Мотиви і принципи організації дистанційного навчання

Російський дослідник О.П. Арестов зробив спробу обґрунту­вати класифікацію мотивації користувачів Інтернету. Він виок­ремив такі мотиваційні рівні:

1.Ділова мотивація. Характерна для 91 % респондентів. Цей мотив — складова професійної діяльності, спрямованої на досяг­нення певної мети: пошуку конкретної інформації, встановлен­ня контактів і взаємодії з окремою людиною, організацією тощо.

2.Пізнавальна мотивація (81 %). Вона пов´язана з отриман­ням нових знань. Предметом пізнання при цьому можуть бути нові сервісні можливості, гіпертекстова інформація, люди, ідеї, концепції, візуальні й слухові образи.

3.Мотивація співробітництва, або корпоративний мотив (59 %). Більшість видів діяльності людини має соціальний харак­тер як за змістом, так і структурою. Це означає, що діяльність передбачає розподіл функцій між людьми, спільну працю, обмін результатами, сумісне розв´язання проблем.

Мотивація співробітництва, що виявляється як прагнення допомогти іншим користувачам, часто є засобом збільшення влас­ного авторитету, досягнення визнання своєї компетентності та майстерності. Це підтверджує поєднання цього мотиву з мотивом афіліації, що виражається в почутті причетності до інтелектуаль­ної та інформаційної еліти сучасного суспільства. У вказаної ка­тегорії респондентів наявний також мотив самоутвердження. Можна припустити, що мотивація співробітництва пов´язана саме з цією останньою формою мотиву.

4. Мотивація самореалізації та розвитку особистості (52 %). Користувачі розглядають Інтернет як засіб вияву й роз­витку власних інтелектуальних і творчих можливостей, вказу­ють на наявність у своїй роботі мотивів афіліації, самостверджен­ня й комунікативного мотиву. Мабуть, можна говорити про єди­ний комплекс соціальних мотивів, до складу якого входять мо­тиви, пов´язані з різноманітними аспектами ділового й міжособистісного спілкування. Серед них — мотиви співробітництва, афіліації, самореалізації, самоутвердження та комунікативний. Респонденти з мотивом самореалізації вважають, що в роботі в Інтернеті наявний елемент гри та імпровізації, до того ж вона сприяє розвитку особистості й життєвому успіху, супроводжуєть­ся відчуттям уключення в глобальний інформаційний простір.

5.Рекреаційний мотив (лат. recreatio — відновлення; призна­чений для користування під час відпочинку, відновлення сил). Основна сфера зацікавлень респондентів цієї групи (39 %) — те­леконференції за темами, хобі та гумор, а також нетематичні те­леконференції. Поряд з мотивами рекреації суб´єктів досліджен­ня спостерігаються мотиви самореалізації, афіліації, самоствер­дження, а також пізнавальний і комунікативний мотиви.

Мотивація афіліації (англ. affiliation — поєднання, зв´я­зок; емоційна потреба в спілкуванні, контактах, дружбі, взаємо­розумінні, любові, що виявляється через прагнення бути в со­ціумі, контактувати з іншими індивідами, взаємодіяти з ними, надавати їм допомогу). Виявляється у прагненні користувачів (41 %) знайти в Інтернеті референтну групу, прийняти її цінності, зайняти своє місце в ній. Цей вид мотивації має комплексний характер, що підтверджується її зв´язком з пізнавальними, ре­креаційними та комунікативними мотивами, мотивами співробіт­ництва, самореалізації, самоутвердження. Зазначений тип моти­вації включає в себе різноманітні аспекти соціальної взаємодії: професійні, глобально-особисті та ситуативно-емоційні.

