Сутність і зміст основних пізнавальних процесів.
Вступ.
Пізнавальні процеси — це складники будь-якої людської діяльності, у тому числі й військової, які забезпечують ту чи іншу її ефективність. Вони дають можливість військовослужбовцеві заздалегідь обирати мету, план і зміст майбутньої бойової діяльності, передбачати перебіг цієї діяльності, прогнозувати результати своїх дій і керувати ними в міру їх виконання.
Будь-який вид військової діяльності - чи то орієнтування на місцевості, чи то практичне використання зброї та бойової техніки, чи то виконання прямих службових обов'язків базується на роботі психічних пізнавальних процесів. У цьому їх цінність та неповторність.
Сутність і зміст основних пізнавальних процесів.
1.1. Поняття про відчуття, види відчуттів.
Як людина пізнає оточуючий її світ? Людина пізнає оточуючий світ за допомогою психічних пізнавальних процесів.
Найпростішим зі всіх психічних пізнавальних процесів є наші відчуття. Відчуття - це відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ. Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, що мають нервову систему. Усвідомлені ж відчуття властиві тільки живим істотам, що мають головний мозок (хребетні тварини і людина) та кору головного мозку. Це, зокрема, можна довести тим, що при тимчасовому відключенні роботи кори (під час сну або за допомогою біохімічних препаратів) людина втрачає здатність до відчуттів.
Фізіологічна основа відчуттів — складна діяльність органів чуття. І.П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз і синтез подразників — аналізаторами.
Залежно від місця подразника розрізняють такі види відчуттів:
а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною);
б) інтероцептивні (подразнення від внутрішніх органів);
в) пропріоцептивні (подразнення від м'язів тіла).
Екстероцептивні відчуття, у свою чергу, поділяють на контактні й дистанційні. До контактних належать тактильні, температурні та смакові відчуття, до дистанційних — відчуття світла, звуку, а також запаху. До інтероцептивних належать такі, що йдуть від внутрішніх органів (голод, втома, напруження, біль тощо). Пропріоцептивними є відчуття, що визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги та прискорення.
Усі відчуття в залежності від органів, де вони виникають, поділяють також на зорові, слухові, смакові, нюхові, шкірні, органічні, рівноваги, рухові. Це, - так звані, прості відчуття. До складних відчуттів належать тактильні і больові відчуття.
Зорові відчуття виникають в результаті дії променів світла на сітківку ока. На думку вчених 80-90% інформації про оточуючий світ доходить до мозку людини через зорові аналізатори. Завдяки зоровим відчуттям людина пізнає освітленість, колір предметів, їх розміри, пропорції, конструкцію, обсяг, розміщення в просторі. Центральний відділ зорового аналізатора міститься в потиличній ділянці головного мозку. За допомогою зору людина може розрізняти до 180 кольорових тонів і понад 10 000 відтінків між ними. Колір впливає на емоційний стан людини. Наприклад, чорний пригнічує, ускладнює орієнтування. Зелений діє заспокійливо, блакитний породжує позитивні емоції, червоний викликає почуття тривоги. Усе це необхідно враховувати у військовій діяльності, зокрема при обладнанні навчальних класів, народознавчих світлиць, а за бойових обставин — для маскування своїх військ.
Слухові відчуття. Велике значення в житті людини мають слухові відчуття, що виникають як результат дії звукових хвиль на кортіїв орган – рецепторний апарат слухового аналізатора у внутрішньому вусі людини. У скроневій частці мозку розміщена кіркова центральна частина слухового аналізатора. Людина може сприймати звуки з частотою коливання від 16 до 20 000 Гц. На основі слухових відчуттів людина оволодіває мовою, за допомогою слуху контролює свою і чужу мову.
Велике значення мають слухові відчуття і в діяльності військовослужбовця. На слух воїна-зв'язківця покладається надзвичайне і найвідповідальніше практичне завдання —бути опорою і посередником у справі організації та забезпечення зв'язку в збройних силах.
Смакові відчуттявикликаються дією на смакові рецептори речовинами, що розчинені в слині чи воді. Смакові рецептори містяться на поверхні язика, задній поверхні глотки, піднебіння та в надгортаннику. Смакові відчуття в людини мають 4 модальності:солодке,солоне, кисле, гірке.
