Правила оформлення курсових робіт

Титульний аркуш курсової роботи містить назву міністерства, вищого навчального закладу, назву кафедри, де виконана робота, назву роботи; прізвище, ім’я, по-батькові студента; прізвище, ім’я, по-батькові керівника; місто й рік виконання роботи. (Додаток А).

Зміст подають на початку курсової роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів, пунктів (якщо вони є і мають заголовок), зокрема, вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін. (Додаток Б).

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми та її значущість, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Далі подають загальну характеристику курсової роботи в рекомендованій нижче послідовності. (Додаток В)

Актуальність теми (обґрунтування доцільності роботи). Актуальність та ступінь дослідженості проблеми розкривається шляхом стислого аналізу наукових доробок учених із даного питання і порівняння існуючих розв’язків проблеми. На основі визначених протиріч виділяється проблема, на розв’язання якої і будуть спрямовані дослідження.

Об’єкт дослідження – це частина реальної дійсності, яка підлягає дослідженню, тобто процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, і обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта і конкретизує, що саме в об'єкті буде вивчатись.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага автора курсової (дипломної) роботи, оскільки предмет дослідження визначає тему роботи, що зазначається на титульному аркуші як її назва.

Мета розкривається те, що автор хоче визначити при проведенні досліджень: встановити залежності між чинниками; визначити зв’язки між явищами; розробити умови для усунення недоліків; розкрити можливості вдосконалення процесу; охарактеризувати обставини; простежити розвиток тощо.

Необхідно розрізняти мету наукового дослідження і мету педагогічного процесу (уроку, виховного заходу тощо).

Мета дослідження полягає у встановленні, виявленні наукових фактів, формулюванні закономірностей, обґрунтуванні найбільш ефективних шляхів навчання й виховання. Тому в ній вживаються такі терміни: “визначити”, “дослідити”, “виявити”, “встановити”, “обґрунтувати”, “довести”, “перевірити”, "розробити" тощо.

Мета конкретного навчально-виховного заходу спрямована на забезпечення змін у об’єктах педагогічного впливу. Тому вона формулюється по-іншому: “виховати”, “сформувати”, “розвинути”, “навчити” тощо.

Гіпотеза дослідження – це припущення, яке є відповіддю на поставлену проблему наукового дослідження. Гіпотеза передбачає шляхи розв’язання основного питання і тому вона потребує перевірки. При проведенні дослідження може перевірятись не один, а декілька варіантів припущень (гіпотез). У таких випадках існує більша вірогідність одержання позитивних результатів.

В роботах з історії педагогіки може бути відсутня гіпотеза.

Завдання– це послідовні етапи дослідницької роботи, спрямовані на досягнення поставленої мети. Завдання повинні розкривати, конкретизувати мету дослідження і в загальному підсумку повинні бути адекватні цій меті.

Методи дослідження. В курсовій роботі подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитись в логічності та прийнятності вибору саме цих методів. Щоб отримати достовірні результати, рекомендується використовувати різноманітні методи. При проведенні психолого-педагогічних досліджень частіше використовуються наступні методи:

· теоретичні: індукція та дедукція, аналіз і синтез; порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, систематизація; узагальнення, ранжування, формалізація, моделювання: наочно-образні, вербальні, знакові (символічні) та математичні (перфокарти, графіки) та інші моделі;

· емпіричні методи: педагогічне спостереження; усне опитування: бесіда, інтерв’ю; письмове опитування: анкетування, тестування, рейтинг; педагогічний експеримент, узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності, узагальненння передового педагогічного досвіду;

· методи математичної статистики: середня арифметична величина (х), мода (Мо), медіана (Ме), середнє квадратичне відхилення (σ) та ін.

Новизна та практичне значення одержаних результатів, де студент указує, які елементи новизни містить його робота та можливе практичне застосування результатів дослідження.

Остаточне редагування вступу має здійснюватись після написання курсової роботи повністю.

Основна частина роботискладається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напрямку та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладом результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

У розділах основної частини подають:

– огляд літератури за темою й вибір напрямків досліджень;

– виклад загальної методики і основних методів досліджень;

– експериментальну частину (і, якщо потрібно, спеціальні методи досліджень);

– відомості про проведені теоретичні й (або) експериментальні дослідження;

– аналіз і узагальнення результатів досліджень.