6.Мотивація самоствердження (29 %). Відомо, що само­ствердження виступає необхідним аспектом активності "Я", що реалізує сутнісні властивості людської особистості. Залежно від типу особистості, індивідуальних особливостей і соціальної си­туації самоствердження набуває різноманітних форм. Воно може реалізуватися шляхом наукової або художньої творчості, кому­нікативної активності, соціальної кар´єри, прагнення до лідерства, саморозвитку особистості. Оскільки Інтернет надає нові комуні­кативні й пізнавальні можливості, можна припустити, що дослі­джуваний тип самоствердження пов´язаний з різноманітними феноменами спілкування (пошуком референтної групи, іденти­фікацією з її цінностями й спроможністю самовираження в ній). Респонденти означеної групи виявляють особливий інтерес до телеконференцій для вільного обговорення. їм притаманні також мотиви афіліації, самореалізації, співробітництва, пізнавально­го й рекреаційного мотивів. До психологічних наслідків можна віднести те, що Інтернет уможливлює гру та імпровізацію, сприяє розвитку особистості, включає її в глобальний інформаційний процес. Водночас захоплення Інтернетом часто призводить до нехтування іншими справами.

7.Комунікативна мотивація (лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось; виробництво, передача та споживання значень через різні засоби: усні, друковані, радіо, фільми, комп´ютерні мере­жі — в безлічі контекстів: міжособистісних, расових, культурних, політичних, організаційних, міжнародних). Респонденти цієї групи (26 %) стверджують, що Інтернет дає змогу переборювати комунікативний дефіцит, що виникає у повсякденному житті. Мотив комунікації сполучається з усім блоком мотивів соціаль­но-комунікативного характеру, а також з рекреаційним мотивом. При оцінюванні особистих наслідків роботи в Інтернеті респон­денти з комунікативною мотивацією зазначають, що Інтернет сприяє розвитку особистості, глобалізує її інформаційну ді­яльність. Проте спілкування за допомогою Інтернету робить зви­чайну комунікацію малопривабливою, відволікає від інших справ. Очевидно, можна говорити про особливу групу користу­вачів, у мотиваційних диспозиціях яких над діловими, професій­ними, пізнавальними інтересами переважають неформальні, осо­бисті, власне комунікативні моменти.

Важлива роль у процесі навчання належить телекомунікації. Від неї залежить не тільки оперативність доставки навчального матеріалу, але і якість самого навчання. До дидактичних особ­ливостей телекомунікацій, за визначенням Е.С. Полат, належать властивості та функції.

Під дидактичними властивостями того чи того засобу навчан­ня, зокрема й телекомунікацій, розуміють природні, технічні, технологічні якості об´єкта, ті його сторони, аспекти, котрі мо­жуть використовуватися з дидактичною метою у навчально-ви­ховному процесі. Дидактичні властивості синхронного телекому­нікаційного зв´язку "комп´ютер — комп´ютер" — це:

1) передача і прийом інформації (тексту будь-якого обсягу, графіків) від партнера до партнера (з комп´ютера на комп´ютер);

2)підготовка, редагування й обробка тексту;

3)зберігання й систематизація інформації;

4)завантаження інформації в мережу з жорсткого або гнуч­кого диску;

5) перенесення інформації з мережі на жорсткий або гнучкий диски;

6)синхронний обмін інформацією з партнером;

7) роздрукування інформації на принтері.

Окреме місце варто відвести дидактичним властивостям елек­тронної пошти:

—передача повідомлень або текстів (файлів) водночас вели­кому числу абонентів;

—зберігання в пам´яті центрального комп´ютера інформації, що надходить готовою до передачі на запит користувача;

—синхронний обмін інформацією з партнерами;

—відправлення інформації в електронну поштову скриньку центрального комп´ютера для зберігання її протягом будь-якого часу до вимоги;

— отримання автоматичного повідомлення про те, що інфор­мація прочитана або повернута (не дійшла до адресата);

—підготовка й редагування текстів;

—перенесення інформації з мережі на жорсткий або гнучкий диски;

—роздрукування текстів на принтері для подальшого обго­ворення;

—демонстрація текстів, графічної інформації на екрані дис­плея, що забезпечує групову участь в обговоренні та інтерпретації інформації;

—забезпечення студентів можливістю використати першо­класні, новітні засоби інформаційної технології, що широко за­стосовуються у світі;

—підключення до будь-яких електронних банків та баз да­них для отримання користувачем потрібної інформації.

