Ержавне управління системою соціального захисту інвалідів.

Основу системи надання соціальних послуг інвалідам і системи соціального захисту становить мережа організацій та установ, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам.

Міністерство праці і соціальної політики

Напрями діяльності міністерства у сфері надання соціальних послуг інвалідам реалізуються згідно з Положенням про Міністерство праці і соціальної політики України № 1319 від 1 грудня 1997 р. їх зміст полягає у:

· розробці напрямів соціальної політики та проектів нормативно-законодавчих актів щодо організації соціального захисту;

· розробці цільових програм;

· забезпеченні спеціальними засобами пересування (виробництво, розподіл, контроль за реалізацією);

· забезпеченні інвалідів засобами протезування, індивідуальними механічними та електрифікованими засобами пересування і реабілітації;

· створенні спільно з Фондом соціального захисту інвалідів спільних підприємств для виготовлення згаданих вище засобів;

· забезпеченні інвалідів санаторно-курортним лікуванням;

· розвитку та зміцненні матеріально-технічної бази санаторіїв, упровадженні нових методів лікування;

· координації наукових досліджень з питань соціального захисту інвалідів, ветеранів війни і праці;

· організаційному забезпеченні працевлаштування та професійного навчання інвалідів, ветеранів війни та праці, створенні і розвитку відповідних спеціальних підприємств; координації діяльності органів соціального захисту населення з питань соціальної політики, надання методичної та практичної допомоги;

· контролі за наданням пільг населенню, передбачених чинним законодавством.

Соціальний захист осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи:

· здійснення заходів соціального захисту осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

· розробка пропозицій про надання їм додаткових пільг та компенсацій;

· забезпечення виконання чинного законодавства та прийнятих урядом рішень стосовно соціального забезпечення і соціального захисту осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

· вивчення проблем, пов'язаних із пенсійним забезпеченням громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи,

· надання їм пільг і компенсацій, надання необхідної методичної і практичної допомоги місцевим органам соціального захисту населення.

Соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів установами соціального захисту:

· розробка напрямів соціальної політики та проектів нормативно-законодавчих актів щодо розвитку різних форм соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян, громадян похилого віку та інвалідів;

· координація роботи органів соціального захисту щодо організації матеріально-побутового, культурного та медичного обслуговування непрацездатних громадян; розробка заходів щодо розвитку мережі установ соціального обслуговування населення (будинків-інтернатів, територіальних центрів тощо, підсобних господарств та лікувально-виробничих майстерень);

· методична та практична допомога місцевим органам соціального захисту населення щодо створення спеціалізованих служб надання соціальних та інших послуг громадянам похилого віку та інвалідам.

Соціальний захист на обласному рівні здійснюють управління соціального захисту населення обласних державних адміністрацій. Основні функції їх визначаються Типовим положенням про управління соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1996 р. № 60, яким передбачено:

· розвиток соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян;

· створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпечених громадян і сімей з дітьми, які відповідно до законодавства мають право на її отримання;

· сприяння працевлаштуванню інвалідів, здійснення заходів щодо їх професійного навчання, забезпечення матеріально-побутового обслуговування інвалідів та пенсіонерів; здійснення контролю за наданням пільг громадянам, які відповідно до законодавства мають право на їх отримання;

· розширення і зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, розвиток мережі будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, підвищення рівня обслуговування громадян, які перебувають у закладах соціального захисту;

· здійснення разом з установами місцевого самоврядування, управліннями і відділами державних адміністрацій та громадськими організаціями комплексних цільових програм, спрямованих на поліпшення соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці, поліпшення обслуговування самотніх непрацездатних людей, громадян похилого віку, розвиток мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів і надомних форм обслуговування, будівництво спеціальних житлових будинків для цієї категорії населення;

· організація надання протезно-ортопедичної допомоги населенню і забезпечення інвалідів засобами пересування.

На районному рівні соціальний захист здійснюють управління соціального захисту населення районної державної адміністрації. Основні завдання та функції управлінь з роботи з інвалідами визначаються Типовим положенням про управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №461.

Напрями роботи:

· реалізація державної політики у сфері соціального захисту громадян на території району;

· правильне і своєчасне призначення і виплата встановлених законодавством державних пенсій і допомоги;

· забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації, які відповідають їхнім здібностям і можливостям;

· здійснення разом з відповідними місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та всебічний розвиток надомних форм їх обслуговування, здійснення контролю за наданням послуг із соціального захисту.

