Незаконність задоволення місцевим судом позовної вимоги Позивача про визнання незаконним і скасування Рішення про обрання декана

У своїй позовній заяві Позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення Вченої ради Університету від 23 квітня 2015 року про обрання Солдатенко Оксани Володимирівни на посаду декана юридичного факультету Університету. На думку Позивача, вказане рішення Вченої ради Університету суперечить нормам права, вміщеним в частині 1 статті 43 Закону України “Про вищу освіту”.

Однак, зазначена позовна вимога Позивача є цілковито безпідставною, оскільки, по-перше, оскаржуване Позивачем рішення було прийнято Вченою радою Університету в чіткій відповідності з вимогами чинного законодавства та внутрішніх актів Університету, а, по-друге, скасування зазначеного рішення не може мати своїм наслідком відновлення будь-яких прав Позивача, адже строк дії трудового договору, укладеного з Позивачем, закінчився, а жодних законних підстав для призначення Позивача на посаду декана юридичного факультету Університету судом не існує.

Місцевий суд не врахував неправомірності цієї позовної вимоги, а задовольняючи її, неправильно застосував частину 1 статті 43 Закону України “Про вищу освіту”, взагалі не застосував норми, закріплені Наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, а також не врахував висновки Конституційного Суду України, вміщені в його Рішенні від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001
у справі № 1-8/2001. В той же час, суд керувався тлумаченням правових норм, наданим в листі Головного науково-експертного управління від 5 травня 2015 року № 16/6/43 на прохання Позивача (!).

Наслідком таких істотних порушень місцевим судом норм права стало безпідставне та незаконне задоволення цієї позовної вимоги Позивача, що випливає з наступного.

Підставами для визнання недійсним рішення Вченої ради Університету (як акта індивідуальної дії) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт (в пункт 2 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 зі змінами і доповненнями “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”). Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, необхідними складовими для доведення підставності вимог про скасування Рішення про обрання декана є доведення факту невідповідності цього рішення вимогам законодавства та факту порушення внаслідок прийняття такого акту прав Позивача, а в даному випадку такі факти відсутні, що підтверджується наступним.

Правила обрання на посаду та звільнення з посади керівника факультету (навчально-наукового інституту) вищого навчального закладу державної (комунальної) форми власності визначені статтею 43 Закону України “Про вищу освіту” та Статутом Університету.

Згідно з положеннями частини 1 вказаної статті Закону, “[к]ерівник факультету (навчально-наукового інституту) обирається вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років з урахуванням пропозицій факультету (навчально-наукового інституту). Керівник вищого навчального закладу укладає з керівником факультету (навчально-наукового інституту) контракт. Керівник вищого навчального закладу призначає керівника факультету (навчально-наукового інституту) строком на п’ять років. Керівник факультету (навчально-наукового інституту) здійснює свої повноваження на постійній основі. Інші питання щодо порядку обрання керівника факультету (навчально-наукового інституту) визначаються статутом вищого навчального закладу”.

У відповідності з пунктом 8.12 розділу 8 Статуту Університету, керівництво факультетом здійснює декан факультету, який не може перебувати на цій посаді більш як два строки.

Як визначено в підпункті 8.12.2 розділу 8 Статуту Університету, порядок обрання на посаду декана факультету визначається відповідно до процитованої вище статті 43 Закону України “Про вищу освіту”, розділу 7 цього Статуту та Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників у ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, затвердженого Вченою радою Університету.

Зокрема, в Розділі 7 Статуту вміщено положення щодо посад наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників Університету та порядку їх заміщення. Так, згідно з пунктом 7.8 розділу 7 Статуту, заміщенню вакантних посад, серед іншого, деканів факультетів, передує конкурсний відбір, проведення якого затверджується Вченою радою Університету.

