Конспектування як процес розумової переробки тексту

Запис є найефективнішим шляхом засвоєння та запам’ято­вування інформації. В практиці використовується кілька форм записів. Вибір певної з них залежить від призначення запису, а також від індивідуальних особливостей того, хто навчається, його досвіду, якостей пам’яті тощо.

Слово “конспект” традиційно вживається у двох значеннях: спосіб фіксації навчального матеріалу та результат цієї роботи, тобто сам запис інформації з певної дисципліни.

Конспект (від латинського “conspectus”, що означає “огляд”, “виклад”) – короткий, систематизований, логічно зв’язаний запис змісту матеріалу.

Конспект є найбільш досконалою формою запису. Він відбиває основний зміст лекції, концентрує увагу на істотному, в невеликих за обсягом формулюваннях узагальнює найважливіші положення. На відміну від плану, який вміщує лише логічно послідовний і чітко сформульований перелік головних складових частин теми, та тез, які є стислим викладом змісту інформації, конспект зберігає наведені лектором основні факти, дати, аргу­ментацію, систему причинно-наслідкових зв’язків, схеми, окремі приклади тощо. Все це дозволяє з потрібною повнотою відновити, розгорнути матеріал лекції при подальшій роботі з конспектом.

Най­більш розповсюдженими недоліками студентських конспектів є:

1. Спроба досягти стенографічної точності запису лекції, що на практиці зводиться до механічного скоропису. При цьому майже виключається осмислення інформації, її систематизація, поділ на головну й другорядну; вона погано запам'ятовується. Вимушені пропуски в запису навчального матеріалу стають майже невідно­влюваними. Через деякий час після лекції текст конспекту сприй­мається як вперше побачений.

2. Складання тільки плану лекції замість її конспектування призводить до величезних втрат інформації, які збільшуються з плином часу. Такий запис дає лише орієнтацію в переліку питань, що висвітлювались викладачем, а не в їх змісті.

3. Вибірковий запис окремих фрагментів лекції, коли студент намагається зафіксувати насамперед невідомі йому або найбільш складні, на його погляд, частини матеріалу. При такому підході втрачається логічна структура інформації, стає неможливим відтворення цілісної системи знань.

4. Використання нераціональної форми запису, яка не передбачає виділення логічних елементів тексту за допомогою його структуризації, просторового розміщення, абзаців, відступів, нумерації, підкреслень тощо. У результаті при кожному читанні конспекту будуть значні втрати сил і часу на з’ясування структури матеріалу, співвідношення його частин. Крім того, значно утруднюється робота зорової пам’яті, бо сторінки конспекту дуже схожі одна на одну, не мають графічних особливостей, які могли б стати своєрідними зачіпками для запам’ятовування.

5. Застосування невдалих або недоцільних скорочень основ­них понять, термінів, часто вживаних слів. Їх скорочений запис буває або занадто складним, займає багато часу, або є неоднаковим, має кілька варіантів, або важкозрозумілим навіть для автора конспекту. Причина цієї помилки полягає у відсутності системи скорочень і символів, у їх конструюванні безпосередньо на лекції, а не під час підготовки до неї.

Яким вимогам має відповідати раціональний конспект?

Студентські конспекти досить різноманітні за відображенням матеріалу (бувають дослівні й короткі; з поділом на головне й другорядне і без такого поділу та ін.) та формою запису (структуровані й схожі на моноліт, який займає всю сторінку, без абзаців, відступів, інтервалів; з підкресленнями, обводками і без них; однокольорові та різнобарвні тощо). Однак раціональними вони бувають далеко не завжди (таблиця 2).

Таблиця 2

Види конспектів

За способом відображення матеріалу

За формою запису матеріалу

1. Текстуальний конспект зберігає логі­ку і структуру джерела інформації. Запис ведеть­ся у відповідності з розта­шу­ванням матеріалу в статті чи книзі й складається головним чином з цитат. 2. Вільний конспект поєднує виписки, ци­та­ти, тези, власні думки студента, може вклю­чати план та ін. 3. Тематичний конспект дає відповідь тіль­ки на конкретне питання на основі одного чи кі­лькох джерел без фіксування їх іншого змісту. 4. Оглядовий тематичний конспект містить огляд кількох публікацій з певної теми чи пи­тання. 5. Хронологічний конспект встанов­лює по­слідовність подій в історичному часі, у най­корот­шому варіанті виглядає як хронологічна чи синхроністична таблиця.

