ін­шими органами, створеними Асамблеєю для вивчення конкрет­них питань і ситуацій, на міжнародних конференціях під егідою Асамблеї та Секретаріату.

Крім чергових сесій Асамблея може проводити спеціальні сесії на вимогу Ради Безпеки, більшості членів ООН або на ви­могу одного із членів за умови приєднання до нього більшості. Так, спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН з питань між­народного економічного співробітництва відбувалась у квітні — травні 1990 року. її було скликано з ініціативи «Групи 77», тобто представників понад 120 країн, що розвиваються, з метою обговорення ситуації, яка склалася наприкінці 90-х років: по­глиблення прірви між економіками індустріальне розвинутих країн та країн, що розвиваються, безперервне зростання боргів «третього світу», потреба у пом'якшенні політичної напружено­сті, у розвитку економічних відносин між Заходом та східноєв­ропейськими країнами.

Надзвичайна спеціальна сесія може бути скликана протя­гом 24 годин з моменту надходження вимоги від Ради Безпеки (за підтримки будь-яких дев'яти членів Ради) або більшості членів ООН, або одного з членів, якщо до нього приєдналася більшість.

6-8 вересня 2000 р. у Нью-Йорку відбувся Саміт Генеральної Асамблеї ООН, який отримав назву Саміт Тисячоліття ООН. Це було найбільше в історії зібрання світових лідерів. У Саміті взяли участь 150 голів держав та урядів, п'ять віце-президентів, один кронпринц, шість віце-прем'єрів, двадцять один міністр закордонних справ, які представляли більшість держав світу. За результатами Саміту було схвалено Декларацію Тисячоліття, в якій голови держав та урядів підтвердили свою відданість цілям та принципам Статуту ООН, визначили чіткі напрями діяльності ООН у новому тисячолітті: підтримання міжнародного миру і безпеки; викорінення злиденності; охорона навколишнього се­редовища; права людини та відповідальне урядування; зміцнен­ня ООН.

В економічній галузі ГА організовує дослідження і надає ре­комендації з питань сприяння розвитку міжнародного співробіт­ництва, заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації. ГА остаточно затверджує всі міжнародні кон­венції з економічних питань. У структурі ГА економічними пи­таннями займаються: Комітет з економічних і фінансових питань; Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЦМСІТКАЬ); Комісія з міжнародного права; Комітет з інвестицій.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (UN Commission on Iternational Nradr Low — UNCITRAL) — створена в 1966 р. з метою сприяння гармонізації та уніфікації правових норм у міжнародній торгівлі. З 1973 р. в Комісії пра­цюють 36 осіб, які обираються на 6 років. Комісія складається з: 9 представників — членів від країн Африки; 7 — від країн Азії; 5 — від східноєвропейських країн; 6 — від країн Латинської Америки і Карибського басейну; 9 — від країн Західної Європи і США. Комісія співпрацює з ЮНКТАД (див. п.6.2.2).

Комісія з міжнародного права — КМП (International Law Commission — ILC) утворена у 1947 р. з метою сприяння міжна­родному співробітництву і розвитку міжнародного права та його кодифікації. Як правило, сферою компетенції комісії є міжнарод­не публічне право, але вона може займатися і питаннями міжна­родного приватного права. Комісія готує проекти з питань, які вона визначає або самостійно, або які передані їй Генеральною Асамблеєю чи ЕКОСОР. Після завершення розробки проекту статей з конкретного питання ГА, як правило, скликає міжнарод­ну конференцію повноважних представників для втілення проек­ту статей у конвенцію, до якої потім можуть приєднуватися краї­ни. На основі проектів Комісії були прийняті такі конвенції з економічних питань: Конвенція про риболовство й охорону ре­сурсів відкритого моря; Міжнародна конвенція про право міжна­родних договорів; Міжнародна конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнарод­ними організаціями. Комісія складається з 34 представників кра­їн-членів, які розподіляються таким чином: 8 — від країн Афри­ки; 7 — від країн Азії; 3 — від країн Східної Європи; 6 — від країн Латинської Америки і Карибського басейну; 8 — від країн Західної Європи і США; 2 — на правах ротації від різних країн. Члени Комісії — визнані авторитетні спеціалісти.