Дидактичними властивостями телеконференцій є:

— передача інформації (текстової, графічної, звукової) через систему телеконференцій безпосередньо на комп´ютер будь-яко­му користувачу — абоненту мережі, де міститься ця конференція;

— прийом інформації (текстової, графічної, звукової) від будь-якого партнера — учасника конференції;

— підготовка, редагування текстів, графічного матеріалу;

—обробка та зберігання текстів, графіки;

—роздрукування текстів на принтері для подальшої роботи;

—забезпечення (за необхідності) синхронної та асинхронної комунікації, що дає змогу учасникам конференції переслати свою інформацію в систему в будь-який зручний для учасника час і таким чином отримувати інформацію від інших учасників. Усі повідомлення в цих випадках нумеруються, систематизуються за типами, що полегшує доступ до них.

Розгалужена система асинхронного зв´язку дає змогу створю­вати додаткові підтеми в рамках тієї ж конференції. Учасники ж одержують можливість добре поміркувати, перед тим як відправ­ляти своє повідомлення.

До конференції можуть підключатися інші абоненти мережі, якщо це передбачено, і спостерігати за процесом обговорення.

1) У системі ДН використовують електронні дошки оголошень, які дають можливість: розміщувати і зберігати своє повідомлення на дошці оголо­шень без точної вказівки адресата (усім-усім-усім);

2)шукати користувача потрібної інформації і налагодження з ним контакту;

3)знаходити партнера для спільної роботи;

4)роздруковувати на принтері інформацію.

Дидактичними функціями називають зовнішній прояв влас­тивостей засобів навчання, використовуваних у навчально-вихов­ному процесі з певною метою, тобто їхнє призначення, роль і місце у навчальній діяльності.

Накопичений досвід застосування телекомунікацій у різнома­нітних сферах освіти показав, що цей вид інформаційних техно­логій дає змогу:

1)організовувати спільні проекти досліджень викладачів, сту­дентів, наукових працівників з різних шкіл, наукових і навчаль­них центрів одного або декількох регіонів та навіть різних країн. Такий підхід забезпечує справжню дослідну творчу або суто при­кладну, практичну, самостійну діяльність партнерів з викорис­танням розмаїття засобів і форм самостійної, пізнавальної та практичної творчої роботи;

2)надавати оперативну консультаційну допомогу широкому колу тих, хто навчає, через систему науково-методичних центрів;

3)створювати мережу дистанційного навчання та підвищен­ня кваліфікації педагогічних кадрів;

4)швидко обмінюватися інформацією, ідеями, планами з пи­тань і тем, що цікавлять, розширюючи при цьому свій кругозір та підвищуючи культурний рівень;

5) формувати у партнерів (учнів, студентів, викладачів) ко­мунікативні вміння, культуру спілкування, залучаючи до про­цесу спільного пошуку, до дискусій, до порівняння різних думок, систем арґументації, стилів полеміки. Усе це виробляє навички справжньої дослідної діяльності, моделюючи роботу наукової лабораторії, творчої майстерні;

6)учити пошуку інформації (починаючи зі співучасника про­екту й закінчуючи базами даних), обробляти її за допомогою най­сучасніших комп´ютерних технологій, зберігати й передавати на будь-які відстані, у різні точки планети;

7) створювати справжнє мовне середовище (в умовах міжна­родних телекомунікаційних проектів, телеконференцій);

8)забезпечувати культурний, гуманітарний розвиток на ос­нові залучення до найширшої інформації культурного, етнічно­го, гуманістичного плану.

Розглянутий вище матеріал показує, що у визначення дистан­ційного навчання входять три компоненти: відкрите навчання, комп´ютерне навчання, комп´ютерна система комунікацій (Інтернет). Отже, дистанційне навчання — це технологія, що базується на принципах відкритого навчання, широко використовує ком­п´ютерні навчальні програми різного призначення та сучасні теле­комунікації для доставки навчального матеріалу та спілкування. Для цієї технології характерна сильна пізнавальна мотивація, що створюється мережею Інтернет, та якість підготовки фахівця. Це і робить дистанційне навчання технологією навчання XXI століття. Заслуговує на увагу і той факт, що своєю посиленою мотивацією дистанційне навчання різниться від заочного. Звідси, дистанційну форму освіти не можна назвати новим етапом у розвитку заочної.

