Розвиток прийомів навчання письма

Розвиток методики каліграфії|краснопису| тісним чином пов'язаний з історією писемності, на виникнення якої, у свою чергу|своєю чергою|, зробили вплив етапи розвитку суспільства|товариства|, зростаючі потреби людей в спілкуванні, досягнення науково-технічного і культурного прогресу людства, що різко вплинули на відбір знарядь, матеріалів і способів письма [3, с.3].

Слід зауважити, що навчання каліграфічного і грамотного письма – надзвичайно складна педагогічна проблема, і без глибокого знання історії й наукових здобутків попередніх поколінь неможливо рухатися далі в її вирішенні.

Історія вітчизняної методики навчання|вчення| письма пройшла|минула,спливла| всі етапи: від словесного до буквеного.

Як і в будь-якій іншій сфері педагогічної науки, у області навчання каліграфії |краснопису| йшла боротьба ідей, думок, методів. Перемагало те, що на певному історичному етапі більше задовольняло запити суспільства|товариства|.|вчення|

Перегортаючи сторінки історії доцільно згадати той факт, що до 1917 року в Україні, як і на всій території Російської імперії дозвіл на початкове навчання дітей отримувала тільки та людина, яка на спеціальному іспиті демонструвала блискучі знання не менше чотирьох методів навчання письма і глибоку обізнаність в походженні і розвитку писемності.

У XVIII столітті у нашій вітчизняній методиці |віці| існував так званий метод цілих слів, щоправда, не прижився, оскільки|тому що| не відповідав характеру звукобуквенного| письма.

До 1917 року в Україні існувало три методи навчання письма, які визначалися за принципом поєднання грамоти, читання і власне письма.

Перший – старовинний – був відомим ще в Київській Русі. За старовинним методом навчати дітей письма починають після повного оволодіння ними читання друкованого тексту. Спочатку писали усі літери алфавіту і тільки потім переходили до слів і фраз. Метод був незручним тим, що діти бездумно списували незнайомі букви-символи, адже читати писемні літери вони не вміли.

Навчання|вчення| письму за цим методом було дуже складним, застосовувався в основному метод механічних вправ, переписування. Декілька місяців учні переписували одні і ті ж букви|літери| в алфавітному порядку, потім склади, далі слова|речення|, часто не уміючи прочитати написаного. При такому навчанні|вченні| письму не враховувалися ні графічні труднощі письмового алфавіту, ні труднощі в оволодіння грамотою.

Другий – новий метод, запроваджений у ХІХ ст., полягає у тому, що уроки письма поєднуються з уроками читання до повного засвоєння алфавіту. Коли ж діти вже можуть прочитати і написати кожне слово чи речення, уроки читання і письма роз’єднуються.

Популяризатором цієї ідеї був К. Ушинський. Ця система навчання, у порівнянні з попередньою має значні переваги. Деяким дітям, без вагання, легше оволодіти читанням за допомогою письма, хоч досвід засвідчує, що далеко не всім. З іншого боку, у системі є істотні недоліки:

1) діти не встигають засвоїти необхідні навички написання літер, бо їх відразу змушують поєднувати ці літери у слова, що негативно позначається на формуванні почерку;

2) акцентування уваги на зображенні ще не зовсім засвоєних букв і не вироблене уміння читати цілими словами ведуть до появи великої кількості помилок на письмі або до чисто автоматичного, бездумного списування слів, що закладає основу безграмотності.

Зважаючи на неоднозначне ставлення педагогічних кіл до нової системи Міністерство народної освіти Російської імперії схвально ставилося до пошуку нових способів навчання письма.

Авторитетний російський вчений, професор Ф. Греков на початку ХХ ст., створює цілісну, дуже ефективну методику навчання дітей грамотного і каліграфічного письма, яка поєднувала позитивні риси обох попередніх систем. Навчання за цією методикою давало змогу практично усім дітям легко й успішно опановувати провідні загально навчаючі навички – вміння читати, писати, логічно мислити.

За даною системою починали писати слова у ІІ півріччі після завершення вивчення азбуки. Протягом першого півріччя учні виконували спеціальні вправи для розвитку руки та окоміру (малювання і зображення елементів букв), відпрацьовували написання літер. У цей час навчання читанню велося паралельно за друкованим і за писаним шрифтами. Коли діти розпочинали писати слова, натренована рука легко і красиво виводила добре відомі літери.

Процес письма викликав у дітей позитивні емоції, естетичне задоволення. Запис літер відбувався автоматично, учень не зосереджував зусиль на пригадуванні їх елементів, тому вся увага концентрувалася на грамотності.

Рівень грамотності зростав також через те, що до початку письма діти вже читали цілими словами. Праці Ф. Грекова були опубліковані у складний період – 1908-1911 рр., тому до 1917 року система не встигла набути поширення.

