Принципи обстеження і добору дітей до спеціальних навчально-виховних закладів.
Одна з найважливіших проблем корекційної педагогіки та спеціальної психології - правильне, науково обгрунтоване і організаційно вдосконалене комплектування спеціальних шкіл і дошкільних закладів для дітей з порушенням психофізичного, зокрема інтелектуального розвитку. Вирішення даної проблеми залежить від кваліфікованого диференційованого підходу до відбору дітей з різними аномаліями в розвитку. Адже якщо дитину помилково направити до закладу, тип якого не відповідає особливостям її розвитку, їй можна нанести суттєву шкоду.
При комплектуванні спеціальних закладів існують певні труднощі, пов'язані з тим, що при різних аномальних станах спостерігаються схожі прояви у пізнавальній діяльності дітей. Наприклад, у дитини, що слабко чує, як вторинні ознаки дефекту можуть виникнути такі порушення мовного розвитку і пізнавальної діяльності, які іноді помилково розцінюють як ознаки первинної розумової відсталості. Зрозуміло, що при направлені такої дитини до допоміжної школи умови навчання і виховання у цьому закладі гальмуватимуть її розвиток. Особливі труднощі являє розрізнення розумово відсталих дітей і дітей з затримкою психічного розвитку.
Таким чином, перш ніж направляти дитину до відповідного навчального закладу, спеціалісти повинні розібратися в структурі її дефекту, визначити первинні симптоми, з'ясувати їх причини.
Дефектологією розроблено систему принципів обстеження і добору дітей до спеціальних навчально-виховних закладів. Основні з них такі:
1. Принцип комплексності обстеження дитини означає, що достовірний висновок щодо особливостей її дефекту може бути зроблено лише на підставі спільного висновку різних спеціалістів (педагога-дефектолога, логопеда, психолога, лікаря-психоневролога або психіатра, оториноларинголога, офтальмолога і лікарів інших спеціальностей, якщо це необхідно).
В ході обстеження визначається характер психічних відхилень, стан слуху, зору, мови, фіксуються особливості пізнавальної' діяльності й емоційно-вольової сфери дитини. Спільне обговорення даних медичного і психолого-педагогічиого обстежень дитини необхідне для правильного визначення типу установи, до якої вона повинна бути направлена. Зазначений принцип означає також, що у обстеженні дитини мають бути використані у системокомплексі різні методи і методичні прийоми діагностики особливостей розвитку.
2. Принцип всебічності і цілісності передбачає вивчення причин аномального стану і структури дефекту (залежність, взаємозв'язок, взаємозумовленість його проявів), тому що окремі прояви і симптоми не дають повної картини аномалії розвитку дитини.
У ході обстеження аналізуються особливості:
- кожного пізнавального процесу дитини (сприймання, предметно-практичного, наочно-образного, словесно-логічного мислення, логічної пам'яті, уяви);
- мовний розвиток (активний і пасивний словниковий запас, граматична будова мови, розуміння мови та ін.);
- просторова орієнтація;
- емоційно-вольова сфера;
- увага;
- інтереси, критичність і самокритичність, самостійність;
- фізичний розвиток, розумова працездатність, сформованість шкільних знань і навичок.
Усебічне й цілісне вивчення дитини надає змогу визначити структуру дефекту, відмежувати його первинні й вторинні ознаки, збережені та більшою чи меншою мірою вражені сторони розвитку, встановити зв'язки між різними особливостями в картині аномального розвитку.
3. Відповідно до принципу динамічності вивчення дитини обстеження організується таким чином, щоб виявити потенційні можливості її розвитку, а не тільки ті особливості, які відображають вже сформовані здібності.
Продуктивним способом динамічного вивчення є надання дитині в процесі обстеження різноманітних видів педагогічної допомоги. При цьому звертається увага на те, як дитина використовує ту чи іншу допомогу, чи переносить показаний дорослим спосіб розв'язання на виконання аналогічних нових завдань.
Таким чином, динамічне вивчення дитини передбачає якісний аналіз різноманітних видів ії діяльності – як самостійної, так і здійснюваної за допомогою педагога. Все це дає можливість визначити не тільки рівень актуального розвитку, а й зону ближнього розвитку дитини, що має важливе значення для диференційованої діагностики, зокрема з метою більш точного відмежування розумової відсталості від станів, подібних до неї за деякими проявами особливостей пізнавальної діяльності.
4. У процесі обстеження дитини важливо додержуватися принципу індивідуального підходу, який означає, що з обстежуваною дитиною необхідно встановити контакт, створити максимально сприятливі умови для діяльності з урахуванням її стану на момент обстеження, різних індивідуальних особливостей. Це дає змогу попередити помилки у визначенні діагнозу, які можуть бути пов'язані з тим, що дитина надмірно замкнута у незвичній для неї обстановці або дуже схвильована.
5. Принцип цілеспрямованості і конкретності вивчення дитини передбачає проведення обстеження у чіткому і послідовному напрямку з'ясування найбільш вагомих для діагностики показників.
6. Принцип об'єктивності оцінки результатів вивчення дитини вимагає від команди спеціалістів запобігання помилки "поспішного узагальнення", сумлінної перевірки отримуваних в процесі діагностики даних. Реалізації цього принципу сприяє також аналітико-синтетична оцінка якісних і кількісних результатів, зіставлення незалежних характеристик дитини, отриманих від різних осіб.
7. Принцип прогностичності і дієвості вивчення означає, що за результатами діагностики має бути зроблений ймовірний прогноз розвитку дитини з позицій реального оптимізму і вироблені практично значущі рекомендації щодо подальшої роботи з нею.
Ці принципи забезпечують достатньо високий теоретичний рівень комплектування навчально-виховних закладів для аномальних дітей, відповідають основним методологічним позиціям корекційної педагогіки