II. Бюджет часу (в тижнях).

III. План підготовки фахівця за кредитно-модульною системою – розподіл кредитів ЕСТS та кількості годин за видами навчальної роботи по семестрах і за навчальний рік в цілому.

Обсяг аудиторної роботи не повинен перевищувати 50 відсотків залікового кредиту, орієнтовні обсяги самостійної та індивідуальної роботи можуть становити по 25 відсотків(Наказ Міністерства освіти і науки України від 30.12.2005 р. № 774).

Тривалість навчального дня студента (кількість годин аудиторних занять і самостійної роботи) становить не більше 9 академічних годин, а навчального тижня – не більше 54 годин, у тому числі аудиторне навантаження на студента не повинно перевищувати 30 годин на тиждень. За умови створення належного навчально-методичного забезпечення самостійної роботи студентів, запровадження новітніх інформаційних технологій навчання тривалість тижневого аудиторного навантаження може зменшуватися (лист Міністерства освіти і науки України від 24.07.2003 р. №1/9-361).

IV. План навчального процесу.

1. Нормативні навчальні дисципліни.

1.1. Нормативні дисципліни циклу гуманітарної підготовки.

1.2. Нормативні дисципліни природничо-наукової та загальноекономічної підготовки.

1.3. Нормативні дисципліни професійної підготовки.

2. Вибіркові дисципліни.

2.1. Вибіркові дисципліни циклу гуманітарної підготовки.

2.2. Вибіркові дисципліни природничо-наукової та загальноекономічної підготовки.

2.3. Вибіркові дисципліни професійної підготовки.

V. Державна атестація.Вказується вид державної атестації якості підготовки фахівця відповідно до Галузевого стандарту вищої освіти – Освітньо-професійної програми (державний екзамен, дипломний проект або робота).

Робоча навчальна програма – основний методичний документ, що визначає зміст і технологію навчання з навчальної дисципліни за певною формою навчання і формується на основі відповідної навчальної програми і робочого начального плану.

Структурні складові робочої

навчальної програми:

1. Анотація навчальної дисципліни.

2. Розподіл матеріалу навчальної дисципліни на змістові модулі.

3. Структура залікового кредиту курсу.

4. Тематичний план.

5. Теми семінарських, практичних, лабораторних занять.

6. Завдання для самостійної роботи.

7. Індивідуальні навчально-дослідні завдання.

8. Критерії оцінювання різноманітних видів навчальної роботи студента.

9. Шкала оцінювання академічних успіхів студента за ЕСТS (100-бальною системою) та національною системою оцінювання знань.

10. Інформаційне та методичне забезпечення.

Структурно-логічна схема навчання – це послідовність вивчення навчальних дисциплін за їх циклами протягом терміну підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційногорівня.

Розподіл змісту освітньо-професійної програми за циклом дисциплін та критеріями нормативності і вибірковості

Цикли дисциплін	Нормативна кількість навчальних годин/кредитів ECTS, %	Утому числі
нормативні дисципліни, годин/кредитів ECTS, %	вибіркові дисципліни (варіативна компонента), годин/кредитів ECTS, %
Гуманітарної підготовки	2160/60(25%)	1836/51 (85%)	324/9 (15%)
Природничо-наукової та загальноекономічної підготовки	4320/120 (50%)	3600/100(83%)	720/20 (17%)
Професійної підготовки	2160/60 (25%)	1296/36 (60%)	864/24 (40%)
Усього	8640/240 (100%)	6732/187 (78%)	1908/53 (22%)

Структурно-логічна схема викладання дисциплін навчального плану повинна забезпечити:

ü стандарт якості освіти;

ü системний підхід до взаємозв’язку викладання дисциплін;

ü логіку структури викладання дисциплін;

ü прозорість та доступність інформаційного супроводу технології навчання;

ü врахування послідовності накопичення знань та інформації при підготовці спеціалістів;

ü адаптаційні можливості фаху щодо змін зовнішнього середовища, зокрема, на ринку праці.

Алгоритм розробки структурно-логічної схеми

вивчення навчальних дисциплін

Вивчення потреб (запити) організацій і підприємств

на якість спеціалістів (зовнішнє середовище)

Розробка освітньо-кваліфікаційної

характеристики (ОКХ) за спеціальністю «Фінанси»,

«Облік і аудит»

Освітньо-кваліфікаційна характеристика є складовою частиною Державного стандарту освіти і використовується для:

ü визначення первинних посад випускників вищих навчальних закладів та умов їх використання;

ü визначення об'єкта, цілей освітньої та професійної підготовки;

ü розробки та коригування освітньо-професійної програми з підготовки фахівців;

ü розробки засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця;

ü визначення змісту навчання як бази для опанування спеціальністю, кваліфікацією;

ü визначення змісту навчання у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації;

ü атестації випускників вищих навчальних закладів та сертифікації фахівців;

ü укладання договорів або контрактів щодо підготовки фахівців;

ü професійної орієнтації здобувачів фаху;

ü визначення критеріїв професійного відбору;

ü прогнозування потреби у фахівцях при плануванні та підготовці;

ü обґрунтування переліків спеціалізації;

ü визначення кваліфікації фахівців;

ü розподілу та аналізу використання випускників вищих навчальних закладів.

