Мета виховання за А.С.Макаренком. Вчення про організацію колективу.
Вивчення спадку А.С. Макаренка свідчить, що основні теоретичні ідеї та методичні надбання запропонованої виховної системи педагог обґрунтував і висвітлив у теоретико-методичних працях „Методика організації виховного процесу”, „Досвід методики роботи дитячої трудової колонії”, „Операційний план педагогічної роботи трудової комуни імені Ф. Дзержинського”, всесвітньо відомих художньо-педагогічних творах та багатьох інших роботах.
У складних соціально-педагогічних умовах загострення в Україні боротьби різних течій у педагогіці й психології в другій половині 20-х – початку 30-х років ХХ століття А.С. Макаренко виступив зі зрілою теоретичною концепцією, заснованою на діалектичному підході до проблем виховання, знанні вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури, досвіді вчительської діяльності й експериментальної роботи в колонії та комуні.
Новою проблемою в педагогіці були розроблені А.С. Макаренком питання виховання особистості з позицій демократизму, гуманізму та оптимізму. У роботі „Горький у моєму житті” педагог, розкриваючи сутність гуманного підходу до особистості, зазначав, що основним принципом його педагогічної діяльності завжди було: якомога більше довіри і поваги до людини та, разом з тим, якомога більше вимогливості до неї.
Розробляючи сутність оптимізму, А.С. Макаренко радив підходити до виховання особистості з оптимістичною гіпотезою, бачити в ній кращі позитивні якості, спиратися на них у вихованні. Але якщо людина помиляється, відкрито засуджувати її поведінку. Такий підхід до людської особистості є підходом діалектичним і дає найбільший виховний ефект.
У роботі „Про особистість і суспільство” А.С. Макаренко зазначає, що неможливо розглядати особистість у відриві від певного суспільства, від певного колективу. І поряд з цим підкреслює, що кожна особистість неповторна, має свої індивідуальні особливості, розглядаючи тим самим особистість і суспільство в їх діалектичній єдності. Але така постановка питання, на слушну думку педагога, можлива лише в суспільстві, де інтереси особистості та суспільства співпадають, знаходяться у діалектичній єдності.
Ряд нових положень А.С. Макаренко вніс у вирішення проблеми педагогічної логіки або діалектики педагогіки. Він по-новому підійшов до визначення характеру та змісту наукової педагогіки. Педагогіка, зазначав він, є найбільш діалектична, рухлива, дуже складна і різноманітна наука, об’єктом дослідження в якій мають бути, насамперед, педагогічні факти та явища в їх конкретній взаємодії та розвитку.
Головним питанням наукової педагогіки А.С. Макаренко справедливо вважав мету виховання, під якою розумів „програму формування людської особистості, людського характеру” або „проектовані якості особистості”, потрібні людині як активному члену суспільства. До програми включав: виховання загальнолюдських якостей особистості; виявлення і розвиток її індивідуальних нахилів, здібностей і обдарувань; набуття особистістю в процесі встановлення взаємозв’язку виховання й навчання з виробничою працею загальноосвітніх знань, умінь та навичок і певної професійно-виробничої підготовки.
Розглядаючи проблеми діалектики педагогіки, А.С. Макаренко сформулював три висновки щодо теорії виховання:
а) педагогічна логіка побудована на діалектичних засадах, при вирішенні виховних питань спирається на мету виховання;
б) метою виховання визначаються його завдання, зміст і засоби;
в) жодний виховний засіб не може бути постійним, завжди корисним і таким, що діє однаково точно.
12.4.4. Вчення про організацію колективу та виховання особистості в колективі й через колектив. Педагог-новатор розробив також вчення про організацію колективу і виховання в ньому особистості, теоретично обґрунтував і перевірив на практиці систему виховання особистості в колективі, засновану на засадах демократизму, оптимізму і гуманізму. Він визначив також поняття виховного колективу і висунув методичні вимоги до його організації, до яких відносив: єдність дій педагогічного колективу, створення діючих органів дитячого самоврядування, спадкоємність поколінь, використання позитивних традицій та ігрової діяльності, наявність свідомої дисципліни, чіткого режиму та педагогічно доцільних заохочень і покарань.
