Основні вузли відеомагнітофона 4 страница
Працюючу апаратуру залишати без нагляду не дозволяється. У приміщенні для перегляду кінофільмів забороняється палити, зберігати легкозаймисті речовини та запалювати вогонь. Особливу увагу необхідно приділяти стану запобіжників у лінії живлення кіноустановки та якості контактів у місцях з’єднання провідників з електричними розетками. Запобіжник у колі живлення навчальної техніки запобігає нагріванню провідників при їх перевантаженні чи короткому замиканні.
Коротке замикання – це явище, при якому опір електричного кола стає дуже малим, внаслідок чого сила струму зростає (по закону Ома), провідники нагріваються, а ізоляція на них розплавляється і займається.
Запобіжники підбирають на певну величину струму, але так, щоб при збільшенні сили струму у 1.5–2 рази проти розрахункової, вони швидко розплавлялися і, таким чином, розривали електричне коло. Погані контакти при з’єднанні провідників електричного кола створюють порівняно великий опір для струму. У місцях цих контактів провідники нагріваються, що теж може стати причиною пожежі.
На рис. 8.1 зображено будову запобіжника типу Бозе, який має вигляд скляної або керамічної трубку з металевими контактами на кінцях, всередині якої знаходиться провідник із легкоплавкого металу. У випадку збільшення сили струму вище розрахункової, провідник у запобіжнику миттєво розплавляється.
Рис. 8.1. Схематичне зображення запобіжника.
Усі запобіжники типу Бозе встановлюються у спеціальні гнізда–контакти. Коли запобіжник виходить з ладу, перш ніж його замінити новим, треба вимкнути напругу і з’ясувати причину аварії. Запобіжники використовують відповідно до величини сили струму, яка вказана у технічному паспорті приладу. Не можна застосовувати замість запобіжників «жучки» та провідники різних перерізів. При займанні ізоляції електричних провідників необхідно негайно вимкнути напругу і лише потім починати гасити пожежу. Кіноустановку дозволяється вмикати тільки у розетку, яка має запобіжник.
4. Протипожежне обладнання кіноустановки. Під час демонстрування фільму біля апаратури повинен обов’язково бути протипожежний інвентар: відро із сухим просіяним піском; сукняна або азбестова тканина (кошма) розмірами 1,5х1,5м; вогнегасник. У випадку виникнення вогню його засипають піском, збиваючи полум’я. При цьому доступ кисню з повітря припиниться і горіння відбуватися не буде. Якщо предмет, що горить, покрити суцільним шаром піску неможливо, то застосовують тканину. Накривши нею предмет, перекривають доступ кисню.
Для гасіння твердих предметів, які не знаходяться під напругою, можна користуватися водою. Гасити горючі рідини водою не дозволяється , бо вони легші за воду і спливають на поверхню, продовжуючи горіти. На початку виникнення пожежі найкраще користуватися вогнегасниками, які бувають таких типів: пінні – типу ОХП, вуглекислотні – типу ОУ, та порошкові – типу ОП–1 («Момент»).
5. Вогнегасники. Вогнегасник ОХП–10 (рис. 8.2) – хімічний густопінний, являє собою стальний балон червоного кольору.
Рис. 8.2. Будова вогнегасника ОХП–10.
Заряд складається з кислотної (суміш сірчаної кислоти та сірчанокислого або хлорного заліза) і лужної (водний розчин двовуглекислої соди) частин. Для приведення його в дію необхідно прочистити отвір 10, піднести якомога ближче до місця пожежі і повернути до кінця рукоятку на кришці. Після цього перевертають вогнегасник дном догори і спрямовують струмінь піни на предмет, що горить. Вогнегасна дія піни полягає у тому, що вона огортає предмет, знижує його температуру й ізолює його від доступу повітря. Біля кожного вогнегасника повинен бути паспорт, де зазначено тип, рік випуску, дату зарядки, вид заряду (літній, зимовий).
Вогнегасник ОХП–10 забороняється використовувати для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою (вода і суміш електропровідні)!
