Основні вузли відеомагнітофона 5 страница

4. Використання відеозаписів допомагає створювати на уроці різні проблемні ситуації, які сприяють розвитку школярів. Наприклад, відеозапис, який містить умову досліду та інструкції щодо його організації, допоможе учням провести його самостійно у навчальному кабінеті (лабораторії). Водночас відеозапис може детально відновити хід авторської правки, що дає можливість прослідкувати за думкою письменника і збагатити стилістичну культуру школярів.

5. Використання відеозапису як інструктивного матеріалу або рекомендацій для самостійної роботи учнів. У шкільному кабінеті, бібліотеці, технічному центрі корисно забезпечити умови для самостійного перегляду учнями потрібного матеріалу, наприклад, у процесі їхньої підготовки до доповіді чи повідомлення за обраною темою.

6. Створення відеозаписів краєзнавчих матеріалів і наступне їхнє використання в різноманітних варіантах: виступи відомих людей міста чи району, учасників Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, випускників школи тощо. На екрані шкільного телевізора можна показати місцеві визначні місця або розповісти про походи за місцями битв. Інакше кажучи, відеозапис створює нові ситуації в усіх варіантах шкільного краєзнавства і в пропагандистській роботі при вивченні рідного краю.

7. Використання відеосюжетів на уроках трудового навчання, зокрема з профорієнтаційною метою. Наприклад, перед камерою виступають відомі люди різних професій, які досягли значних успіхів у професійній діяльності. Записані на відеоносіях, такі зустрічі зберігаються у школі, де поступово нагромаджується необхідний матеріал для створення відеотеки (відеозаписи екскурсій на виробництво, записи телепередач і т.п., що допомагає шкільним педагогам вести цілеспрямовану профорієнтаційну роботу з учнями.

8. Застосування відеокамери у позакласній роботі. Для цього у школах, в яких є відеокамери, створюються телевізійні центри, до складу котрих входить декілька груп учнів: редакційно–сценарна, режисерсько–операторська, група художників, директорів тощо. Ефективність діяльності центрів залежить від рівня організації та контролю з боку педагогічного колективу.

9. Використання відеозапису як могутнього засобу підвищення кваліфікації учителів. Наприклад, за допомогою відеокамери можна зафіксувати частину чи фрагмент уроку, проаналізувати й обговорити цей запис із колегами, відзначити досягнення і недоліки, а при необхідності вчителі мають можливість повторно переглянути фрагмент. Але, відеозапис будь–якого уроку важливий не тільки для обговорення адміністрацією школи і колегами. Учителі отримують можливість побачити себе "збоку", самим оцінити свою працю, зокрема побачити помилкові прийоми у своїй роботі, у керівництві пізнавальною діяльністю і спілкуванні з дітьми. Як засвідчує досвід, спочатку вчитель почуває себе незручно перед камерою (такої незручності у школярів, як правило не буває, або вона зникає дуже швидко), але поступово вчитель звикає, перестає помічати індикаторкамери.

Інститути післядипломної педагогічної освіти мають великі відеотеки записів уроків кращих учителів міста, району, країни. Усе це створює сприятливі умови для підвищення якості навчання й виховання учнів, дає змогу подавати учням більш повну і точну інформацію про явища та процеси навколишньої дійсності, краще унаочнювати різні етапи уроку, робити заняття змістовним і цікавим, підвищувати інтенсивність навчальної роботи та продуктивність праці вчителів і учнів, заощаджувати навчальний час, організовувати ефективний контроль за якістю сприймання та засвоєння навчального матеріалу.

3. Методика створення навчальних відеофільмів. Досвід засвідчує, що одразу після створення шкільного відеотелецентру, з’являється дуже багато відеосюжетів. Школярі і вчителі розпочинають зйомки як потрібних так і не дуже потрібних матеріалів, накопичуючи операторський досвід і захоплюючись можливостями сучасної електронної техніки. Але згодом, їх перестає задовольняти художня якість знятих сюжетів. Хочеться донести до глядача певну думку, змінити порядок проходження фрагментів, прикрасити свій фільм красивими титрами і спецефектами, додати фонової музики і власноруч прокоментувати все, що відбувається на екрані.

Іншими словами, відеоаматори переконуються в необхідності монтажу. Для цього достатньо доповнити обладнання шкільного відеотелецентру комп’ютером та встановити спеціальну плату для обробки відео або підключити до нього додатковий зовнішній блок.

Відеомонтаж – це складання фільму з окремих, попередньо відзнятих і ретельно відібраних відеосюжетів. Практика свідчить, що з усього відзнятого матеріалу до навчального фільму входить близько 10 %. Існують три основних методи монтажу: лінійний, нелінійний і комбінований.