Комітет з інвестицій (Investment Committee) створений у 1947 р. для сприяння Секретаріату в розміщенні інвестицій з ко­штів пенсійного фонду та інших трастових і спеціальних фондів, які перебувають під контролем ООН. Кількість членів—дев'ять.

Генеральна Асамблея ООН

Генеральна Асамблея є головним дорадчим органом. Вона складається з представників усіх держав-членів, кожна з яких має один голос. Рішення з важливих питань, таких як питання миру і безпеки, прийому нових членів і проблеми бюджету, вимагають більшості у дві третини голосів. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів.

Функції і повноваження

Відповідно до Статуту ООН, функції і повноваження Генеральної Асамблеї зводяться до того, щоб:

- розглядати принципи співробітництва у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, у тому числі принципи, що визначають роззброєння і регулювання озброєнь, і робити рекомендації відносно принципів;

- обговорювати будь-які питання, стосовно міжнародного миру і безпеки, і вносити з них рекомендації, за винятком тих випадків, коли спуперечка або ситуація знаходяться на розгляді Ради Безпеки;

- обговорювати і за самим винятком давати рекомендації з будь-яких питань в межах Статуту або з питань, що стосуються повноважень і функцій будь-якого органу Організації Об'єднаних Націй;

- здійснювати дослідження і готувати рекомендації з метою сприяння міжнародному політичному співробітництву, розвитку і кодифікації міжнародного права, здійсненню прав людини і основних свобод для всіх, а також сприяння міжнародному співробітництву в економічній і соціальній областях, в області культури, освіти та охорони здоров'я;

- рекомендувати заходи мирного врегулювання будь-якої ситуації незалежно від її походження, що могла б нанести збитки дружнім відносинам між націями;

- одержувати і розглядати доповіді Ради Безпеки й інших органів Організації Об'єднаних Націй;

- розглядати і затверджувати бюджет Організації Об'єднаних Націй і визначати розміри внесків окремих членів;

- обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної і Соціальної Ради, членів Ради з Опіки, які підлягають обранню; спільно з Радою Безпеки брати участь в обранні суддів Міжнародного Суду і, за рекомендацією Ради Безпеки, призначати Генерального Секретаря.

На підставі резолюції "Єдність на користь мирові", прийнятої ГА у листопаді 1950 року, Асамблея може прийняти заходи у випадку загрози миру, порушення миру або акту агресії, якщо Рада Безпеки не спроможна діяти у цьому напрямку через відсутність єдності серед її постійних членів. Асамблея уповноважена негайно розглянути це питання, щоб запропонувати рекомендації державам-членам відносно колективних заходів, включаючи, у випадку порушення миру або акту агресії, використання збройних сил, якщо це необхідно, для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки.

Сесії

Триває засідання Генеральної Асамблеї ООН.

Чергова сесія Генеральної Асамблеї звичайно відкривається щороку у вересні. Сесія 2002-2003 рр., наприклад, є 57-ю черговою сесією Генеральної Асамблеї. На початку кожної чергової сесії Асамблея обирає нового Голову, 21 заступника Голови і Голів шести головних комітетів Асамблеї. Щоб забезпечити справедливе географічне представництво, пост Голови Асамблеї щорічно почергово займають представники п'ятих груп держав: африканських, азіатських, східноєвропейських, латиноамериканських і Карибського басейну, західноєвропейських та інших держав.

Крім Того, Асамблея може збиратися на спеціальні сесії на вимогу Ради Безпеки, більшості членів Організації Об'єднаних Націй або одного члена Організації за згодою більшості інших. Надзвичайні спеціальні сесії можуть бути скликані протягом 24 годин з моменту надходження вимоги Ради Безпеки, схваленого будь-якими дев'ятьмя членами Ради, або на вимогу більшості членів Організації Об'єднаних Націй чи одного члена за згодою більшості інших.

На початку кожної чергової сесії Асамблея проводить загальні дебати, де часто виступають глави держав і урядів. Під час дебатів держави-члени висловлюють свої думки з широкого кола міжнародних питань. Далі більшість питань обговорюється в шести головних комітетах ГА ООН:

Перший комітет (питання роззброєння і міжнародної безпеки).