Загалом дистанційне навчання характеризується високим професіоналізмом, прагненням до співробітництва, самоствер­дженням і високим рівнем комунікації з колегами. Йому власти­ве значне посилення соціально значущих мотивів: ділового, пізна­вального, співробітництва, самореалізації та розвитку, афіліації, самоствердження й комунікативності.

Характерними рисами дистанційного навчання є:

Гнучкість. Студенти, що навчаються в системі дистанційної освіти (СДО) в основному не відвідують регулярних занять, а пра­цюють у вигідний для себе час, у зручному місці й темпі, що дає перевагу тим, хто не може або не хоче змінювати свій звичайний спосіб життя. Студентові формально не треба дотримуватися яки­хось освітніх цензів. Кожний може навчатися стільки, скільки йому індивідуально потрібно для засвоєння навчального предме­та й отримання необхідних заліків за обраними курсами.

Модульність. В основу програм дистанційного навчання по­кладено модульний принцип. Кожний окремий курс створює цілісне уявлення про певну предметну сферу. Це дає змогу із су­купності незалежних курсів-модулів формувати навчальну про­граму, що відповідає індивідуальним або груповим (приміром, персоналу окремої фірми) потребам.

Економічна ефективність. Досвід російських недержавних центрів дистанційного навчання показує, що витрати на підго товку фахівця становлять приблизно 60 % від витрат на його підготовку за денною формою. Відносно низька собівартість на­вчання забезпечується за рахунок концентрації та уніфікації змісту, орієнтації технологій ДН на велику кількість студентів, а також більш ефективного використання наявних навчальних площ і технічних засобів, наприклад, у вихідні дні.

Нова роль викладача. На нього покладаються такі функції, як координація пізнавального процесу, коригування курсу, що викладається, консультування при укладанні індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами та інше. Він керує навчальними групами взаємопідтримки, допомагає сту­дентам у їхньому професійному самовизначенні. Асинхронна, як правило, взаємодія студентів та викладача припускає обмін по­відомленнями шляхом їхнього взаємного посилання на адреси ко­респондентів. Це дає змогу аналізувати інформацію, що надхо­дить, і відповідати на неї у будь-який час. Засобами асинхронної взаємодії є електронна голосова пошта або ж електронні комп´ю­терні мережі.

Спеціалізований контроль якості освіти. Як форми кон­тролю в дистанційному навчанні використовуються дистанційні іспити, співбесіди, практичні, курсові і проектні роботи, екстер­нат, комп´ютерні інтелектуальні тестувальні системи. Варто підкреслити, що розв´язання проблеми контролю якості дистан­ційного навчання, його відповідності освітнім стандартам має принципове значення для успіху всієї системи. Від успішності її вирішення залежить академічне визнання дистанційних курсів, можливість їх прийняття у традиційних навчальних закладах. Ось чому для здійснення контролю в системі дистанційної освіти має бути створена єдина система державного тестування.

Використання спеціалізованих технологій і засобів навчан­ня. Як уже зазначалося, технологія дистанційного навчання — це сукупність методів, форм і засобів взаємодії з людиною у про­цесі самостійного, але обов’язково контрольованого засвоєння пев­ного масиву знань. Навчальна технологія будується на фунда­менті відповідного змісту й має задовольняти вимоги його подан­ня. Зміст, що пропонується для засвоєння, акумулюється в спе­ціальних курсах і модулях, призначених для дистанційного на­вчання з урахуванням наявних у країні освітніх стандартів, а та­кож у банках даних і знань, бібліотеках відеосюжетів і т. д.

Дистанційне навчання ґрунтується на таких принципах:

Принцип гуманістичності навчання. Це визначальний прин­цип у системі неперервного інтенсивного навчання, й особливо в СДО. Його суть полягає в спрямованості навчання та освітнього процесу загалом на людину; у створенні максимально сприятли­вих умов для оволодіння студентами соціально накопиченим до­свідом, структурованим у зміст навчання; в опануванні обраною професією для розвитку та вияву творчої індивідуальності, висо­ких громадянських, моральних, інтелектуальних якостей, які б забезпечували особистості соціальну захищеність, безпечне та комфортне існування.