ТЕМА 3

Організація навчального процесу в університеті

ПЛАН

1.Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України: умови; основні терміни, поняття та їх визначення; мета та завдання; основні принципи та підходи.

2.Форми організації навчання.

3.Організаційно-методичне забезпечення.

4.Контроль успішності студента.

5.Методи та технології навчання в КМСОНП.

6.Учасники навчально-виховного процесу.

Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України: умови; основні терміни, поняття та їх визначення; мета та завдання; основні принципи

Задля долучення до Болонського процесу, впровадження ЕСТS, запровадження наведеної моделі стандартизованого Європейського додатку до диплома у вищих навчальних закладах України, які мають III–IV рівень акредитації, має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) та система об'єктивного педагогічного контролю знань.

Підставами для запровадження КМСОНП в Україні є:

- інтеграція до Європейського простору вищої освіти;

- вступ до Світової організації торгівлі;

- входження до Болонського процесу;

- реалізація дистанційної форми вищої освіти.

Цілі впровадження КМСОНП у вищій школі України

- досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що с надбанням випускника;

- потреба українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

- затвердження загальносприйнятної та порівняльної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

- впровадження стандартизованого додатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та ЄІМЕ8СО/ЄЕРЕ8 і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

- стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;

- забезпечення „прозорості" системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень тощо).

* Кредитно-модульна система організації навчального процесу– це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

* Заліковий кредит– це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів.

* Модуль– задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу

* Змістовий модуль– цесистема навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові.

Функції КМСОНП

Сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.

Акумулююча, що визначає чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності.

Метою запровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української освіти у європейському та світовому просторі.

Основними завданнями КМСОНП:

> адаптація ідей до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців з урахуванням швидкозмінних вимог національного та європейського ринків праці;

> забезпечення можливості навчання студента за індивідуальним планом, сформованим за вимогами замовника та побажаннями студента, що буде сприяти його саморозвитку, підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

> стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;

> унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

Принципи КМСОНП

Порівняльної трудомісткості кредитів

Кредитності

Модульності

Методичного консультування

Полягає у науковому, інформаційному та методичному забезпеченні діяльності учасників навчального процесу

Забезпеченні можливостей зміни змісту навчання з урахуванням динаміки соціального замовлення і потреб ринку праці

Організаційної динамічності

Побудова системи освіти таким чином, щоб зміст навчання та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям студентів

Гнучкості та партнерства

Пріоритетності змістової та організаційної самостійності

Створення умов організації навчання, що оцінюється результатами самостійної роботи студентів

Встановлення стійких зв’язків змісту освіти з науковими дослідженнями, які мають стати невід’ємною частиною навчального процесу

Науковості та прогностичності

Використання сучасних технологій навчання, що сприяє якісній підготовці фахівців та входженню України до єдиного інформаційного та освітнього простору Європи і світу

Технологічності та інноваційності

Забезпечення можливості оцінювання рівня досягнення та ефективності реалізованих у системі цілей освіти та професійної підготовки фахівців у вищій школі

Динамічності

Системний підхід – це сукупність елементів, що пов'язані один з одним і спрямовані на розкриття цілісних педагогічних об'єктів, виявлення в них різних типів зв’язків та зведення в єдину теоретичну картину.

Системні знання – це знання, які формуються у свідомості тих. хто навчається за схемою: основні наукові поняття – основні положення теорії – наслідки – застосування.

Підходи до організації навчально-виховного процесу

Особистісно-орієнтований підхідвизначає вплив навчання на формування особистості, на його інтелектуальний розвиток. Основна функція освіти полягає у тому, щоб засобами розвитку особистості забезпечити саморозвиток освіти.

Діяльнісний підхідґрунтується на тому, що людина виявляє зв'язки і властивості реального світу лише у процесі діяльності і на підставі різних її видів (предметної, розумової, індивідуальної, колективної тощо).

Комплексний підхіддо навчального процесу полягає у дотриманні єдності таких параметрів: навчальний процес має бути єдністю соціального, психологічного та педагогічного; єдність усіх функцій навчання (освітньої, розвивальної. виховної); єдність у будь-якій методичній системі усіх компонентів навчального процесу: цілей, змісту, методів, форм і засобів навчання.

2. Форми організації навчання

		Лекції
			Лабораторні заняття
		Практичні заняття
		Семінарські заняття
		Курсове та дипломне проектування

Модульний принцип навчальної діяльності студента передбачає модульну структуру навчальної дисципліни (курсу), а відповідно, і оцінку результатів виконання певного виду робіт, які складають зміст модуля.

