Принципи організаційно-методичного забезпечення педагогічного процесу

Лабораторна робота №4

Тема: “Загальні тенденції світової педагогіки кінця ХІХ – ХХ ст.”

Мета:Поглибити знання студентів про тенденції розвитку світової педагогіки кінця ХІХ – ХХ ст. Осмислити характерні особливості реформаторської, прагматичної педагогік та педагогіки екзистенціалізму. Виділити гуманістичні засади

Питання для обговорення:

1. Реформаторська педагогіка (педагогіка вільного виховання, педагогіка особистості, експериментальна педагогіка).

2. Прагматична педагогіка Д. Дьюї.

3. Гуманістичні засади освіти і виховання. Рух нового виховання (М.Монтессорі, С.Френе).

4. Ідея цілісного виховання Р.Штайнера.

5. Ідеї навчання та виховання в педагогіці екзистенціалізму.

Основна література:

1. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка- К.. 1973. – С. 98-109

2. Константинов Н.А. и др. История педагогики. - М., 1982

3. Левківський М.В. Історія педагогіки – К., 2003. – С. 79-97

4. Пискунов А.М. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. - М,, 197

5. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000

Додаткова література:

1. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. - Тернопіль, 1996

2. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва – Тернопіль – 1996

Тематика рефератів і повідомлень:

1. Ідея навчання Дж. Дьюї.

2. Екзистенціалізм і врахування дитячої свободи у вихованні.

3. А.Маслоу і сутність гуманізації виховання.

4. Трудова педагогіка Г. Кершенштейнера.

Короткий зміст теми:

Причини виникнення реформаторської педагогіки:

- невідповідність традиційної шкільної практики вимогам економічного та політичного розвитку держав, а саме: нездатність старої школи до розвитку в учнів активності та самостійності, вміння застосовувати набуті знання на практиці, що стало необхідним в умовах швидкого розвитку технічного прогресу;

- потреба у масовій професійній освіті спонукала до принципового перегляду характеру навчання: виникла необхідність розв’язання протиріччя між вузькою спеціалізацією та загальним розвитком особистості; забезпечення якісної освіти в умовах швидкого зростання контингентів в установах обов’язкової освіти, включення знань природничо-наукового характеру в систему середньої освіти для забезпечення її повноцінного характеру;

- поява широкої сукупності нових педагогічних, психологічних та інших антропологічних концепцій, що об’єктивно зумовили можливість реформування освітніх систем у відповідності з вимогами часу.

Метареформаторської педагогіки: перетворити школу у розвиваюче середовище, що є невід’ємною часткою соціуму, на місце підготовки самостійних, ініціативних ділових людей, що вміють творчо використовувати набуті знання в практичній діяльності.

Методологічні основи реформаторської педагогіки:

гуманістичний підхід до цілевизначення, яке полягає у цілісному та гармонійномурозвитку особистості з розвиненими якостями громадянина та трудівника;

педоцентричний характер педагогічної системи: зумовленість усіх її компонентів потребами вільного розвитку особистості; дитина з її інтересами як найвища цінність педагогічного процесу;

розвивальний підхід: спрямованість на оптимізацію взаємодії всіх чинників розвитку дитини – як соціальних, так і біологічних; опора на саморозвиток, урахування його спонтанного та циклічного характеру;

- антропологічний підхід: обґрунтування педагогічних нововведень даними сукупності людинознавчих наук як про психологічні, фізіологічні, анатомічні, патопсихологічні тощо, так і про соціальні, філософські аспекти її життя.

Принципи організаційно-методичного забезпечення педагогічного процесу

- свобода вибору дитиною змісту та форм навчальної, трудової та художньо-естетичної діяльності;

- творча активність та самостійність дитини у навчальному процесі;

- набуття власного практичного досвіду як основа підготовки до життя;

- трудовий принцип як основа організації шкільного життя;

- диференціація та індивідуалізація навчального процесу: врахування як пізнавальних можливостей, так і потреб кожної особистості;

- образно-емоційний, наочний характер, практичний характер навчання;

- активне застосування гри у навчальному процесі, поступовий перехід від гри до серйозної діяльності;

- творча рівноправна взаємодія між учнями, учнями та вчителем;

- позбавлення учителя керівної ролі у навчальному процесі, набуття ним ролей помічника, консультанта, партнера, товариша;

- відсутність покарань, осуду, оцінок, що принижують особистість.