Нюхові відчуття виникають при подразненні специфічних рецепторних клітин, розміщених у слизовій оболонці верхнього і почасти середнього носових ходів. Подразниками рецепторних клітин є молекули пахучих речовин, що потрапляють у ніс.
Шкірні відчуття виникають внаслідок механічної і термічної дії на шкіру або слизові оболонки. Шкірні відчуття поділяють на тактильні (дотик, тиск, вібрація) та температурні (холод, тепло).
Органічні відчуття – це відчуття голоду, жаги, задухи і т.д. Відповідні рецептори знаходяться в стінках внутрішніх органів: стравоходу, шлунку і т.д.
Відчуття рівноваги. Рецептором відчуття рівноваги є вестибулярний апарат, який передає подразники у скроневу частку кори великого мозку, сигналізує про положення тіла людини в просторі. Це має особливе значення для пілотів, космонавтів, плавців, гімнастів.
Рухові, або кінестетичні, відчуття характеризують положення і переміщення частин тіла в просторі, ґрунтуються на сигналах, що надходять від пропріорецепторів.
Відчуття дотику.Рухові відчуття у поєднанні з шкірними, які мають місце при обмацуванні предметів руками та дотик до них, дають інформацію про розміри, твердість, шорсткість, форму та інші властивості предметів.
Больові відчуттямають різну природу. По-перше існують спеціальні рецептори (“точки болю”), що розташовані на поверхні шкіри та у внутрішніх органах і м’язах. По-друге, відчуття болі виникає при дії надсильних подразників на будь-який аналізатор: різкі запахи, надзвичайно голосні звуки і т.д. Мінімальна величина подразника, при якій вперше виникає ледь помітне відчуття, називають абсолютним порогом відчуття. Серед різноманітних порушень відчуттів часто спостерігається зниження поверхневої чутливості – гіперестезія, що виникає за умови підвищення порогу больових відчуттів. На практиці можна спостерігати повну втрату больової чутливості – анестезію.
Розглянемо основні закономірності відчуттів:
а) абсолютна чутливість органів чуття, тобто здатність воїна відчувати незначні подразнення;
б) межа відчуття — мінімальні подразники, за яких виникає відчуття;
в) адаптація — зміна чутливості аналізатора в результаті пристосування органів чуття до наявного подразника;
г) сенсибілізація — підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів.
Глибокі знання про навколишню дійсність воїн одержує завдяки сприйманню. Відчуття і сприймання є послідовними щаблями єдиного процесу суттєвого пізнання і нерозривно пов'язані одне з одним.
Сприйняття, його види та властивості.
Глибокі знання про навколишню дійсність людина одержує завдяки сприйняттям. Відчуття і сприйняття є послідовними щаблями єдиного процесу чуттєвого пізнання і нерозривно пов’язані одне з одним.
Здатність до відчуття надана людині та всім живимо істотам, що мають нервову систему, від народження. Здатністю ж сприймати світ у вигляді образів наділені тільки людина та вищі тварини. Ця здатність у них формується і вдосконалюється на протязі життя.
Сприйняття - це відображення у корі головного мозку предметів та явищ, що діють на аналізатори людини, в їх цілісності.
Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналізаторних систем або окремих частин одного й того самого аналізатора й утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подразники, внаслідок чого у людини виникає більш або менш складний образ предмета чи явища в цілому. Вони поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші, відповідно до переважаючої ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні комбіновані сприймання.
Сприймання характеризується такими основними закономірностями та властивостями: цілісністю, вибірковістю (структурністю), предметністю, константністю, апперцепцією.
Предметність сприйняття - це здатність людини сприймати світ у вигляді відокремлених один від одного предметів.
Цілісність сприйняття - це добудовування предметів за окремими фрагментами до деякої цілісної форми.
Константність сприйняття - це здатність сприймати предмети відносно постійними за розмірами, кольором, формою незалежно від змінюваних фізичних умов спостереження.
Апперцепція - це залежність сприйняття від попереднього досвіду , від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії.
Вибірковість сприйняття виявляється в наданні переваги одним об’єктам, явищам або їх властивостям над іншими.