Орієнтована схема модульної структури

навчальної діяльності студента.

Навчальна дисципліна (курс)

Лекція – традиційно провідна форма організаційно-методичної основи усіх видів навчальних занять. її головна дидактична мета – формування орієнтовного підґрунтя наступного засвоєння студентами навчального матеріалу. Як головна ланка дидактичного циклу навчання, вона виконує наукові, гуманістичні, виховні, методологічні та фахові функції.

Структура лекції

Ø Вступна частина.Формується план лекції, її мета й завдання. Коротко характеризується змістовий модуль в цілому,його проблеми, стан, зв'язок з попередніми планами та дисциплінами. Надаються методичні поради щодо його самостійного вивчення, рекомендується доцільний список основної і допоміжної навчальної та наукової літератури, інших інформаційних джерел та ресурсів.

Ø Виклад змістового модуля.Наводиться стисла характеристика усіх питань, передбачених планом лекції, наводяться докази, факти, приклади, характеристики різних точок зору, визначення своєї позиції, зв'язок з вітчизняним та європейським досвідом та практикою.

Ø Заключна частина.Формуються основні висновки, додаються методичні поради щодо самостійної роботи над змістовим модулем, підготовки до тестового модульного контролю, поради та відповіді на запитання.

Різновиди лекцій:

інструктивна лекція, метою якої є ознайомлення слухачів з технологією їх подальшої навчальної діяльності,з особливостями виконання окремих дій та способів роботи;

лекція-діалог. яка проводиться на основі сократівського методу за допомогою прямого діалогу лектора зі слухачами, і дозволяє уникнути пасивного сприйняття навчальної інформації, спонукає слухачів до активних дій;

лекція з науковою структурою використовує структури, що властиві науці, яка вивчається, або проблемній галузі:

лекція теоретичного конструювання дає можливість навчити слухачів систематизувати та узагальнювати свої
освітні результати на теоретичній основі, якою є концепція, принципи, правила, закони, теорії;

методологічна лекція, яка розкриває характер, структуру та методи наукового пізнання, наприклад: факти – гіпотеза – модель – висновки – експеримент – практичне застосування;

загальнопредметні лекції, що будуються на розкритті зв’язків фундаментальних освітніх об'єктів зрізними навчальними дисциплінами;

узагальнюючі лекції, які демонструють слухачам результати систематизації їхніх власних знань, досягнень, проблем;

бінарна лекція – це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників різних наукових шкіл, або як вченого та практика, або як вчителя та учня);

лекція із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання слухачів до постійного контролю інформації, що надається (пошук помилки: змістовної, методо логічної, методичної);

лекція-конференція, яка проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей,тривалістю 5-10 хвилин;

лекція-консультація, що може проходити за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом Другий варіант реалізується за схемою «питання – відповідь – дискусія».

Ø Практичні заняття – це своєрідна форма зв’язку теорії з практикою, яка слугує для закріплення теоретичних знань ляхом залучення студентів до вирішення різних навчально-практичних та пізнавальних завдань, відпрацювання навичок використання обчислювальної техніки, умінь використовувати спеціальну»літературу.

В змісті практичних занять виділяють систему формування загальних і професійних якостей: технічних, педагогічних тощо; професіоналізму (репродуктивного засвоєння спеціальної діяльності); досвід професійної творчості в сфері обраної професії і спеціальності; систему норм і відносин в колективі; досвід оціночно-емоційної діяльності.

Практичні заняття охоплюють найбільш важливі розділи навчального курсу, які передбачають формування навичок і умінь, розв'язування професійних завдань, і складаються із вступу, робочої частини і висновків.Вони повинні відповідати плану лекційних занять.

Методика проведення практичних занять повинна сприяти відпрацюванню умінь і навичок виконання розрахунків, вирішення завдань, аналізу, використання обчислювальної техніки, нормативної та довідкової літератури. Студенти повинні вивчати ті методи розрахунків, з якими їм прийдеться зустрітися в професійній діяльності.

Ø Семінарські заняття – це дієва форма розвитку продуктивного мислення студентів під час обговорення проблем, втягування їх в колективну пізнавальну діяльність. Семінарське заняття надає студенту можливість оволодіти умінням влучно і доказово викладати свої думки намові конкретної науки, вести дискусію, політичні діалоги, опонувати. їх можна проводити у вигляді бесіди за планом, наперед доведеного до студентів, чи невеликих доповідей студентів з наступним їх обговоренням. Метод доповідей передбачає обмін думками та дискусію по запропонованих спірних положеннях.

Типи семінарських занять

Семінар-розгорнутабесіда. Цей тип семінарського заняття найбільш поширений, особливо на молодших курсах. Його характерною ознакою є чітко сформульовані запитання, на які студенти мають дати відповіді в результаті сумлінного і самостійного вивчення відповідного програмного матеріалу. При цьому запитання можуть бути і зворотного характеру – від студентів до викладача, відповіді на які може давати викладач або самі студенти.