Другий комітет (економічні та фінансові питання).

Третій комітет (соціальні, гуманітарні питання і питання культури);

Четвертий комітет (спеціальні політичні питання і питання деколонізації);

П'ятий комітет (адміністративні і бюджетні питання);

Шостий комітет (правові питання).

Деякі питання розглядаються тільки на пленарних засіданнях, а не в одному з головних комітетів. Всі питання голосуються за резолюціями на пленарних засіданнях, звичайно до кінця чергової сесії, після того як комітети завершать їхній розгляд і подадуть проекти резолюцій пленарним засіданням.

Хоча рішення Асамблеї не мають обов'язкової юридичної сили для урядів, за ними стоять світова громадська думка з важливих міжнародних питань, а також моральний авторитет світового співтовариства.

Круглорічна робота ОООН ведеться головним чином на основі рішень Генеральної Асамблеї, тобто волі більшості членів, висловленої у резолюціях, прийнятих Асамблеєю. Ця робота здійснюється: комітетами й іншими органами, створеними Асамблеєю для вивчення конкретних питань, таких, як роззброєння, підтримання миру, розвиток і права людини; на передбачених Асамблеєю міжнародних конференціях і Секретаріатом ОООН - Генеральним секретарем і його персоналом з міжнародних цивільних службовців.

Генеральна асамблея ООН - має широкі повноваження. Відповідно до Статуту вона може обговорювати будь-які питання або справи, у тому числі стосовні до повноважень і функцій любого з органів ООН, і, за винятком ст.12, давати рекомендації членам ООН і (або), Раді Безпеки ООН по будь-яких таких питаннях і справам.

Генеральна Асамблея ООН уповноважена розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного миру і безпеки, у тому числі принципи, що визначають роззброювання і регулювання озброєнь, і пропонувати у відношенні цих принципів рекомендації. Вона також уповноважена обговорювати будь-які питання, що ставляться до підтримки міжнародного миру і безпеки, поставлені перед нею будь-якими державами, у тому числі державами членами і не членами ООН, або Радою Безпеки ООН, і робити у відношенні будь-яких таких питань рекомендації зацікавленій державі або державам або Раді Безпеки до і після обговорення. Проте будь-яке таке питання, по якому необхідно “почати дію”, передається Генеральною Асамблеєю ООН Раді Безпеки до і після обговорення.

Генеральна Асамблея ООН не може висувати рекомендації, що стосуються якоїсь суперечки або ситуації, коли Рада Безпеки виконує стосовно них покладені на нього Статутом ООН функції, якщо сама Рада Безпеки не попросить про це.

Генеральна Асамблея ООН організує дослідження і складає рекомендації з метою сприяння співробітництву в області економічної, соціальної, культури, освіти, охорони здоров'я, сприяє здійсненню прав людини й основних свобод для усіх, без розходження раси, статі, мови і релігії.

Генеральна Асамблея одержує і розглядає щорічні і спеціальні доповіді Ради Безпеки, а також доповіді інших органів ООН, розглядає і підтверджує бюджет ООН. Вона має право виносити тільки рекомендації, що, за винятком рішень із питань бюджету і процедури, не мають обов'язкової сили для членів ООН. За рекомендацією Ради Безпеки вона призначає Генерального секретаря ООН, робить прийом до ООН нових членів, вирішує питання призупинення здійснення прав і привілеїв держав-членів, їхнього винятки з ООН. Генеральна Асамблея ООН обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів ЭКОСОС, Ради по Опіці, Міжнародного Суду ООН.

Генеральна Асамблея проводить щорічні регулярні сесії, що відчиняються в третій вівторок вересня, а також спеціальні (скликаються по будь-якому питанню, якщо вимоги надходять від Ради Безпеки) і надзвичайні, що скликаються протягом 24 часів із моменту одержання Генеральним Секретарем вимоги від Ради Безпеки і підтриманого голосами будь-яких членів Ради у випадках:

якщо існує погроза миру;

відбулося порушення миру або акт агресії і члени Ради Безпеки не прийшли до рішення питання.

