Тема 6. Форми організації навчання в дитячому садку

Підготувала – доц. Горопаха Н.М.

План

1. Класифікація форм навчання.

2. Заняття як провідна систематична форма навчання і дошкільному віці.

3. Різноманітні способи організації пізнавальної діяльності дітей на занятті.

Література

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / наук. ред. та упорядник О.Кононко. – К., 2008.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К., 1999.

3. Виноградова Н., Куликова Т. Дети, взрослые и мир вокруг. – М., 1993.

4. Гавриш Н. Робота над помилками // Дошкільне виховання. – 2008. – № 2. – С. 10-12.

5. Гавриш Н. Сучасне заняття в дошкільному закладі. – Луганськ, 2007.

6. Гавриш Н. Сучасне заняття: формальні, змістові та структурні ознаки // Дошкільне виховання. – 2007. – № 8. – С. 10-14.

7. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. – К., 2003.

8. Кондратенко Т., Котырло В., Ладывир С. Обучение старших дошкольников. – К., 1986.

9. Кононко О. Виховуємо соціально компетентного дошкільника. – К., 2010.

10. Крутій К. Діяльнісна модель заняття // Дошкільне виховання. – 2006. – № 7. – С. 16-19.

11. Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. ред. О.Л.Кононко. – К., 2009.

12. Плохій З. Формуємо екологічну компетентність молодшого дошкільника. – К., 2010.

13. Поніманська Т.Дошкільна педагогіка. – К., 2004.

14. Поніманська Т., Дичківська І. Дошкільна педагогіка: практикум. – К., 2004.

15. Старченко В. Формування логіко-математичної компетентності у старших дошкільників. – К., 2009.

16. Терещенко О. Розвиток творчості старшого дошкільника в образотворчій діяльності. – К., 2009.

17. Усова А. Обучение в детском саду. – М., 1981.

Не менш важливою, ніж методи навчання, є педагогічна категорія форм організації навчання. В широкому значенні під поняттям „форма” мають на увазі спосіб існування та вираження змісту чогось та внутрішню організацію цього змісту. У дидактиці форма навчання виражає спосіб існування та організацію процесу навчання.

Тому форму організації навчання можна визначити як зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і певному режимі. Форми навчання мають соціальну обумовленість, тобто вони виникають та розвиваються у зв’язку з потребами суспільної системи освіти, відображають пануючі у суспільстві погляди на навчальні можливості учнів, взаємини їх з учителем тощо.

Форма організації навчання є дуже важливим елементом дидактичної системи, оскільки вона регламентує спільну діяльність вчителя та учнів, визначає співвідношення індивідуального і колективного навчання, ступінь активності та самостійності учнів у пізнавальній діяльності і керівництва нею з боку вчителя. Форми навчання тісно пов’язані із методами, оскільки реалізувати той чи інший метод навчання вчитель може лише у певній організаційній формі навчання, а суть кожної з форм виявляється через аналіз тих методів навчання, які її наповнюють.

Кожна форма характеризується своєю структурою, принципом впорядкування її елементів, сукупністю ознак. Форми навчання досить різноманітні, хоча у виборі форм навчання є дещо менше варіативності, ніж у виборі методів. Як правило, у кожній дидактичній системі є основна організаційна форма навчання /у класно-урочній системі це урок/, інші форми мають до деякої міри допоміжне значення. Разом з тим користуватися лише однією формою неможливо. Адже різноманітні форми навчання створюють неоднакові умови для навчання, виховання та розвитку учнів. Доцільність застосування тієї чи іншої форми навчання визначається конкретною дидактичного метою, змістом та методами навчальної роботи.

Форми організації навчання класифікуютьна основі різноманітних ознак. Зокрема, можна поділити форми навчання на групи у залежності від їх адресованості різним віковим групам тих, хто навчається.

- форми дошкільного навчання /ігри, заняття, студії, гуртки та ін./;

- форми шкільного навчання /урок, позаурочні форми/;

- форми вузівського навчання /лекції, семінари, лабораторні тощо/;

- форми післявузівського навчання, навчання дорослих /курси, гуртки тощо/.

Іншу класифікацію форм зробимо за дидактичною метою:

- форми теоретичного навчання /лекція, факультатив, гурток, конференція/;

- практичного /практикум/;

- комбінованого або змішаного навчання /урок, семінар, консультація, домашня робота/;

- трудового навчання /праця в майстернях, навчально-виробничих комбінатах, на пришкільних ділянках та ін/.