Технічні дані вогнегасника ОХП–10
Тривалість дії, с 65
Кількість піни, л 45
Далекість дії, м - 8
Переваги: Недоліки:
1) велика далекість дії; 1) вода може замерзнути;
2) велика ємність. 2) електронебезпечний.
Вогнегасник ОУ–2 (рис. 8.3) – вуглекислотний, являє собою стальний балон червоного кольору з вентилем і розтрубом–снігоутворювачем, має мембрану–запобіжник.
Рис. 8.3. Зовнішній вигляд вогнегасника ОУ–2.
Зарядом є зріджений вуглекислий газ (вуглекислота), що перебуває під тиском власних парів у межах Р=16–18 МПа. Щоб привести вогнегасник у дію, слід спрямувати на вогонь розтруб–снігоутворювач, взяти вогнегасник за рукоятку і другою рукою відкрити вентиль проти годинникової стрілки. Завдяки різниці тисків вуглекислота буде підніматися вгору, інтенсивно випаровуватися і, тим самим, охолоджуватися. Унаслідок цього з розтруба викидатиметься снігова хмара. Потрапляючи на предмет, сніг охолоджує його, а потім переходить у газоподібний стан (СО2). Вуглекислий газ важчий, ніж повітря у 1,5 раза, тому він осідає на поверхню предмета та ізолює його від доступу повітря.
Увага! Поверхня розтруба при роботі охолоджується до мінус 70 градусів по Цельсію, тому до неї не можна торкатися руками.
Вогнегасники ОУ–5, ОУ–8 відрізняються від ОУ–2 лише місткістю балона (5л, 8л). Вогнегасниками типу ОУ–2, ОУ–5, ОУ–8 можна гасити електрообладнання під напругою, легкозаймисті речовини та тверді предмети. З усіх перерахованих типів вогнегасників такі є найнадійнішими, не вимагають частої перезарядки, придатні для гасіння усіх видів пожеж.
Технічні дані вогнегасників ОУ
ОУ–2 ОУ–5 ОУ–8
Ємність балону, л 2 5 8
Вага заряду, кг 1,5 3,5 5,8
Тривалість дії, с 30 30–35 35–40
Далекість дії, м 1,5 2 3,5
Вогнегасники ОП–1 широко використовують у лабораторіях, шкільних кабінетах, автомобілях тощо.
Заряд складається зі спеціального порошку, який під дією температури понад 150°С розкладається з виділенням вуглекислого газу (СО2). Вогнегасник ОП–1 являє собою пластмасовий балон, ємністю 1,5 л, в якому знаходиться порошок і вмонтована капсула–балон з вуглекислотою. Для приведення вогнегасника у дію необхідно зняти з вихідного отвору захисний ковпачок, піднести вогнегасник до місця пожежі, перевернути і вдарити головкою вогнегасника по твердому предмету. Капсула при цьому пробивається і вогнегасник викидає під тиском струмінь порошку. ОП–1 можна використовувати для знешкодження пожеж, які виникають на електроустановках.
Технічні дані вогнегасника ОП–1
Тривалість дії, с 15–20
Далекість дії, м 1–2
Переваги: Недоліки:
1) компактність; 1) невеликий час та радіус дії;
2) не замерзає; 2) невисока надійність.
3) електробезпечний.
Гасіння пожежі зводиться до таких основних правил: а) гасити тверді предмети (стіни та інше) треба згори донизу – тоді вогонь не поширюватиметься вгору; б) горючі рідини треба гасити обережно, локалізуючи полум’я із країв до середини, щоб не розбризкувати їх по приміщенню; в) перш, ніж гасити електропроводку, слід вимкнути електричний струм.
6. Санітарно–гігієнічні вимоги на уроках з використанням ТЗН. Для забезпечення належних умов праці викладача та учнів на заняттях із використанням ТЗН необхідно знати і виконувати вимоги санітарної гігієни. Завданням санітарної гігієни є дотримання таких умов навчання, які забезпечували б збереження сталого рівня працездатності учнів протягом тривалого часу.
