Види тренінгів та методи групової роботи

ПЛАН

1. Лекція – провідна форма навчання у вищій освіті.

2. Різновиди практичних занять у педагогічному ВНЗ.

3. Призначення лабораторних занять у педагогічному ВНЗ.

4. Специфіка діяльності студента на лекційних і семінарських, лабораторних заняттях.

1.Лекція – провідна форма навчання у вищій освіті.

Лекція –один з основних видів навчальних занять. Вона покликана формувати у студентів, основи знань з певної наукової галузі. Обсяг лекцій визначається навчальним планом, тематика – робочою навчальною програмою з навчальної дисципліни.

Мета лекції — ознайомлення студентів з навчальною інформацією із спеціальності; формування основи для наступного засвоєння студентами навчального матеріалу та подальшої самостійної роботи.

Вимоги до лекції: проблемність матеріалів; чітка структура, логіка викладу матеріалу; доступність, роз'яснення нових термінів і понять; аргументованість матеріалів; посилання на використану літературу; передбачення способів закріплення навчального матеріалу; наявність висновків опорних матеріалів (текст, конспект, окремі записи, ілюстративні і наочні матеріали).

Керівництво роботою студентів полягає у визначенні вимог щодо загальної культури поведінки на лекції (запитання до лектора, їх форма, час); навчання студентів конспектуванню; допомога в здійсненні записів через зміни темпу подання навчальних матеріалів, його повтор, застосування пауз тощо; перегляд конспектів по ходу лекції, на семінарах і практичних заняттях; використання прийомів підтримування уваги студентів (запитання, риторичні запитання, ораторські прийоми). Перевагою лекції є її економічність: викладач подає матеріал за порівняно незначний час.

Розвиток вітчизняної системи освіти, її орієнтація на реалізацію творчих здібностей особистості зумовили появу проблемної лекції, лекції-прес-конференції, лекції-візуалізації, лекції із запланованими помилками.

Проблемна лекція передбачає виклад інформації за допомогою створення проблемної ситуації, яка спонукає студентів до пошуку і вирішення певних суперечностей, а отже, набуття нових знань.

Лекція-прес-конференція викладається у вигляді зв'язного інформаційного тексту, який подається викладачем у відповідь на попередньо (на початку заняття) сформульовані студентами запитання із запропонованої теми.

Лекція-візуалізація подає інформацію у візуальній формі. Демонстраційні матеріали не просто доповнюють словесну інформацію, а й є носіями змістовної інформації. У лекцію із запланованими помилками викладач спеціально закладає певні помилки змістові, методичні, поведінкові. Завдання студентів розпізнати, зафіксувати, а наприкінці лекції назвати ці помилки. Методичні засоби, що застосовуються на таких лекціях, дають змогу студентам не тільки сприймати і осмислювати інформацію, а й оволодівати способами пошуку нових знань. Вони є доцільними, коли з'ясовуються дискусійні наукові проблеми, повідомляються і узагальнюються нові наукові дослідження.

2.Різновиди практичних занять у педагогічному ВНЗ.

Обов'язковий компонент процесу навчання у вищій школі — практичні заняття, призначені для поглибленого вивчення тієї чи іншої дисципліни. Термін "практичне заняття" включає також такі види занять, як лабораторна робота, семінарське заняття, практикум. Аудиторні практичні заняття відіграють провідну роль у формуванні навичок та застосуванні набутих знань. Практичні заняття логічно продовжують роботу, розпочату на лекціях. Усі форми практичних занять призначені для відпрацювання практичних дій.

Якщо лекція закладає основи наукових знань в узагальненій формі, то практичні заняття мають на меті розширити, уточнити ці знання, виробити професійні навички.

Практичні заняття розвивають наукове мислення та мову студентів, дають змогу перевірити їх знання, у зв'язку з чим вправи, семінари, лабораторні роботи є важливим засобом достатньо оперативного зворотного зв'язку.

Практичне заняття — форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички практичного застосування їх через індивідуальне виконання студентами відповідно сформульованих завдань.

Семінарські заняття отримали назву від латинського seminarium, що у перекладі означає "розсадник". Їх проводили у давньогрецьких та римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів та висновків викладачів.

Головна мета семінарських занять — сприяння поглибленому засвоєнню студентами найбільш складних питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти.

У процесі підготовки до семінару студенти самостійно відпрацьовують літературу (навчальну, методичну, наукову), вчаться критично оцінювати різні джерела знань. Дидактична цінність семінарів полягає також у тому, що за незначної кількості студентів (академічна група) викладач може плідно впливати на аудиторію як в освітньому, так і у виховному плані.