Принцип пріоритетності педагогічного підходу при проекту­ванні освітнього процесу в СДО. Сутність цього принципу поля­гає в тому, що проектування СДО необхідно починати з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей явищ, запланованих для реалізації. Досвід дистанційного навчання дає змогу стверджувати, що коли пріоритет на боці педагогічної сто­рони, система є більш ефективною.

Принцип педагогічної доцільності застосування нових інфор­маційних технологій. Він потребує педагогічної оцінки ефектив­ності кожного кроку проектування та створення СДО. Тому на пер­ший план треба ставити не впровадження техніки, а відповідне змістове наповнення навчальних курсів і освітніх послуг.

Принцип вибору змісту освіти. Зміст дистанційної освіти має відповідати нормативним вимогам державного освітнього стан­дарту й вимогам ринку.

Принцип забезпечення безпеки інформації, що циркулює в СДО. Згідно з цим принципом слід передбачати організаційні й технічні засоби безпечного та конфіденційного зберігання, пере­дачі й використання потрібних відомостей.

Принцип стартового рівня освіти. Ефективне навчання в СДО потребує відповідного набору знань, умінь, навичок. Напри­клад, для продуктивної навчальної діяльності кандидат на навчан­ня повинен бути обізнаним з науковими основами самостійної ро­боти, володіти певними навичками роботи з комп´ютером та ін.

Принцип відповідності технологій навчання. Технології на­вчання мають бути адекватними моделям дистанційного навчан­ня. Так, у традиційних дисциплінарних моделях як організаційні форми навчання використовуються лекції, семінарські й прак­тичні заняття, імітаційні або ділові ігри, лабораторні заняття, самостійна робота, виробнича практика, курсові й дипломні ро­боти, контроль засвоєння знань і умінь. У процесі становлення СДО можуть з´явитися нові моделі, що у разі необхідності будуть включені в неї. Прикладом таких моделей можуть слугувати об´єк­тивно-інформаційні або проектно-інформаційні моделі. Як органі­заційні форми навчання в цих моделях використовуватимуться комп´ютерні конференції, телеконференції, телеконсультації, проектні роботи і т. ін.

Принцип мобільності навчання. Полягає у створенні інфор­маційних мереж, баз і банків знань та даних для дистанційного навчання, що дають змогу студенту коригувати або доповнювати свою освітню програму в потрібному напрямку за відсутності відповідних послуг у вищому навчальному закладі, де він на­вчається. При цьому вимагається збереження інформаційної інва­ріантності освіти, що забезпечує можливість переходу з одного ВНЗ до іншого за спорідненими або іншими напрямами.

Принцип неантагоністичності дистанційного навчання на­явним формам освіти. Проектована СДО зможе дати необхідний соціальний та економічний ефект за умови, якщо створювані та впроваджувані інформаційні технології стануть не чужорідним елементом у традиційній системі вищої освіти, а природно інте­груватимуться в нього.

Якість дистанційного навчання залежить від дотримання пев­них педагогічних вимог, а саме:

1. Заохочення контактів між студентами й викладачами. Ці контакти — найважливіший чинник пізнавальної мотивації. Спілкування з різноманітними викладачами збільшує інтелек­туальні здібності студентів і змушує їх замислюватися над свої­ми цінностями й планами.

Сучасні комунікації полегшують спілкування професорсько-викладацького складу, дають змогу об´єднувати зусилля при роз­в´язанні різноманітних проблем. Особливо це влаштовує сором´яз­ливих студентів — їм легше ставити запитання в письмовій формі й конфіденційно. Велику роль при цьому відіграє асинхронний зв´я­зок, що дає змогу організувати ефективну бесіду навіть при невисо­кому рівні володіння мовою, якою здійснюється навчання.

2. Розвиток співробітництва студентів. Навчання в колек­тиві значно ефективніше, ніж самостійне. Не секрет, що робота в колективі збільшує захопленість навчанням, а розподіл ідей поліпшує процес мислення. Спільне навчання, розв´язання про­блем, їх обговорення посилюється існуючими системами комун­ікацій. Електронна пошта уможливлює спілкування студентів у будь-який час, навіть якщо вони розділені простором.

3. Використання активних засобів навчання. Студенти по­
винні обговорювати матеріал, що вивчається, обмірковувати,
пов´язувати його зі своїм життєвим досвідом.