Відповідно до Статуту ООН Генеральна Асамблея грає істотну роль у діяльності ООН. Вона вносить значний внесок у розробку і підготування ряду важливих міжнародних документів і кодификації принципів і норм міжнародного права.

Генеральна Асамблея - демократичний орган. Кожний член незалежно від розмірів території, чисельності населення, економічної і військової мощі має 1 голос.

Рішення по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і що беруть участь у голосуванні членів Асамблеї. У роботі Генеральної Асамблеї можуть брати участь держави - не члени ООН, що мають статус постійних спостерігачів при ООН (Ватикан, Швейцарія).

б) Рада Безпеки;

Рада Безпеки ООН - головний постійно існуючий політичний орган ООН, на який, відповідно до Статуту ООН, покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Рада наділена широкими повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок, недопущення військових сутичок між державами, припинення актів агресії й інших порушень миру і відновлення міжнародного миру.

Відповідно до Статуту ООН, тільки Рада Безпеки і ніякий інший орган або посадова особа ООН має право приймати рішення про проведення операцій із використанням Збройних сил ООН, а вирішувати питання, пов'язані зі створенням і використанням Збройних сил ООН, зокрема, такі, як визначення задач і функцій збройних сил, їхнього складу і чисельності, структури командування, термінів перебування в районах операцій, а також питання керівництва операціями і визначення порядку їхнього фінансування.

Для тиску на державу, дії якої, створюють погрозу міжнародному миру або являють собою порушення миру, Рада може вирішити і зажадати від членів ООН застосування мір, не пов'язаних із використанням збройних сил, наприклад, таких як повна або часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо – і інших засобів повідомлення, а також розірвання дипломатичних відносин. Якщо такі міри будуть недостатніми, Рада уповноважена починати дії, пов'язані з використанням повітряних, морських і сухопутних збройних сил.

Рада вносить рекомендації про прийом держав у члени ООН, про виключення членів ООН, що систематично порушують принципи Статуту ООН, про призупинення здійснення прав і привілеїв, що належать члену ООН, якщо проти цього члена він починає дії превентивного або примусового характеру. Рада робить рекомендації Генеральної Асамблеї ООН щодо призначення Генерального секретаря ООН, вибирає разом із нею членів Міжнародного Суду ООН і може вжити заходів для виконання рішення цього Суду, що та або інша держава відмовилася виконати.

Згідно зі Статутом ООН, Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. Вона організується таким чином, щоб могла функціонувати безупинно, для цього кожний з її членів повинен бути завжди представлений у Центральних установах ООН. 31 січня 1992 року в Центральних установах було вперше скликано засідання Ради на вищому рівні за участю голів держав і урядів 13 з її 15 членів і міністрів іноземних справ інших двох членів. Рада може проводити свої засідання не тільки в Центральних установах; так, у 1972 році вона засідала в Аддіс-Абебі, Ефіопія, а в наступному році - у Панамі, Панама.

Засiдання Ради Безпеки ООН.

Коли у Раду надходить скарга відносно загрози миру, вона спочатку звичайно рекомендує сторонам спробувати досягти згоди мирними засобами. У деяких випадках сама Рада проводить розслідування і надає посередницькі послуги. Вона може призначати спеціальних представників або звертатися до Генерального секретаря з проханням здійснити ці призначення або надати добрі послуги. Вона може встановлювати принципи мирного врегулювання.

Якщо та або інша суперечка призводить до бойових дій, Рада прагне передусім якомога скоріше покласти їй кінець. У багатьох випадках Рада давала вказівки про припинення вогню, що грали важливу роль у відвертанні ескалації бойових дій. Крім того, вона направляє миротворчі сили Організації Об'єднаних Націй для сприяння ослабленню напруженості в районах конфліктів, роз'єднання військ ворогуючих сторін і створення спокійної обстановки, що дозволить шукати шляхи мирного врегулювання. Рада може приймати рішення про вжиття примусових заходів, вступ економічних санкцій (наприклад, торговельного ембарго) або здійснення колективних військових дій.