Семінар-конференція.Це такий тип семінару, в якому більш виражена самостійність студентів в опрацюванні і висвітленні певних питань чи цілої теми, коли їхні виступи мають не лише навчальний, а й дослідницький характер, коли заняття підноситься на вищий ступінь.

Семінар-диспутблизький до перших двох типів семінарських занять, але він має і свої особливості. Основним є те, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі Дискусії. Студенти, виступаючи на занятті,можуть підходити до питання зрізних позицій і висвітлювати різні погляди, полемізувати, підтверджуючи свої думки відповідними фактами.

Семінар-коментоване читання.Цей тип семінарського заняття найчастіше використовують викладачі суспільних та гуманітарних наук. Такий семінар з успіхом можна використати при вивченні тих тем, що ґрунтуються на творах класиків. Готуючись до занять з цих тем, студенти повинні уважно читати іосмислювати першоджерела, в яких викладена теорія даних питань. На такому занятті слід вчити студентів читати твори, розуміти їх, аналізувати і коментувати.

Семінар-розв'язування завдань і вправ.В останні роки па семінарських заняттях дедалі частіше практикується розв'язування завдань і вправ, взятих з життя, з метою пов'язати теорію з практикою, що урізноманітнює роботу студентів і викладача, вносить елемент творчості і кмітливості. Особливо широко практикується це на семінарських заняттях з політології, основ економічної теорії та практики господарювання.

Семінар-заняття на виробництві.Цей тип семінарських занять близький до попереднього. Вони характерні не лише тим, що проводяться на виробництві, а й тим, що на них обговорюються і розв'язуються практичні завдання із застосуванням теоретичних знань на практиці.

Ø Лабораторна робота – це вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуття практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, комп'ютерною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Мета лабораторної роботи

Поглиблене вивчення науково-теоретичних основ предмету і оволодіння сучасними методами, навичками експериментування з використанням апаратури, обладнання та обчислювальної техніки.

Форми лабораторних робіт

ü Фронтальна;

ü Індивідуальна;

ü Циклічна.

Індивідуальна робота студента є формою організації навчального процесу, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально-спрямований розвиток їх здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.

Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача в позааудиторний час заокремим графіком,складеним кафедрою (предметною або цикловою комісією) з урахуванням потреб і можливостей студента.Організація та проведення індивідуальних занять доручається найбільш кваліфікованим викладачам. Індивідуальні заняття на молодших курсах спрямовуються здебільшого на поглиблення вивчення студентами окремих навчальних дисциплін, на старших вони мають науково-дослідний характер і передбачають безпосередню участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих індивідуальних завдань.

Види індивідуальних занять

Ø Консультація – один із видів навчальних занять (індивідуальні або групові), який проводиться з метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування (проводяться протягом семестру – поточні консультації, семестрові, та передекзаменаційні).

У процесі консультацій (особливо поточного консультування) допускається діагностичне тестування знань студентів (як правило, з ПЕОМ) для виявлення ступеня засвоєпості окремих теоретичних положень, теорій, закономірностей, рівня сформованості, практичних умінь і навичок та перевірки ефективності методів і технологій навчання, які використовувалися під час аудиторних занять.

Відповідною інноваційним технологіям навчання різновидністю індивідуальних занять є індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ).

Ø Індивідуальне завдання – форма організації навчального процесу, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

Індивідуальні завдання виконують студенти самостійно під керівництвом викладачів.

Індивідуальне навчально-дослідне завдання є видом позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується складанням підсумкового екзамену чи заліку.

Мета ІНДЗ

Самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок самостійної роботи.

Зміст ІНДЗ

Завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька модулів або зміст навчального курсу в цілому.

Структура ІНДЗ:

Ø вступ – тема, мета, завдання роботи та основні її положення;

Ø теоретичне обґрунтування – виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання;

Ø методи – вказуються і коротко характеризуються;

Ø основні результати роботи-подаються результати,схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз;

Ø висновки;

Ø список використаної літератури;

Ø рецензія одного з викладачів випускової кафедри.

Види ІНДЗ

Ø конспект з теми (модуля) за заданим планом або планом, який студент розробив самостійно;

Ø реферат з теми (модуля) або вузької проблематики студентів заочної форми навчання;

Ø комплексний опис будови, властивостей функцій, явищ, об’єктів конструкцій тощо;

Ø анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, історичні розвідники тощо;

Ø розв’язування та складання розрахункових або практичних (ситуативних) задач різного рівня з теми (модуля) або курсу;

Ø розроблення теоретичних або прикладних функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій тощо.

