Перспективи дистанційної освіти та віртуальних університетів в україні
(з досвіду Ужгородського національного університету)
Швидкий розвиток інформаційних технологій та глобальна інформатизація суспільства зумовили зміну принципів діяльності людей в різних сферах суспільного життя. Не оминули ці процеси і сфери освіти та науки, яка зіткнулася з проблемою зміни методів та засобів навчання з огляду на постійно зростаючий об’єм інформації. За даними статистики об’єм знань, які накопичувалися людством, з 90-х рр. XX ст. подвоювався кожні 5 років. До 2020 р. прогнозується, що подвоювання інформації буде проходити кожні 10 тижнів. Враховуючи вказані тенденції, кожен, хто прагне бути кваліфікованим і високооплачуваним фахівцем, не може використовувати лише ті знання, що були набуті в ході навчання у школі чи університеті, а повинен постійно оновлювати свою базу знань за допомогою досягнень сучасної науки і техніки.
Знаковим є те, що одним із основних принципів сучасної вищої освіти у Заключному комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом (м. Прага, 2001 р.) було визнано навчання протягом усього життя. Реалізація даного принципу можлива за рахунок інтенсивного впровадження дистанційного навчання, як прогресивної педагогічної технології, що базується на сучасних досягненнях у галузі інформаційних та телекомунікаційних технологій.
Дистанційне навчання (ДН, distance learning,) широко застосовується у США, країнах Західної Європи, Австралії та інших розвинутих країнах. ДН застосовують як для одержання базової вищої освіти, проведення перепідготовки, підвищення кваліфікації, післядипломної освіти, проведення різноманітних курсів.
Сьогодні не існує єдиного терміну у освітніх системах різних країн, який визначав би таку специфічну форму навчання, як дистанційну. Поряд із загальноприйнятим терміном «distance learning», вживаються також терміни: «e-learning» (electronic learning), «teleteaching», «Internet-based learning», «open learning», «online learning». Усі зазначені терміни об’єднують такі спільні риси, як використання інформаційних технологій при наданні освітніх послуг; можливість спілкування між студентом та викладачем у режимі online; віддалений доступ до навчальних матеріалів. На нашу думку, у перспективі поступово відбудеться заміна зазначених термінів одним – електронне навчання. Але, враховуючи використання у національних нормативних актах термінів «дистанційне навчання», «дистанційна освіта», у межах даної статті ми будемо використовувати термін «дистанційне навчання».
Система дистанційного навчання в Україні наразі перебуває лише на стадії становлення, однак за умови розумного підходу (використання світового досвіду, поєднання прогресивних технологій ДН з кращими технологіями та методами класичних форм навчання) вона може мати багато перспектив. Вперше ДН отримало юридичне визнання в Законі України «Про національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 року [1]. Надалі законодавчого закріплення дистанційна форма навчання набула в ст. 42 Закону України «Про вищу освіту» [2]. На сьогодні підзаконними нормативними актами, що безпосередньо регулюють дистанційне навчання є наступні:
· Наказ Міністерства освіти і науки України від 07 липня 2000 № 293 "Про створення Українського центру дистанційної освіти"[4];
· Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2000р. [5];
· Наказ Міністерства освіти і науки України від 25 квітня 2013 року № 466 "Про затвердження Положення про дистанційне навчання" [6].
Відповідно до Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні [5] дистанційна освіта є формою навчання, що рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання. Сутність даної форми навчання відображена у Положенні про дистанційне навчання: «Під дистанційним навчанням розуміється індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу у спеціалізованому середовищі, яке функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій» [6].
Дистанційне навчання має низку переваг перед іншими формами навчання. Так, практично не виходячи з дому чи не покидаючи свого робочого місця, можна підтримувати регулярний контакт з викладачем за допомогою телекомунікаційних технологій, у тому числі відеозв’язку, та одержувати структурований навчальний матеріал, представлений в електронному вигляді. Незначна за часом та обсягом частина навчального процесу дистанційної освіти може здійснюватись за очною формою (складання іспитів, практичні, лабораторні роботи тощо).
