М. М. Амосов, укр. вчений-хірург

Психологія вищої школи як наукова і прикладна галузь розв'язує низку практичних, науково-дослідних і діагностично-корекційних завдань.

До найважливіших практичних завдань психології вищої школи в період реформування вищої освіти в Україні належать:

• розробка наукової, психолого-методичної бази для контролю за
процесом, повноцінністю змісту та умовами психічного розвитку студентів,
їх особистісним зростанням і професійним становленням, зокрема в
умовах кредитно-модульної системи навчання;

• обґрунтування оптимальних форм навчально-професійної
діяльності та спілкування студентів, які сприяють засвоєнню ними всього
розмаїття професійних функцій і важливих соціальних ролей;

• розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання
студентів, психологічне обґрунтування інноваційних дидактичних проектів і
педагогічних експериментів у вищій школі;

• пошук ефективних шляхів (методів і засобів) забезпечення
фундаментальної психологічної підготовки студентів, підвищення рівня їх
загальної культури та психологічної компетенції як передумови
демократизації, гуманітаризації та гуманізації освіти;

• надання психологічної допомоги та підтримки всім учасникам
педагогічного процесу, особливо в періоди особистісних криз і
професійного самоствердження.

Серед актуальних науково-дослідних завдань психології вищої школи є такі:

• психологічне обґрунтування професіограми сучасного фахівця
вищої кваліфікації (педагога, психолога, лікаря, менеджера, інженера
тощо), на основі якої має розроблятися державний стандарт змісту за
напрямами і спеціальностями професійної підготовки в системі ступеневої
вищої освіти;

• виявлення соціокультурних, соціально-психологічних, психологічних і дидактичних чинників соціалізації особистості майбутнього фахівця, щоб проектувати індивідуальну траєкторію професійного становлення кожного студента протягом усіх років його навчання;

• розробка психологічних засад формування в студентів і
викладачів національної самосвідомості, активної громадянської позиції,
ментально-духовних настанов стосовно «рідномовленнєвих обов'язків»
(!. Огієнко) і розвитку україномовного освітнього простору;

• вивчення психологічних закономірностей діалогу студента і
комп'ютера та розробка психологічних основ комп'ютеризації навчального
процесу у вищій школі;

• дослідження психологічних проблем підготовки науково педагогічних кадрів, становлення особистості майбутнього викладача протягом навчання в магістратурі та аспірантурі;

- вивчення психологічних засад наукової творчості, вдосконалення професіоналізму й підвищення педагогічної майстерності викладачів.

До діагностично-корекційних завдань психології вищої школи належать: -

• розробка методів професійної орієнтації старшокласників
(зокрема тих, хто має покликання до педагогічної професії, для свідомого

обрання ними педагогічного фаху) та обґрунтування системи професійного відбору молоді до вищих навчальних закладів (особливо до тих, хто здійснює професійну підготовку за педагогічними напрямами);

• діагностика настанов студентів щодо самого себе задля
формування позитивної «Я-концепції» - ядра особистості майбутнього

фахівця;

• визначення рівня психологічної готовності першокурсників до

навчання у вищій школі та розробка передумов успішної їх адаптації;

• вивчення стану взаємин викладачів і студентів, щоб
налагоджувати оптимальну педагогічну ,взаємодію, конструктивно
позв'язувати можливі міжособистісні конфлікти.

Завдання вивчення студентами курсу «Психологія вищої школи»:

1. Інтеграція, систематизація психологічних знань про психологічні

механізми підвищення ефективності організації навчального процесу у

вищій школі.

2. Вивчення умов забезпечення ціннісно-особистісного
самовизначення педагогів і студентів у педагогічній взаємодії.

3. Формування професійного мислення студентів, набуття ними
досвіду творчого використання психологічних знань у розв'язанні
конкретних завдань навчально-професійної та майбутньої педагогічної
діяльності.

Ознайомлення з новітніми науковими здобутками психології вищої школи не завадить і досвідченим викладачам ВНЗ із науковими ступенями й високими вченими званнями. Через брак психолого-педагогічних знань дехто з них, добре знаючи свою науку, недостатньо володіють педагогічною майстерністю, не прагнуть вдосконалювати навчальний процес на науково-психологічному підґрунті. Часто вони «навпомацки» формують власний стиль викладання, не враховуючи до того ж ні психологічні особливості студентського віку, ні пріоритети особистісного зростання майбутніх фахівців у сучасній вищій школі, ні індивідуально-психологічні відмінності студентів. Справжніми Педагогами, по суті, багато з них так і не стають, але це не заважає багатьом із них зростати в науковому й адміністративному відношенні. У зв'язку з цим можна навести слова В. О. Сухомлинського: «Психологія мене цікавить більше, ніж педагогіка; власне, без психології нема і педагогіки. Якщо педагогіку порівняти з майстернею, то психологія - це інструменти в майстерні; нема інструментів або вони нікуди не годяться - від майстерні залишаться самі стіни. Дуже часто так у школах і буває». Хоча це було сказано про школу і шкільного вчителя, саме низький рівень психологічної культури частини викладачів і вузівського керівництва є однією з головних причин гальмування процесу реформування вищої освіти в Україні на гуманістичних засадах, що передбачає впровадження особистісно-орієнтованих технологій навчання, забезпечення умов для особистісного
зростання і професійного становлення кожного студента.