З|із| розвитком історії людства у системі навчання|вчення| письму набувають поширення такі методи (або способи), що історично склалися, як копіювальний, лінійний, ритмічний, генетичний та метод Карстера. У різні роки перевага віддавалася якому-небудь одному з них.

Копіювальний спосіб полягає в обведені букв|літер|, надрукованих в спеціальних зошитах крапками|точками| або блідим чорнилом чи написаних вчителем олівцем від руки|учителем|. Цей метод був введений|запроваджений| в школу в XIX столітті|віці| і був розрахований на те, що тривале, хоч і механічне, обведення красивих зразків|взірців| письма повинне у кінцевому результаті виробити правильну форму літер|літер|.

Він практично не застосовувався в школах, бо потребував занадто багато додаткової роботи від учителя, але дуже ефективно використовувався домашніми вчителями і гувернерами під час індивідуального навчання.

Поряд з позитивними наслідками, за невмілого впровадження (а саме: якщо дитину примушували тільки обводити літери, не даючи її можливість писати самостійно) можна отримати й негативні наслідки: у дитини сформується повільний, нетвердий почерк.

У основі лінійного методу лежить шрифтовий підхід до навчання|вчення| – точні і завжди однакові відстані між елементами букв|літер|, точні пропорції висоти ширини букви|літери| і її частин|часток|.

Тобто|цебто| букву|літеру|, а отже, і слова можна було писати, використовуючи допоміжну сітку, що визначає висоту письма букви|літери| в цілому|загалом| і її половини, нахил, відстань між елементами і так далі.

Завдання цього методу – допомогти дітям сформувати навички витримування однакової ширини і висоти літер, однакової відстані між ними, однакового напряму букв і рядків. Поступово діти переходять писати у зошити, в яких немає похилих ліній, потім горизонтальних, зменшується відстань між лініями і розмір літер доводиться до оптимального. Зрештою залишають тільки нижню лінію. На завершення дитина пише на

чистому аркуші – так зване безлінійне письмо.

Графічна сітка для цього методу почала застосовуватися з 1857 року в Німеччині|Германії|, але|та| була швидко знехтувана на тій підставі|основі,заснуванні|, що шкідлива для зору, позбавляє дітей самостійності і сковує рухи руки.

Генетичний спосіб полягає у вивченні букв|літер| в порядку|гаразд| від графічно простої за формою |літери| до графічно складнішої. По складу схожих елементів букви|літери| розбиваються на групи по наростаючій графічній складності. Про цей спосіб згадувалося ще в XVI столітті|віці| німецьким художником Дюрером. Він доводив, що все письмо складається з певної кількості основних ліній.|митцем| У методичних розробках цей спосіб застосовується для відпрацювання|відробляння| форми літер|літер| в букварний | період. Поступове наростання труднощів відбувається не тільки|не лише| при вивченні форми букв|літер|, але і в переході від одного розлініювання до іншого, в переході від поелементного до побуквеного|, потім до

безвідривного письма.

|походить| Тактичний (ритмічний) метод – це письмо під рахунок|лічбу|, в однаковому для всіх учнів темпі, ритмі. Цей метод зручний для роботи зі|із| всім класом, підвищує інтерес до занять, розвиває упевненість і плавність рухів руки, сприяє встановленню потрібної швидкості письма, але|та| при обмеженому його застосуванні|вживанні|.

Метод Карстера – навчання|вчення| письму шляхом прописування спеціальних вправ для розвитку рухів руки: пальців, кисті|пензля|, передпліччя. При застосуванні|вживанні| цього методу досягаються вільні, упевнені і швидкі рухи руки: спочатку письмо 19 елементів в крупному|великому| плані, потім букв|літер|, зв'язаних особливими штрихами, потім слів без жодних допоміжних ліній. Такі розчерки необхідні для оволодіння умінням користуватися напрямом|направленням|, простором письма|аркуша| і розвитку свободи і легкості руху руки [3, с.6-8].
У цьому параграфі розглянуті|розгледіти| традиційні способи навчання|вчення| каліграфії, що історично склалися. На практиці навчання|вчення| жоден з розглянутих|розгледіти| методів, як єдиний себе не виправдовує. Якнайкращі|щонайкращі,найкращі| результати завжди досягаються шляхом розумного поєднання методів на певних етапах навчання|вчення| письму і каліграфії|краснопису| з використанням інноваційних альтернативних технології.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Фридрих И. Из истории письма. – М., 1962.
2. Безруких М.М., Хохлова Т.Е. Как писать буквы. – М., 1993. –

48 с.
3. Желтовская Л.Я., Соколова Е.Н. Формирование каллиграфических

навыков у младших школьников. – М.: Просвещение, 1987. – 124 с.

4. Вашуленко М.С. Удосконалення змісту і методики навчання української

мови в 1-4 класах. К.:Рад.шк., 1991.-110 с.