Порядок подання та захист ІНДЗ

Ø Курсова робота – один із видів індивідуальних завдань навчально-дослідницького, творчого чи проектно-конструкторського характеру, який має па меті не лише поглиблення, узагальнення і закріплення знань студентів з навчальної дисципліни, а й застосування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироблення вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним обладнанням, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології. Курсова робота є окремим заліковим кредитом навчальної дисципліни і оцінюється (визначається рейтинг) як самостійний вид навчальної діяльності студента.

Ø Дипломна робота – це індивідуальне завдання науково-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, яке виконує студент на завершальному етапі фахової підготовки спеціаліста і є однією із форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння їх застосовувати при розв'язуванні конкретних наукових, технічних, економічних, соціальних та виробничих завдань.

Ø Магістерська робота – індивідуальне завдання творчого науково-дослідницького, проектно-конструкторського характеру, яке виконує магістрант, на завершальному етапі

Ø Самостійна робота студента – це основний засіб оволодіння навчальним матеріалом під керівництвом викладача час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений для цього, визначається навчальним планом і залежить від загального обсягу годин, відведених для вивчення конкретної дисципліни.

Тематика самостійної роботи має охоплювати всю навчальну програму із зазначенням кількості годин, відведених на виконання кожної теми.

Самостійна робота студентів забезпечується всіма навчально-методичними засобами, необхідними для вивчення конкретної навчальної дисципліни чи окремої теми. Студентам також рекомендується для самостійного опрацювання відповідна наукова література та періодичні видання. Методичне забезпечення самостійної роботи студентів повинно передбачати й засоби самоконтролю (тести, пакет контрольних завдань тощо).

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної навчальної дисципліни може виконуватися у бібліотеці, навчальних кабінетах і лабораторіях, комп'ютерних класах, а також у домашніх умовах.

3.Організаційно-методичне забезпечення

> Методичне забезпечення – це система взаємодії викладача та студента, що включає, окрім методичного оснащення (навчальних і робочих програм, методичних розробок, дидактичних посібників) такі компоненти, як апробація та впровадження у практику ефективних моделей, методик, технологій тощо.

Комплекс методичного забезпечення навчальної дисципліни повинен включати такі документи

- Структурно-логічну схему взаємозв'язку навчальних дисциплін.

- Схему складу навчально-методичних матеріалів.

- Методи та технологи викладання.

- Програму навчальної дисципліни відповідно до діючої ОПП.

- Робочу програму навчальної дисципліни, складена за змістовими модулями.

- Опис навчальної дисципліни із зазначенням кредитів ЕСТ8.

- Методичне забезпечення лекційного курсу: підручники. навчальні посібники, опорний конспект, дистанційний курс лекцій.

- Методичне забезпечення практичних занять: практикум, збірник задач і вправ, друковані роздаткові матеріали, ділові ігри, кейси.

- Тематику самостійної та індивідуальної роботи.

- Методичні вказівки та тематику контрольних робіт для студентів заочної форми навчання.

- Тематику курсової роботи та методичні вказівки до її виконання.

- Тематику науково-дослідної роботи студентів.

- Питання гарантованого рівня знань.

- Засоби діагностики знань: ККР, вправи, тести для поточного та підсумкового контролю, таблицю рейтингових балів на усі види навчальної

- діяльності студента при вивченні курсу.

- Пакет візуального супроводу дисципліни.

Зарубіжна практика методичного забезпечення навчальних дисциплін встановлювалась впродовж тривалого часу, викристалізувавшись на основі ряду вимог, котрі диктували, насамперед, не практика чи традиції того чи іншого університету, а ринкові вимоги до якості підготовки випускників.

У більшості європейських ВНЗ до складу методичного забезпечення належать:

1. Робоча програма навчального дисциплін (курсу).

2. Підручники для різного рівня вивчення дисципліни.

3. Методичні вказівки для викладача.

4. Методичні вказівки для студента.

5. План проведення занять.

6. Робочий зошит.

7. Опорний конспект.

8. Банк тестів та задач.

9. Банк розв’язків.

10. Банк кейсів (ситуаційних вправ)

11. Методичні вказівки до обговорення ситуаційних вправ.

12. Банк ділових ігор та тренінгових прав.

13. Банк інтернет-ресурсів.

14. Банк наукових публікацій викладача.

Робоча програма (syllaby) (один з найголовніших елементів методичного забезпечення дисципліни) – це, насамперед, рекламно-інформаційний проспект дисципліни та викладача, що її читає. Проспект, призначений для розповсюдження серед студентів, тому інформація такої робочої програми містить скеровану прив’язку до практики навчального процесу.