На рівень працездатності учнів під час занять з використанням ТЗН впливають такі чинники:
1) тривалість і частота застосування ТЗН;
2) характер предмета та структура уроку;
3) місце уроку у розкладі занять;
4) організаційні умови.
Розроблені інститутом гігієни та підлітків санітарні норми рекомендують залежно від віку учнів та видів ТЗН допустиму тривалість використання їх на уроці (див. табл.8.1).
Таблиця 8.1
Рекомендована тривалість використання ТЗН на уроках
| Тривалість перегляду, хв. | Тривалість просл., хв. | ||||
| Клас | Д/ф | К/ф | Т/п | Радіопередача | Звукозапис |
| 1–3 | 7–15 | 15–20 | 6–11 | ||
| 3–4 | 15–20 | 15–20 | 17–20 | 11–25 | |
| 5–9 | 20–35 | 20–25 | 20–25 | 15–20 | |
| 9–12 | 15–25 | 25–30 | 25–35 |
Скорочення: д/ф – діафільм; к/ф – кінофільм; т/п – телепередача.
Спостереження показали, що триваліший перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач, відеопрограм стомлює школярів і може негативно позначитися на їхньому здоров’ї. Щоб запобігти стомлюваності та значному перевантаженню учнів на уроках з використанням технічних засобів навчання, необхідно виконувати такі вимоги:
1. Слідкувати за правильним освітленням кабінетів і класів.
2. Витримувати оптимальні зони перегляду (мінімальна віддаленість глядачів від екрана, кути зору тощо).
3. Правильно добирати і розміщувати проекційну та звукотехнічну апаратуру у приміщеннях.
Тема 9: Методика проведення контролю знань
Питання:
1. Основи програмованого навчання.
2. Типи тестових завдань.
3. Довідковий матеріал.
1. Основи програмованого навчання. Одним із шляхів організації навчально–виховної роботи, які забезпечують індивідуальне та активне навчання за допомогою ТЗН і які підвищують темпи і глибину засвоєння знань, є програмоване навчання. терміном
Теорія програмованого навчання базується на досягненнях математики, психології, фізіології, педагогіки; на її основі виникла кібернетика. Кібернетика – це наука про способи сприймання, зберігання, переробки і використання інформації. Вона розробляє теорію про загальні риси зв’язку, керування і контролю в машинах, живих істотах та їх об’єднаннях. Для процесу навчання, якщо його розглядати з позицій кібернетики, характерні риси керування. Тут є керований об’єкт – учень, керуючий суб’єкт – учитель. Передавання інформації можливе у двох напрямках: від учителя до учня і від учня до вчителя.
Саме це і дає змогу створювати систему програмування, яка передбачає увесь процес навчання подати у формі програми дій учня. Цю навчаючу програму (алгоритм дій) учень використовує як навчальний посібник або інструкцію для роботи з навчаючою машиною. Дози (порції, кроки) інформації і послідовність її подання встановлюється у відповідності з вимогами теорії інформації, математичної логіки, психології та інших наук.
Програмоване навчання, спираючись на принципи кібернетики, підвищує самостійну пізнавальну активність учнів і роль вчителя, як організатора і керівника педагогічного процесу. На сучасному етапі існує лінійне, розгалужене і мішане програмування. Лінійне програмування передбачає розподіл навчального матеріалу на порції і кроки, які нібито розкладені у лінію одна за одною і які учень вивчає послідовно. Працюючи за лінійною програмою, учень повинен виконати всі кроки. Тільки опанувавши певну порцію, можна успішно рухатися далі. Активізуючі бар’єри мають вигляд запитань, задач або пропусків у тексті окремих слів чи словосполучень.
Лінійна програма орієнтується на найнижчий рівень підготовки учнів. У сильніших школярів порівняно зі слабкими буде лише швидший темп роботи. Для лінійного програмування характерним є самостійність учнів у конструюванні відповідей.
Розгалужене програмування дає змогу усунути недоліки лінійного програмування і розраховане на посилення індивідуальної діяльності учнів у навчанні.
Відповіді на запитання учні не конструюють, а вибирають серед кількох правдоподібних. Навчальний матеріал подається також порціями і учень, вибравши правильну відповідь і діставши підтвердження, має можливість ознайомитися з новою порцією інформації.