Завдання і функції:

§ вирішення питань соціального захисту, надання пільг, субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (у разі відсутності відповідного відділу державної адміністрації) ветеранам війни і праці та інвалідам;

§ призначення державних пенсій та допомог, перерахунок раніше призначених пенсій та допомоги, видача пенсійних посвідчень;

§ підготовка пропозицій місцевим радам щодо встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, разом з відповідними державними органами і громадськими організаціями здійснення працевлаштування інвалідів, сприяння створенню виробництв, цехів і дільниць, призначених для використання їхньої праці, професійно-технічного навчання та перекваліфікації інвалідів, перевірка на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності умов праці інвалідів і можливість використання їх на роботі згідно з трудовими рекомендаціями медично-соціальної експертної комісії, направлення інвалідів для навчання у навчальних закладах сфери соціального захисту населення;

§ організація матеріально-побутового обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, ведення обліку і видання інвалідам та пенсіонерам путівок на санаторно-курортне лікування, забезпечення інвалідів транспортними засобами в установленому порядку; аналіз стану надання встановлених законодавством пільг соціально незахищеним громадянам, здійснення комплексних програм, заходів соціальної підтримки;

§ створення мережі та організація роботи територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, відділень денного і стаціонарного перебування та надання соціальної допомоги їм вдома, центрів соціальної реабілітації, магазинів, пунктів харчування малозабезпечених громадян та інших підприємств комунально-побутового обслуговування, у тому числі з наданням платних послуг, спеціальних житлових будинків з комплексом служб соціально-побутового і медичного призначення, контроль якості та своєчасності надання послуг щодо соціального захисту;

§ ведення обліку осіб, які потребують влаштування до будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, оформлення необхідних документів для їх влаштування до цих закладів, надання допомоги в організації роботи будинків-інтернатів (пансіонатів), розташованих на території району;

§ забезпечення надання адресної цільової грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, а також допомоги сім'ям з дітьми;

§ здійснення в установленому порядку компенсаційних виплат малозабезпеченим громадянам;

§ внесення відповідно до чинного законодавства пропозицій щодо встановлення піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров'я потребують догляду;

§ проведення обліку осіб, які потребують протезно-ортопедичної допомоги, і сприяння їм у протезуванні;

§ сприяння громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у наданні соціальної допомоги ветеранам, інвалідам та громадянам похилого віку.

4. Фонд соціального захисту інвалідів

Для фінансування державних соціальних програм підтримки і захисту інвалідів 18 липня 1991 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 92 створено Фонд соціального захисту інвалідів. Згідно з Постановою уряду "Питання Фонду соціального захисту інвалідів" від 11 липня 2002 р. № 954 Фонд є урядовим органом державного управління у складі Міністерства праці та соціальної політики України. Головними завданнями його роботи є:

· фінансування пріоритетних загальнодержавних програм та інших заходів соціального захисту, соціально-трудової та медичної реабілітації інвалідів і залучення їх до суспільно корисної діяльності;

· акумуляція благодійних коштів та коштів, надходження яких передбачено з усіх можливих джерел, а також від підприємств (об'єднань), установ, організацій на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, та інші соціальні заходи;

· контроль за додержанням підприємствами (об'єднаннями), установами й організаціями робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

· участь у визначенні нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Від стану дохідної частини державного та місцевих бюджетів залежить надання інвалідам пільг та компенсацій, передбачених законодавством України, а також рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Соціальні служби для молоді

Поява у нашій державі системи соціальних служб для молоді зумовила необхідність створення умов для використання збереженого інтелектуального та фізичного потенціалу дітей та молоді, розробки і впровадження у практику соціальної допомоги нових форм і методів роботи з цією категорією осіб. При цьому специфіка діяльності ССМ розглядалася не як альтернативна наявній системі спеціального навчання, виховання і соціального захисту, а така, що є допоміжною, з метою інтеграції дітей-інвалідів та молодих інвалідів у суспільство, створення для них рівних можливостей.

