Закономірності та принципи дидактики вищої школи

Навчальна діяльність у вищому навчальному закладі має свої закономірності і підпорядкована певним принци­пам, від чого залежить її ефективність. Закономірності дидактики вищої школи. Закономір­ності навчання відображають стійкі залежності між усіма його елементами — діяльністю викладача, діяльністю сту­дента та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання.

Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Загалом закономірності навчання у вищому навчаль­ному закладі відповідають закономірностям навчання в за­гальноосвітній школі чи будь-якому навчальному закладі. їх поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні закономірності навчання. Вони поро­джені суттю процесу навчання. До них належать:

1. Виховний і розвивальний характер навчання. У процесі навчання у вищому навчальному закладі студен­ти засвоюють знання, і на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні, фізичні якості, відповідне ставлення до процесу навчан­ня. Водночас відбувається розвиток особистості, її пізна­вальних здібностей — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення тощо. Специфіка цієї закономірності у вищому навчальному закладі полягає в тому, що зміст навчання має спеціалізований характер, тобто зорієнтований на здобуття певної професії. Тому першорядними завдання­ми педагога є навчити студентів мислити професійно, ви­ховувати в них прагнення до професійного самовдоскона­лення.

2. Зумовленість навчання суспільними потребами. Ко­жен етап розвитку людської цивілізації передбачає певний рівень вихованості і освіченості членів суспільства, що за­безпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Укра­їнської держави потребують освічених, усебічно розвине­них громадян, висококваліфікованих спеціалістів, на що має бути зорієнтований навчальний процес у вищому на­вчальному закладі.

3. Залежність результатів навчання від умов, в яких відбувається навчальний процес. Ідеться про навчально-матеріальну базу (кабінети, майстерні, їх оснащення при­ладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидак­тичними матеріалами тощо). Хороше її забезпечення є од­нією з умов високих результатів навчання.

4. Врахування реальних навчальних можливостей сту­дентів. Воно зумовлене рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до на­вчання, ставленням до нього, фізичним станом і праце­здатністю, набутими протягом навчання в школі.

5. Рівень активності студента. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання залежать від ха­рактеру навчально-пізнавальної діяльності й рівня розвит­ку мотиваційної сфери студента.

6. Цілеспрямована взаємодія викладача, студента і ви­учуваного об'єкта. Навіть якщо студент опановує предмет самостійно, викладач має спрямовувати його пізнавальну діяльність і контролювати її.

Суб'єктивні закономірності навчання. Вони зале­жать від особливостей діяльності викладача, його харак­теру тощо. Сутність їх в тому, що поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли пізнавальна діяльність сту­дентів спрямована на визначення чітких і зрозумілих співвідношень між ними; навички формуються лише за умови відтворення операцій і дій, покладених в їх осно­ву; міцному засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє його систематичне повторення і включення в си­стему вже засвоєного раніше змісту; опанування складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння простими видами діяльності як їх складовими, і від готов­ності визначити ситуацію, в якій ці дії можуть бути вико­нані; рівень і якість засвоєння знань студентів залежать від урахування викладачем ступеня значущості для них засвоюваного змісту; використання варіативних завдань передбачає застосування знань у важливих для студентів ситуаціях, що сприяє формуванню готовності до перене­сення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову си­туацію.

Отже, закономірності існують незалежно від того, знає їх викладач чи ні, і виявляються в практичній діяльності. Однак визначення мети діяльності і врахування усіх зако­номірностей сприятиме ефективному впливу на осо­бистість.

Принципи навчання.Процес навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидак­тичних принципів, зумовлених закономірностями і за­вданнями освіти.

Принципи (лат. principium — початок, основа) навчання— ос­новні положення, що визначають зміст, організаційні форми і ме­тоди навчальної роботи.

Відображаючи істотний аспект процесу навчання, принцип навчання стає підґрунтям для формулювання правил навчання. Правила навчання залежать від принци­пу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йо му і сприяють його реалізації. Вони функціонують як практичні вказівки, якими користуються в конкретних навчальних ситуаціях.

У навчальному процесі вищої школи дотримуються загальнодидактичних і специфічних принципів навчання. До загальнодидактичних принципів навчання належать:

1. Принцип науковості. Його сутність полягає в тому, що всі факти, знання, положення і закони, що вивчають­ся, повинні бути науково правильними. Цим вимогам ма­ють відповідати спосіб обґрунтування положень і законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих науко­вих положень і використання у навчанні методів, близь­ких до тих, якими послуговується певна наука. Навчаль­ний процес вищої школи динамічний, тому передбачає врахування не лише стану розвитку науки і техніки, а й усіх особливостей і тенденцій розвитку сучасного суспіль­ства й освіти.

2. Принцип системності і послідовності. Він зорієнто­ваний на системне і послідовне викладання і вивчення на­вчального матеріалу. Йдеться про постійну роботу над со­бою, фіксування уваги студента на вузлових питаннях, логічний перехід від засвоєного матеріалу до нового тощо. Залежно від змісту роботи, її цілей викладач застосовує певну систему методів навчання, ведучи студентів від про­стого відтворення до самостійних творчих дій з вивченим матеріалом. Навчальний матеріал має бути вибудуваний на системі взаємозв'язків елементів світу, який оточує студента.