Мішане програмування враховує недоліки і поєднує все раціональне, що є в лінійному і розгалуженому програмуванні, створює ефективніший метод навчання і на сучасному етапі досить розповсюджене.
Програмоване навчання завжди поєднується із традиційними методами. Учитель переходить на уроці до програмованих занять з тих розділів курсу, де треба набути основних знань з предмета або засвоїти поняття, факти, правила чи виробити певні вміння. Описовий матеріал, як правило, не програмується. При програмованому навчанні у класі вчитель може вести роботу за програмованим підручником або за допомогою навчаючих машин, які є різновидом ТЗН. За допомогою їх передається інформація і утворюється зворотній зв’язок.
Отже, програмоване навчанняє опосередкованим управлінням пізнавальною діяльністю учнів на основі подання навчальної інформації порціями. Залежно від засобів, які використовуються під час перевірки рівня засвоєння знань, програмоване навчання поділяють на безмашинне і автоматизоване. Програмоване безмашинне навчання здійснюється за допомогою програмованих навчальних матеріалів, а автоматизоване – за допомогою технічних засобів (від простих інформаційно–контролюючих пристроїв до автоматизованих навчальних систем на базі ЕОМ).
Стандартизований контроль знань – програмований контроль, в якому чітко визначені та матеріально забезпечені однакові для всіх учнів об’єктивні умови його проведення: мета, засоби, способи виявлення знань, критерії оцінювання знань. Сутність стандартизованого контролю полягає в опосередкованому виявленні якості засвоєння знань, який здійснюється за допомогою спеціально підібраних питань і завдань, що вимагають однозначних коротких відповідей у вигляді вибору одного з пропонованих варіантів, конкретного числового значення чи символу. Такі відповіді зручно аналізувати за допомогою технічних засобів і оцінювати знання на основі єдиних для всіх учнів критеріїв. Стандартизація контролю є необхідною умовою його автоматизації. Але не всі програмовані завдання можуть бути автоматизовані, наприклад, контроль із завданнями, що вимагає довільно сформульованих відповідей.
Одним із нескладних методів безмашинного стандартизованого контролю є використання карток–завдань. У кожній такій картці є декілька доз інформації, розташованих у логічній послідовності, на які учень повинен дати відповідь у письмовій або усній формі.
Для поточного контролю успішності, контрольних робіт зручно використовувати картки–шаблони. Учням дають аркуші паперу з декількома запитаннями, кожне з яких має кілька відповідей (з однією правильною). Згідно картки–шаблону учень повинен записати номери правильних відповідей. У вчителя є картка–дешифратор, в якій вирізані клітини, що відповідають правильним відповідям. Підсумовуючи кількість правильних відповідей, вчитель виставляє оцінки.
2. Типи тестових завдань. Поряд із використанням традиційних форм і засобів організації контролю є проведення тестування, яке відноситься до стандартизованого контролю знань. Різноманітні типи тестових завдань дозволяють: здійснювати контроль за самостійною роботою учнів, проводити поточний і рубіжний контроль, на цій основі керувати процесом засвоєння знань. Розрізняють такі основні типи тестових завдань:
1. Завдання з простим вибором одноелементних відповідей використовуються для перевірки вміння правильно відтворювати набуті знання. Завдання складається з двох частин: у першій якомога стисло і чітко, без двозначностей формулюється запитання, а в другій пропонується на вибір кілька відповідей, одна з яких є правильною. Варіанти відповідей повинні: не бути абсурдними, бути близькими до правильної відповіді, відрізнятися один від одного повнотою і точністю. Для того, щоб вибрати правильну відповідь, учень або студент повинен проаналізувати всі відповіді, які пропонуються. Наприклад:
Для чого призначена шкільна проекційна апаратура?
1. Для демонстрування діафільмів.
2. Для демонстрування діапозитивів.
3. Для демонстрування непрозорих об’єктів.
4. Для створення світлового зображення проектованого об’єкта.
Правильна відповідь – 4, перші три – це призначення окремих апаратів, а не апаратури у цілому.