Існують форми навчання обов'язкові та додаткові /гуртки, індивідуальні заняття, олімпіади, конференції/

В залежності від кількості учнів, з якими одночасно працює вчитель, розрізняють фронтальні , групові та індивідуальні форми навчання. Разом з тим існують форми навчання, у яких поєднуються різноманітні способи організації діяльності учнів /у їх структуру входять як фронтальна, так і групова та індивідуальна робота; фронтальна та групова, в свою чергу, в залежності від внутрішньої суті діяльності учнів, характеру їх взаємодії у процесі навчання, можуть бути колективними або індивідуальними/.

Нарешті, можна класифікувати форми навчання за їх місцем у навчальному процесі, тобто за частотою залучення учнів до навчання у цих формах:

- систематичні форми роботи /урок, домашні завдання, гурток, факультатив/

- епізодичні форми роботи /навчальна екскурсія, консультація, семінар/,

Серед систематичних форм роботи основне місце у дошкільній дидактиці посідають заняття.

Заняття — це фор­ма навчання дошкільнят, яка передбачає ро­боту педагога з усією групою, підгрупою або індивідуально у визначений режимом час, що полягає в організації та спрямуванні пізнаваль­ної діяльності вихованців з урахуванням індиві­дуальних, вікових можливостей та освітніх потреб кожного з них. Заняття (як і урок у школі) є дидактичною одиницею процесу навчання.

Значення занять у дошкільній дидактиці взагалі, надзвичайно велике. Основною перевагою занять є можливість формувати у дошкільнят систематичні знання. Поряд з цим вони дозволяють підтримувати дитячу допитливість і формують на її основі пізнавальний інтерес, виховувати морально-вольові якості, важливідля пізнавальної діяльності /наполегливість, ретельність, старанність, відповідальність/, а також доброзичливе та поважне ставлення до тих, хто навчається поряд. Діяльність дітейна занятті проходить в оточенні однолітків. На думку О.П. Усової, це створює можливостідля актив­ного впливу дітей один на одного. Тому освітній та розвиваючий ефект ко­лективних занять є значно більшим, ніж тоді, коли дорослий працює з однією дитиною. Але це можливо лише тоді, коли дорослий ставить перед дитячим колективом такі навчальні завдання, котрі об'єднують зусилля дітей, ви­кликають спільні переживання і тим самим спонукають дітей до активності.

В методику дошкільного виховання заняття введені О.П. Усовою, якою розроблені структура та дидактичні вимоги до проведення занять з різних розділів програми. При цьому дослідниця спиралася на аналіз особливостей навчальної діяльності, яка починає формуватися у дошкільників. Заняття, як форма роботи, повинно сприяти поступовому формуванню навчальної діяльно­сті дітей. Обов'язковою формою навчання дітей заняття стали на початку 60-х років, що було зафіксовано у „Програмі дитячого садка” 1962 року.

Важливою особливістю заняття як форми навчання дітей єсталість його загальної структури, у якій відображаються психо­логічні закономірності навчальної діяльності дошкільнят.

Загальна струк­тура заняття включає такі компоненти:

1. Вступна частина /початок заняття/. Її мета – організувати початок навчальної діяльності дітей, зосередити їх увагу, зацікавити майбутньою діяльністю на занятті, ввести їх у зміст того, що буде вивчатись, поєднати матеріал нового заняття з тим, що вивчалось напопередніх заняттях та в ході інших форм роботи.

2. Основна частина. В ній вирішуються основні навчально-виховні завдання. В залежності від обраних вихователем методів та прийомів робо­ти, поставлених на занятті конкретних завдань, основна частина має різнуструктуру. Найчастіше на заняттях по ознайомленню з природою у основній частині поєднуються фронтальна робота дітей з вихователем, самостійна індивідуальна, робота дітей /спрямована на закріплення знань, вправляння у їх застосуванні або самостійне розв'язання пізнавальної проблеми/, ро­бота у підгрупах.

3. Заключна частина /підсумок заняття/. Її мета – узагальнити знан­ня, отримані на занятті, зробити аналіз навчальної діяльності дітей, дати їй оцінку, а також організувати перехід від навчальної діяльності д побутової чи ігрової.

Проблема заняття є дискусійною на сьогоднішній день. Різні дослідники пропонують власні концепції заняття.

Зокрема, К.Крутій пропонує певну послідовність діяльнісних кроків у проведенні заняття, які називає комунікативно-діяльнісною технологією навчання(далі — КДТ). Під комунікативно-діяльнісною техно­логією маємо на увазі не сукупність методів, а покрокову діяльність, яка приводить до бажаного результату, що можливо лише з опорою на об'єктивні стійкі зв'язки різ­них аспектів освітнього процесу.

Реалізація КДТ дає достатньо високу гарантію пози­тивного результату; опис досвіду в тому вигляді, який можна перенести в умови роботи з дітьми (незалежно від досвіду вихователя, його освіти тощо).