За рекомендацією Ради Безпеки Генеральна Асамблея може зупинити здійснення тієї або іншою державою її прав і привілеїв як члена Організації, якщо відносно неї Рада Безпеки вжила заходи превентивного або примусового характеру. Держава-член, що систематично порушує викладені у Статуті принципи, може бути виключена Асамблеєю з Організації Об'єднаних Націй за рекомендацією Ради.

Держава - член Організації Об'єднаних Націй, що не є членом Ради Безпеки, може брати участь, без права голосу, в її обговореннях у тих випадках, коли Рада знаходить, що інтереси цієї країни порушені. Держави - члени Організації Об'єднаних Націй і держави, не що є її членами, запрошуються прийняти участь, без права голосу, в обговореннях, що проводяться Радою, якщо вони є сторонами у цій суперечці; умови участі держави, що не є членом ОООН, визначаються Радою.

Члени РБ ООН

До складу Ради входять 15 членів: 5 постійних (Російська Федерація, США, Китай, Великобританія, Франція) і 10 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний термін.

Непостійні члени Ради Безпеки у 2002 році - Болгарія, Гвінея, Ірландія, Камерун, Колумбія, Маврикій, Мексика, Норвегія, Сингапур, Сирія.

Кожен член Ради має один голос. Рішення з питань процедури вважаються прийнятими, коли за них подані голоси не менше 9 з 15 членів. Для прийняття рішень з питань суті вимагається дев'ять голосів, включаючи співпадання голосів усіх п'ятих постійних членів. Це - правило "одностайності великих держав", що часто називається "правом вето".

Відповідно до Статуту, всі члени ООН погоджуються підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх.

Рада Безпеки, згідно зі Статутом, несе головну відповідаль­ність за підтримання міжнародного миру і безпеки.

У 1965 р. кількість її членів було збільшено з 11 до 15 (перша поправка до Статуту ООН): п'ять постійних членів — Великоб­ританія, Китай, Росія, США, Франція — і десять членів, які оби­раються Генеральною Асамблеєю на два роки за географічною ознакою. П'ять з десяти членів переобираються щороку.

Кожен член Ради має один голос. Для прийняття рішень з пи­тань діяльності ООН потрібно дев'ять голосів, включаючи голоси всіх п'яти постійних членів Ради. Це і є так зване правило одно­стайності великих держав, або право вето. Всі п'ять постійних членів вдавалися в різні часи до права вето. Якщо постійний член не підтримує рішення, але не хоче блокувати його прийняття, він не голосує проти, а утримується при голосуванні.

На відміну від інших органів ООН, тільки Рада Безпеки має право приймати рішення, обов'язкові для виконання всіма чле­нами ООН.

Рада Безпеки проводить свої засідання у Нью-Йорку, коли в цьому виникає необхідність.

Рада Безпеки зможе в відповідно до своїх обов'язків за Статутом ООН підтримувати і зміцнювати міжнародний мир і безпеку лише в тому випадку, якщо рішення Ради будуть користуватися повною підтримкою міжнародного співтовариства і якщо сторони, що беруть участь у конфліктах, будуть виконувати ці рішення в повному обсязі.

Функції та повноваження Ради Безпеки зводяться до наступного: а) підтримувати міжнародний мир і безпеку у відповідності з цілями і принципами ООН; б) розслідувати будь-які суперечки або ситуації, які можуть викликати міжнародні тертя; в) робити рекомендації щодо методів врегулювання таких суперечок або умов їх дозволу; г) виробляти плани для створення системи регулювання озброєнь, визначати наявність загрози миру або акту агресії і робити рекомендації про заходи, які належить прийняти; д) закликати держави - члени ООН до застосування економічних санкцій та інших заходів, не пов'язаних з використанням збройних сил , для попередження або припинення агресії: е) вживати військові дії проти агресора; ж) робити рекомендації щодо прийому нових членів та умов, на яких держави можуть стати учасниками Статуту Міжнародного суду; з) здійснювати у стратегічних районах функції ООН по опіці; і) робити рекомендації Генеральній Асамблеї щодо призначення Генерального секретаря і разом з Генеральною Асамблеєю вибирати суддів Міжнародногосуду; к) представляти щорічні і спеціальні доповіді Генеральній Асамблеї.