Діапазон технологій, що використовуються, дуже великий. Усі вони включають три компоненти: програмні засоби, навчальні матеріали й бесіди в реальному масштабі часу. Нині сучасні засо­би комунікації можуть їх підтримувати.

4.Швидкий зворотний зв´язок. При вивченні матеріалу сту­денти потребують допомоги. Це оцінка їхніх знань, консультації під час виконання самостійних завдань. Вони повинні знати, про що їм треба ще дізнатися і як оцінити свої знання. Нині таких можливостей багато. Це електронна пошта, відеоконференцзв´язок. Комп´ютери накопичують інформацію про роботу студента, а це дає можливість аналізувати його досягнення.

5.Ефективне використання часу. Час, помножений на енер­гію, є основою навчання. Ефективне використання часу важливе і для студентів, і для викладачів. Успішний розподіл часу забез­печує ефективне учіння та ефективне викладання.

6.Висока мотивація. Мотивація потрібна кожному: і тому, хто недостатньо підготовлений або не хоче виявляти себе, і тому, хто здібний та активний. Нові технології істотно підвищують мотивацію навчання. При використанні Інтернету, не лише опа­новується інформація, а й активізуються пізнавальні вміння сту­дента аналізувати, узагальнювати й оцінювати. Потужним мо­тивом є подання закінченої студентської роботи в Інтернет.

7.Урахування здібностей студентів і шляхів навчання. До вивчення веде безліч шляхів. Урахування здібностей студентів збагачує, урізноманітнює й індивідуалізує їхню навчальну робо­ту. Студенти мають показати свої здібності в оволодінні метода­ми навчання, а технологічні ресурси якраз і дають змогу забезпе­чити різноманітні засоби навчання, використовуючи допомогу викладачів, лабораторні роботи, задачі тощо.

Розвиток СДО орієнтується на такі соціальні групи:

молодь, яка не має можливості отримати високоякісні освітні послуги в традиційній системі освіти через обмежену пропускну спроможність цієї системи, необхідність поєднання на­вчання з роботою, географічну віддаленість від навчальних цен­трів та інших аналогічних чинників;

—офіцери, звільнені зі Збройних Сил, та члени їхніх сімей;

—особи, що проходять строкову службу в Збройних Силах;

—звільнені й скорочені з посад особи, які зареєструвалися в службі зайнятості;

—керівники регіональних органів влади та управління;

—працівники, які вже мають освіту і прагнуть здобути нові знання;

—студенти, що виявили бажання отримати другу паралель­ну освіту;

—особи, специфіка роботи яких (наприклад, вахтовики) не дає змогу навчатися в ритмі діючих освітніх технологій;

—ті, хто має медичні обмеження для отримання регулярної освіти за денною формою;

—менеджери, працівники підприємств різних форм вла­сності;

—викладачі різноманітних освітніх установ, зокрема й ви­щих навчальних закладів;

—громадяни, які відбувають покарання в місцях позбавлен­ня волі.

Створення СДО, яка повною мірою відповідає поставленій меті, є складним загальнодержавним завданням. При його здій­сненні має бути використано накопичений у вищій школі науко­во-методичний, кадровий і виробничий потенціал, інформаційні ресурси й технології, досвід проведення дистанційного навчан­ня, існуюча телекомунікаційна інфраструктура (універсальні канали зв´язку й канали вторинних мереж), а також організа­ційні структури вищої освіти.

Разом з тим при організації єдиної СДО треба подолати відок­ремленість і неузгодженість у розвитку дистанційного навчання, забезпечити ефективне об´єднання зусиль університетів, інших освітніх установ і організацій у царині дистанційного навчання. Це можливо на основі:

—дотримання вимог державного стандарту;

дотримання загальних психолого-педагогічних, методич­них і технічних вимог до дистанційних курсів;

—дотримання єдиних критеріїв визначення рівня психолог-гопедагогічної компетентності кадрів С ДО;

—створення єдиного інформаційно-освітнього середовища СДО;

—об´єднання бюджетних і позабюджетних джерел фінансу­вання розвитку СДО в цілому;

—єдиного стратегічного управління системою.