Сприйняття не завжди дає абсолютно вірне уявлення про предмети оточуючого світу. Неправильне, перекручене сприйняття називається ілюзією. Основою ілюзій можуть бути фізіологічні закони, закони вищої нервової діяльності. Вони виникають під впливом настанов людини, цілісності сприймання. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи, відстані. Через це однакового розміру фігури здаються нам неоднаковими, паралельні лінії — такими, що збігаються, вертикальні — довшими від горизонтальних тощо. Природу деяких ілюзій досі не вивчено. Ілюзія широко застосовується у військовій справі для маскування військ.
Особливості уваги як психічного процесу та стану людини
На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони відтворюються у її свідомості. Відбувається своєрідний відбір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для людини. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий характер психічної діяльності складає сутність уваги.
Увага - це процес свідомого чи несвідомого відбору однієї інформації, що поступає через органи почуттів, та ігнорування іншою.
Сутність уваги, з фізіологічного боку, означає збудження в корі головного мозку одних нервових центрів (пов’язане з тим предметом, на якому в даний момент сконцентрована увага) та гальмуванням інших нервових центрів.
Основні властивості уваги
Усталеність уваги - це здатність людини на протязі тривалого часу зберігати стан уваги на будь-якому об'єкті, предметі чи явищі дійсності. Практична діяльність воїна потребує стійкості уваги. Той, хто має стійку увагу, здатен досить довго, якщо це потрібно, зосереджуватися на обраному об'єкті. Увага воїна, за умови цікавої та не дуже важкої роботи, може тривати без помітних коливань 30—40 хв. її стійкість досягає оптимуму в 34 роки.
Зосередженість уваги - це ступінь концентрації уваги на одних предметах при одночасному ігноруванні іншими.
Переключення уваги - це переведення уваги з одного об'єкту на інший, з одного виду діяльності на іншу. Здатність воїна довільно і свідомо змінювати спрямованість своєї діяльності забезпечується переключенням уваги, що визначається швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Максимум перенесення уваги припадає на 29 років.
Розподіл уваги - це здатність людини паралельно виконувати декілька різноманітних дій. Багато хто чув про феноменальні здібності Юлія Цезаря, який, за легендою, міг здійснювати одночасно сім незалежних одна від одної справ. Відомо також, що Наполеон Бонапарт міг одночасно диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатичних документів. Рівень розподілу уваги залежить від освоєння людиною діяльності, автоматизації дій.
Обсяг уваги - це кількість інформації, що одночасно зберігається в зоні підвищеної уваги людини. Якщо сприймається новий матеріал, свідомість воїна одночасно усвідомлює не більше одного об'єкта. Коли увагу спрямовано на знайомі речі, він може одночасно утримувати в пам'яті кілька предметів. Як правило, у природних умовах свідомість воїна відображає 7±2 предмети. За даними Б.Г. Ананьєва, оптимум обсягу уваги припадає на 33 роки, найменший спостерігається в період з 18 до 21 року
Розглянемо основні види уваги. Природна увага надається людини від народження у вигляді природженої здатності реагувати на ті чи інші стимули, що несуть у собі елементи інформаційної новизни. Соціально обумовлена увага формується в процесі життя як результат навчання та виховання, і пов’язана з вольовою регуляцією поведінки. Мимовільна увага не пов’язана з участю волі (увага на яскраве, голосне і т.д.), а довільна увага обов’язково включає вольову регуляцію. Чуттєва увага пов’язана з емоціями, а інтелектуальна - зі спрямованістю думки.
Означення та види уявлення
Як підлеглий уявляє свої відчуття, настрої, настанови в досягненні мети, як відноситься до колективу та колектив до нього? На ці запитання можна відповісти лише після уважного вивчення індивідуальних особливостей уявлення людини.
Уявлення- це відтворений образ предметів реального світу. Джерелом уявлень завжди є об’єктивна дійсність.
Уявлення - це суб'єктивні образи конкретних предметів або явищ, які раніше впливали на органи відчуттів, але у цей момент безпосередньо не сприймаються. Завдяки уявленням, людина більш ефективно використовує раніше придбаний досвід, який зберігається у вигляді образів.
Жодна дія воїна не робиться без участі уявлення. Уявлення і попередні враження завжди входять в його практичні дії. Воїн не може навіть виконати правильно якусь команду не уявляючи, як це зробити і що вийде в результаті рухів, що почалися після конкретної команди.