Як визначено в підпункті 7.8.1 розділу 7 Статуту, декан факультету, директор відокремленого структурного підрозділу (філії), директор навчально-наукового інституту обираються строком на п’ять років за конкурсом таємним голосуванням Вченою радою Університету за пропозицією органу громадського самоврядування відповідно факультету, відокремленого структурного підрозділу (філії), навчально-наукового інституту. Декан факультету, директор відокремленого структурного підрозділу (філії), директор навчально-наукового інституту не можуть перебувати на своїх посадах більш як два строки.

Разом з тим, згідно з абзацом 4 пункту 7 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2003 року за № 600/7921), негативний висновок кафедри не дає права відмовляти претенденту в розгляді його кандидатури Вченою радою вищого навчального закладу (факультету).

Пунктом 4 вказаного Положення встановлено, що заяви про участь у конкурсі мають право подавати особи, які мають повну вищу освіту і за своїми професійно-кваліфікаційними якостями відповідають вимогам, установленим до науково-педагогічних працівників Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, та умовам оголошеного конкурсу, а абзацом 3 пункту 8 цього ж Положення передбачено, що прізвища всіх претендентів на займання відповідної посади вносяться до одного бюлетеня для таємного голосування; кожен член Вченої ради має право голосувати лише за одну кандидатуру претендента; при всіх інших варіантах голосування бюлетені вважаються недійсними.

Таким чином, аналіз положень статті 43 Закону України “Про вищу освіту”, Наказу Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744 та Статуту Університету беззаперечно свідчить про те, що посада декана факультету Університету є виборною, і особа-претендент обирається на таку посаду шляхом таємного голосування Вченою радою Університету, а коло кандидатів на зайняття цієї посади не може бути обмежено особою, яка отримала рекомендацію трудового колективу.

З огляду на зміст абзацу 1 частини 1 статті 43 Закону України “Про вищу освіту”, в якому встановлено, що керівник факультету (навчально-наукового інституту) обираєтьсявченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років з урахуванням пропозицій факультету (навчально-наукового інституту), а також враховуючи аналогічні положення Статуту Університету, вважаємо за необхідне окремо звернути увагу апеляційного суду на наступне.

Виходячи із значення терміну “обирати”, в якому цей термін застосовується в чинному законодавстві, а також виходячи із загальноприйнятого значення цього слова[1], цей термін завжди передбачає можливість вибору одного з певної кількості можливих рішень (дій тощо).

Більше того, саме на цьому наголошує і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001 у справі № 1-8/2001 за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини 1 статті 131 Конституції України стосовно внесення Вищою радою юстиції подань про призначення суддів на посади (справа про призначення суддів), в пункті 6 якого зазначено: “Граматичне тлумачення понять “призначення” та “обрання” дає змогу визначити їх відмінності. Під словом “призначення” розуміється розпорядження на право заміщення якоїсь посади, надання офіційного права займати якусь посаду, виконувати визначені обов’язки. Слово “обрання” тлумачиться як відбирання з багатьох за якою-небудь ознакою, виділення голосуванням для виконання певних обов’язків (Словник української мови, Новий тлумачний словник української мови тощо)”.

Відповідно, вказівка у вказаній нормі Закону про те, що керівник факультету (навчально-наукового інституту) обирається вченою радою вищого навчального закладу свідчить про те, що Вчена рада Університету вправі прийняти одне з принаймні двох можливих рішень – обрати певну особу на посаду або не обрати цю особу на посаду.

Окремо слід зазначити, що вказівка в частині 1 статті 43 Закону України “Про вищу освіту” про обрання керівника факультету з урахуванням пропозицій факультету (навчально-наукового інституту) не може тлумачитися як підстава для обов’язкового голосування всіх членів Вченої ради Університету за особу, щодо якої такі пропозиції надані, адже, в такому разі повністю нівелюється право Вченої ради обирати керівника факультету, як і взагалі необхідність голосування Вченої ради щодо цього питання. В такому разі приходимо до висновку, що керівник факультету фактично обирається факультетом (навчально-науковим інститутом), а в даному разі – зборами трудового колективу, однак, такий висновок прямо суперечить змісту вказаної норми права.