Програма містить таку інформацію:

> назву навчального закладу та факультету:

> назву навчальної дисципліни:

> рік та семестр викладання дисципліни;

> повне прізвище, ім'я викладача, його наукові атрибути і посаду;

> така сама інформація подається про асистентів чи колег викладача, якщо одну дисципліну читають кілька людей одночасно;

> контактні координати викладачів;

> час і місце проведення консультацій;

> короткий опис курсу і в чому полягає практичний результат його вивчення;

> мету та завдання курсу;

> навчання, котрі пропонуються викладачем: опис поєднання лекційних занять, дискусій, командної роботи, обговорення кейсів, практичних ситуацій, що пропонуються викладачем;

> інформаційні джерела курсу;

> політику проведення курсу викладачем: виконання та оформлення домашніх завдань, проведення іспиту та процедури його складання, оцінювання знань;

> фактичний зміст та розклад занять у вигляді таблиці з поєднанням змісту коленого заняття та одночасно розкладу занять.

Підручник – це фактична основа забезпечення навчальної дисципліни. Підручники створюють з орієнтацією на початковий рівень вивчення курсу (1-2 роки навчання), середній (3-4роки навчання) та вищий. Останній з них орієнтований на студентів магістерського рівня підготовки.

Традиційно розділ, що охоплює одну тему підручника, містить такі частини:

1. назва розділу;

2. короткий опис основної ідеї розділу;

3. цілі вивчення розділу;

4. вступ до розділу;

5. текст розділу, включаючи підрозділи, формули та визначення, схеми, фотографії, ситуаційні вправи, фрагменти публікацій у періодиці;

6. висновки та узагальнення до розділу;

7. список теоретичних запитань до розділу;

8. список тестів та задач;

9. список використаної літератури.

Методичні вказівки для викладача (instructor’s manual) є незамінною складовою системи методичної підтримки будь-якого підручника. Фактично, методичні вказівки для викладача-це книга, зміст якої повністю відповідає змістові того підручника, відповідно до якого вони створені. Такі методичні вказівки фактично є конспектом викладача для підготовки до занять. Вони суттєво економлять час підготовки викладача, оскільки відображають вже готові основні положення з відповідного підручника.

Традиційно розділ методичних вказівок викладача, присвячений певній темі, містить такі пункти, частина яких повторює пункти відповідного підручника. Різниця полягає у короткому викладі змісту розділу, де тезово викладають основну інформацію, перелік ключових термінів, визначень та концепцій, котрі зустрічаються у темі, відомості про практичні ділянки застосування наведених концепцій, формул та знань загалом.

Методичні вказівки для студента (student’s study guide and review manual)фактично є коротким конспектом. Відповідно до цього будується структура розділу методичних вказівок студенту з вивчення дисципліни.

Традиційно типовий розділ таких методичних вказівок має наступний зміст:

1. назва розділу;

2. короткий опис основної ідеї розділу;

3. цілі вивчення розділу;

4. короткий виклад змісту розділу;

5. перелік ключових термінів та концепцій;

6. питання, на які слід звернути особливу увагу;

7. ключові вправи, що ілюструють матеріал розділу, та їх розв’язки;

8. вправи (тести, задачі) для закріплення матеріалу та контрольні відповіді на них

План проведення заняття (suggested class plan)є робочим документом викладача у процесі проведення заняття. У такому плані подається детальний похвилинний розподіл часу заняття.

Традиційно такий план включає:

1. назву заняття;

2. короткий виклад діяльності студентів та викладача під час заняття;

3. час, відведений на кожний вид діяльності;

4. фактичний зміст та розклад занять з такою інформацією;

5. порядкове число заняття;

6. календарна дата, день тижня та час проведення заняття;

7. місце проведення заняття (корпус, аудиторія);

8. назва теми заняття, короткий опис, назва та номери завдань, що будуть розглянуті;

9. посилання на інформаційне джерело для самостійної попередньої підготовки та наступного повторення;

10. інформація про те, хто саме з викладачів чи аспірантів проводитиме це заняття.

Робочий зошит – це об'єднаний набір форм та бланків, які необхідно заповнити в процесі розв'язання завдань, наведених в іншому методичному забезпеченні в процесі вивчення дисципліни. Особливо він ефективний в курсах, де є велика кількість задач, економічних завдань, що вимагають обчислень та спеціального форма ту представлення даних у вигляді графіків та таблиць.

Опорний конспект (ready поtes) використовують з метою зробити вивчення курсу зручнішим. На відміну від методичних вказівок для студента, останній більше акцентує увагу на веденні робочих записів під час заняття.

Банк тестів та задач є важливим елементом у процесі проведення контролю засвоєння матеріалу, його ресурсним забезпеченням. Такий банк, як правило, складається з декількох частин.

Банк розв'язків –це елемент комплексу методичної підтримки навчальної дисципліни, який фактично є набором детальних розв'язків тих задач, що наводяться в тексті підручника. Також він містить методичні вказівки студенту з вивчення курсу та банку тестів і задач. У практиці вітчизняної вищої школи його називають розв'язком задач.

Банк ситуаційних вправ – це набір ситуаційних вправ для використання в процесі викладання певної навчальної дисципліни. Він мас містити один або кілька кейсів для коленої теми курсу. Важливими характеристиками подібних ситуаційних вправ є їхня практична спрямованість та наявність прототипу реальної ситуації. Ефективні вправи обов'язково містять діалектичну проблему вирішення якої немас єдиного розв'язання.