Протягом кількох років діяльність соціальних служб для молоді у напрямі соціальної підтримки дітей-інвалідів і молодих інвалідів здійснювалася відповідно до положення ст. 6 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" і Програми організації діяльності ССМ щодо соціальної роботи з дітьми і молоддю з особливими потребами. Програма передбачала розробку, впровадження і реалізацію регіональних соціальних програм з питань соціальної реабілітації дітей-інвалідів, розробку комплексу взаємопов'язаних заходів з метою ефективної соціальної реабілітації дітей-інвалідів; визначення трьох основних напрямів діяльності соціальних служб: соціальної профілактики, соціального обслуговування, соціальної реабілітації.

Професійна та добровільна діяльність, спрямована на гармонізацію особистості інваліда у суспільстві, здійснюється у загальному контексті роботи соціальних служб. Специфіка соціальної роботи реалізується на рівні індивідуальної роботи, коли враховуються особливі потреби дитини або молодої людини, специфіка рівня життєдіяльності, психофізичних можливостей, розвитку духовної та інтелектуальної сфер людини.

Основу соціального обслуговування інвалідів в соціальних службах для молоді становить мобілізація джерел психологічної, соціально-педагогічної та правової соціальної допомоги інвалідам та членам їхніх сімей. Реалізація цього напрямку роботи здійснюється через проведення соціально-педагогічного патронажу сім'ї, яка виховує дитину-інваліда; соціальну допомогу молодим інвалідам, які мають потреби у лікуванні, догляді, фінансовій підтримці; соціальну допомогу дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків.

Отже, зміст соціальної допомоги молодим інвалідам полягає:

· у наданні соціальних послуг у нагляді і догляді за непрацездатними інвалідами молодого віку, забезпеченні їх продуктами харчування, ліками, одягом, наданні їм допомоги у пересуванні, бібліотечному обслуговуванні з залученням добровільних помічників;

· наданні інформаційно-консультативних послуг з правових питань, організації культурно-дозвільневої діяльності, медичної реабілітації, працевлаштуванні;

· наданні допомоги у вирішенні проблем соціальної адаптації та реадаптації, відновленні соціального здоров'я, розв'язанні проблем соціального неблагополуччя та соціальних відхилень, які є наслідком інвалідності через проведення індивідуального психологічного консультування, тренінгів особистісного зростання, консультацій з правових питань та ін.;

· стимулюванні само- та взаємопідтримуючої діяльності шляхом створення груп взаємодопомоги.

Чимало молодих інвалідів не можуть забезпечити себе матеріально через непрацездатність. Тому для них організовується клубна робота, заняття художньою творчістю, плідною працею. З цією метою проводяться курси з плетіння ґерданів, мережива, виробів з бісеру, виготовлення іграшок і штучних квітів. Творчі заняття справляють психолого-педагогічний вплив на особистість, сприяють згуртуванню інвалідів, об'єднанню їх у неформальні групи. Для молоді, яка має функціональні обмеження та вади психічного розвитку, соціальні служби організовують центри праці, творчі лабораторії, реалізують проекти з надомної праці. Такі форми роботи поліпшують соціальне самопочуття інвалідів, сприяють їх інтеграції у суспільстві.

5. Працевлаштування інвалідів

Невід'ємним правом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Право інвалідів на працю встановлено законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення", які спрямовані на створення інвалідам реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. У Законі України "Про зайнятість" і Кодексі про працю визначаються загальні засади зайнятості та працевлаштування населення.

У Законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів" в розд. IV висвітлюється порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів. У ст. 17 зазначається, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (в об'єднаннях), в установах і організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Держава захищає інвалідів від різних форм дискримінації. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я.

Ст. 18 визначає органи влади, які здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю і несуть відповідальність за виконання законодавства. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, його професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності й господарювання, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

У ст.19 і 20 визначається норматив робочих місць для інвалідів. Для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працівників, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працівників-інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів", щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи та організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи та організації в порядку, передбаченому законом.

Важливою віхою у забезпеченні прав інвалідів у сфері працевлаштування є Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 роки, яку затверджено Указом Президента України від 13 липня 2001 р. № 519/2001. Програму прийнято з метою посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, створення сприятливих соціально-економічних, медичних, організаційних та правових умов для реалізації ними прав на освіту, професійну орієнтацію та добровільну посильну працю. Метою програми є створення сприятливих соціально-економічних, медичних, психологічних, організаційних та правових умов і гарантій для реалізації прав осіб з обмеженими фізичними можливостями на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, добровільну посильну працю.