Основними характерними рисами ДН відповідно до згадуваної нами Концепції розвитку дистанційної освіти є:
· гнучкість: учні, студенти, слухачі, що одержують дистанційну освіту, в основному не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний для себе час та у зручному місці;
· модульність: в основу програми дистанційної освіти покладається модульний принцип; кожний окремий курс створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дозволяє з набору незалежних курсів-модулів сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам;
· паралельність: навчання здійснюється одночасно з професійною діяльністю (або з навчанням за іншим напрямком), тобто без відриву від виробництва або іншого виду діяльності;
· велика аудиторія: одночасне звернення до багатьох джерел навчальної інформації великої кількості учнів, студентів та слухачів, спілкування за допомогою телекомунікаційного зв'язку студентів між собою та з викладачами;
· економічність: ефективне використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації, використання і розвиток комп'ютерного моделювання повинні призвести до зниження витрат на підготовку фахівців;
· соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я і соціального статусу.
Особливе значення для характеристики дистанційної освіти має така її ознака, як якість, що не повинна поступатися якості очної форми навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається найкращий професорсько-викладацький склад і використовуються найсучасніші навчально-методичні матеріали; передбачається введення спеціалізованого контролю якості дистанційної освіти на відповідність її освітнім стандартам.
Важливим рішенням в плані координації діяльності навчальних закладів у сфері запровадження дистанційної освіти стало створення державного центру дистанційної освіти, який повинен координувати роботу регіональних і галузевих центрів по окремим напрямкам. Відповідно до наказу МОН України від 07 липня 2000 № 293 [4] функції державного центру дистанційної освіти покладаються на Український центр дистанційної освіти, який створено на базі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". На превеликий жаль, станом на сьогоднішній день дана установа не виконує всіх свої завдань з огляду на низку факторів об’єктивного характеру. Головним фактором є недостатня сформованість та недосконалість нормативно-правової бази, відсутність єдиних вимог та рекомендацій до спеціалізованого програмного, дидактичного і методичного забезпечення дистанційного навчання. Зазначена уніфікація є необхідною для того, щоб:
по-перше, забезпечити відповідність дистанційних навчальних курсів державним та галузевим стандартам вищої освіти;
по-друге, забезпечити технічну можливість обміну навчальним контентом між вузами;
по-третє, забезпечити дотримання вузами при здійсненні дистанційної форми навчання загальнодержавних та світових принципів вищої освіти.
Тільки у разі такої єдності та уніфікації можна буде стверджувати про високу якість дистанційної освіти. В інакшому разі дистанційне навчання перетвориться на чергову корупційну машину, яка буде випускати псевдокваліфікованих спеціалістів.
Слід зауважити, що способи і методи дистанційної освіти розвиваються дуже стрімко і найвищою формою системи дистанційного навчання сьогодні є віртуальний університет. В науці навіть панує думка, що віртуальний університет є засобом новітньої форми навчання – інтерактивної. Але в будь-якому разі дистанційне навчання можна розглядати провісником віртуальних університетів.
Сам термін "віртуальний університет" використовується для позначення будь-якої організації, яка надає освітні послуги використовуючи сучасні засоби інформатизації: персональні комп'ютери, телекомунікаційні мережі, інформаційні системи та технології. При цьому одні університети забезпечують інтерактивне навчання в рамках власних університетських курсів, інші пропонують курси виключно он-лайн [9]. Сутність віртуальних університетів полягає в тому, що навчання на факультеті замінюється списком навчальних курсів, необхідних для отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня. Університет перетворюється на глобальну організацію, а в центрі навчального процесу знаходиться не професор, що збирає навколо себе аудиторію, а студент, якого обслуговують професори [7]. З огляду на це слід визнати, що парадигма віртуального університету суттєво змінює культурне середовище. Тому дуже важливо не переоцінити роль та місце студента в навчальному процесі і зберегти відповідні моральні орієнтири та традиційні уявлення про мету навчання з тим, щоб студент не відчував себе т.зв. «центром Всесвіту», якого всі зобов’язані обслуговувати.
Як не дивно, прототип першого віртуального університету виник майже півстоліття тому. Саме тоді у Великобританії обговорювалася можливість створення університету, який би забезпечував викладання на відстані. Ідея "бездротового університету" вперше обговорювалася на BBC (Британська радіомовна корпорація) педагогом та істориком Дж. C. Штобартом. Спочатку це був «teleuniversity» (телеуніверситет), який мав поєднувати теле- та радіотрансляцію лекцій, листування та відвідування звичайних аудиторних занять. Згодом назва «teleuniversity» перетворилася на "University of Air” (Повітряний університет). Однак ця назва не прижилася і до того часу, коли у січні 1971 року до нього вступили перші студенти, університет вже носив назву «Open University» (OU – Відкритий університет).
До 1980 року загальна кількість студентів в OU досягла 70000 і близько 6000 чоловік ставали його випускниками кожного року. З середини дев'яностих років OU використовує Інтернет. Станом на 2008 рік OU налічує понад 180 тисяч студентів які взаємодіють з ним он-лайн з дому.