Формування єдиної СДО не має перешкоджати самостійності освітніх установ та розвитку різноманітних форм ДН, які забез­печують рівень підготовки, що перевищує вимоги державного освітнього стандарту.

Основними завданнями, пов´язаними зі створенням СДО, є:

1) визначення й закріплення принципів організації та функ­ціонування єдиної СДО;

2)формування організаційно-управлінської структури СДО й фінансових механізмів, що забезпечують її розвиток;

3)розробка нормативно-правового забезпечення СДО;

4)створення системи інформаційно-аналітичного та марке­тингового забезпечення СДО, включаючи розробку та здійснен­ня програми проведення рекламно-пропагандистської кампанії (з урахуванням специфіки регіонів і типів контингенту користу­вачів), спрямованої на ознайомлення населення з принципами функціонування, можливостями й перевагами СДО та надання їй статусу високої престижності й соціальної значущості;

5)розробка теоретичних, науково-психологічних основ і кон­кретних методик дистанційного навчання з урахуванням соціокультурної, професійної, етнічної, віково-психологічної та іншої специфіки користувачів ДН;

6)створення спеціалізованих інформаційно-освітніх курсів і курсів ДН, в тому числі розподіленої системи інформаційних ре­сурсів навчального призначення, доступних за комп´ютерними телекомунікаціями й розвитком системи електронних бібліотек;

7) визначення критеріїв, засобів і систем контролю якості ДН;

8)формування матеріально-технічної бази СДО, зокрема для розробки й репродукування методичних матеріалів, програм, курсів і їх супроводу;

9)удосконалення комунікаційної інфраструктури для реалі­зації освітніх технологій ДН.

Означені завдання мають розв´язуватися з урахуванням та­ких принципових вимог:

—безумовне забезпечення високих стандартів і якості освіти за рахунок реалізації комплексних освітніх програм, що ґрунту­ються на кращих традиціях вітчизняної освіти, міжнародному досвіді, а також на використанні передових психолого-педагогіч-них, інформаційних, комунікаційних та інших технологій;

—організація освіти, на основі тісної та неперервної взаємодії освіти, науки й виробництва, використання переваг, створюва­них такою організацією;

—конкретна адресність курсів і програм ДН залежно від соціальних і освітніх завдань та специфіки контингенту тих, хто навчається;

—послідовне формування сприятливої суспільної думки про дистанційну освіту й створення умов для соціально-психологіч­ної комфортності користувачів СДО;

—забезпечення повноцінного оперативного (педагогічного) та відстроченого (освітнього й соціально-психологічного) зворотно­го зв´язку зі споживачами послуг СДО для визначення її дієвості в різноманітних регіонах та ефективності дистанційного навчан­ня серед різноманітних категорій користувачів;

—переважна орієнтація державних замовлень для СДО на вітчизняних виробників технічних засобів з метою розширення зайнятості в економіці.

Система дистанційного навчання включає програми й курси різноманітних рівнів.

1. Початкова освіта. Програми й курси, розраховані на учнів 5—11 років: уроки читання, письма, арифметики, музики. Знач­на частина цих курсів має ігрову форму, найоптимальнішу для дитячого сприймання. Частина таких курсів може бути викори­стана для певних груп дорослого населення.

2.Середня освіта. Курси відповідають типу й рівню середньої освіти. На цьому рівні активно застосовуються освітні ігри, які широко представлені в комп´ютерних мережах. Прикладом таких програм може бути дистанційна форма евристичного навчання.

3.Середня професійна освіта. Курси й програми для тих, хто закінчив загальноосвітню школу. Вони дають змогу отримати професію, але нижчого рівня кваліфікації, ніж курси для отри­мання ступеня.

4.Підготовчі курси. Курси, що готують до навчання для підви­щення кваліфікації. Тут використовуються також різноманітні олімпіади, що вносять змагальний елемент у навчання.

5.Вища освіта. Програми для отримання ступенів бакалав­ра, спеціаліста й магістра. Велике значення має те, що особи, які мешкають в інших країнах, можуть одержувати освіту рідною мовою, що не є державною в країні їхнього проживання.

6.Післядипломна освіта. Науково-освітні програми для отри­мання ступенів кандидата й доктора наук.