Основними завданнями програми є забезпечення:

· реалізації державної політики у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, сприяння їх широкій інтеграції у суспільство;

· реалізації особами з обмеженими фізичними можливостями їх конституційних прав на професійну орієнтацію та навчання, освіту, зайнятість;

· розроблення економічного та організаційно-правового механізму створення нових і збереження існуючих робочих місць для зазначених осіб;

· створення сприятливих умов для співпраці громадських організацій інвалідів з роботодавцями, профспілками, органами виконавчої влади у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями у сільській місцевості.

Програма складається з 11 розділів, в яких визначаються напрямки фінансового забезпечення, організації та контролю за виконанням програми. Вона розрахована на період до 2005 р. і визначає конкретні заходи, виконання яких дасть змогу розв'язати невідкладні проблеми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Основні заходи програми:

· удосконалення організаційної структури та управління системою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· організація професійної орієнтації та психологічної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· професійне навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· створення звичайних, спеціалізованих і збереження наявних робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· виробнича адаптація осіб з обмеженими фізичними можливостями у процесі трудової діяльності.

Важливою складовою створення необхідних умов трудової діяльності інвалідів є створення для них відповідних робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" від 3 травня 1995р. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда та про порядок добору інвалідів на зайняття визначеної посади, а також обладнання відповідного робочого місця. Цим Положенням визначено порядок атестації робочого місця для інваліда спеціальною комісією за участю представників зацікавлених організацій. Робоче місце вважається створеним у разі прийняття інваліда на роботу на постійній основі. Положення регламентує також функції місцевих органів праці та соціального захисту населення, громадських організацій інвалідів, служби зайнятості, регіональних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, роботодавців.

У Державній доповіді "Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами" за 2002 р. наводяться дані щодо працюючих інвалідів в Україні. їх у нашій країні 14,5 % від їх загальної чисельності, а у складі всього зайнятого населення вони становлять лише 1,6 %. Особливо низькою є зайнятість інвалідів І та II груп. Із кожних 100 інвалідів, постраждалих внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання трудовою діяльністю зайняті лише 6 осіб. З усієї чисельності інвалідів внаслідок катастрофи на ЧАБС працювали 17,8 %, а серед інвалідів війни цей показник становить 4,9 %.

Структура зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями:

§ різні види захворювань (17,5 %);

§ ураження опорно-рухового апарату (10,9 %);

§ інваліди з порушенням зору (4,9 %);

§ з психоневрологічними захворюваннями (3,4 %);

§ інваліди з порушенням слуху (3,1 %);

§ з туберкульозними захворюваннями (1,5 %).

Переважну більшість серед працевлаштованих становлять інваліди III групи.

Професійна діяльність інвалідів здійснюється у звичайному (незахищеному) соціальному середовищі, яке мінімально або зовсім не пристосоване до обмежень у життєдіяльності; у спеціальному соціальному середовищі (захищеному), яке пристосоване до потреб інваліда та обмежень у життєдіяльності. За кордоном існує також транзитна (перехідна від спеціального до звичайного середовища) професійна фаза (період, етап), яка сприяє ефективній інтеграції осіб з особливими потребами у реальний трудовий ринок.

Робота у звичайному соціальному середовищі Із загальної чисельності інвалідів працевлаштовано на підприємства зі звичайними умовами їх виробництва 87,8 %. Виділяють позитивні та негативні сторони такого працевлаштування.

Робота на спеціалізованих робочих місцях Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" від 2 травня 1995 р. № 314 дається визначення спеціалізованих робочих місць інвалідів як таких, що обладнані спеціальним технічним устаткуванням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСБК), професійних навичок і знань інваліда. Ці робочі місця можуть бути створені як на виробництві, так і вдома.

Спеціалізовані підприємства здебільшого призначені для певних категорій інвалідів зі значними втратами функцій організму (сліпі* з порушеннями розумового розвитку, опорно-рухового апарату). Проте працевлаштування інвалідів на спеціалізованих підприємствах не можна розглядати винятково як форму забезпечення зайнятості інвалідів чи як фундамент, на якому базується політика забезпечення зайнятості інвалідів. Працюючи на спеціалізованих підприємствах, інваліди існують у замкненій соціосистемі.