Уявлення впливають і на повсякденну поведінку людини. Так, наприклад, яскраве уявлення про наслідки проступку активізує відчуття, утримує воїна від порушення дисципліни. І навпаки, уявлення позитивних результатів тих чи інших дій допомагає йому мобілізувати свої сили на досягнення поставленої мети.
Розрізняють такі види уявлень як: зорові, слухові, нюхові, дотикові й рухові (кінестезичні) уявлення.
Зорові уявлення виражені найбільш яскраво, але в них не завжди відображена вся сукупність зовнішніх якостей предметів: колір, форма, рельєф. Найчастіше чітко виступає лише якась одна сторона предмета, а інших або немає, або виражені вони дуже слабо.
Із слухових уявлень велике значення у житті людини мають мовні й музичні уявлення. При навчанні мовні уявлення виступають у формі звучання окремих букв, слів і цілих фраз. Особливого значення набувають мовні уявлення на початку вивчення рідної мови, а також іноземної, розмовної чужої мови.
Що ж до рухових уявлень, то розрізняють уявлення про рух окремих частин тіла і уявлення руховомовні. Уявлення про рух окремих частин тіла надзвичайно важливі для успішного виконання будь-якої фізичної роботи. Руховомовні уявлення - основа звукової мови. Точна координація слуху й мовних рухів лежить в основі людської мови.
У кожної людини звичайно розвинуті всі види уявлення, але є люди, в яких переважає той або інший вид уявлень. У художників найчастіше переважають зорові уявлення, в музикантів - слухові. В одних людей уявлення завжди яскраві й чіткі, в інших - розпливчасті й дуже неясні.
В діяльності воїнів різних спеціальностей велику роль грають один або декілька яких-небудь видів уявлень. Наприклад, в роботі радиста особливо важливе значення мають слухові уявлення, у сапера - рушійні; у воїна - радіолога - фізика - зорові. Чим повніше у воїна уявлення, що потребує його спеціальність, тим успішніше він виконує свої службові обов'язки.
Таким чином, для успішної діяльності спеціаліста необхідний розвиток не тільки одного або двох найбільш потрібних йому видів уявлень. Важливо також, щоб у нього були достатньо активні й точні уявлення всіх видів. При цій умові він зможе добре оволодіти не тільки своєю спеціальністю, але й суміжними спеціальностями, стане всебічно підготовленим воїном, здатним замінити на тренуваннях, навчаннях і у бою свого товариша.
Відчуття, сприйняття, увага, уявлення мають особливе значення під час дій, пов'язаних з іншими пізнавальними процесами і особливо з пам'яттю, уявою, мисленням і мовою.
Загальні уявлення про пам’ять
Якщо ми говоримо про свідоме життя людини, то це можливо, коли є пам'ять, без неї людське життя втратило б сенс.
Пам’яттю називається здатність людини зафіксовувати, зберігати і відтворювати інформацію, навички, уміння та досвід.
Пам’ять складається з трьох процесів: запам’ятовування інформації (фіксація), збереження інформації (ретенція) і відтворення інформації (репродукція). Ці процеси тісно пов'язані один з одним, і поділ їх до певної міри умовний.
З існуючих теорій пам'яті на сьогодні загальновизнаною є хімічна теорія пам’яті, згідно з якою імпульси, що надійшли з периферії до кори мозку, спричиняють у нервових клітинах зрушення їх хімічного складу. Певну роль тут відіграє і РНК, яка неначе шифрує, кодує інформацію і надалі є місцем її зберігання.
Серед процесів пам'яті основне місце належить запам’ятовуванню. Якість і міцність запам'ятовування обумовлені:
1)інтересом до того, що запам'ятовується (для чого?) ;
2)установкою на час;
3)орієнтацією на міцність;
4)застосуванням спеціальних прийомів для запам’ятовування;
5)потребами і мотивами особистості;
6)психофізіологічним станом організму.