Під семінарським заняттям розуміють форму навчального заняття, за якої викладач організує дискусію із завчасно визначених тем, до яких студенти готують тези відповідей або індивідуально виконані реферати-доповіді. Такі семінари називають також семінарами-дискусіями.

3.Призначення лабораторних занять у педагогічному ВНЗ.

Лабораторні роботи (від лат. labor — труд, праця, робота, трудність) самою своєю назвою вказують на поняття, яке склалося ще в давні часи, і пов'язані з застосуванням розумових, трудових, фізичних зусиль, спрямованих на розв'язання наукових завдань.

Слово "практикум" відображає ту саму думку (від гр. practicos — діяльний) — маються на увазі такі види навчальних занять, які вимагають від студентів підсиленої діяльності.

Лабораторні заняття — форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача особисто проводить природничі або імітаційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень цієї навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у певній предметній галузі.

4.Специфіка діяльності студента на лекційних і семінарських, лабораторних заняттях

Лекційна форма навчання є найбільш доцільною за відсутності підручників, недостатнього відображення матеріалів у підручниках, що, на жаль, має місце у практиці роботи.

Практичні заняття незалежно від їх конкретних особливостей значною мірою забезпечують відпрацювання умінь та навичок прийняття практичних рішень у реальних умовах виробництва, що мають в основі теоретичний фундамент.

Лабораторні роботи мають особливо яскраву специфіку залежно від конкретної навчальної спеціальності, отже, на цю форму навчання більше впливають частинні методики, ніж загальнопедагогічні рекомендації. Саме практичне заняття проводиться у навчальному закладі або на місцях практики студентів і має на меті навчити розв'язувати специфічні завдання за профілем спеціальності.

Лекції № 2: Творчий характер роботи студентів

ПЛАН

1. Тренінг як особлива форма навчальної діяльності.

2. Значення педагогічної практики в опануванні майбутньою професією.

3. Правила роботи з літературними джерелами.

4. Способи фіксування інформації – складання, плану, тез, анотації, конспектування, рецензування.

5. Різновиди контролю навчальної діяльності студентів.

6. Визначальні умови самостійної роботи студентів педагогічного ВНЗ.

5.Тренінг як особлива форма навчальної діяльності.

Тренінг – це:

« спеціальна форма організації навчальної діяльності, що переслідує конкретні й прогнозовані цілі, які можуть бути досягнуті у відносно короткий термін»;

« спосіб навчання учасників і учасниць та розвиток у них необхідних здібностей та якостей, що дозволяють досягти успіху в певному виді діяльності»

« інтенсивне навчання, що досягається спеціальними інтерактивними вправами».

Тренінг належить до методів активного соціального навчання як комплексного соціально-дидактичного напряму.

В основу тренінгу покладено групову взаємодію-інтеракцію.

Специфічними рисами тренінгу є:

Дотримання певних принципів групової роботи;

Спрямованість на психологічну допомогу учасникам групи в саморозвитку, що ініціюється не лише ведучим, а й власне учасниками;

Наявність постійної групи ( від 7 до 15 осіб), що періодично зустрічаються чи працюють без перерви протягом декількох днів;

Певна просторова організація( найчастіше робота у одному і тому ж приміщенні, коли учасники більшу частину часу сидять у колі);

Акцент на взаємовідносинах між учасниками групи, що розвиваються і аналізуються в ситуації « тут і зараз»;

Застосування активних методів групової роботи;

Вербалізована рефлексія з приводу власних почуттів і того, що відбувається в групі;

Атмосфера розкутості й свободи спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки.

Залежно від цілей, тренінг може використовуватися в навчанні дорослих у різних варіантах.

1. Тренінг як тренування, у результаті якого відбувається формування та відпрацювання вмінь та навичок, ефективної поведінки.

2. Тренінг як форма активного навчання, метою якого є передусім передання знань, а також розвиток деяких умінь і навичок.

3. Тренінг як метод створення ситуацій для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів вирішення власних психологічних проблем.

Види тренінгів та методи групової роботи

Л. Петровська виокремлює такі форми тренінгів: відеотренінг, рольове навчання, груповий аналіз оцінок і самооцінок, невербальні методики та ін.

При проведенні тренінгу використовуються різноманітні конкретні вправи, прийоми і техніки. Визначають такі базові методи тренінгу: групова дискусія та ситуативно-рольові ігри.