3.1. Лінійний монтаж. Технологія лінійного монтажу досить проста й відома з кінематографії. Сама назва цього способу походить від спеціального пристрою – монтажної лінійки, на якій різали й клеїли плівку при створенні кінофільмів. Сьогодні у цьому потреби немає, бо з'єднавши вихід відеокамери із входом відеомагнітофона, ми також одержимо найпростішу “монтажну лінійку”. При цьому камеру необхідно увімкнути в режим плейера, а відеомагнітофон налаштувати на запис. Натискаючи в потрібний момент кнопки Pause і Record на магнітофоні, ми перезаписуємо на відеоносій тільки потрібні сцени. Саме цей процес називається монтажем (assemble).

Деякі магнітофони високого класу дозволяють вмонтовувати фрагменти у вже записаний фільм (режим Insert) чи накладати на готовий відеоряд власний звуковий супровід (режим Audio Dubbing). Напівпрофесійні відеомагнітофони можуть керувати відеокамерою завдяки вмонтованому монтажному контролеру. При цьому до десяти попередньо відмічених сцен запишуться на магнітофон–рекордер автоматично. Для проведення цієї роботи камера повинна мати відповідне гніздо, наприклад, “5–pin edit” (камери від Panasonic чи LANC) або “mini jack” (SONY, Samsung, Canon). Через таке гніздо камеру за допомогою спеціального кабелю з’єднується з монтажним контролером магнітофона. При цьому потрібно звертати увагу на сумісність технологій керування камерою та магнітофоном і пам’ятати, що гніздо “Sinchro Edit” не є монтажним інтерфейсом. Освоїти такий спосіб монтажу – це лише той мінімум, без якого не може обійтися навіть відеоаматор–новачок. Адже будь–який навчальний фільм повинен містити титри, графічні заставки, які доносять до глядача інформацію про авторів даного доробку, а також мають певну художню цінність. З цією метою доцільно використати комп’ютер.

І варіант. На рис. 10.2 зображена схема найпростішої телевізійної студії. Для накладення на відеоряд комп'ютерної графіки, титрів і анімації доцільно використати зовнішній блок AVer Overlay Box. Будь–яке графічне зображення в екранному із 16–бітовою глибиною кольору перетвориться в цьому блоці в телевізійне зі стандартними частотами ТВ–разгорток у системі PAL і синхронізується із вхідним відеосигналом. Для накладення графіки на відеофрагмент використовується технологія так названого прорізання по кольору. При цьому кожний з 256 доступних кольорів можна зробити прозорим, і у відповідних місцях картинки, які мають цей колір, буде проглядатися відео.

Рис. 10.2. Схема з’єднання обладнання у шкільній відеостудії.

Для створення титрів використовують презентаційні програми: MS Power Point, Curtain Call, SCALA, Macromedia Action, Ulead COOL3D. З таким же успіхом для створення титрів можна застосовувати і плату Pro Video PV–601, яка встановлюється в комп'ютер у слот ISA. Обидва цих пристрої мають професійний флікер–фільтр, який пригнічує мерехтіння дрібних елементів зображення. Цей ефект (flicker effect) виникає внаслідок того, що в телевізорі застосовується порядкова система розгортки.

Для створення титрів можна використовувати і плату AVer Title Mate, яка також призначена для з’єднання із гніздом ISA. Плата постачається із програмою Win Title, яка забезпечує титрування фільму будь–якими TTF–шрифтами. У цій програмі можна відтворювати прості геометричні фігури, зокрема прямокутники, рамки, еліпси, а також завантажувати різноманітні картинки.

У плати AVer Title Mate є ще одна особливість. Вона має власний буфер пам'яті, куди і завантажується через шину ISA сторінка титрів або картинка. Якщо цей об'єкт зберігається в буфері, то він буде відображатися на передньому плані відеозображення на екрані телевізора, навіть якщо вийти з програми WinTitle і працювати в будь–якому іншому додатку. Таким чином, цей адаптер можна використовувати як генератор фірмового кольорового логотипа.

Крім графіки, титрів і анімації, комп'ютерні системи, оснащені подібними пристроями, дають змогу озвучувати створений фільм на власний розсуд. За допомогою найпростішої звукової карти можна буде додати у сюжет необхідні шумові ефекти, синтезовану музику, фоновий музичний супровід із CD чи голосові коментарі. Усе це можна також прикрасити цікавими звуковими спецефектами.

ІІ варіант. Рисунок 10.3 ілюструє набір технічних пристроїв, які з’єднуються для утворення другого варіанта відеостудії. У комп'ютер установлений VGA–адаптер з відеовиходом, що дозволяє записувати на стрічку не тільки комп'ютерну графіку й титри, але і 3D–анімацію. При цьому всі рухи об'єктів будуть дуже плавними, оскільки VGA–карта під час роботи в телевізійному режимі змінює частоту розгортки таким чином, щоб вони відповідали телевізійним. Для цього фахівці рекомендують використати плату ATI Expert&Play, Matrox G200, ASUS Riva TNT, а як програмне забезпечення можуть слугувати програми SCALA, MS Power Point, Ulead COOL3D.