Роль ООН, і зокрема Ради Безпеки, у підтриманні миру та забезпеченні міжнародної безпеки зводиться до здійснення наступних чотирьох заходів.

1.Превентівная дипломатія - це дії, спрямовані на попередження виникнення спорів між сторонами, недопущення переростання існуючих спорів у конфлікти й обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї А / Ле5/47/120 А від 18 грудня 1992 превентивна дипломатія може зажадати таких заходів, як зміцнення довіри, раннє попередження, встановлення фактів і інші заходи, при здійсненні яких слід належним чином поєднувати консультації з державами - членами, тактовність, конфіденційність, об'єктивність і транспарентність.

2.Міротворчество - це дії, спрямовані на те, щоб схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином за допомогою таких мирних засобів, які передбачені в главі VI

3.Поддержаніе світу - це забезпечення присутності ООН в даному конкретному районі, яке пов'язане з розгортанням військового і (або) поліцейського персоналу ООН, а нерідко і цивільного персоналу.

4.Міростроітельство в постконфліктних період - це дії, спрямовані на запобігання спалаху насильства між країнами і народами після ліквідації конфлікту або конфліктної ситуації.

На думку ООН, ці чотири види діяльності в сукупності, здійснювані за підтримки всіх членів, здатні стати цілісним внеском ООН у забезпечення миру в дусі її Статуту!.

Коли Раді Безпеки повідомляють про виникнення загрози миру, він просить сторони досягти згоди мирними засобами. Рада може виступити в ролі посередника або сформулювати принципи врегулювання спору. Він може просити Генерального секретаря провести розслідування і представити доповідь про ситуації, що склалася. У разі початку бойових дій Рада Безпеки вживає заходів до забезпечення припинення вогню. Він може за згодою зацікавлених сторін направити в конфліктні райони місії з підтримання миру для ослаблення напруженості і розведення протиборчих сил. Рада Безпеки має право розмістити миротворчі сили для запобігання відновлення конфлікту. Він володіє повноваженнями примушувати до виконання своїх рішень шляхом введення економічних санкцій і прийняття рішення про застосування колективних військових заходів.

Правовий статус миротворчих сил ООН визначається угодою між ООН і державою, що приймає. Відповідно до цих угод після прийняття Радою Безпеки рішення про заснування операції з підтримки миру відповідні держави-члени зобов'язані сприяти здійсненню мандату цієї операції.

Згідно зі ст. 5 і 6 Статуту Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки може призупинити здійснення прав і привілеїв, які належать державі як члену організації, якщо проти нього Радою Безпеки були зроблені дії превентивного або примусового характеру. Держава - член ООН, систематично порушує принципи, закріплені у Статуті, може бути виключено з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки.

Рада Безпеки діє від іменівсіх членів Організації. Відповідно до ст. 25 Статуту члени Організації погоджуються «підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх». Згідно зі ст. 43 вони зобов'язуються надавати в розпорядження Ради Безпеки на його вимогу і у відповідності до особливої угоди чи угодами необхідні для підтримання міжнародного миру і безпеки збройні сили, допомогу і відповідні засоби обслуговування, включаючи право проходу. Така угода або угоди визначають чисельність і рід військ, ступінь їхньої готовності і їхнє загальне розташування і характер наданих засобів обслуговування й допомоги.

Статут ООН наділяє Рада Безпеки правом на застосування тимчасових і примусових заходів. Тимчасові заходи спрямовані на запобігання погіршення ситуації і не повинні завдавати шкоди правам, домаганням або становищу зацікавлених сторін. Такі заходи можуть включати вимогу до сторін припинити збройні дії, відвести війська на певні рубежі, а також вдатися до тієї чи іншої процедури мирного врегулювання, включаючи вступ в безпосередні переговори, звернення до арбітражу, використання регіональних організацій і органів. Тимчасові заходи не носять примусового характеру. Вони не є юридично обов'язковими для сторін, але Рада Безпеки відповідно до ст. 40 Статуту ООН «належним чином враховує невиконання цих тимчасових заходів».