Ідея віртуального університету як установи, що використовує комп’ютери і телекомунікації замість будівель і транспорту для взаємодії студентів та викладачів на університетських курсах була вперше опублікована у 1995 році Джоном Тіффіном та Лалітою Райясінхем у спільній книзі «У пошуках віртуального класу: освіта інформаційного суспільства» (Лондон-Нью-Йорк, Рутлідж).
Тоді ж, у 1995 році, Відкритий університет Каталонії став першим віртуальним університетом, що здійснював навчання виключно за допомогою комп’ютерів та телекомунікацій.
Низка інших університетів з кінця 1980-х рр. беруть участь у реалізації новаторських ініціатив та експериментів, що вперше мали місце в спільному проекті університету Вікторія у Новій Зеландії, Гавайського університету, університету штату Огайо та університету Васеда. Сутність проекту полягає у проведенні занять та курсів на міжнародному рівні за допомогою телекомунікацій. Це призвело до концепції глобального віртуального університету (Тіффін і Райясінхем (2003) "Глобальний віртуальний університет", Лондон-Нью-Йорк, Рутлідж).
Як бачимо, віртуальні університети створюються, як правило, завдяки зусиллям декількох навчальних закладів, що можуть знаходитися не тільки в різних куточках однієї країни, а й на протилежних сторонах світу. Це дозволяє залучити до розроблення навчальних програм та курсів найкращі науково-педагогічні кадри, а студент в свою чергу може самостійно обирати, диплом якого вузу він в результаті бажає отримати.
Крім цього університет, володіючи правами на навчальні курси, займається просуванням свого інтелектуального товару на ринок. Прикладом ринкових відносин у вищій освіти може стати Університет західних губернаторів у США. Цей університет не створює курси, а скуповує найкращі з них в країні і викладає своїм студентам. Тут працюють над системою перезарахування освітніх кредитів в США, що дозволяє студенту вільно переходити з одного вузу в інший [7].
Таким чином, слід наголосити на тому, що система дистанційного навчання та віртуальні університети в Україні повинні мати майбутнє, незважаючи на суб’єктивне ставлення кожного з нас до глобальних процесів інформатизації. В інакшому випадку, враховуючи динаміку збільшення кількості населення, що має доступ до мережі Інтернет, через деякий час ми зможемо постати перед проблемою, коли вітчизняна молодь отримає всі можливості навчатися в західному університеті, не виходячи з дому, а українські вищі навчальні заклади залишаться осторонь цих процесів. Тому необхідно працювати над створенням віртуальних університетів в Україні. Але підійти до вирішення цієї проблеми потрібно максимально виважено.
По-перше, як нами уже зазначалося, необхідно в централізованому порядку розробити єдині стандарти дистанційної освіти, а також запровадити обов’язкову акредитацію інститутів дистанційної освіти, віртуальних університетів та сертифікацію дистанційних курсів і систем оцінювання, які будуть використовуватися вищими навчальними закладами при дистанційній формі навчання. По-друге, необхідно визначити вичерпний перелік спеціальностей, за якими навчання не може проводитися повністю за дистанційними технологіями. По-третє, потрібно здійснити перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для роботи з технологіями дистанційного навчання. Крім цього навчання, яке буде повністю переведене на дистанційну форму, може призвести до того, що замість студента завдання будуть виконувати інші особи, а диплом в результаті отримає він. Тому, на наш погляд, при здійсненні дистанційного навчання та в діяльності віртуальних університетів не слід відмовлятися від проведення підсумкового контролю знань у формі безпосереднього контакту студента з викладачем. Лише тоді дана форма навчання стане ефективним засобом отримання знань для тих людей, які здатні до самостійної роботи.
Одним з перших вузів України, де була започаткована дистанційна форма навчання, став Закарпатський державний університет (ЗакДУ), досягнення якого в галузі інноваційних методів навчання неодноразово визнавалися на престижних всеукраїнських конкурсах та виставках. З 2002 р. в ЗакДУ розпочався процес розробки дистанційних курсів навчання з різних спеціальностей. При розробці електронних навчальних матеріалів були використані гіпертекстові документи (HTML) та мультимедійне наповнення (зображення, відео, аудіо). Навчальні матеріали представлені у вигляді електронних підручників, навчально-методичних посібників, лекцій-презентацій, віртуальних лабораторних робіт і тренажерів тощо. Працівниками Інституту інформаційних технологій розроблені методики і технології для створення високоякісних мультимедійних навчальних матеріалів, використовуючи які можна швидко, ефективно, і головне, без спеціальних навичок володіння комп’ютерами, створювати та розповсюджувати електронні навчальні матеріали. Розроблено власний програмний продукт (електронна оболонка "e-Book Reader Wizard"), призначення якого – автоматизація створення будь-яких електронних навчальних матеріалів (підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій тощо). Програма має інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, згідно з яким електронний навчальний матеріал створюється за кілька простих кроків. До складу електронного навчального матеріалу можуть бути включені тексти, рисунки, схеми і креслення, звуки, відео, 3-вимірні об’єкти тощо. Також вони мають інтерактивну пошукову систему [10].
