Розумово відсталими дітьми

Надаючи освіту розумово відсталим дітям, школа готує своїх вихованців до самостійного життя та діяльності у природному соціальному оточенні. Отже, розумово відсталі школярі повинні бути виховані так, щоб їхня самостійна поведінка в різноманітних життєвих ситуаціях відповідала існуючим у суспільстві соціальним нормам.

Серед різних видів соціальних норм (право, мораль, політичні, естетичні, релігійні, організаційні норми, звичаї, традиції) найбільше значення для регуляції суспільно адекватної поведінки особистості мають мораль і право. Головні розходження між ними полягають у тому, що моральна норма несе в основному оцінне навантаження (погано, неблагородно), її дотримання забезпечується авторитетом суспільної думки, а недотримання викликає санкцію у вигляді суспільного осуду, тоді як правова норма жорстко регламентує поведінку особистості, будучи відбитою в чітких і однозначних текстуальних формулюваннях закону. Гї дотримання забезпечується авторитетом закону, державної влади, а недотримання допускає точно визначені юридичні санкції (адміністративні або карні).

Повноцінна соціальна адаптація розумово відсталих неможлива без формування системи їхньої морально-правової свідомості і відповідної соціальної поведінки, що здійснюється в процесі моральної і правової освіти ⁷³ виховання особистості. Відзначимо, що стосовно до категорії осіб із ^ихічними аномаліями, у тому числі з органічною розумовою відсталістю, Розглянута проблема набуває особливого значення. Справа в тому, що Явність інтелектуального дефекту істотно ускладнює рішення задачі оезпечення соціально-нормативного функціонування, підвищує ймовірність

соціальних відхилень в індивідуальній поведінці особистості. При цьому, як показують спеціальні дослідження, зокрема з проблеми протиправної поведінки розумово відсталих (Г. Г. Запрягаєв, В. В. Корольов, О. П. Сєверов, В. М. Синьов та ін.), інтелектуальний дефект не може розглядатися як фактор, що за будь-яких обставин підвищує суспільну небезпеку людини, яка мас відхилення. Разом з тим розумова відсталість, порушуючи адаптаційні здібності особистості внаслідок стійкого розладу функцій головного мозку, у значній мірі змінює соціальну поведінку людини. "Психічні аномалії (у тому числі олігофренія - В. С), - стверджує В. В. Корольов, - є не прямою причиною соціально-психологічної деформації особистості, а лише грунтом, що сприяє її виникненню. Вони чинять лише опосередкований вплив, порушуючи контакти дитини зі своїми однолітками і вихователями, ускладнюючи нормальну трудову та навчальну діяльність, що в остаточному підсумку викликає протиставлення індивідуума оточуючим, сприяє становленню в нього антигромадських поглядів і установок".' Хоча, на нашу думку, В. В. Корольов занадто категоричний у твердженні про антигромадське протиставлення особистості розумово відсталого соціальному оточенню і виникненні в нього асоціальних установок (це, звичайно ж, далеко не обов'язковий феномен особистісного становлення олігофрена), проте врахуємо, що можливий опосередкований вплив інтелектуального дефекту на підвищення ймовірності криміногенної поведінки потребує від школи наполегливих виховних і корекційних зусиль щодо її попередження.

Важливо підкреслити, що прогресивна олігофренопедагогіка стверджує принципову спільність соціальної спрямованості виховання учнів допоміжної і масової шкіл.

Таке розуміння сутності виховного процесу склалося в гострій боротьбі з теоріями, що стверджували "моральну дефективність" дитини з відхиленнями, згідно яких розумова неповноцінність обов'язково сполучається з моральними аномаліями, тобто біологічно обумовленою аморальністю особистості, завдяки чому будь-яка розумово відстала дитина є потенційним злочинцем. Звідси виникала й антигуманна, науково і практично неспроможна соціальна задача — нейтралізувати небезпечні для оточуючих поведінкові прояви розумово відсталих шляхом ізоляції їх від суспільства. Деякі соціологи і сьогодні намагаються використовувати подібні теор»

Короле» В. В. Роль психических аномалий, не исключающих вменяемости, в преступном поведеяда ^совершеннолетних//Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 41. - М-, 1984. - С. 35.

_____.._____.. ... 177

для пояснення росту злочинності, щоб завуалювати справжні соціальні причини цього явища.

Найбільш переконливим спростуванням зазначених думок про неможливість справжньої соціалізації розумово відсталих є дані, отримані в багаторічному практичному досвіді роботи спеціальних шкіл, що свідчать про успішне включення випускників таких шкіл у трудове життя суспільства, про дотримання ними культурно-етичних норм соціального гуртожитку, про сформовану у них систему правильних ставлень до оточуючого.