Перший розділ присвячується, як правило, теоретичному обґрунтуванню питання. Назва розділу має відображати сутність проблеми. Не допускається називати його загальним визначенням "Теоретична частина", "Теоретичний розділ", "Теоретичне обґрунтування" та iн. Він може містити 2- 4 підрозділи.

В огляді літератури окреслюють основні етапи розвитку наукової думки з даної проблеми стисло, в аналітичному плані, критично висвітлюють роботи попередників, називають ті питання, що залишились невирішеними і визначають таким чином місце курсової роботи у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити огляд літератури коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі.

У другому розділі обґрунтовують вибір напрямку досліджень, наводять методи вирішення задач та їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення досліджень. У цьому розділі вказується місце і час проведення дослідження, характеризується матеріал, який узято для досліджень, детально описуються використані методи досліджень.

Тобто в основу покладається описання організації та результатів емпіричного дослідження. Він називається у відповідності з сутністю проблеми. Не допускається називати розділ "Практична частина", "Експериментальна частина". В розділі дається програма дослідницької роботи, наводиться описання методики фоpмувальної дії, її результатів, що виражаються в математично опрацьованих даних спостережень, анкетувань, бесід та ін., а також практичні висновки і рекомендації. Містить 2-4 підрозділи. В роботах з історії педагогіки емпіричне дослідження може полягати у виявленні стану реалізації досліджуваної історичної проблеми в практиці роботи сучасної школи.

У наступних розділах із вичерпною повнотою, логічно й аргументовано викладають зміст і результати власних досліджень.

Студент повинен висвітлити те нове, що він вносить у розробку проблеми, дати оцінку достовірності одержаних результатів, порівняти їх із даними інших дослідників. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Висновки.У висновках викладають найбільш важливі результати, одержані в роботі. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан вивчення проблеми (задачі). Далі викладаються результати дослідження, які базуються на висновках до кожного розділу. Найзручніше формулювати висновки у відповідності з поставленими завданнями. У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання. (Додаток Д).

Додатки.За необхідністю до додатків доцільно включити допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи:

– інструкції та методики, які були проведені в процесі виконання курсової (дипломної) роботи;

– таблиці первинного обліку в спостереженнях або в досліді;

– статистична обробка дослідних даних;

– фрагменти конспектів уроків;

– наочність до уроків тощо.

Кожен додаток має свій заголовок і починається з нової сторінки, їх кількість не обмежується. Позначаються вони великими літерами української абетки (за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, ь), наприклад, «Додаток А».

Літературне оформлення курсової роботи.Робота виконується (пишеться чітким почерком або друкується) на одній сторінці аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм), через півтора інтервали. Текст набирається шрифтом Times New Roman 14, між рядками інтервал - 1,5 (30 рядків на сторінку). Поля таких розмірів: ліве 30 мм, праве - 10мм, верхнє і нижнє – 20мм. Обсяг курсової роботи близько 1 умовного друкарського аркушу (1 у.д.а. дорівнює 24 сторінки машинопису 30 рядків на сторінку). Нумерацію сторінок подають арабськими цифрами без знака №. Титульний аркуш – перша сторінка курсової роботи. Його включають до загальної нумерації сторінок, проте не нумерують. На наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Кожен розділ слід починати з нової сторінки, відстань між підрозділами, між заголовком і текстом має становити 1 рядок. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів, рисунків, таблиць подається арабськими цифрами, додатків – великими українськими літерами. Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел, додатки не мають порядкового номера у змісті роботи. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені структурні одиниці курсової (дипломної) роботи, нумерують звичайним способом.

Після номера розділу, наприклад, РОЗДІЛ 2, крапку не ставлять, а з нового рядка друкують заголовок розділу. Якщо вказується номер підрозділу, то ставиться крапка і далі йде його назва: 2.3. Назва.

Таблиці, рисунки (ілюстрації) подаються безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше або на наступній сторінці: Рис. 2.3 або Таблиця 1.2, що означає третій рисунок другого розділу або друга таблиця першого розділу. Позначка Таблиця 1.2 ставиться у правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці, який розміщується над таблицею. Позначка Рис. 1.2, назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Заголовки граф в таблиці слід починати з великої літери, підзаголовки – із малих, якщо вони є продовженням заголовків, та з великих, якщо вони є окремими реченнями. При переносі частини таблиці на інший аркуш слово “Таблиця”, номер її і назву вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл. 1.2.”