Визнаним зразком виняткової пам'яті вважається Наполеон Бонапарт. 1778 р., ще поручником, його посадили за щось на гауптвахту. І він цілком випадково знайшов у приміщенні, де був замкнений, старий том Юстиніанського збірника (з римського права). Прочитавши його від початку до кінця, він потім 15 років дивував на засіданнях з розробки Наполеонівського кодексу славнозвісних французьких юристів, цитуючи Юстиніанський збірник напам'ять. «Він знав, — пише історик Євген Тарле, — величезну кількість солдатів особисто; його виняткова пам'ять завжди... вражала навколишніх. Він знав, що цей солдат хоробрий і стійкий, але п'яниця, а оцей дуже розумний і кмітливий, але швидко стомлюється, тому що хворий на грижу».
Чи справді пам'ять Наполеона була винятковою? Борис Теплов вважає, що вона мала характер різко вираженої вибірковості, тобто утримувала тільки те, що йому було необхідно. Імператор пам'ятав інколи найменші подробиці тому, що ці подробиці були для нього надзвичайно важливі і їх знання було необхідне йому під час розв'язання задач.
Іншим важливим процесом пам'яті є збереження, тобто здатність зберігати сприйняту інформацію. Процес збереження інформації нерозривно пов’язаний з процесом її забування, тобто зникненням із пам'яті слідів того, що запам’ятовувалось. “Забування, - говорив Рібо, - не є хвороба пам'яті, а умова для її здоров'я і життєвості”.
Третім процесом пам'яті є процес відтворення, тобто відбір із запасів пам'яті необхідної інформації, оживлення у свідомості минулих почуттів, думок, прагнень, тобто раніше сприйнятого.
Ефективнішому відтворенню інформації сприяють максимальна зацікавленість, оптимальне напруження волі, позитивні емоції і, звичайно, гарний загальний психофізіологічний стан людини.
Розглянемо основні види пам'яті.
За об'єктом запам’ятовування виділяють образну, словесно - логічну, рухову та емоційну пам’ять.
За засобом вольової регуляції виділяють довільну та мимовільну пам’ять.
За тривалістю збереження виділяють короткочасну, тривалу, оперативну, миттєву, генетичну пам’ять. Обсяг тривалої пам'яті, як правило, необмежений. Так само необмежений і час збереження в ній інформації. Коли треба, інформація з тривалої пам'яті має знову переходити в короткочасну. Взагалі у тривалу пам'ять переходить лише 25-28 % заучуваної інформації.
Порушення запам’ятовування, збереження і відтворення фактів навколишнього життя і власного досвіду називається розладом пам'яті. До кількісних порушень пам'яті належать: амнезії(порушення пам'яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання), гіпомнезії (ослаблення пам'яті або окремих її компонентів, що частіше спостерігається у осіб похилого віку), гіпермнезії (різке загострення пам'яті з напливом множинних спогадів, які виникають у формі сцен).
Природа та види мислення
Проникненняв таємниці пізнання явищ навколишнього світуможливе лише завдяки мисленню.Відмінність мислення від іншихпсихологічнихпроцесів полягає в тому, що воно майже завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, задачі, яку необхідно вирішити.
Мислення - це психологічний процес пізнання, який пов’язаний з відкриттям суб'єктивно нового знання, з рішенням задач, з творчим перетворенням дійсності.
У психологічній науці прийнято виділяти такі види мислення: практичне (наочно-дійове, наочно-образне) та теоретичне (понятійне, образне).
Наочно-дійове мислення характеризується тим, що розв’язання задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, зміни властивостей об'єктів, що оточують людину. Цей вид мислення властивий не тільки людині, але й вищим тваринам.
Наочно-образне мислення пов’язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них. Це один з етапів онтогенетичного розвитку мислення.
Теоретичне мислення характеризується використанням понять, образів, логічних конструкцій, та формується в процесі ігрової, навчальної, трудової і громадської діяльності людини.
Основними властивостями мислення є: швидкість, глибина, широта, гнучкість, стратегічність, імпульсивність—обережність, самостійність, рефлексивність.
Швидкість розумових процесів виявляється у невідкладному прийнятті нестандартних рішень, як правило, в екстремальних умовах. Вона може бути як інтуїтивною, так і усвідомленою, тобто пов'язана з повним рефлексивним аналізом усіх етапів розумового процесу. Наприклад, саме швидкість розумових процесів є основним моментом, який вимірюється в тестах інтелекту Г.Ю. Айзенка, коли потрібно якнайшвидше дати правильну відповідь на поставлене в задачі запитання.