Вітчизняна дефектологія методологічно виходить з положення про те, що моральні якості особистості, так як і зміст свідомості людини, є продуктом впливу зовнішніх, у тому числі і педагогічних факторів, що діють на людину в онтогенезі. З цього природно випливає висновок про те, що оціальна поведінка випускника допоміжної школи визначається якістю иховної роботи з ним на протязі усіх років навчання. У той же час визнаються труднощі і певна методична своєрідність вирішення задач виховання соціально-нормативної поведінки учнів допоміжної школи, що викликано недостатністю пізнавального й емоційно-вольового розвитку розумово відсталих дітей, який відбувається на біологічно неповноцінній основі. Враховується, що аномальне функціонування нервово-психічних процесів підсилює можливість впливу біологічних факторів розвитку людини на її поведінку. У психіатричних дослідженнях відзначається, що, "чим вище дисгармонія в розвитку біологічних начал у людини, тим сильніше вплив природного на формування суспільно обумовленого в особистості"¹. Врахування впливу біологічних факторів на формування особистості дозволяє підсилити увагу до пошуку різноманітних компенсаторно-корекційних засобів у соціальному вихованні розумово відсталих школярів з різними якісними особливостями дефекту. Дефектологам варто взяти до уваги слова відомого вченого-генетика академіка М. П. Дубініна: "Зараз немає сумнівів у тому, що людина має виняткову пластичність норми реакції. Це визначає величезну роль середовища виховання у формуванні духовної особистості людини. Разом з тим кожна людина унікальна по закладеній у ній генетичній програмі. У Результаті людина розвивається під впливом цих двох програм. Перша - це спадкові біологічні особливості, отримані від її батьків. Друга програма задається вихованням, через нього особистість відчуває формуючий вплив

1 Банщиков В. М., Исаев Г. И. К вопросу о типологии чесловека: Проблемы личности. Материалы ^св«позауна. - Т. 1. - М., 1970. - С. 77.

17»

всієї історії людства, кристалізованої в соціальному середовищі, в якому живе людина. Саме вплив цієї другої програми визначає поведінку людини в родині й у суспільстві".¹

Підхід до аналізу розвитку розумово відсталої дитини з позицій з'ясування взаємодії біологічної і культурної ліній розвитку був започаткований Л. С Виготським і дозволив намітити так звані ядерні і вторинні ознаки розумової відсталості. Відомо, що ці вторинні ознаки, до яких відносяться і різні порушення характеру та поведінки, які мають місце при розумовій відсталості, піддаються педагогічної корекції, і в принципі є не обов'язковими для таких дітей. В абсолютній більшості випадків вони виникли в результаті неправильної взаємодії аномальної дитини із середовищем у ході її розвитку та соціалізації в умовах оточуючих факторів, що не враховують специфічні особливості даної дитини.

Які ж особливості розумово відсталих дітей ускладнюють процес виховання їхньої соціально-нормативної поведінки?

У психології встановлено, що дитина виховується, "привласнюючи" загальнолюдську культуру у свою власну діяльність. Однак, як пише О. М. Леонтьев, "дитина зовсім не стоїть перед оточуючим світом один на один. її відношення до світу завжди опосередковані ставленням людини до інших людей, її діяльність завжди включена в спілкування"². Відзначимо, що найчастіше таке спілкування дитини з дорослим, який опосередковує ставлення дитини до пізнаваного світу, а також з її однолітками в різних видах дитячої діяльності відбувається в словесній формі. Відомо, що грубі порушення в розумінні зверненого до них мовлення - характерна риса розумово відсталих дітей, що істотно відбивається на присвоєнні дитиною інформації, яка повідомляються їй, зокрема соціальних норм поведінки. Система свідомості, що формується в дитини (знання, переживання, оцінки, звички, цінності, прагнення, внутрішні регулятори вчинків) і головним чином визначає її соціальну поведінку, повинна бути основним об'єктом педагогічного впливу. Величезну роль відіграє усвідомлення й узагальнення дитиною соціально ціннісних поведінкових актів, дій, почуттів. У процесі формування системи свідомості дитина осмислює конкретні практичні ДІЇ, спрямовані на задоволення тієї або іншої потреби. Поряд з нагромадженням у свідомості запасу таких конкретних відомостей про особисту значимість визначених дій, останні узагальнюються, тобто дитина робить

Дубинин Н. П. Философские и социологические аспекты генетики человека // Вопросы фииософИЯі -1971.- №2.- С 57.