При написанні роботи потрібно давати посилання на літературні джерела, з яких запозичені матеріали. Оформлення посилання в тексті: [3, 63] – означає, що цитата запозичена із 63 сторінки 3 джерела в бібліографії. Посилання на декілька видань оформлюється так: [5; 7; 10; 23] (вказуються порядкові номери у списку джерел).

При посиланні на ілюстрацію вказують «рис. 1.2», на таблицю – «у табл. 1.3». Якщо є декілька посилань на одну таблицю, то слово «дивись» скорочують – «див. табл. 1.2».

Виразність і мова тексту. Назви і заголовки окремих частин наукової праці повинні бути короткими і відображати головну сутність викладеного у них змісту.

Братися за написання тексту слід тільки після того, як попередньо складено план його побудови. План можна складати за принципом від загальних положень до часткових і навпаки. Головне, щоб він враховував специфіку дослідження, був чітким і логічним.

Письмове оформлення наукової праці вимагає точності і виразності викладу матеріалу. Особливо важливо при цьому застосовувати правильну термінологію.

Виклад тексту в курсові роботі має бути послідовним, логічно завершеним, з чіткими формулюваннями, що виключають двозначне та неправильне розуміння інформації; мова тексту - виразною, лаконічною і відповідати нормам літературної мови.

Засмічення мови курсової роботи неправильними зворотами, свідчить про низьку грамотність автора, а то і про відсутність у нього чітких уявлень про ті питання, які він намагається викласти на сторінках своєї праці.

Цитування у тексті. Обов’язковий елемент курсової роботи - звертання до цитат. Звертатись до них доцільно тільки у тих випадках, коли цитата дійсно містить потрібну аргументацію. Слід пам’ятати, що цитування - це не засіб для захисту авторитетною думкою власного тексту або аргументованого переконання опонентів. Цитата повинна бути лише засобом розвитку власних міркувань за допомогою раніше, висунутих іншими авторами правильних чи неправильних (на думку автора даної праці) ідей.

Щоб вказати джерела цитат, запозичень конкретних положень, формул, статистичних даних та деяких інших відомостей, а також щоб навести відомості про проаналізовані у тексті раніше опубліковані праці, застосовують бібліографічні посилання. Вони бувають кількох видів. Найчастіше застосовують два види посилань на літературні джерела:

· зроблені усередині тексту (безпосередньо у рядку після тексту, до якого має відношення посилання);

· підрядкові, розташовані унизу сторінки під рядками основного тексту.

Числа та знаки у тексті.Великі круглі числа (тисячі, мільйони, мільярди) зручніше писати у вигляді поєднання цифр із скороченням тис., млн., млрд., наприклад, 6 тис., 12 млн., 14 млрд.

Відмінкове закінчення у порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, повинне бути однобуквеним, якщо перед останньою буквою чисельника стоїть голосна (5-й, 20-е) і двобуквеним, якщо перед останньою буквою числівника стоїть приголосна (5-го, 20-му).

Знак №, §, %, ⁰, ⁰С у тексті може стояти тільки біля цифри. Якщо такий знак застосований без поєднання з числом у цифровій формі, то його замінюють словом.

Математичні позначення у тексті передають тільки словами: дорівнює, приблизно дорівнює, не дорівнює, більше.

Скорочення у тексті.Довільні скорочення слів застосовувати неприпустимо. Щоб правильно користуватись скороченнями, слід звертатись до словників прийнятих скорочень, які можна знайти у довідкових виданнях.

Дозволяється скорочувати слова перед цифрами, що позначають посилання у тексті на певний елемент чогось:

том - т.	частина - ч.
випуск - вип.	малюнок - мал.
видання - вид.	таблиця - табл.
розділ - розд.	номер - №
додаток - дод.	пункт - п.

Скорочують деякі пояснюючі слова (якщо ці слова знаходяться не всередині речення):

і таке інше - і т.ін.	дивись - див.
та інші - та ін.	порівняй - пор. та деякі інші.