3. Принцип доступності. Успішність та ефективність навчання визначаються відповідністю його змісту, форм і методів віковим особливостям студентів, їх можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання пра­вил: від простого — до складного, від відомого — до невідомого, від близького — до далекого, а також враху­вання рівня розвитку студентів, їх індивідуальних особ­ливостей. Він вимагає також визначення норм витрат ча­су і праці, рівня напруження і культури розумової та фізичної праці студентів. У навчальному процесі недопус­тимі як перенавантаження, так і недовантаження сту­дентів, що передбачено освітніми стандартами і рівнями навчання, тобто йдеться про диференціацію навчально-виховного процесу.

4. Принцип зв'язку навчання з життям. Він ґрун­тується на об'єктивних зв'язках науки і виробництва, теорії і практики. Теоретичні знання є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцно­му, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу за­безпечують: використання на заняттях життєвого досвіду студентів, застосування набутих знань у прак­тичній діяльності, розкриття практичної значущості знань тощо.

5. Принцип свідомості і активності. Цей принцип виз­начає головне спрямування пізнавальної діяльності сту­дентів та управління нею. Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчального предме­та, значення його для подолання життєвих проблем і для перспектив студента; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції і мотиви навчання; належний контроль і самоконтроль. Активізують пізна­вальну діяльність позитивне ставлення до навчання, інте­рес до навчального матеріалу, тісний зв'язок навчання з життям, використання на. практиці засвоєного матеріалу, проблемне навчання, диференційований підхід, викорис­тання ТЗН.

6. Принцип наочності («золоте правило» дидактики). Цей принцип ґрунтовно розроблений у дидактиці серед­ньої школи і широко застосовується у педагогічному про­цесі вищої школи. Дотримання його сприяє свідомому, ак­тивному сприйманню, осмисленню і засвоєнню матеріалу, виховує спостережливість, формує новий соціальний досвід, удосконалює потенційні психофізичні можливості студентів.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і нави­чок. Основною ознакою міцності знань є свідоме й ґрун­товне засвоєння фактів, понять, ідей, правил, глибоке розуміння істотних характеристик предметів та явищ, зв'язків між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними частинами, запам'ятовуван­ня нового матеріалу у поєднанні з вивченим, виокремлен­ня при повторенні основних ідей, використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ, самостійної роботи щодо творчого застосування знань тощо.

Зростаючий обсяг інформації, розвиток наукових галу­зей вимагають ретельного відбору відомостей, які підляга­ють міцному запам'ятовуванню, і спеціальної орієнтації викладачами студентів на таке запам'ятовування.

Принцип міцності тісно пов'язаний з важливою для вищої школи вимогою — забезпеченням надійності на­вчання як імовірності того, що спеціаліст після закінчення вищої школи творчо, ініціативно виконуватиме свої про­фесійні функції і продовжуватиме навчатися.

8. Принцип індивідуального підходу. Він дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному сту­дентові оволодівати навчальним матеріалом по-своєму, зважаючи на рівень розвитку, знань і вмінь, пізнаваль­ної та практичної самостійності, інтересів, волі, пра­цездатності.

9. Принцип емоційності. У процесі пізнавальної діяль­ності в студентів виникають певний емоційний стан, по­чуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або перешкоджати йому. Тому викладач, реалізовуючи цей принцип, має впливати на формування емоцій, які ак­тивізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Цього мож­на досягти шляхом логічного, жвавого викладання дис­ципліни, наведення цікавих прикладів, використання різноманітної наочності тощо. Неабияку роль у цьому відіграє особистість викладача.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах ха­рактеризується певними особливостями: орієнтація на вивчення не основ наук, а самої науки в розвитку, що сприяє зближенню самостійної роботи студентів з науково-дослідною роботою викладача; поєднання у діяльності ви­кладача навчального і наукового: він навчає і водночас є дослідником у своїй галузі знань; процес викладання у ви­щому навчальному закладі спрямований на професіо­налізацію.

Ці особливості передбачають дотримання специфічних принципів навчання:

1. Принцип єдності наукової і навчальної діяльності кафедр і викладачів. Він зумовлений передусім специфі­кою вищої освіти, яка полягає в єдності наукових досліджень і навчальної діяльності. Проблематика дослі­джень кафедр відповідає профілю підготовки спеціаліста. Майбутній спеціаліст за час навчання у вищому закладі освіти повинен бачити перспективи розвитку науки, яку вивчає. Науково-дослідна робота сприяє вдосконаленню всього навчального процесу, підвищує кваліфікацію про­фесорсько-викладацького складу, майстерність науковців і педагогів.

Ефективність викладацької діяльності вченого-педаго-га визначається дослідницькою роботою викладача, вмінням своєю творчістю захопити студентів. Залучаючи у такий спосіб студентів до науки, він формує у них допит­ливість і прагнення до знань. За таких умов студенти охо­че беруть участь в обговоренні наукових проблем, які ор­ганізовують кафедри, є слухачами й учасниками наукових конференцій.