Крім цього згідно з наказом ректора ЗакДУ від 1 червня 2011 року з метою запровадження електронного навчання в університеті було використано модульне об’єктно-орієнтоване середовище дистанційного навчання Moodle – один з найбільш популярних у світі програмних продуктів Open Source у галузі дистанційного навчання. Система Moodle дозволяє викладачам створювати ефективні онлайн-курси, а також розподіляти, збирати і перевіряти завдання студентів, розробляти тестування, проводити опитування, вести електронні журнали оцінок, посилати повідомлення студентам, додавати різноманітні ресурси до курсу і т.д. За даними http://www.moodle.org станом на 1 вересня 2013 р. інсталяції Moodle зареєстровані у 239 країнах світу (тобто майже по всій планеті). При цьому в Україні зареєстровано 95 Moodle сайтів.
У першій половині 2013 року відбулася своєрідна мала реформа вищої освіти Закарпаття, внаслідок якої Закарпатський державний університет був реорганізований шляхом приєднання до Ужгородського національного університету (УжНУ) [11]. Таким чином два найбільші вузи області були об’єднані в один – більш потужний та конкурентоздатний університет, в розпорядження якого перейшли, в тому числі, матеріальна база, технічні можливості та досягнення колишнього Закарпатського державного університету в галузі електронного навчання. Тому цілком логічно, що керівництвом об’єднаного вузу був проголошений курс на розвиток дистанційної освіти, яка нині дуже популярна в провідних країнах світу [12].
Перший вагомий крок в цьому напрямі було зроблено в рамках українсько-словацької програми подвійних дипломів відповідно до угоди про співробітництво між Ужгородським національним університетом та Центральноєвропейською вищою школою у м. Скаліца (http://sevs.sk), яка надає можливість одночасно з дипломом УжНУ здобути диплом європейського вузу міжнародного зразка зі спеціальностей «міжнародні відносини», «екологічний менеджмент» та «навколишнє середовище» за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр» та «магістр». Домовленості про співпрацю зі словацьким вузом полягають у тому, що він визнає 50% освітньої програми, яку студенти здобувають в УжНУ, відтак охочим отримати європейський диплом залишається вивчити іншу частину запропонованих предметів [13]. При цьому студентам не доведеться їздити на навчання в Словаччину. Технічні можливості та нововведення об’єднаного закарпатського вузу (обладнані сучасні аудиторії, мультимедійні кабінети) дають можливість студентам «відвідувати» лекції професорів словацького університету у онлайн-режимі безпосередньо в Ужгороді. Завдяки фінансовій підтримці Центральноєвропейського університету в чотирьох приміщеннях УжНУ встановили сучасну телекомунікаційну техніку вартістю понад 500 тисяч євро. Таким чином УжНУ увійшов у спільний університетський простір п’яти держав – Великобританії, Словаччини, України, Литви, Росії, де встановлені аналогічні комплекси [14].
На сьогодні телекомунікаційні мультимедійні комплекси Ужгородського національного університету є найсучаснішими в Україні. Вони дозволяють в онлайн-режимі проводити відеоконференції та лекції, з’єднуватися із аудиторією з відповідною технікою у будь-якій точці світу, здатні забезпечити синхронний переклад. Наразі постійний зв’язок існує між 11 унікальними залами, між якими можуть відбуватися онлайн-конференції та різні заходи. Окрім чотирьох оснащених залів, що є в УжНУ, сім знаходяться у Словаччині: чотири – у Кошице і три – у Скаліце [15]. Передбачається, що відповідні телемости будуть відбуватися не лише за принципом «словацький професор українським студентам». В УжНУ є кваліфіковані фахівці у сфері міжнародних відносин, які готуються забезпечувати навчальний процес словацьким студентам англійською та словацькою мовами.
