Р0звиток різних видiв сприймання дитини від народження до 7 рокiв

Сприйманни простору

Немовля орiєнтується приблизно у радiусi 2—3 м навколо основного мiсця свого перебування — лiжечка, коляски або манежа. У цьому просторi малюк навчається ходити, втримувати i манiпулювати э предметами.

У ранньому вiцi дитина починає краще розумiти слова дорослого, якi допомагають їй орiєнтуватисъ у просторi. Коментування дiй малюка у просторi словами дорослих (догори, донизу, далеко, близько) дозволяє дитинi достатньо швидко зрозумiти основнi просторовi вiдношення.

Пiсля року малюк оволодiває ходьбою, яка розширює його життєвий простiр, вiн самостiйно пересувається з кiмнати до кiмнати. Розвиток предметних дiй також сприяє цьому процесу. Формується характерна для людини система просторових координат, у якiй точкою вiдлiку стає власне тiло. Iнтенсивний розвиток предметних дiй зумовлює видiлення провiдної руки (найчастiше правої), що бере найбiльш активну участь у предметних дiях. Дитина орiєнтуєтъся в напрямах вперед-назад, догори-донизу, вправо-влiво, або рухаючись в ту чи iншу сторону, або змiнюючи положення корпусу, голови, рук i контролюючи цi рухи зором (М. В. Вовчик-Блакитна). Позначення просторових вiдношень у мовленнi нечiтке, узагальнене, що виражається у переважному використаннi вказiвних займенникiв «тут», «там», значення яких уточнюється за допомогою жестiв в поєднаннi з оточуючою ситуацiєю.

Роль мовлення у просторовому сприйманнi зростає у дошкiльному вiцi, причому зниження ситуативностi мовлення призводить до позначення просторових вiдношень за допомогою слiв i, як наслiдок, до розумiння дитиною залежностi просторових вiдношень вiд точки вiдлiку. Спочатку дитина оцiнює просторовi вiдношення виключно з погляду свого положення в просторi. Формування бiльш узагальнених уявлень про простiр у старшому дошкiльному вiцi забезпечує здатнiсть дитини визначити напрями i щодо iнших осiб та предметiв.

Іншим важливим видом сприймання, що вирiзняється за формами iснування матерi, є сприйняття часу. Цей вид сприймання важко дається дитинi через вiдсутнiсть безпосереднiх наочних виявлень часу. Хiд часу позначається за допомогою годинника та виявляється як процес виконання дiяльностi, як набуття предметом певних змiн, як змiни, що виникають у зовнiшностi живих органiзмiв (зростання, старiння). Вiдноснiсть у фiксацiї промiжкiв часу ще бiльше виражена, нiж у просторовому сприйманнi: незабаром, завтра, вчора, наступного дня мають сенс тiльки стосовно певного моменту часу. Точнiсть сприймання часу залежить вiд змiсту i характеру дiяльностi, стану людини на даний момент. Тривалiсть промiжкiв часу може переоцiнюватись (минуло 5 хвилин, а людинi здається, що 8), або недооцiнюватись. Тривалiсть приємних подiй, перiоду виконання цiкавої роботи недооцiнюється. Дiти довго не розумiють логiки часових вiдношень, путаються у їх розрiзненнi, не сприймають дуже тривалих часових перiодiв (рiк, столiття).

Важливу роль у розвитку сприймання часу мають ритмiчно повторюванi побутовi процеси, режим дня, до якого дорослi привчають дитину з перших днiв життя. Протягом немовлячого вiку у дитини мiцно закрiплюється специфiчно людський бiоритм денної активиостi та нiчного вiдпочинку. Завдяки цьому дитина вiдрiзняє день і нiч, засвоює їх найбiльш помiтнi ознаки (вдень свiтить сонечко, вночi мiсяць тощо). До 3 рокiв дiти вирiзняють нетривалi й конкретнi часовi вiдрiзки з менш помiтними зовнiшнiми ознаками: (ранок-вечiр), пов’язанi з виконанням дитиною рiзних режимних моментiв: вранцi вона просинається, одягається, снiдає; ввечерi — вечеряє, снiдає, дивиться по телебаченню «На добранiч, дiти», засинає. Дитина дошкiльного вiку навчається орiєнтуватись за годинником який часто вважає причиною плину часу. Внаслiдок такого уявлення дитина iнодi переводить стрiлки годинника, щоб очiкувана подiя настала швидше або щоб вiдкласти її. Вона добре орiєнтується на тi часовi промiжки, що їх вiдлiчує годинник хвилина, година, доба. Ознайомления дитини з календарем формує уявлення про тиждень, мiсяць, рiк. Головна роль у розвитку сприйняття часу належить дорослому, яий видiляє часовi вiдрiзки, встановлює їх зв’язок з дiяльнiстю малюка i позначає словом (Т. Д. Рiхтерман).

На матерiалi сприйняття творiв живопису М. Н. Зубарєва розкрила рiвнi у розвитку сприймання прекрасного дошкiльником:

1 рiвень — молодший дошкiльник. Дитина радiє знайомим предметам, якi впiзнала на картинцi, але не усвiдомлює рiзницi предмета iз його образом. Малюк нерiдко плутає зображену i реальну дiйснiсть: нагається зiрвати з картинки намальованi квiти або взяти намальованi яблука. Такi спроби говорять про те, що малюнок ще не виступає для дитини замiнником, знаком реального об’єкта, а малювання не стало власне зображувальною дiяльнiстю. Оцiнка красивого-некрасивого носить практичний характер (вибрав картинку з шафою тому, що «лялька буде складати туди одяг»), з погляду значущостi зображеного для виконання дiй («тому, що тут поїзд, можна доїхати на дачу»).

II рiвень — середнiй дошкiльник. Початок усвiдомлення елементарних власне естетичних якостей, що роблять картину привабливою. Привабливе викликає у дитини приємнi емоцiї, що виступають ОСНОВОЮ формування естетичної насолоди. Ознаками привабливого стають, насамперед, кольори, їх поєднання, потiм — форма i композицiя, просторовi спiввiдношення на живописному творi.

III рiвень — старший дошкільник. Зміст художнього образу розширюється доповнюється попереднiм досвiдом дитини. Тому вона виходить у розумiннi картини за межi зображеного. Наприклад, дитина описує картину: «Хлопчик тримає рибу. Вiн, напевно, ходив на рiчку, сидiв з вудкою...» i т. д.

ВИСНОВКИ про розвиток рiзних видiв сприймання дитини

— у дитини до кiнця дошкільного вiку формуються види сприймання за формами iснування матерії (простору часу) та за змiстом сприймах об’єктiв (сприймання ,творiв мистецтва і лiтератури);

— сприймання простору дитиною полягає у формуваннi уявлень про основнi просторовi вiдношення (догори-донизу, лiворуч, праворуч, далеко-близько), про точку вiдлiку при їх оцiнці);

— для формування сприймання часу важливу роль вiдiграють повторювані режимнi моменти, впкористання зовнiшнiх опор вiдлiку часу — годинника та календаря;

— дитина вирiзняє такі вiдтинки часу, як хвилина, година, день-нiч, доба, тиждень, мiсяць, рік;

— сприймання прекрасного розвивається вiд зародження естетичних оцiнок на основі практичної значущостi зображеного до власне естетичних критерiїв (кольору, форми, композицій).