2. Принцип участі студентів у науково-дослідній ро­боті. У процесі навчання студенту надається можливість набувати певного досвіду проведення досліджень за фа­хом. Орієнтація студентів на дослідну роботу ефективно впливає на розвиток творчих здібностей. Здобутий у ви­щому навчальному закладі досвід дослідження допома­гає згодом ставити і розв'язувати творчі завдання на ви­робництві.

3. Принцип органічної єдності теоретичної і практич­ної підготовки студентів. Цей принцип ґрунтується на положенні про єдність теорії і практики. Спеціаліст, який володіє інтелектуальними, науковими і професійними на­вичками, здатний творчо втілювати теорію науки в прак­тику. Орієнтація на практику протягом вивчення фахово­го, загальнонаукового і соціально-гуманітарного циклу дисциплін сприяє формуванню спеціаліста-діяча, людини з активною життєвою позицією. Успіх реалізації цього принципу значною мірою залежить від правильного співвідношення теоретичних і практичних занять, що має бути передбачено навчальними програмами вищих на­вчальних закладів.

4. Принцип урахування особистих можливостей сту­дентів. Кожен студент є неповторною особистістю зі своїми здібностями і можливостями. Це обов'язково слід брати до уваги при організації навчального процесу. Реалізація цього принципу вимагає від викладача усвідомлення того, що кожна людина в чомусь обдарована. Завдання викла­дачів —розкрити творчі сили молодих людей, знайти се­ред них талановитих і розвивати їх здібності. З огляду на особисті можливості кожного студента працюють передба­чені навчальним планом курси за вибором, різноманітні спецкурси, спецсемінари тощо.

5. Принцип спільної діяльності (взаємодії) викладача і студента у навчальному процесі. Взаємодія між суб'єк­тами навчально-виховного процесу встановлюється за бажання і прагнення обох сторін. Необхідно, щоб викладачі володіли демократичним стилем діяльності; з пова­гою, принципово і вимогливо ставилися до студентів; розвивали їх активність, ініціативу і самостійність; проявляли емпатію, розуміли внутрішній світ студентів; нада­вали студентам необхідну педагогічну підтримку. У свою чергу студенти повинні активно і зацікавлено ста­витись до навчального процесу; брати участь у диску­сіях, розв'язанні проблемних ситуацій, виконувати зав­дання і досліди; професійно вирішувати завдання під час виробничої практики.

6. Принцип професійної спрямованості навчально-пізнавальної діяльності студентів. Його реалізація передбачає формування культу професіонала і професій­ної діяльності стосовно майбутнього фаху студентів; пра­гнення різними методами надати процесу навчання про­фесійної спрямованості; вироблення професійно значу­щих якостей особистості і розвиток фахових здібностей студентів.

Педагогічний процес у вищій школі повинен мати чітку професійну спрямованість, тобто передбачати вихід за межі навчальної діяльності та пізнавальної мотивації, актуалізацію важливих для майбутнього фахівця професійних мотивів. Основною проблемою професійного навчання є поступовий перехід від здій­снюваної навчальної діяльності студента до професій­ної, яка засвоюється у процесі навчання. Тому проблема мотиваційного забезпечення навчального процесу у вищому навчальному закладі полягає у формуванні в студентів не лише пізнавальної, а й професійної мотива­ції, спрямованої на становлення особистості майбутньо­го фахівця.

Один із шляхів розв'язання проблеми професійної спрямованості навчання пропонує А. Вербицький у кон­текстному підході до навчальної діяльності. Навчання, у якому моделюється предметний і соціальний зміст май­бутньої професійної діяльності студента на основі засвоєних абстрактних знань, що поєднуються з профе­сійною діяльністю, називається контекстним. Учіння у такому разі є тією формою особистісної активності, яка забезпечує розвиток необхідних предметно-професійних і соціальних якостей особистості. Професійна мотивація і професійна спрямованість можуть і не сформуватися, якщо в навчальному процесі недостатньо тих чи інших елементів майбутньої професійної діяльності.

У контекстному навчанні зміст навчальної діяльності студента відображається не тільки в логіці, а й через модель фахівця — у логіці майбутньої професійної діяльності, що надає цілісності, системної організовано­сті та особистісного смислу засвоюваним знанням. Зміст навчання планується не як навчальний предмет, а як предмет навчальної діяльності, що поступово трансфор­мується в предмет професійної діяльності.

Повноцінний процес навчання у вищому навчально­му закладі визначається також «академічною чесністю» (В. Андрушенко). Це чеснота професора, який не може читати лекції за застарілими конспектами; це позиція студента, який не користується шпаргалками; це уста­новка батьків, які прагнуть дати своїм дітям освіту відповідно до їх здібностей і потреб, а не в гонитві за престижем навчального закладу чи спеціальності; це прозорий вступ до вищого навчального закладу.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Тому в процесі навчання викладач повинен керуватися всіма принципами.