Глибина мислення сприяє аналізові, порівнянню, знаходженню суттєвих зв'язків між різними явищами.
Широта мислення виявляється в залученні до розв'язування задачі необхідних засобів, знань і вмінь, безпосередньо не даних в умовах задачі, а взятих з інших сфер знань, наук.
Гнучкість мислення протилежна ригідності і є однією з головних умов творчого мислення.
Стратегічність мислення передбачає вибір адекватних способів розв'язування задачі та відповідних розумових дій у ситуаціях, коли необхідно визначати концептуальні підходи вирішення певної проблеми, наприклад, бойової.
Імпульсивність— обережність мислення мають надзвичайно важливе значення у військовій справі, коли необхідне їх розумне поєднання та вміння ризикувати під час прийняття складних рішень.
Самостійність мислення виявляється у нешаблонності, продуктивному мисленні, що лежить в основі оригінальних підходів у різних сферах діяльності.
Рефлексивність мислення— це здатність до творчого аналізу ситуації, вияв самосвідомості особистості в аналізі проблемних ситуацій.
Розумова діяльність людини складається з таких мисленнєвих операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.
Аналіз - це намагання в процесі пізнання уявно поділити предмет чи явище на складові його частини.
Синтез - процес уявного з'єднання в одне ціле окремих частин предмета чи явища дійсності.
Порівняння полягає у встановленні схожості і (або) відмінності між предметами чи явищами.
Абстракція - це уявне виділення суттєвих властивостей та ознак предметів чи явищ при одночасному ігноруванні несуттєвими.
Узагальнення - це уявне об'єднання предметів та явищ за тією суттєвою ознакою, що була виділена в процесі абстракції.
Конкретизація - це уявний перехід від загального до одиничного.
З поняттям мислення тісно пов’язане поняття інтелекту. Інтелект - це сукупність найбільш загальних розумових здібностей, що забезпечують людині успіх при рішенні різноманітних задач.
Як і усі функції психіки, інтелект знаходиться під впливом, з одного боку, спадкоємності , а з іншого - під впливом оточуючого середовища.
Для оцінки рівня інтелекту використовують так званий коефіцієнт інтелекту IQ. Коефіцієнт інтелекту визначається відношенням розумового віку (логічні, арифметичні дії, довільна пам’ять і т.д.) до хронологічного віку.
Приблизно 64% населення мають середній інтелект, що дорівнює 84-116 балів; у 16% населення інтелект вище середнього (116-180 балів) та у 16% інтелект занижений (10-84 бали).
У розумовій діяльності важливе значення мають вольові функції людини, її бажання і прагнення до пізнання. Воля є свого роду енергетичним ресурсом процесу мислення.
Мислення людини завжди тісно пов’язане з мовою і мовленням.
Поняття про мову та мовлення
При навчанні та вихованні підлеглих велике значення має мова. Мова, як форма спілкування людей, є важливим пізнавальним процесом. Як було сказано, мислення здійснюється у мовній формі. Мова є засобом мислення. Слід підкреслити й іншу найважливішу функцію мови: мова служить знаряддям спілкування між людьми, способом передачі думок, почуттів від однієї людини до іншої.
При спілкуванні люди вживають слова і користуються граматичними правилами тієї чи іншої мови (української, французької, німецької і т. ін.). Мова є система словесних знаків, засіб, за допомогою якого здійснюється спілкування між людьми.
Мовлення - це процес використання мови з метою спілкування людей. Мова й мовлення нерозривно пов'язані. Ця єдність полягає в тому, що історично мова будь-якого народу створювалася і розвивалася в процесі мовного спілкування людей. Зв'язок між мовою і мовленням полягає і в тому, що мова, як знаряддя спілкування, існує історично до тих пір, поки люди розмовляють нею.
Просте використання окремих слів ще не є мовою. Вона починається з моменту побудови логічних речень, з установлення порядку слів, наголосів, інтонації.
Друга сигнальна система - це основний механізм мови. Розвиток психіки людини нерозривно поєднаний з усним і письмовим словом. Призначення мови різноманітне. Вона виконує функції позначення, повідомлення, а також впливу на особистість.
За своїми особливостями і функціональним призначенням розрізняють мову зовнішню (усну, писемну) і мову внутрішню.