Розкриваючи поняття дитячого колективу, А.С. Макаренко показав, що дитячий виховний колектив – не випадкове скупчення особистостей, а об’єднання їх для досягнення загальних суспільно значущих цілей у спільній праці, з певною системою повноважень, відповідальності та взаємозалежності. Дитячому виховному колективу притаманні три особливості: а) дитячий колектив об’єднує дітей не лише спільною метою та спільною працею, а й спільною організацією цієї праці; б) дитячий колектив – частка всього суспільства, органічно пов’язана з іншими колективами; в) дитячий колектив є соціальною спільністю з діючими органами самоврядування.
А.С. Макаренко обґрунтував також провідні принципи системи виховання особистості. Серед них особливого значення він надавав: „системі перспективних ліній” або принципу „завтрашньої радості” в житті особистості та колективу; принципу „педагогіки паралельної дії”; індивідуальному підходові як невід’ємній складовій системи виховання; праці як основі людського життя і одному з найважливіших принципів виховання особистості. На основі цих принципів цілеспрямовано реалізувалася розроблена педагогом система виховання колоністів і комунарів у харківський період діяльності.
80. Умови розвитку колективу за А.С.Макаренком.
Педагог-новатор розробив також вчення про організацію колективу і виховання в ньому особистості, теоретично обґрунтував і перевірив на практиці систему виховання особистості в колективі, засновану на засадах демократизму, оптимізму і гуманізму. Він визначив також поняття виховного колективу і висунув методичні вимоги до його організації, до яких відносив: єдність дій педагогічного колективу, створення діючих органів дитячого самоврядування, спадкоємність поколінь, використання позитивних традицій та ігрової діяльності, наявність свідомої дисципліни, чіткого режиму та педагогічно доцільних заохочень і покарань.
Розкриваючи поняття дитячого колективу, А.С. Макаренко показав, що дитячий виховний колектив – не випадкове скупчення особистостей, а об’єднання їх для досягнення загальних суспільно значущих цілей у спільній праці, з певною системою повноважень, відповідальності та взаємозалежності. Дитячому виховному колективу притаманні три особливості: а) дитячий колектив об’єднує дітей не лише спільною метою та спільною працею, а й спільною організацією цієї праці; б) дитячий колектив – частка всього суспільства, органічно пов’язана з іншими колективами; в) дитячий
колектив є соціальною спільністю з діючими органами самоврядування.
81. Питання трудового і морального виховання у педагогічних творах А.С.Макаренка. Матеріали харківських архівів свідчать, що у 1927-1928 роках А.С. Макаренко брав активну участь у роботі Харківської окружної комісії допомоги дітям. У ці роки він склав два принципово нові документи: „Статут дитячого трудового корпусу Харківського округу” і „Положення про надання коштів на утримання установ ДТК”, у яких обґрунтував ідею об’єднання дитячих будинків і колоній Харківщини в єдиний самоокупний навчально-трудовий заклад. Пропозиції А.С. Макаренка про створення навчально-трудового корпусу більше десяти разів обговорювалися на засіданнях окружної комісії. Основні доповіді щодо системи навчально-виховної роботи корпусу були зроблені А.С. Макаренком 18 серпня та 15 вересня 1927 року.
Головне завдання корпусу педагог бачив у набутті вихованцями необхідної загальноосвітньої підготовки у поєднанні з виробничою кваліфікацією, що при бажанні давало їм можливість продовжувати навчання на робітничому факультеті. До умов організації педагогічно цілеспрямованої системи роботи корпусу А.С. Макаренко відносив: створення єдиного управління корпусом з окремими галузями (дослідницькою, трудовою, навчальною, виконавчою та ін.); налагодження дисципліни і чіткої роботи окремих галузей; створення міцної економічної бази корпусу, залучення вихованців до безпосередньої участі в процесах виробництва; розширення прав дитячого колективу та органів його самоврядування.