Групова дискусія — це спільне обговорення якогось суперечливого питання, що дає змогу прояснити або змінити думки, позиції та настанови учасників групи у процесі безпосереднього спілкування.

Дискусія — це спосіб організації спільної діяльності з метою інтенсифікації процесу прийняття рішення у групі; метод навчання, що підвищує інтенсивність та ефективність навчального процесу за рахунок залучення тих, хто вчиться, до колективного пошуку істини.

Дискусія побудована на діалозі - такій формі спілкування, що ґрунтується на психологічній рівності позицій учасників обговорення.

У тренінгу групова дискусія може бути організована з метою надання учасникам можливості обговорити проблему, що цікавить усіх, із різних боків, або ж із метою здійснити групову рефлексію через аналіз індивідуальних переживань.

Ігрові методи ведення тренінгів сприяють інтенсифікації процесу навчання, знаттю напруження та скутості учасників, оптимізації їхньої взаємодії. Гра допомагає людині розкрити свої здібності, виявити творчий потенціал, проявити щирість та відкритість.

За характером процесів ігри поділяються на три основні категорії:

Ділові ігри ( імітаційне моделювання реальних механізмів і процесів);

Організаційно-діяльнісні ( форма колективної миследіяльності. У процесі якої відбувається навчання і проектування нових діяльнісних зразків);

Рольові ( моделювання життєвих ситуацій, розігрування певних проблемних ситуацій ).

6. Значення педагогічної практики в опануванні майбутньою професією.

Вчені (Н. Горопаха, Т. Поніманська) конкретизують мету педагогічної практики студентів за напрямом підготовки «Дошкільна освіта» і визначають її у такому формулюванні: підготувати студентів до виконання функцій вихователя, формування вмінь проведення системи навчально-виховної роботи з дітьми, розвиток творчого дослідницького підходу до педагогічної діяльності. У наскрізній програмі педагогічної практики наголошується на тому, що практика передбачає самостійну роботу на посаді вихователя, у ході якої формуються вміння, необхідні для самостійного вирішення педагогічних завдань в умовах реального педагогічного процесу. Самостійне виконання студентами обов’язків вихователя є обов’язковим етапом проходження педагогічної практики, що передбачено програмою практики у формі окремого змістового модулю (Фіцула с.84-96)

7. Правила роботи з літературними джерелами.

Приступаючи до роботи над літературою, варто спочатку ознайомитися з матеріалом взагалі — змістом, анотацією, вступом і висновками — шляхом побіжного читання-перегляду, не роблячи ніяких записів. Це дозволить отримати інфрмацію про все, що необхідно засвоїти. Лише після цього треба переходити до уважного читання — вивчення матеріалу за главами, розділами, парагра-фами. Читати треба про себе, бо при цьому матеріал засво-юється приблизно на 25% швидше при менших витратах енергії — порівняно із читанням уголос; є можливість приділити більше уваги змісту написаного, краще осмислити його. Ніколи не слід обходити важкі місця. Їх треба читати в уповільненому темпі, щоб краще зрозуміти й усвідомити. Не можна сподіватися на досконале з'ясування всіх особливостей досліджуваного матеріалу за один раз. Рекомендується повертатися до нього вдруге і навіть утретє, щоб усвідомити незрозуміле.

Вивчаючи навчальний матеріал, треба звертати увагу на схеми, таблиці, малюнки, розглядати їх, обмірковувати, аналізувати, встановлювати зв'язок із текстом. Це полегшить розуміння та засвоєння матеріалу.

При читанні необхідно користуватися словниками, щоб всяке незнайоме слово, термін, вираз були правильно сприйняті й закріплені в пам'яті.

Варто також перевірити, з якою швидкістю ви читаєте. Звичайний студент 1 курсу при певному тренуванні може уважно й зосереджено прочи-тати 8—10 сторінок за годину та зробити короткі нотатки з опанованого матеріалу. Багато студентів проробляють лише 6 сторінок, що вкрай мало.

Занадто повільний темп читання не дозволить вивчити багато потрібних статей і книг. Рекордсмени швидкісного читання здатні “проковтнути” 60—70 сторінок за годину.

8.Способи фіксування інформації – складання плану, тез, анотації, конспектування, рецензування.

Опорний конспект — якнайкраща допомога пам'яті при роботі з навчальною літературою. Читаючи, варто робити виписки, замальовки, складати схеми.

Педагогіка вчить: прочитане, продумане й записане дійсно стає особистим надбанням того, хто працює з літературою.