Культура україни в 1921-1928 рр

Освіта

— Відсутність фінансування, нестача освітянських та наукових кад­рів, класовий підхід до працівників освіти та науки.

— Насильницька реорганізація «Просвіт» в сільські будинки та хати-читальні.

— Кампанія з ліквідації неписьменності (ухвалення декрету про ліквідацію неписьменності (1921 р.), створення комісії для

боротьби з неписьменністю (1921 р.), заснування товариства «Геть неписьменність» (1923 р.) тощо).

— Створення розгалуженої системи освітніх закладів.

— Безкоштовне навчання дітей у загальних семирічних школах та професійно-технічних закладах.

— Створення навчально-виховних закладів для сиріт та безпри­тульних.

— Зростання кількості шкіл з українською мовою викладання.

- «Пролетаризація» студентства, розширення мережі робітфаків.

— Впровадження української мови в навчальний процес вищої шко­ли (декрет Раднаркому УСРР про необхідність переведення вузів на українську мову викладання (1923 р.)).

— Розширення мережі вузів, які готували спеціалістів для всіх га­лузей народного господарства.

— Створення навчальних закладів, покликаних забезпечити біль­шовицьку партію та державу кадрами кваліфікованих праців­ників, викладачів, пропагандистів (заснування вищої партійної школи у Харкові (1921 р.), яку в 1922 р. було перетворено на Ко­муністичний університет ім. Артема).

Наука

— Центр наукового життя — Всеукраїнська академія наук (ВУАН) на чолі з В. Липським, яка розгорнула роботу в трьох напрям­ках:

• історико-філологічному;

• фізико-математичному;

• соціально-економічному.

Історичний портрет!

Липський (1863-1937)Володимир Іполитович — визнач­ний український ботанік, дійсний член УАН (із 1919р.), академік АНУСРР. У 1921-1922 рр.— віце-президент, а в 1922-1928 рр. — президент АН УСРР, член-коресповдєит АН СРСР (із 1928 р.). З 1928р, —директор Одеського Ботанічного саду. Здійснив численні експедиції до Середньої Азії, на Кавказ, у Молдавію, де зібрав унікальні гер­барії. Описав 4 нові роди і близько 220 нових видів рослин. У 1927 р. вивчав радіоактивні мінераль­ні джерела Житомирщини, а в 1930-1931 рр. до­сліджував водорості Чорного моря (зібрані дані сприяли організації першого в Україні заводу з виробництва йоду). В. Липському належить ціла низка праць з історії вітчизняної ботаніки, гербарної справи, ви­вчення роботи Ботанічного саду УАН тощо.

— Плідна діяльність членів ВУАН В. Вернадського (природознав­ство), Д. Багалія та М. Грушевського (історія), Д. Граве, М.Крилова та Г. Прейфа (математика), А. Кримського (філологія), О. Бо­гомольця (медицина), Л. Писаржевського та В.Кістяковського (хімія) тощо.

— Заснування Інституту української наукової мови (1921 р.).

— Створення в Харкові фізико-технічного інституту (1928 р.), в яко­му розгорнулися дослідження з ядерної фізики та радіофізики.

— Процес підпорядкування науково-дослідницьких закладів Украї­ни центру (перетворення ВУАН на філію Академії Наук СРСР).

Література

— Створення численних літературно-художніх об'єднань («Гарт», «Плуг», «Ланка», «Молодняк», «Авангард» тощо).

— Поява талановитих творів українських письменників М. Драй-Хмари, М. Зерова, М. Куліша, В. Сосюри, М. Хвильового, В. Яло­вого та ін.

— Створення (1925 р.) ВАПЛІТЕ на чолі з М. Хвильовим, до складу якої увійшли П. Тичина, М. Бажай, П. Панч, Ю. Яновський та ін.

Словник!ВАПЛІТЕ — Вільна академія пролетарської літератури — провідне літе­ратурне об'єднання в Україні в 20-х рр. XX ст., лідером якого був М. Хви­льовий, який вважав, що українська література повинна розвиватися під впливом кращих досягнень західноєвропейської культури. Припинило своє існування в 30-ті рр. XX ст.

— Розгортання літературної дискусії про майбутні перспекти­ви й напрямки розвитку української літератури, в центрі якої опинився М. Хвильовий. Він пропагував широке використан­ня досягнень європейського мистецтва, відхід від однобічної орієнтації на російську культуру. Радянське керівництво оці­нило виступ М. Хвильового як поширення антиросійських на­строїв і розгорнуло гостру критику письменника, а згодом зму­сило його разом з учасниками ВАПЛІТЕ писати лист із розка­янням.