Рис. 10.3. Схема з’єднання обладнання у шкільній відеостудії (варіант ІІ).

Накладення комп'ютерної графіки на відеоряд дуже зручно виконувати за допомогою відеомікшера DVM–3 (від фірми CYPRESS), який дає змогу використовувати у процесі створення фільму велику кількість спецефектів: ефект “шторки”, мозаїку, стробоскоп, стоп–кадр, негатив, розчинення тощо. Вмонтований чотирьохканальний аудіомікшер має два стереовходи для відеоплейерів, один лінійний вхід і одне гніздо для стереомікрофона. У роботі такий аудіомікшер зручніший, ніж подібний віртуальний пристрій, який програмно реалізований у середовищі Windows і керований за допомогою “миші”.

ІІІ варіант. Наступний варіант домашньої відеостудії представлений на рис. 10.4. Принципово подібна студія вже практично нічим не відрізняється від дійсної професійної для лінійного відеомонтажу. У її склад входять два джерела відео – плейер і камера. Тут з'являється можливість робити склейки сцен з накладенням спеціальних ефектів, наприклад плавного "розчинення" одного відеофрагмента в іншому. мовою професіоналів такий монтаж називається A/B–roll. Відеомікшер DVM–5 (біля $650) аналогічний DVM–3, але на відміну від його має тільки цифрові канали. У принципі, у цій схемі можна використовувати тільки одне джерело відео і, таким чином, заощадити на устаткуванні. Але тоді виникає питання: як же в такому випадку одержати ефект плавного переходу від однієї сцени до інший? Відповідь проста. Необхідно сигнал від джерела подати на обидва входи відеомікшера. Далі зберегти останній кадр сцени в пам'яті мікшера, натиснувши на кнопку Still (стоп–кадр). Після чого знайти на касеті початок наступного сюжету і призначити бажаний ефект переходу. Наприкінці фрагмента знову робимо "стоп–кадр" і т.д. Такий метод монтажу з одним плейером називається A/X–roll.

Рис. 10.4. Схема з’єднання обладнання у шкільній відеостудії (варіант ІІІ).

Для титрування фільмів у цьому випадку дуже зручна компактна титрувальная машина американської фірми Videonics PTM–1 (біля $490). Вона має клавіатуру і підтримує велику кількість мов, у тому числі українську, і практично всі європейські. За її допомогою легко створити десятки ефектів переходу між сторінками тексту на екрані: рядок, що біжить, вертикальний рулон, слайди, різноманітні шторки. Крім того, написи можна прокручувати з однією із восьми різних швидкостей, позначати літери окантовкою, тінню, підкладкою, призначати кожному з цих елементів свій власний колір і текстуру. Складені тексти можуть містити до 4 тис. символів, а літієва батарея гарантує збереження їх протягом п'яти років.

Всі описані вище відеостудії мають досить великі можливості для редагування, але вимагають від монтажера певного досвіду, знань і терпіння, оскільки кожен компонент такої апаратури необхідно самому з’єднувати і самому ним керувати.

ІV варіант. Однак зовсім недавно на нашому ринку з'явився один дуже цінний пристрій для домашнього комп'ютерного відеомонтажу – miro Video Studio 400 (біля $370) від американської фірми Pinnacle. Цей продукт уже встиг завоювати величезну популярність, зокрема у Німеччині, Англії, Франції, США і був відзначений низкою престижних нагород. Цей пристрій дозволяє легко і швидко створити якісний відеофільм з титрами і вражаючими відеоефектами замість простих склейок.

Цей відеомікшер виконано у виді невеликого блоку, який підключається до принтерного порту комп'ютера (LPT1). Блок має композитні ("тюльпан") і S–Video (Y/C) відеовходи і виходи для з’єднання з камерою і відеомагнітофоном. У мікшері використано такі само відеопроцесори, як і в дорогих професійних системах для телевізійних студій. Фірма Pinnacle випускає такі процесори у величезній кількості, що дозволило радикально знизити на них ціну і застосовувати навіть у недорогих системах. Мікшер має у своєму арсеналі десятки різноманітних 2D–ефектів – слайди, шторки, функцію стоп–кадру і, крім того, дозволяє накладати на відео високоякісні титри і комп'ютерну графіку.

Miro Video Studio 400 комплектується професійною, однак дуже простою і зручної у роботі програмою титродрукування Title Deco. Для титрів використовуються будь–які TTF–шрифти, встановлені в системі, а програма Title Deco пропонує для них більше, ніж 200 готових стилів оформлення. Підтримується також альфа–канал, тобто регульована прозорість 32–бітових графічних об'єктів: наприклад, можна зробити м'яку напівпрозору тінь від літер. При монтажі доступні ефекти руху титрів у восьми напрямах, різні шторки, плавне проявлення і розчинення.