Усна мова - це звичайна звукова розмовна мова, якою ми користуємося при безпосередньому спілкуванні з іншими людьми. Залежно від конкретних умов спілкування усна мова набуває форми або діалогічної, або монологічної мови.
У процесі діалогічної мови, що відбувається у формі бесіди, розмови між двома або кількома учасниками, людина ставить запитання і відповідає на них, висловлює зауваження, схвалення або заперечення.
Монологічна мова має велике значення в практиці спілкування і виявляється у найрізноманітніших усних і письмових виступах. До монологічних форм мови належать лекції, доповіді, виступи на зборах, оголошення, накази та багато інших усних та письмових повідомлень.
Монологічна мова складніша й важча, ніж діалогічна. Кожен з власної мовної практики добре знає, що брати участь у бесіді значно легше, ніж виступати з яким-небудь спеціальним повідомленням. Монологічна мова не має прямої й активної підтримки з боку слухачів. Тому монологічний виступ, щоб бути зрозумілим слухачам, вимагає попереднього продумування і планування його основних опорних пунктів.
Писемна мова виконує ту саму функцію спілкування, що й усна мова. Однак обмін думками в усній і писемній мовах здійснюється різноманітними способами та засобами. Писемна мова зображується графічно за допомогою письмових знаків (букв), що позначають звуки усної мови. Особливість писемної мови та, що вона звернута до відсутнього читача, який перебуває в іншому місці в іншій обстановці й прочитає написане тільки через деякий час.
Внутрішньою мовою називають мову подумки. Внутрішньою мовою завжди користуються в процесі мислення. Ця мова дає змогу людині мислити на основі рідної мови навіть тоді, коли людина й не розмовляє голосно. Люди звичайно думають тією мовою, якою говорять. Перш ніж висловити думку усно або письмово, людина часто промовляє її подумки, тобто у внутрішній мові.
Мова військовослужбовців і за формою, і за змістом носить відбиток воїнського життя. Потреби військової служби породили мову командну пропагандистську і особистого спілкування.
Командна мова характеризується ясністю, визначеністю, конкретністю, категоричністю, логічністю. Нечіткість наказу або його неоднозначність призводить до помилкових дій. При відданні усного наказу неприпустимо приниження особистої гідності підлеглого. Коли в тоні усного наказу, команди відчувається твердість, бадьорість, аналогічний стан з’являється і в підлеглих.
Глибина сприйняття командної мови залежить від низки умов: чим значніше, точніше і визначеніше сформульовано наказ, вимогу, тим легше і повніше його розуміння і з'ясування воїном. Стислість наказу разом з вираженим зовнішнім спокоєм самого командира надає підлеглому впевненості для успішного виконання завдання. Разом з тим, в словах наказу повинна звучати повага до солдата, сержанта, офіцера.
Офіцер повинен не тільки сам показувати зразки мовної культури, але й навчати цьому підлеглих, вчити їх зразковій мові, вмінню висловлювати свої думки коротко, ясно, точно, інтонаційно, витримано.
Таким чином, мова як психічний пізнавальний процес залежить від інтелекту, досвіду, професійної підготовленості, здібностей і інтересів особистого світогляду офіцера.
Означення та види уяви
Людина здатна відображати не тільки зафіксовану у пам’яті інформацію. Виходячи з минулого досвіду вона може представити в своїй уяві себе в майбутньому. Уява – це процес створення образів предметів і явищ на основі попереднього досвіду.
У людини уява може виникати довільно і мимовільно. Довільна уява виявляється тоді, коли в людини ідеї та образи виникають в результаті поставленої мети або вольових зусиль. Мимовільна уява виникає без спеціальних вольових зусиль.
Психологи виділяють також репродуктивну та творчу уяву. Репродуктивна уява полягає у створенні нових для людини предметів або явищ, що нагадують ті, які вона вже бачила, або у відтворенні образу за словесним описом предмета чи креслення. Репродуктивна уява прагне до точного відтворення образу. На відміну від репродуктивної уяви при творчій людина створює образи предметів, які вона ніколи не бачила.
У процесі побудови образу уяви функціонує кілька прийомів – гіперболізація, применшування, схематизація, вміщення предмета в незвичайну обстановку, комбінація та ін.