Мистецтво

— Діяльність в Україні 45 професійних театрів.

— Відкриття у Києві театру «Березіль» під проводом талановитого актора та режисера Л. Курбаса (1922 р.), на сцені якого виступали видатні майстри сцени А. Бучма, М. Крушельницький, Н. Ужвій, О. Сердюк та ін. Намагання Л. Курбаса вивести театр на європей­ський рівень. Критика театру «Березіль» із боку Комуністичної партії за пропаганду національних ідей у мистецтві.

Історичний портрет!

Лесь Курбас (1887-1937)(Олександр Степанович) — ви­значний український театральний діяч та режи­сер. Наприкінці березня 1916 р. на запрошення М. Садовського переїжджає до Києва. На київській сцені дебютував у ролі Степана в драмі «Неволь­ник» М. Кропивницького. Згодом приєднався до групи випускників музично-драматичної школи, які створили «Молодий Театр», метою якого було виховання і розвиток акторських здібностей мо­лоді. У квітні 1919 р. наказом Театрального комі­тету при Народному комісаріаті освіти «Молодий театр» було об'єднано з Державним драматичним театром у Києві. Під час денікінської окупації Киє­ва Л. Курбас працював над оперою « Тарас Вульба» Л. Лисенка. У червні 1920 р. колектив акторів на чолі з Лесем Курбасом утворив Київський драматичний театр, який поставив українською мовою виставу В. Шекспіра «Макбет». 1921 р. Л.Курбас створив у Харкові у мистецьке об'єднання «Березіль», до якого увійшло близько 250 театральних діячів та акторів. У 1930 р. став керівником реорганізованого Харківського театру малих форм «Веселий пролетар», раніше з його ініціативи у Харкові було створено Театр української опери та Театр для дітей. Активна діяльність Л.Курбаса на ниві української національної культури вже 1927 р. викликала необґрунтовані звинувачення у націоналізмі, формалізмі, відриві від радянської дійсності тощо. 26 грудня 1933 р. його було заарештовано, а зго­дом заслано на північ у табори ГУЛАГу. Розстріляний у 1937 р.

— Заснування у Харкові українського театру опери та балету (1925 р.).

— Створення Асоціації художників Червоної України, членами якої були видатні українські митці С. Їжакевич, К. Трохименко, Ф. Кричевський та ін.

— Плідна праця засновника оригінальної художньої школи М. Бойчука.

— Розгортання роботи Одеської та Київської кіностудій.

— Початок творчого шляху видатного українського режисера Э. Довженка (фільми «Звенигора», «Арсенал»).

— Збагачення українського музичного мистецтва творами композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, Л.Ревуцького тощо.

Релігійне життя

— Відверто антицерковна, войовничо-атеїстична політика радянської влади.

— Арешти, переслідування та розстріли представників духовенства та віруючих.

— Вилучення церковних цінностей для закупівлі зерна за кордоном під час голоду 1921-1923 рр.,

— Створення та організаційне оформлення УАПЦ на чолі з митро­политом В. Липківським.

— Постійний тиск радянського керівництва на УАПЦ при формаль­ному виявленні лояльного ставлення до неї.

— Намагання радянської влади внести розкол між різними кон­фесіями, підтримка різних сект, що підривало єдність церкви.

Словник! УАПЦ — Українська автокефальна православна церква, утворення якої І у 1921 р. було поступкою радянській владі в процесі українізації; ліквідована в 1930 р.

Історичний портрет!

Липківський (1864-1937) Василь Костянтинович— визнач­ний діяч УАПЦ, митрополит Київський і всієї Русі (1921-1927 рр.). У травні 1919р. відпра­вив першу службу українською мовою в Мико­лаївському соборі на Печерську в Києві. У жов­тні 1921 р. Всеукраїнський церковний собор за­твердив автокефалію Української православної церкви й обрав її митрополитом В. Липківського, який активно працював над ідеєю відродження Української національної церкви, за що зазнавав постійних переслідувань. Проводив українізацію церковного життя, сприяв перекладу церковних книг на українську мову. В жовтні 1927 р. де­легати Всеукраїнського церковного собору проголосували за переобрання В. Липківського. Протягом наступних років колишній митрополит перебував під постійним наглядом більшовицьких репресивних органів, кілька разів перебував під арештом і в ув'язненні. У 1937 р. був засуджений до страти особливою трійкою при Київському управлінні НКВС СРСР і незабаром розстріляний.