Слід відмітити унікальні властивості miro Video Studio 400, яких немає в інших системах лінійного відеомонтажу:

· автоматизований відеомонтаж (перший і третій етапи цілком автоматичні);

· зручна і швидка технологія монтажу на екрані монітора (другий етап);

· зовнішній пристрій не вимагає розкриття ПК для підключення;

· можливість роботи без телевізора;

· можливість виконання монтажу без відеомагнітофона;

· автоматичне самокалібрування системи, що відбувається на етапі її інсталяції, бо вона дозволяє врахувати затримки відпрацьовування команд для кожної конкретної моделі відеомагнітофона і підвищити точність “склеювання”.

Отже, як видно з вище наведеного матеріалу, є велика кількість недорогих пристроїв, призначених для відеомонтажу. При їхньому виборі необхідно чітко уявляти собі, з якою метою вони будуть використовуватися і з яким устаткуванням. Кожна з монтажних технологій має свої переваги і недоліки. Якщо потрібно виконувати нескладний монтаж повнометражних фільмів, максимально зберігаючи при цьому високу якість зображення, то доцільніше скористатися системою лінійного відеомонтажу. Якщо ж потрібно змонтувати короткий (10–15 хв), але насичений складними тривимірними відеоефектами і багатошаровим композитингом сюжет, то тут без плати нелінійного відеомонтажу не обійтися. Типові приклади такого монтажу – рекламні ролики і музичні кліпи.

Таким чином, результат роботи вчителя щодо керування створенням навчальних відеофільмів залежить від майстерності педагога, а будь–яке монтажне устаткування – це лише інструмент для реалізації його творчих задумів.

На рис. 10.5 зображено прийоми відеозйомки, які застосовуються під час створення навчальних відеосюжетів.

Рис. 10.5. Ефективні прийоми відеозйомки.

Рекомендована література

1. Баштовий В.І., Величко С.П., Царенко О.М. Сучасні технології навчання і технічні засоби їх реалізації: Навчальний посібник для студентів педагогічних вищих закладів освіти. – Київ: РЦ НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2000. – 116 с.

2. Величко С.П., Царенко О.М. Практикум з технічних засобів навчання: Навчальний посібник для студентів педагогічних вищих закладів освіти. – Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 1999. – 120 с.

3. Гуржій А.М., Жук О.Ю., Волинський В.П. Засоби навчання: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 208 с.

4. Дидактические основы применения экранно–звуковых средств в школе/ Под ред. Л.П. Прессмана. – М.: Педагогика, 1987. – 152 с.

5. Дрига И.И., Рах Г.И. Технические средства обучения в общеобразовательной школе. – М.: Просвещение, 1985. – 271 с.

6. Лизанчук В.В. Телебачення і радіо у вихованні учнів. – К.: Знання УРСР, 1985. – 48 с.

7. Михнушев А.Г. Организация комплексного применения технических средств обучения в учебном процессе: Метод. реком. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1990. – 122 с.

8. Онищук В.О. Організація навчання в умовах кабінетної системи. – К.: Радянська школа, 1980. – 101 с.

9. Освітні технології: Навч.–метод. посіб./ О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська, Т.В. Тихонова та ін./ За ред. О.М. Пєхоти. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 255 с.

10. Педагогіка / За ред. М.Д.Ярмаченка. – К.: Вища школа, 1986. – 543 с.

11. Прессман Л.П. Основы методики применения экранно–звуковых средств в школе. – М.: Педагогика, 1979. – 176 с.

12. Тестові завдання для контролю знань в курсі «Обчислювальна техніка і технічні засоби навчання» / О.В.Адаменко, М.М.Духовна, Л.Ф.Панченко та ін. / За ред. Г.О.Козлакової. – К., 1996. – 84 с.

13. Технiчнi засоби навчання/ За ред. О.М.Балл та iн.–К.: Вища школа, 1973.– 220 с.

14. Технические средства обучения в образовательной школе/ Г.И.Рах, И.И.Дрига, Э.И.Кузнецов и др. – М.: Просвещение., 1993. – 287 с.

15. Технічні засоби навчання/ За ред. О.М.Балл та ін. – К.: Вища школа, 1973. – 220 с.

16. Технічні засоби навчання: Лабораторні роботи / За ред. В.Я. Лапіса. – К.: Вища школа, 1983. – 95 с.

17. Царенко О.М. Лабораторний практикум до спецкурсу «Технічні засоби у навчально–виховному процесі початкової школи»/ За ред. С.П.Величка. – Кіровоград: КДПУ, 1998. – 57 с.