Незаконність такого висновку додатково підтверджується тим, що попередня редакція Закону України “Про вищу освіту” дійсно встановлювала, що керівник факультету обирається самим факультетом, однак, з 6 вересня 2014 року ці норми права було викладено в новій редакції, а право обрання керівників факультетів вищих навчальних закладів – передано вченим радам вищих навчальних закладів. Отже, Позивач фактично наполягає на продовженні застосування попередньої редакції цього Закону, а наслідком згоди з його позицією буде позбавлення вчених рад вищих навчальних закладів права обирати керівників факультетів, що є очевидно неправомірним.

Незважаючи на вищевикладене, місцевий суд в Оскаржуваному рішенні вказав, що “…пропозиція факультету щодо претендента на посаду декана є обов’язковою для Вченої Ради при обранні керівника факультету вищого навчального закладу державної форми власності та подальшого оформлення трудового договору (контракту)”. Тобто, місцевий суд, приймаючи Оскаржуване рішення, фактично застосував попередню редакцію Закону України “Про вищу освіту” (що діяла до 6 вересня 2014 року), завідомо протиправно позбавивши Вчену раду Університету права обирати керівників факультетів, а Ректора Університету – призначати таких керівників у відповідності з рішенням Вченої ради, тобто, факт порушення місцевим судом частини 1 статті 43 Закону України “Про вищу освіту” є незаперечним.

Крім того, повноваження органу громадського самоврядування факультету визначені в пункті 9.11 Статуту Університету, однак, серед його повноважень право призначення декана факультету відсутнє; відповідно, наведені вище висновки щодо наявності права обирати керівників факультетів саме у Вченої ради Університету також відповідають Статуту Університету.

З огляду на вищевикладене, Вчена рада Університету, реалізуючи своє надане Законом право, обрала на посаду декана юридичного факультету Університету Солдатенко Оксану Володимирівну. Оскільки обираючи Солдатенко Оксану Володимирівну на вказану посаду Вчена рада Університету діяла у чіткій відповідності до змісту норми права, вміщеної у вказаній частині 1 статті 43 Закону України “Про вищу освіту”, жодних підстав стверджувати про порушення вимог закону Вченою радою Університету не існує.

Окремо слід наголосити, що виходячи із змісту статей 1, 2, 32 Закону України “Про вищу освіту”, діяльність вищого навчального закладу провадиться на принципах автономії та самоврядування, зокрема, самостійності в доборі і розстановці кадрів у межах, встановлених цим Законом. Таким чином, наведені норми права додатково підтверджують факт недопустимості призначення керівників факультетів (навчально-наукових інститутів) судами.

Крім того, Позивач, який у своєму позові стверджує про незаконність внесення до бюлетеня для таємного голосування будь-яких кандидатур, крім нього, а також про незаконність внесення змін до Положення про проведення конкурсу, особисто голосував за відповідні рішення, що підтверджується Протоколом № 9 засідання Вченої ради Університету.

Таким чином, Оскаржуване рішення суперечить вищеописаним нормам права, адже, приймаючи це рішення місцевий суд керувався не нормами права (зокрема, не враховував норми права, запроваджені Наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, а також обов’язкові тлумачення, надані Конституційним Судом України в його Рішенні від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001 у справі № 1-8/2001), а керувався тлумаченням норм права, здійсненим на замовлення Позивача неуповноваженою особою (лист Головного науково-експертного управління від 5 травня 2015 року № 16/6/43); крім того, в ході розгляду справи та прийняття Оскаржуваного рішення, місцевим судом не було здійснено належного аналізу доказів та не було належним чином встановлено всі обставини цієї справи, у зв’язку чим, Оскаржуване рішення підлягає скасуванню.