2. Завдання з простим вибором багатоелементних відповідей використовуються для перевірки вмінь характеризувати або знаходити схоже в явищах, які вивчаються. Наприклад:
Які несправності кінопроектора приводять до зникнення звуку?
1. Несфокусований на оптичну фонограму «читаючий штрих».
2. Не горить звукова лампа.
3. Не обертається гладенький барабан.
4. Незадовільний технічний стан кінофільму.
Правильними відповідями будуть 1 і 2, всі ці дефекти приводять до відсутності звуку.
3. Завдання з перехресним вибором одноелементних відповідей використовуються з метою перевірки вміння вільно орієнтуватися у групі схожих понять, процесів чи явищ. Завдання містять кілька запитань і стільки ж відповідей. Треба для кожного запитання, розміщеного у лівій колонці, вибрати однозначну відповідь з правої колонки. Наприклад:
Знайти відповідні визначення видів проекції:
І. Діаскопічна А. Проекція прозорих об’єктів.
II. Епіскопічна Б. Проекція непрозорих об’єктів.
III. Динамічна В. Одержання на екрані нерухомих зображень.
ІV. Статична Г. Одержання на екрані рухомих зображень.
Правильні відповіді І – А; ІІ – Б; ІІІ – 4; ІV – В.
4. Завдання з перехресним вибором багатоелементних відповідейвикористовуються для перевірки вмінь узагальнювати, виділяти, застосовувати знання при розв’язанні конкретних практичних завдань. Кожному запитанню з лівої колонки може відповідати кілька відповідей з правої. Наприклад:
Які ТЗН належать до:
І. Візуальних? А. Навчальне кіно.
Б. Радіо.
В. Звукозапис.
II. Аудитивних? Г. Навчальне телебачення.
Д. Засоби статичної проекції.
Е. Відеозапис.
III. Аудіовізуальних? Є. ПЕОМ.
Правильні відповіді: І – Д,Є; II – Б,В; III – А,Г,Е.
5. Завдання з поетапним вибором відповідівикористовуються для перевірки вміння аналізувати і синтезувати факти, процеси, явища, визначати послідовність подій. Відповіді можуть бути одно– або багатоелементними. Наприклад:
До якого виду проекції належить проекція діапозитивів, яким апаратом вона здійснюється, яке зображення одержується на екрані?
1. Діаскопічна. 5. Кадропроектор. 9. Зменшене.
2. Епіскопічна. 6. Графопроектор. 10. Збільшене.
3. Статична. 7. Епідіаскоп. 11. Дійсне.
4. Динамічна. 8. Епіпроектор. 12. Пряме.
Правильна відповідь на першу частину запитання – 1,3; на другу – 5,7; на третю – 10,11,12. Повна відповідь 1,3,5,7,10,11,12.
6. Завдання з альтернативними відповідями використовуються для перевірки правильного вибору або прийняття рішення у згорнутій формі. Можливі альтернативні відповіді типу «так–ні», «І–0», «змінний – постійний» тощо. Наприклад:
Чи справедливе твердження, що відеозапис – це фіксування відеосигналу на носії?
1. Так. 2. Ні. 3. Не знаю.
Правильна відповідь – 1. Форму відповіді «Не знаю» доцільно вводити для зняття елемента відгадування правильної відповіді.
7. Завдання на заповнення пропусків застосовуються для перевірки чіткого, однозначного розуміння явищ, процесів і понять. У таких завданнях пропускаються ключові слова або символи, які треба вставити самостійно або вибрати із запропонованих. Наприклад:
Як правильно заправити діафільм?
Емульсією до ............... , зображення ............. .
1. Нормальне (неперевернуте).
2. Перевернуте.
3. Екрана.
4. Джерела світла.
Перший пропуск заповнюється відповідно – 4, другий – 2. Повна відповідь – 2,4.
8. Завдання на конструювання правильної відповіді використовуються для перевірки знань і умінь орієнтуватися у сутності окремих понять, явищ, процесів, вирішувати завдання, різної складності. У таких завданнях вимагається самостійно, без підказки сформулювати відповідь. Такого роду завдання використовуються лише тоді, коли відповідь може бути сформульована однозначно у формі слова, букви, знака або цифри. Наприклад:
Яким терміном позначається проекція прозорих об’єктів?