Фінансові кошти А.С. Макаренко вважав доцільним передати корпусному управлінню з правом їх розподілу в межах загального плану; всі майстерні радив об’єднати, створивши на їх базі невеликі фабрики або заводи; рекомендував не розпорошувати шефство по окремих дитячих закладах, а для підбору безпритульних, на допомогу Харківській окружній комісії допомоги дітям організувати спеціальну дитячу міліцію; у дитячих установах створити гуртожитки для випускників; А.С. Макаренко також наголосив, що багаторічний досвід його роботи показує, що особливої різниці між безпритульними і правопорушниками немає.
Важливим завданням управління корпусом А.С. Макаренко вважав підбір досвідчених завідуючих колоніями і кваліфікованого педагогічного персоналу. Педагогами, зазначав він, необхідно призначати осіб, які добре знають практичну педагогічну роботу, а не тільки мають диплом. Слід також спрямовувати зусилля на підвищення грамотності вихованців, забезпечення санітарії, створення єдиного колективу дітей і педагогів, педагогічно доцільну організацію дитячих колективів та їх виховної діяльності, збереження гуртожитків, налагодження чіткої організації праці та відпочинку дітей, турботу про їх здоров’я.
Президія окружної комісії допомоги дітям після розгляду представлених педагогом документів і аналізу його доповідей повністю підтримала пропозиції А.С. Макаренка щодо створення на Харківщині єдиного навчально-трудового корпусу на засадах госпрозрахунку та самоокупності, але фінансовий відділ Харківського окрвиконкому не дав згоди на самостійне використання коштів управлінням корпусу, і плідні соціально-педагогічні ідеї педагога-новатора через бюрократизм чиновників не були впроваджені в життя.
У кінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. на Україні розгорнувся ідеологічний наступ з боку владних структур і представників офіційної педагогіки на національну українську педагогічну думку та школу, її теоретичні та практичні надбання. Науково-виховна система А.С. Макаренка була піддана гострій критиці. Він неодноразово відстоював положення своєї виховної концепції, звітуючи перед працівниками науково-дослідного інституту педагогіки, народного комісаріату освіти та окружної комісії допомоги дітям. Але погляди А.С. Макаренка на діалектичний характер педагогіки, який не допускав встановлення визначених назавжди виховних заходів або систем, розуміння педагогом виховної ролі колективу як ефективного чинника розвитку особистості, запропонована ним модель дитячого самоврядування та інші новаторські ідеї суперечили позиціям офіційної педагогіки і викликали критику з боку її представників.
Відомий чеський дослідник спадщини А.С. Макаренка Л. Пеха у доповіді на міжнародному семінарі у Варшаві (жовтень 1997 року) справедливо зазначав, що посиленню критики виховної системи педагога сприяв виступ Н.К. Крупської на VІІІ з’їзді комсомолу у травні 1928 року. У виступі, посилаючись на статтю журналістки Н.Ф. Остроменської в журналі „Народный учитель” (1928, № 1/2), вона засудила виховну роботу в „некоем доме Горького на Украине”. Виступ Н.К. Крупської передрукували українські журнали „Октябрьские всходы” (1928, № 12), „Червоні квіти” (1928, № 10), що викликало критику виховної роботи колонії з боку діячів комсомолу України. До полеміки навколо виховної практики в колонії приєдналися вчені – дефектолог П.Г. Бельський та соціолог А.Б. Залкінд, які зазначали, що ця практика не відповідає принципам радянської педагогіки.
У ці важкі для А.С. Макаренка часи велику духовну підтримку відіграла щира дружба, глибокі почуття поваги і кохання до дружини – Галини Стахівни Салько, яка була його однодумцем і колегою з виховної роботи, а після смерті стала хранителькою педагогічно-літературного спадку. У російському архіві літератури і мистецтва збереглися особисті листи педагога до дружини, які протягом 30 років, згідно заповіту Г.С. Салько, перебували у закритих фондах архіву.
У 1994-1995 роках відомі макаренкознавці С. Невська (Москва) і Г. Хілліг (Марбург, Німеччина) опублікували в серії „Невідомий Макаренко” двотомну добірку цих матеріалів. Деякі фрагменти листів А.С. Макаренка з цього видання були передруковані в газеті „Учитель” Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (№3 від 06.03.1998). Вони відкривають нові риси особистості педагога, його щирої душі й серця, сповнених батьківської турботи про дітей з
нелегкими долями.