Примусові заходи поділяються на заходи, не пов'язані з використанням збройних сил, і на дії з застосуванням збройних сил (ст. 41і 22 Статуту).Застосування їх - виключна компетенція Ради Безпеки, складова одне з найважливіших його повноважень.

Відповідно до ст. 41 Статуту примусові заходи, не пов'язані з використанням збройних сил, можуть включати повний або частковий перерва економічних відносин, залізничних, морських, воздушньгх, поштових, телеграфних, радіо та інших засобів сполучення, розрив дипломатичних відносин, а також інших заходів подібного характеру.

У тих випадках, коли зазначені вище заходи стають недостатніми або неефективними, Рада Безпеки на основі ст. 42 Статуту має право вживати збройними силами ООН дії, необхідні для підтримки міжнародного миру і безпеки. Всі члени ООН зобов'язуються надавати в розпорядження Ради Безпеки на його вимогу збройні сили, допомогу і відповідні засоби обслуговування, включаючи право проходу через територію, територіальні води і повітряний простір. Особливим видом примусових заходів є призупинення здійснення прав і привілеїв будь-якого члена ООН, у відношенні якого Рада Безпеки ухвалила рішення про дії примусового характеру. Таким заходом є також виключення з членів ООН за порушення Статуту (ст. 6).

Порядок роботи. Рада Безпеки проводить свої засідання практично щодня з метою розгляду питань своєї порядку денного, попередження загрози миру, прийняття різних заходів щодо контролю за конфліктами та їх врегулювання і мобілізації регіональної та міжнародної підтримки цих дій. З метою забезпечення безперервності роботи кожен член Ради Безпеки повинна бутизавжди представлений у місці перебування ООН. У його засіданнях без права голосу може брати участь будь-яка держава - є членом Ради Безпеки, якщо обговорюване питання будь-яким чином зачіпає інтереси цього члена Організації. На засідання Ради може бути запрошено держава - є членом ООН, якщо воно є стороною у спорі, що розглядається Радою Безпеки. Причому він ставить такі умови для участі держави - яка не є членом Організації, які знайде справедливими.

Засідання Ради Безпеки, за винятком періодичних засідань (такі засідання проводяться два рази на рік), скликаються Головою в будь-який час, коли останній вважає це за потрібне. Однак проміжок між засіданнями повинен бути не більше 14 днів.

Голова скликає засідання Ради Безпеки у випадках, якщо: а) будь-які суперечка або ситуація доведені до відома Ради Безпеки відповідно до ст. 35 або п. 3 ст. 11 Статуту ООН; б) Генеральна Асамблея робить рекомендації або передає будь-яке питання Раді Безпеки відповідно до п. 2 ст. І; в) Генеральний секретар звертає увагу Ради Безпеки на будь-яке питання відповідно до ст. 99 Статуту ООН.

Засідання Ради Безпеки зазвичай проводяться в місці перебування ООН (тобто в Нью-Йорку). Проте будь-який член Ради або Генеральний секретар може запропонувати, щоб Рада Безпеки збирався в іншому місці. Якщо Рада Безпеки приймає таку пропозицію, він виносить рішеннящодо місця та терміну, протягом якого Рада буде засідати в цьому місці.

Головування в Раді Безпеки здійснюється його членами по черзі в англійському алфавітному порядку їх найменувань. Кожен голова займає цю посаду протягом одного календарного місяця.

Англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька мови є як офіційними, так і робочими мовами Ради Безпеки. Речі, виголошені на одному з шести мов, переводяться на інші п'ять мов.

Рішення та постанови. Кожен член Ради Безпеки має один голос. Для вирішення питань по суті потрібна більшість у дев'ять голосів, але це кількість повинна включати голоси всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки. У цьому полягає суть принципу одноголосності п'яти великих держав. Цей принцип має особливе значення для успішного функціонування всієї системи безпеки в рамках ООН. Він покладає на великі держави головну відповідальність за ефективність діяльності Організації. СРСР (а тепер Росія) і США досить часто використовували своє право вето.

Рада Безпеки на своїх засіданнях приймає рішення та рекомендації. У будь-якому випадку вони іменуються резолюціями, які є юридично обов'язковими (ст. 25, 48 та ін.)