До цього слід також додати, що з метою поглиблення співпраці УжНУ зі своїми закордонними вузами-партнерами керівництвом університету проводиться робота щодо створення навчально-консультаційних представництв УжНУ в Угорщині, Румунії, Словаччині та Чехії. Передусім – у шести містах: Прага, Їглава, Скаліца, Кошіце, Пряшів, Ніредьгаза. Тому не виключено, що географія програми «Подвійні дипломи» в УжНУ буде розширена, а подальші інновації в сфері дистанційного навчання дозволять закарпатським студентам обирати, диплом якого європейського вузу вони зможуть отримати після успішного проходження обов’язкової навчальної програми в онлайн-режимі.
В будь-якому випадку нестандартний підхід Ужгородського національного університету в сфері використання новітніх методів навчання дозволяє по-новому поглянути на перспективи дистанційної освіти в нашій державі. Інновації УжНУ в даній сфері мають наступні позитивні моменти:
- дистанційне навчання використовується не як форма, а як технологія навчання, у зв’язку з чим більш актуальним є термін електронне навчання (e-learning);
- в таких умовах відсутня проблема переоцінки ролі студента у навчальному процесі, адже технології електронного навчання застосовуються як допоміжний засіб в рамках звичної системи взаємодії «викладач-студент»;
- використання дистанційних методів навчання в рамках програми подвійних дипломів є особливо актуальним з огляду на наявні проблеми з визнаннями українських дипломів закордоном;
- налагодження більш тісної співпраці між вітчизняними та європейськими університетами, обмін досвідом та навчальними матеріалами із закордонними викладачами, проведення спільних лекцій та диспутів в онлайн-режимі дозволить суттєво підвищити якість вітчизняної вищої освіти та, відповідно, показники українських вузів в міжнародних рейтингах;
- якщо такі технології будуть і далі поширюватися Україною, це може стати рушійною силою у впровадженні новітніх ІТ-технологій у вітчизняній вищій освіті та науці.
Використані джерела:
1. Закон України від 4 лютого 1998 року № 74/98-ВР "Про Національну програму інформатизації". - http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/74/98-вр
2. Закон України від 17 січня 2002 року №2984-ІІІ «Про вищу освіту». - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2003 р. № 1494 "Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки"
4. Наказ Міністерства освіти і науки України від 07 липня 2000 № 293 "Про створення Українського центру дистанційної освіти". - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1494-2003-п
5. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, затверджена постановою МОН від 20 грудня 2000р. - http://www.osvita.org.ua/distance/pravo/00.html
6. Наказ Міністерства освіти і науки України від 25 квітня 2013 року № 466 "Про затвердження Положення про дистанційне навчання". - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0703-13
7. Минаков М. Виртуальный университет и перспективы украинского образования [Електронний ресурс] / М. Минаков // Зеркало недели. - №27(300), 8-14 июля 2000. – Режим доступу до статті: http://www.zn.ua/3000/3300/27747/
8. Трайнев В.А. Новые информационные коммуникационные технологии в образовании / В.А. Трайнев, В.Ю. Теплышев, И.В. Трайнев. – М.: Издательско-торговая корпорація «Дашков и Ко», 2009. – 320 с.
9. Virtual university [Електронний ресурс] // From Wikipedia, the free encyclopedia. – Режим доступу до статті: http://en.wikipedia.org/wiki/Virtual_university
10. Ващук Ф. Інформатизація вищої освіти України в контексті європейського вибору: з досвіду Закарпатського державного університету / Ф.Ващук, О.Ващук // Геополітика України: історія і сучасність. – 2010. – Вип. 2. – С. 168-191.
11. Про реорганізацію Закарпатського державного університету // Розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2013 №52-р. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/52-2013-р
12. Серед пріоритетів УжНУ – сучасний підхід до викладання дисциплін // Офіційний сайт УжНУ. – Режим доступу:http://uzhnu.edu.ua/news/read/1753
13.До уваги абітурієнтів: УжНУ здійснює «Українсько-словацьку програму подвійних дипломів» // Офіційний сайт УжНУ. – Режим доступу:http://uzhnu.edu.ua/news/read/1705
14. Виступ ректора Ужгородського національного університету доктора технічних наук, професора Федора Ващука на урочистому зібранні з нагоди «Дня Знань в УжНУ» 2 вересня 2013 року // Офіційний сайт УжНУ. – Режим доступу:http://uzhnu.edu.ua/news/read/1774
15. Подорож у техномайбутнє університету / Медіацентр УжНУ. – Режим доступу:http://mediacenter.uz.ua/publ/chim_zhivemo/zblizka/podorozh_u_majbutne/38-1-0-111