Методичні вказівки до обговорення ситуаційних вправ. Жодну ситуаційну вправу (кейс) неможливо ефективно розглянути без використання методичних вказівок щодо її обговорення. Як правило, такі методичні вказівки складає сам автор-укладач вправи. Вони можуть включати такі частини: назва вправи, опис основної проблеми, концепції, навчальних цілей та використання вправи, опис рекомендованого завдання для студентів, список рекомендованих додаткових джерел інформації. Також варто згадати аналіз проблеми, описаної у вправі, її ключові моменти, на яких слід акцептувати увагу, можливі запитання для організації дискусії в аудиторії, стратегію проведення заняття за даною вправою та рекомендований план заняття.

Банк ділових ігор та тренінгових вправ є важливим елементом комплексу методичної підтримки навчальних дисциплін, особливо економічного та управлінського спрямування. Вони мають складатися з комплекту матеріалів , та предметів, необхідних для проведення гри. комплексу мультимедійної підтримки та методичних вказівок інструктора щодо розгляду ситуаційних вправ.

Банк інтернет-ресурсів – це список важливих адрес мережі Інтернет, відвідини яких збагатить курс необхідною додатковою практичною інформацією. Переважно такий банк містить посилання на веб-сторінки порталів, що висвітлюють інформацію з різних галузей знань.

Інтернет-курс для дистанційного вивчення – це повий елемент, який з'явився у системі методичної підтримки навчальних дисциплін.

4. Контроль успішності студента

Виходячи зі структури педагогічної діяльності, основним предметом оцінки результатів освіти є знання – результатів навчання – уміння та навички, а результатів виховання світоглядні настанови та позиції, інтереси, мотиви і потреби особистості. Суб'єктом оцінювання звичайно виступає сам викладач або кваліфікаційна комісія. При цьому об'єктом контролю у ВНЗ залишається саме педагогічний процес.

Функції педагогічного контролю у ВНЗ

Діагностичнафункція націлена на визначення рівня знань, умінь, та навичок з метою одержання науково-обгрунтованої інформації для вдосконалення процесу підготовки фахівців.

Навчальна функція реалізується як при традиційних формах і методах контролю, так і при широкому застосуванні програмованого навчання та контролю. Проте, у зв'язку із складностями впровадження останнього організація навчального процесу у більшості ВНЗ орієнтована на середньо підготовленого студента.

Організаційна функція проявляється у залежності від прийняття рішень про проведення тих чи інших педагогічних і адміністративних заходів.

Виховна функція реалізується за умовами належної організації. Тільки у такому випадку у суб'єктів навчання формується уявлення про знання як самоцінність, а не тільки як про один із засобів досягнення тих чи інших прагматичних цілей.

Окремі види традиційних форм педагогічного контролю можуть виконувати, як правило, тільки деякі з чотирьох перерахованих функцій (семінари – діагностичну, навчальну і виховну функції, екзамени тільки діагностичну). У проектуючому навчально-виховному процесі за ступеневої системи освіти та професійної підготовки усі чотири розглядувані функції тісно пов'язані між собою. Тому для досягнення високої якості контролю, його багатофункціональності найбільш доцільним є використання методів педагогічного контролю, які б базувалися на застосуванні педагогічних вимірів та оцінювання.

Під педагогічнім оцінюванням розуміють судження про значимість (цінність) деякої величини, її приблизна характеристика. Оцінюванню підлягають будь-які відзнаки: знання, суспільна активність, риси особистості тощо.

Основною метою оцінюванняє формуючий вплив на поточний процес навчання з метою покращання за рахунок встановлення зворотного зв'язку між слухачем та викладачем і одержання підсумкових результатів навчання.

Принципи педагогічного контролю

Принцип зв'язку контролю з освітою, підготовкою і вихованням реалізується шляхом оперативного виявлення і усунення недоліків у навчальному і виховному процесі. Втілення Цього принципу дозволяє підвищити відповідальність викладачів

і суб'єктів навчання.

Принцип об'єктивностіпедагогічного контролю найбільш часто порушується у традиційних педагогічних системах, які наочно віддзеркалюють помилки і вади суспільства, що побудоване на егалітарному (зрівнювальному) принципі. Такому суспільству тестування не потрібне і навіть шкідливе, оскільки воно підриває підвалини особистої відданості. Високоякісного фахівця можна одержати тільки за умови розвитку особистості суб'єкта навчання. За такого підходу соціальний статус і привілеї мають відповідати рейтингу фахівця, що він отримує на основі тестування.

Принципи справедливості і гласностіє близькими за змістом принципу об’єктивності. Вони реалізуються шляхом відкритості всіх етапів і результатів педагогічного контролю, прозорістю і одноманітністю застосування методик тестування до всіх без винятку суб’єктів навчального процесу, а також можливістю перевірки їх результатів.