Правильна відповідь – діаскопічна.
Перелічені типи тестових завдань можуть бути змінені та подані у графічній формі. Наприклад, згідно схеми діапроекції назвати, якою цифрою позначений конденсор (рис.1)? Правильна відповідь – 2.
3. Довідковий матеріал. Діалоговий режим – спосіб роботи користувача з комп’ютером з метою спільного вирішення завдань, при якому людина відправляє комп’ютеру повідомлення і за короткий проміжок часу одержує відповідь.
Комп’ютерне навчання – автоматизоване навчання, яке здійснюється за допомогою комп’ютерів у діалоговому режимі. Дозволяє найповніше реалізувати потенційні можливості програмованого навчання у вирішенні завдань опосередкованого управління процесом засвоєння навчальної інформації.
Навчаюча програма – повний опис процесів програмованого навчання, який має точні вказівки про зміст і дозування навчального матеріалу, прийоми навчання, закріплення і контролю правильності засвоєння.
Комп’ютерна навчаюча програма – опис навчаючого алгоритму, який виконано на доступній для даного комп’ютера мові (Бейсік, Паскаль тощо).
Тема 10. Комплексне застосування ТЗН і Технологія створення навчальних відеофільмів
Питання:
1. Дидактичні засади комплексного використання засобів навчання нового покоління.
2. Педагогічна доцільність створення навчальних відеофільмів.
3. Методика створення навчальних відеофільмів.
1. Дидактичні засади комплексного використання засобів навчання нового покоління. Основними функціями вчителя у навчальному процесі з використанням сучасних ТЗН є: відбір навчального матеріалу та завдань; планування процесу навчання; розробка форм представлення інформації учням; контроль засвоєння відповідної інформації й коригування процесу навчання.
Функція відбору матеріалу й завдань за змістом є важливою, але найскладнішою та вимагає творчого підходу до її реалізації. Значну роль при цьому відіграє досвід роботи вчителя, глибина оволодіння ним навчальним матеріалом із відповідної дисципліни та сформованість навичок щодо впровадження новітньої техніки у навчальний процес. Основними вимогами щодо реалізації цієї функції є необхідність чіткого виділення головних і другорядних аспектів у навчальному матеріалі з конкретної дисципліни, а також диференціація матеріалу за рівнем складності.
Планування процесу навчання повинно здійснюватися за напрямами максимальної його індивідуалізації, зокрема: за послідовністю представлення понять, що вивчаються; за методами повідомлення навчального матеріалу (індуктивний, дедуктивний); за рівнем науковості й глибини матеріалу; за якістю роз’яснювальних і довідкових матеріалів; за терміном навчання.
Різноманітні форми представлення інформації учням, контроль засвоєння відповідних знань й коригування процесу навчання на сучасному етапі розвитку педагогічних технологій можуть здійснюватися завдяки унікальним можливостям динамічних відео– і проекційних засобів (відеокомплекси з комп’ютерним управлінням, електронні (мультимедійні) проектори тощо), які стають доступними для значної кількості закладів освіти різного типу і профілю та все частіше використовуються у навчально–виховному процесі. Наприклад, нові цифрові технології дають змогу проектувати на екран великих розмірів (0,5–7,5 м по діагоналі) зображення з комп’ютерного монітора, із відеомагнітофона або цифрової відео– фотокамери (рис. 10.1). Управління може здійснюватися дистанційно за допомогою пульта, що дає змогу вчителеві вільно рухатися аудиторією.
Інформація для проектування з комп’ютерного монітора на великий екран може бути:
· статичною (текстовою, табличною, графічною), яка створюється за допомогою широко популярних комп’ютерних програм Microsoft Word, Microsoft Excel, Corel Draw, Adobe Photoshop та ін.;
· анімаційною (мультиплікаційною), яка створена із застосуванням програм Macromedia Flash, Corel PhotoPaint і т.п.;
· презентаційною (текстово–графічною, динамічно змінною у часі інформацією зі звуковим супроводом і відеофрагментами), котра підготовлена за допомогою програм Microsoft PowerPoint, Adobe Premire.