1. Текстовий конспект є най­більш розповсюд­женою фор­мою запису, яка скла­дається із звичай­ного тексту. 2. Формалізований кон­спект спря­мований на відоб­раження струк­тури навчаль­ного матеріалу і передбачає запис у вигляді таб­лиць або схем. 3. Графічний конспект відби­ває динаміку істо­рич­них подій і процесів, етапи їх розвитку у формі діаграм, графіків, а також хроноло­гічної лінії.

Раціональним (від латинського “rationalis” – “розумний”) вважається тільки такий конспективний запис, який є доцільним з точки зору відображення змісту інформації, форми її фіксації та подальшої роботи з нею. Такий конспект повинен забезпечувати:

· осмислення навчального матеріалу;

· високу швидкість запису;

· міцне запам’ятовування змісту;

· легке прочитання рукописного тексту;

· надійне розгортання скороченого запису, тобто відновлення отриманої на лекції інформації негайно або через певний термін.

Конспектування – це процес розумової переробки тексту, яка призводить до його скорочення без істотних змістових втрат. Складовою цього процесу є письмова фіксація саме змісту.

Конспектування є досить складним видом інтелектуальної діяльності, що передбачає майже одночасне виконання таких операцій:

1. Аналіз навчального матеріалу, відбір суттєвої інформації.

2. Виділення найбільш важливих, ключових слів і побудова на їх основі складових змісту

3. Скорочений запис змісту інформації

Слід пам’ятати основні принципи скорочення слів:

1. Найбільша кількість інформації припадає на початкові літери слова.

2. Не бажано опускати закінчення слів у тих випадках, коли вони відбивають зв’язок між ними в реченні (наприклад, у іменників – відмінок і число, у дієслів – особу й час). Скорочене слово повинне мати певний “запас міцності”, достатній для його відновлення в даному контексті (наприклад, скорочення орг. може відноситися до різних слів: організація, організувати, організа­ційний, організуючий та ін.; тоді як збереження закінчення скоро­ченого слова гарантує від багатозначності).

3. Скорочення повинне закінчуватися лише на літеру, яка означає приголосний звук.

4. Незнайомі слова слід записувати повністю.

При конспектуванні можна застосовувати такі способи скоро­чення слів:

1. Скорочення за першою літерою рекомендується для слів, які зустрічаються досить часто: ХХ ст., 1905 р., н.е. (наша ера), р. Дніпро, с.г. (сільське господарство) тощо.

2. Скорочення за кількома першими літерами (при цьому відкидаються суфікс і закінчення) найчастіше використовуються для прикметників і дієприкметників, за якими стоять іменники: істор. подія, центр. місце, політ. процес, геогр. назва та ін.

3. Пропуск кількох літер у середині слова, замість яких ставиться дефіс: сусп-во, кн-во, стр-ра, госп-во, пром-ть, р-н, з-д тощо.

Слід зауважити, що такі скорочення досить індивідуальні й багато в чому залежать від звички запису, яка склалася.

4. Використання абревіатур.

Абревіатура (від латинського “abbrevio” – “скорочую”) – скоро­чення, утворене з перших літер або початкових складів словосполучення. Абревіатури зручно використовувати для позначення ключового поняття, про яке йдеться. Такий принцип застосовується в енциклопедіях, коли слово, що означає заголовок статті, скорочується однією великою літерою. Наприклад, якщо лекція присвячена Київській Русі, то при конспектуванні можна застосувати абревіатуру КР. Аналогічно скорочуємо: ГВД (Галицько-Волинська держава), ВКЛ (Велике князівство Литовське), РП (Річ Посполита), У (Україна), ЗС (Запорозька Січ), ВВ (Визвольна війна) та ін.