7.Додаткова освіта. Скорочені програми для осіб, які вже мають вищу освіту, але в іншій сфері знань. Курси для отриман­ня додаткових знань у галузі, пов´язаній з професійною діяльні­стю тих, хто навчається. Наприклад, курси підвищення кваліфі­кації, курси іноземної мови. Важливо, що фахівці, які працюють на міжнародному рівні, можуть отримувати освіту в тій країні, де вони працюють. Особливу вагу це має для фахівців з міжна­родного бізнесу.

8.Професійні курси. Націлені на отримання практичних на­виків (курси машинопису, бухгалтерські курси). Ці курси є скла­довою навчання, при якому проводяться й практичні заняття, під час яких удосконалюються отримані навики. Сюди ж слід відне­сти й дистанційне тестування. Так, тест на знання російської мови як іноземної може складатися за допомогою комп´ютерних телекомунікацій з будь-якої країни світу.

9.Курси соціального спрямування. Це, наприклад, курси на­вчання населення правил поведінки у випадку стихійних лих, правил вуличного руху тощо. До цієї групи входять і курси лікві­дації неграмотності, якщо вони спрямовані на певні групи насе­лення, скажімо, етнічні меншості.

Система освіти, що розвивається дистанційно, відкрита для всіх бажаючих. Вона, з одного боку, дає змогу задовольнити освітні потреби учнів, а з іншого — є суспільно корисною в соці­альному сенсі, забезпечуючи дозвілля учнів, підвищуючи їхній інтелектуальний і культурний рівень.

Система дистанційного навчання конкретного ВНЗ включає такі види забезпечення:

Методичне: методики, рекомендації з технології дистанційно­го навчання з урахуванням дидактичних і психологічних аспектів.

Програмне: мережеві системні програми, комп´ютерні на­вчальні програми, інструментальні середовища для створення навчальних програм. Для створення комп´ютерних навчальних програм можна використати програмні середовища, розміщені на різних серверах (WebCT).

Технічне: персональні ЕОМ для організації сервера, персо­нальні й мережеві комп´ютери.

Інформаційне: конспекти лекцій, підручники та інші мето­дичні матеріали на паперових і магнітних носіях, довідники, різноманітні бази даних методичного характеру та ін.

Організаційне: нормативні документи держави і організацій, визначальні структури організацій, що здійснюють дистанційне навчання.

До особливостей дистанційного навчання, як зазначалося вище, належить надання студентам можливості самим отриму­вати необхідні знання, користуючись розвиненими інформацій­ними ресурсами, що їх пропонують сучасні інформаційні техно­логії. Інформаційними ресурсами дистанційного навчання є бази даних і знань, комп´ютерні, у тому числі мультимедійні, на­вчальні та контролювальні системи, відео- й аудіозаписи, елек­тронні бібліотеки поряд з традиційними підручниками та методич­ними посібниками.

Дистанційне навчання інтегрує весь наявний арсенал засобів навчання й надає їм якісно нового рівня.

Крім того, передбачається велика кількість завдань, розрахо­ваних на самостійне опрацювання з можливістю отримання що­денних консультацій.

У дистанційному навчальному процесі використовуються такі засоби навчання:

—друкування видань;

—електронні видання на гнучких магнітних, лазерних або жорстких дисках;

—комп´ютерні навчальні системи у звичайному й мультиме­дійному варіантах;

—аудіальні навчально-інформаційні матеріали;

—відеонавчальні матеріали;

—лабораторні дистанційні практикуми;

—тренажери;

—бази даних і знань з дистанційним доступом;

—електронні бібліотеки з дистанційним доступом;

—дидактичні матеріали на основі експертних навчальних систем;

—дидактичні матеріали на основі геоінформаційних систем;

—комп´ютерні мережі;

—телевізійні передачі.

Центральною ланкою СДО є засоби телекомунікації та їхня транспортна основа. Вони забезпечуються:

1) необхідними навчальними і навчально-методичними мате­ріалами;

2)зворотним зв´язком між викладачем та студентом;

3)обміном управлінською інформацією всередині системи ДН;

4)виходом у міжнародні інформаційні мережі, а також для підключення до СДО зарубіжних користувачів.