Найчисленішими з громадських організацій інвалідів, які займаються питаннями працевлаштування громадян з особливими потребами, є Українське товариство глухих, Українське товариство сліпих, Союз організацій інвалідів. Головна мета цих громадських організацій полягає у сприянні соціально-трудовій реабілітації інвалідів та їх інтеграції у суспільне виробництво й соціальне життя. Для цього ще за радянських часів були створені навчально-виробничі об'єднання, підприємства, що підпорядковані УТОСу та УТОГу.

Одним із основних напрямків функціонування організацій є виробнича діяльність. На підприємствах УТОС та У ТОГ проходять виробничу підготовку члени товариств, які не мають професій, працевлаштовуються члени товариств, які не можуть знайти роботу на підприємствах інших форм власності. За рахунок прибутку підприємств фінансується діяльність не промислових організацій та соціальної інфраструктури товариств.

Зокрема, у 2001 р. з 51,7 тис. інвалідів з порушенням зору, які перебували на обліку в УТОС, в 76 навчально-виробничих об'єднаннях і підприємствах та в 25 територіальних цехах, що підпорядковані цій громадській організації, працювали 12 тис. інвалідів. Основними видами продукції, що виробляють підприємства УТОС, є вироби електротехнічного призначення, таропакувальні та ін. За 2001 р. підприємства УТОС виготовили продукції на 120 млн. грн., що практично на чверть більше, ніж за 2000 р.

Із 56,6 тис. інвалідів з порушенням слуху, які перебували на обліку в УТОГ, на підприємствах, підпорядкованих цій громадській організації, працюють 17 тис. інвалідів.

Для працевлаштування глухих та навчання їх робітничих професій УТОГ у своєму складі має 41 навчально-виробниче підприємство, з яких 21 підприємство спеціалізується на виготовленні швейних та трикотажно-галантерейних виробів, 12 — на випуску металевих та електронних виробів, 8 — на виготовленні меблів. Проте перехід до ринкової економіки негативно вплинув на фінансове становище підприємств УТОСу та УТОГу через відсутність інвестицій у виробництво, труднощі реалізації продукції, зношеність обладнання.

СОІУ налічує майже 650 тис. інвалідів, з них на підприємствах, засновником яких є СОІУ, працює 2,5 тис. інвалідів, або 0,4 % від їх загальної кількості.

Таким чином, організація діяльності підприємств інвалідів має свої особливості, пов'язані з використанням праці осіб з обмеженими фізичними можливостями. Це ставить такі підприємства у нерівні умови з іншими суб'єктами господарської діяльності (нижча продуктивність праці, збільшення витрат на обслуговування робочих місць, висока собівартість продукції тощо).

Соціальні працівники сприяють активній адаптації інвалідів до професійної діяльності у звичайних трудових умовах, забезпечують створення нових робочих місць, захищають права інвалідів та ін.

Соціальна реабілітація інвалідів — це система заходів, орієнтованих на поліпшення життєдіяльності інвалідів, відновлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції у суспільство. Принципи соціальної роботи з людьми, які мають обмежені можливості передбачають: ранній початок здійснення реабілітаційних заходів; безперервність і поетапність проведення соціальної роботи; комплексний характер реабілітаційних програм з урахуванням медичних, педагогічних, психологічних, професійних, соціально-побутових, технічних аспектів; індивідуальний підхід до визначення характеру і спрямованості реабілітаційних заходів, що ґрунтується на координації роботи спеціалістів різного профілю (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників, логопедів, терапевтів, реабілітологів, техніків із протезування, спеціалістів із профорієнтації). Програми реабілітації передбачають індивідуальну допомогу інвалідам для підтримання спроможності вести повноцінне соціальне життя: умови обслуговування і засоби, які б гарантували як фізичну, так і психологічну незалежність.

6. Перелікнормативно-правових актів

1. Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
2. Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
3. Закон України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
4. Закон України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
5. Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
6. Закон України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
7. Закон України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
9. Закон України від 23 березня 2000 року № 1584-ПІ «Про жертви нацистських переслідувань».
10. Закон України від 16 листопада 2000 року № 2109-III « Про державну соціальну допомогу інвалідам та дітям - інвалідам ».

7.Використана література:

V Збірник нормативно-правових актів України щодо діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів. — К.: Всеукр. громад.-політ, об'єднання "Національна Асамблея інвалідів України", 2005. — Вип. 3. — 248 с.

v Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами: Держ. доп. — К.: Соцінформ, 2002 — 160 с.

v Актульні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: 36. наук, праць. — К.: Вид-во "Університет "Україна", 2004. — № 1. — 339 с.