5. Вилучення голосних. Відомо, що приголосні літери несуть більше інформації, ніж голосні. Можна скористатися цим способом запису, вилучаючи кілька або всі літери, які означають голосні звуки, наприклад: Свтслв (Святослав), кзк (козак), гтмн (гетьман) тощо.

Зрозуміло, що такий прийом є допоміжним, значного приско­рення запису не дає; його використання залежить від особливостей сприйняття того, хто конспектує.

6. Застосування елементів стенографії. Відомо, наскільки складно, а інколи й неможливо зрозуміти речення, в якому слова записані без закінчень. Елементи стенографічного запису дозво­ляють уникнути цих труднощів, бо зберігають ознаку належності слова до певної частини мови. Для фіксації типових закінчень слів скористаємося такими простими позначками: для багатьох іменників - ~; для прикметників - 1; для дієслів - крапка. Цей спосіб значно прискорює запис та полегшує читання конспекту.

У конспектуванні навчального матеріалу варто застосовувати символи. Символ (це слово в перекладі з грецької означає “знак”, “прикмета”, “ознака”) – умовне позначення предмета, поняття або явища. Вкажемо на такі способи використання символів у конспекті з історії України:

1. Літери-позначення. Їх можна запозичити з навчальних дисциплін, в яких склалася певна система позначень:

час – t; функція – f;

площа – S; сума – ∑;

об’єм, обсяг – V; довжина, протяжність – l.

2. Математичні символи. Існує багато символів у математиці (або створених на їх основі), якими можна замінювати слова при конспектуванні: >, <, ≤, ≥, <, >, +, –, =, ≠, ≈, ׀׀, ׀׀, ^ тощо.

3. “Ієрогліфи”, тобто схематичне зображення відповідних предметів або явищ. Винайдіть собі кілька ієрогліфів і введіть до конспекту, надавши їм певного змісту. Тільки потурбуйтеся, щоб вони легко, бажано одним розчерком, писались і добре відрізнялись від літер.

4. Літера в “обгортці”. Цей спосіб призначений для створення символів, які означають насамперед найуживаніші терміни. Записуємо першу літеру слова і, не відриваючи ручки від паперу, “обгортаємо” її лінією. Наприклад, символом @ позначаємо аналіз.

Під час роботи над конспектом після лекції слід:

· дописати пропущені літери, закінчення, слова, приклади;

· завершити розбивку тексту конспекту на змістові відрізки (розділи, підрозділи, питання);

· виділити підкреслюванням визначальні слова в тексті або винести їх на поля;

· виділити визначення, висновки, а також незрозумілі місця; відповісти на питання для самостійного вивчення, які були вказані в лекції;

· доповнити конспект інформацією з історичних джерел та літератури;

· скласти структурну схему матеріалу теми, хронологічну, син­хро­ністичну таблицю та ін.

Після опрацювання слід прочитати конспект, перевірити якість засвоєння матеріалу. Для самоконтролю можуть використовуватися такі прийоми:

Ø аналіз лекційного матеріалу, виділення його істотних еле­ментів;

Ø переказ конспекту з розгортанням його змісту (тобто стислий запис виступає як основа для більш повного відтворення навчальної інформації, яке супроводжується поясненнями, аргументацією, прикладами, висновками та ін.);

Ø визначення та аналіз понять, встановлення зв’язків між ними;

Ø постановка питань щодо фактів, передумов, причин історичних явищ, їх наслідків, значення та уроків, етапів розвитку історичних процесів;

Ø перевірка знань хронології (за конспектом лекції, підручником, хронологічними й синхроністичними таблицями);

Ø відповіді на питання для самоконтролю, виконання завдань.

Багаторазове читання без відтворення матеріалу, самоконтролю не забезпечує його надійного засвоєння. Для найбільш ефективного запам’ятовування слід звернутися до конспекту конкретної лекції в оптимальні для повторення строки: наступного дня після запису, через тиждень і через місяць.