Кінезотерапія при вестибулярному синдромі

Синдром вестибулярної дисфункції надзвичайно різноманітний. Він складається з суб’єктивних відчуттів (наприклад, уявні рухи навколишнього оточення, запаморочення), порушення здатності зберігати рівновагу, ряду вегетативних і судинних змін (нудота, блювота, серцебиття, підвищене потовиділення, ністагм та ін.).

Порушення функції вестибулярної системи в цей час розглядається як результат не локального, місцевого ураження, а функціональних порушень нейротрофічного порядку в ділянці лабіринту.

У цей час використовують засоби, що нормалізують і тонізують нейротрофічну регуляцію, з метою зміни функції вестибулярної системи. До таких засобів належить і кінезотерапія, заснована на спеціальному вестибулярному тренуванні.

Встановлено, що тренуванню піддаються всі види вестибулярних реакцій — моторні, вегетативні й сенсорні. Із застосовуваних методів (пасивний, активний і змішаний) найбільш частими є активне та змішане тренування. Пасивне тренування через досить сильні подразнення часто призводить до негативних результатів.

Здатність вестибулярного апарата розширювати свою пристосувальну функцію під впливом спеціального вестибулярного тренування вигідно відрізняє його від інших аналізаторів. Ця здатність до тренування є результатом великих зв’язків аналізатора, що лежать в основі компенсаторних механізмів при порушенні або випадінні вестибулярної функції.

Методика лікувальної кінезотерапії при вестибулярних розладах визначається клінічною симптоматикою, характерною для вестибулярних порушень: змінами статокінетичної стійкості; порушенням рівноваги й орієнтації тіла в просторі; утрудненням при пересуванні, а іноді й повною неможливістю рухатися; порушеннями вестибуловегетативної стійкості. Усі ці порушення проявляються відповідним вегетативним симптомокомплексом (нудота, блювота, слинотеча, пітливість, зміна забарвлення шкіри й ін.).

Спільні завдання лікувальної фізичної культури зводяться до підвищення тонусу всього організму, стимулювання головних його функцій (дихання, кровообіг), зміни обмінних процесів. Велика увага приділяється поліпшенню емоційного стану хворих.

Увесь курс лікування слід розподілити на два основні періоди.

Перший період — підготовчий; включає переважно загальнооздоровчі вправи та строго дозоване й поступове посилення спеціального вестибулярного тренування.

Другий період — тренувальний; у його основі лежить широке використання вестибулярного тренування з більш активним загальним навантаженням.

До спеціальних видів фізичних вправ, що тренують вестибулярний апарат, слід зарахувати вправи для розвитку рівноваги:

а) на широкій площі опори (підлога);

б) на вузькій площі опори (рейка гімнастичної лави).

Для впливу на вестибулярний апарат із метою зменшення його реакції на зміни положення тіла й голови в просторі застосовують рухи у всіх трьох площинах. Для впливу на сагітальні напівкруглі канали й утрикулюс застосовують нахили голови й корпуса вперед, відхилення голови назад і інші рухи як стоячи на місці, так і в русі.

На фронтальні канали й сакулюс переважно діють вправи з відхиленням голови у фронтальній площині: бічні нахили, повороти голови при нахиленому вперед корпусі й інші вправи зі снарядами. Подразнення горизонтальних напівкруглих каналів викликають обертання корпуса: повороти на 180° і 360° як на місці, так і під час ходіння в різних напрямках.

Через те що адекватним подразником отолітового апарата є початок і кінець прямолінійного руху, прискорення й уповільнення, процедури лікувальної фізичної культури включають вправи в ходінні й бігу й інші рухи в різному темпі.

Для посилення впливу на вестибулярну систему рекомендується використовувати вправи із заплющеними очима, вправи в метанні й лові, у координації рухів з послідовним ускладненням. Ці фізичні вправи є сильними подразниками вестибулярного апарата. Методика їх застосування у хворих має деякі особливості.

Вправи в рівновазі поступово, але безупинно ускладнюють, використовуючи переважно широку площу опори (підлогу). У перші дні хворим із порушеною ходою пропонують ходити по доріжці шириною до 1 м. Поступово ширину доріжки зменшують, надалі хворий повинен ходити по прямій лінії. Елементи ходьби по прямій поступово ускладнюються включенням рухів рук і ніг. При розвитку відносної стійкості хворий повинен ходити по прямій із заплющеними очима. Спочатку очі закривають на 1–2 кроки, потім поступово привчають хворого робити із заплющеними очима 10–12 кроків, причому він іде по прямій у різних напрямках (уперед, назад, убік). Для тренування в збереженні рівноваги на вузькій площі опори (рейка гімнастичної лави) рекомендуються елементарні вправи. У перші дні занять рекомендується робити вправи з обмеженою амплітудою рухів, а в міру звикання хворого вона поступово зростає. До зазначеного виду вправ слід зарахувати й вправи на гімнастичному килимку, зі зміною положення тіла: лежачи на спині, на боці, на животі, як з відкритими, так і з заплющеними очима, перехід із положення лежачи в положення сидячи, спираючись на долоні й коліна, на колінах, стоячи, назад у положення лежачи в різних варіантах.

Метання й ловля м’ячів служать подразниками вестибулярного апарата. У перші дні лікувального курсу застосовують волейбольні, а надалі — тенісні м’ячі. Кидати доводиться не тільки вперед, але й нагору, у зв’язку з чим хворий змушений відкидати голову назад, напружувати зір, координувати рухи, зберігати стійкість. Все це тренує вестибулярний апарат.

Список літератури:

1. Коган О.Г., Найдин В.Л. Медицинская реабилитация в неврологии и нейрохирургии / АМН СССР. — М.: Медицина, 1988. — 304 с.

2. Саркисов Д.С., Гельфанд В.Б., Туманов В.П. // Клин. мед. — 1983. — № 7. — С. 614.

3. Devor M., Seltzer Z. Pathophysiology of damaged nerves in relation to chronic pain // P.D. Wall, R. Melzack, eds. Textbook of pain: 4th ed. — London: Churchill Livingstone, 1999. — 129164.

4. Бернштейн Н.A. Очерки по физиологии движений и по физиологии активности / Н.A. Бернштейн. — М.: Медицина, 1966. — 349 с.

5. Мошков В.Н. Лечебная физическая культура в клинике нервных болезней. — М.: Медицина, 1982.

6. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: Учебник. — М.: Медицина, 1999. — 304 с.

7. Скворцова В.И. с соавт. Ранняя реабилитация больных с инсультом: Методические рекомендации. — М., 2004. — 40 с.

Лекція 4 – 2 год.