Принципи науковості і ефективностіреалізуються шляхом побудови системи контролю на основі науково розробленої теорії тестування, що забезпечує оптимальне співвідношення між досягнутим ефектом і сукупними витратами часу та коштів.

ВНЗ все більшу увагу приділяють запровадженню комплексних систем оцінювання знань. Такі системи спрямовані на диференціацію рівня знань студентів і повинні реагувати навіть на невеликі зміни глибини засвоєння матеріалу кожним студентом, забезпечувати методично однаковий підхід до оцінки якості навчання студентів і як результат – забезпечувати об’єктивність діагностики знань.

Критерії оцінювання навчальних досягнень студентів у кредитно-модульній системі організації навчального процесу та ЄКТС (ЕСТS)

Рейтинговий показник	У п’ятибальній системі	За шкалою ЄКТС (ЕСТS)	Рівень Компетентності	Критерії оцінювання
90-100	«відмінно»	А	Високий (творчий)	Студент виявляє особливі творчі здібності, вміє самостійно здобувати знання, без допомоги викладача знаходить джерела інформації, використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях, переконливо аргументує відповіді, самостійно розвиває власні обдарування і нахили
85-89	«добре»	В	Достатній (конструктивно-варіативний)	Студент вільно володіє вивченим обсягом матеріалу, застосовує його на практиці, вільно розв’язує вправи і задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені помилки, кількість яких незначна
75-84	С	Студент вміє зіставляти,узагальнювати, систематизувати інформацію під керівництвом викладача, в цілому самостійно застосовувати її на практиці,контролювати власну діяльність,виправляти помилки, серед яких є суттєві, добирати аргументи на підтвердження певних думок
70-74	3 «задовільно»	D	Середній (репродуктивний)	Студент відтворює значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, з допомогою викладача може аналізувати матеріал, виправляти помилки, серед яких є значна кількість суттєвих
60-69	E	Студент володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, значну частину його відтворює на продуктивному рівні
35-59	2 «задовільно»	FX	Низький (рецептивно-продуктивний)	Студент володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становлять незначну частину навчального матеріалу
1-34	1 «погано»	F	Студент володіє матеріалом на рівні елементарного розпізнання і відтворення окремих фактів, елементів, об’єктів

При урахуванні результатів поточної роботи студентів е підсумковій оцінці можна керуватись наступними групами

Методи, що передбачають проведення проміжного екзамену протягом семестру. При цьому можливі наступні варіанти:

> безпосереднє врахування результату проміжного екзамену (за середньою арифметичною), на який виноситься частина програмного матеріалу, його засвоєння більше не перевіряється (університети Франції);

> врахування скорегованого результату проміжного екзамену (візового), частка якого складає 40 % підсумкової оцінки (університети Туреччини). Ці та інші варіанти проміжного екзамену використовуються у випадку відсутності практичних занять або семінарів.

Методи, що передбачають пряме врахування у підсумковій оцінці виконання студентом певного індивідуального завдання. Частка цих результатів попередньо обумовлюється (наприклад, 25 %). У якості такого індивідуального завдання може виступати:

> курсова робота (проект);

> науково-дослідна робота;

> навчально-дослідна робота;

> навчально-практичне дослідження із презентацією результатів тощо.

Методи, які базуються на полікритеріальній оцінці поточної роботи студентів. При цьому об'єктами поточного контролю, відповідної оцінки та врахування в підсумковому результаті можуть бути:

> рівень знань, продемонстрований на практичних, лабораторних та семінарських заняттях;

> активність під час обговорення питань, що винесені на заняття;

> результати виконання та захисту лабораторних робіт;

> експрес-контроль під час аудиторних занять;

> самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань;

> виконання аналітично-розрахункових завдань;

> написання рефератів, есе, звітів;

> результант тестування;

> письмові завдання при проведенні контрольних робіт

> виробничі ситуації, кейси тощо.

Види контролю знань

> Попередній контроль;

> Поточний контроль;

> Рубіжний контроль;

> Підсумковий контроль.

Ø Попередній контроль (діагностика вихідного рівня студентів) застосовується як передумова для успішного планування і керівництва навчальним процесом. Він дає визначити наявний рівень знань для використай викладачем як орієнтування у складності матеріалу.

Формою попереднього контролю є вхідний контроль знань проводиться на 1-му курсі, щоб оцінити реальність отриманих на вступних екзаменах з певного предмета. Попер контроль у вигляді перевірки і оцінки залишкових знань проводять також через деякий час після підсумкового екзамену з і дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і з д визначення рівня знань із забезпечуючих предметів для визначення можливості сприйняття нових навчальних дисциплін.

Ø Поточний контроль знань с органічною частиною < педагогічного прогресу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Управління навчальним процесом можливе тільки на підставі поточного контролю.