Рис. 10.1. Схема з’єднання пристроїв для комплексного
інформаційного впливу на заняттях
При викладанні шкільних предметів статичною може бути текстова інформація, що відображає різні дефініції, які важко сприймаються на слух, розкриває сутність явищ і процесів тощо. У таблично–цифровому вигляді може подаватись інформація, яка аналітично підтверджує виклад навчального матеріалу, а в графічному – та, що відображає організаційні структури, логічні залежності процесів, фотографічні зображення предметів, ознак і параметрів.
Анімаційна інформація застосовується для відтворення засобами мультиплікації послідовності прихованих явищ і процесів, взаємозв’язків між ними і т.п. Цей вид інформації серед усіх названих є найбільш захоплюючим, але вимагає й відповідних трудовитрат на підготовчому етапі.
2. Педагогічна доцільність створення навчальних відеофільмів. Останнім часом у навчально–виховному процесі широко використовуються відеокамери різного типу. Тому, у презентаційну інформацію доцільно подавати тексти теоретичного (лекційного) матеріалу і додаткових консультацій, які за допомогою динамічно змінних фрагментів, синхронного озвучення та відеовставок, сприятимуть ефективності сприйняття, осмислення й запам’ятовування інформації та формуванню нового навчального досвіду учнів. Крім цього, такі методики створюють ефект реальної присутності на уроці, адже звуковим матеріалом може бути голосовий супровід учителя.
Практика свідчить, що особливу зацікавленість педагогів викликає можливість відеозапису дослідів, демонстраційних експериментів, бесід–зустрічей з цікавими людьми для подальшого аналізу, коригування й використання цих матеріалів у навчально–виховному процесі. Записи відповідей школярів для подальшого обговорення у класі можуть бути корисними при підготовці учнів до екзаменів, а фіксування на відеоносіях передового педагогічного досвіду стане цінним матеріалом для обговорення на методичних семінарах і курсах підвищення кваліфікації й майстерності вчителів.
Методисти радять за допомогою відеокамери, використовуючи потенціал учнівського й педагогічного колективу, створювати навчальні відеосюжети. При цьому учні самостійно визначають, який матеріал потрібно знімати відеокамерою, готують сценарій і знімають сюжети, а при демонстрації її у класі дають додаткові пояснення, обговорюють разом з учителем суперечливі моменти, аргументовано відстоюють свою думку тощо. Тому необхідність створення власних відеофільмів у середній школі та їх застосування у процесі навчання й виховання учнів достатньо обґрунтована, а перспективність такого підходу очевидна.
Унаслідок педагогічних пошуків педагогів упродовж багатьох років вироблені конкретні методичні прийомами ефективного використання відеокамери у навчально–виховному процесі, зокрема:
1. Фрагмент чи частину відеозапису доцільно використовувати дляпроведення поточного чи підсумкового контролю знань, а також при повторенні й узагальненні вивченої теми, наприклад, на узагальнюючих заняттях. Для цього вчитель пропонує учням пояснити фрагмент або самостійно підготувати до нього звуковий супровід (якщо сюжет демонструвався без звуку), і насамкінець запропонувати свій варіант продовження відеозапису.
2. Застосування традиційних форм роботи для закріплення сформованого навчального досвіду: складання плану, переказування, обговорення змісту тощо. Існує кілька варіантів даної роботи, наприклад, у школах практикується складання сценаріїв окремих фрагментів і навіть цілих програм (телепередач). Ці сценарії обговорюються в класах, а при наявності відеокамери – сюжети самостійно знімаються учнями.
3. На уроках поєднують застосування відеозапису з іншими засобами навчання (організація демонстраційного експерименту; проведення лабораторних робіт із відповідним обладнанням; демонстрування символізованої наочності завдяки представленню інформації у вигляді таблиць, схем, карт, графіків і т.п.; вивчення муляжів, моделей тощо).