Современная дидактика в индустриально развитыгх странахзначительно

психологизирована.

В ряде случаев дидактические подходы строятся как прямая проекция психологических концепций на учебный процесс:

✓ "психологическая дидактика" X. Эбли (Франция) как построение обучения на основе теории Ж. Пиаже;

✓ бихевиористская теория обучения Б. Скиннера как приложение к обучению принципов "оперантного обусловливания".

В более опосредованном виде воздействие психологии на дидактику происходит через включение научного аппарата психологии в изучение и конструирование обучения:

влияние методологии бихевиоризма на развитие программированного обучения и педагогической технологии, разработку таксономии педагогических целей, подходы к проблеме целеполагания (Б. Блум, Р. Мейджер, Н. Гронлунд, США);

влияние когнитивной психологии на концепцию стержневых идей в содержании обучения (Дж. Брунер, X.Таба, Дж. Шваб, США); взаимодействие психологических представлений о способностях и их развитии на разработку концепции полного усвоения (Дж. Кэрролл, Б. Блум, США).

Аналитический аппарат психологии широко применяется в изучении эмпирических дидактических поисков:

изучение опыта открытого обучения в разных странах мира; характеристика стилей преподавания (Н. Беннетт и др., Великобритания); синтез "моделей обучения" как общедидактических стратегий подбора приемов и методов обучения (Б. Джойс, М. Уэйл, США). Заметное воздействие на дидактику оказал системный подход к конструированию обучения (от целеполагания до оценки достигаемых результатов), проявившийся в общедидактическом течении педагогической технологии.

Зарубежная дидактика последних лет развивается в условиях широкомасштабного пересмотра учебных программ, обновления содержания и стратегии школьного обучения.

Зарубежная теория обучения наряду с организационными формами и методами обучения изучает ряд параметров учебного процесса. В России проблемы обучения рассматривались в трудах просветителей и писателей-демократов - А.Н. Радищева, В.Г. Белинского, А.И. Герцена, Н.Г. Чернышевского, Н.А. Добролюбова, сыгравших значительную роль в приближении русской педагогики к прогрессивным дидактическим идеям конца XVIII - XIX вв. Они заботились о подлинной научности образования, видели в науке средство освобождения человека от слепого подчинения силам природы и орудие борьбы за совершенствование условий жизни; большое значение придавали развитию у учащихся интереса к научным занятиям и самостоятельности мысли. Во второй половине XIX в. целостную дидактическую систему создал К.Д. Ушинский. Опираясь на просветительские философские идеи, психологию и физиологию, он показал односторонность формального и материального образования; раскрыл сходство и различие познания и учения; разработал ряд вопросов восприятия, усвоения и закрепления знаний, развития мышления в процессе обучения, формирования мотивов побуждения школьников к учению, проблемы сочетания преподавания и самостоятельной деятельности школьников. Последователи Ушинского -Н.А. Корф, В.П. Вахтеров и другие - разработали систему первоначального обучения, основанную на знании и учете возрастных и психологических особенностей учащихся, на уважении к личности ребенка.

П.Ф. Каптерев главную цель обучения видел в развитии активности и самодеятельности школьника. Движущими силами учебного процесса считал саморазвитие и самосовершенствование. 6. В XX в. большой вклад в разработку отечественной теории обучения внесла Н.К. Крупская. Ее мысли о содержании и методах обучения, качествах личности учителя создали новое направление педагогических исследований.

Педагогическая деятельность и педагогические взгляды А. С. Макаренко стали основами теории и практики воспитания коллектива и трудового обучения.

С.Т. Шацкий, П.П. Блонский, М.А. Данилов и другие разработали концепцию обучения как существенного источника непрерывного умственного развития учащихся в процессе сознательного усвоения основ наук, социального опыта.

Наряду со знаниями и навыками в состав содержания образования включены (70-е гг.) новые компоненты, обеспечивающие усиление развивающей и воспитывающей функций обучения, - опыт творческой деятельности и эмоционально-ценностного отношения к миру и друг к другу (В.В. Краевский, И.Я. Лернер, М.Н. Скаткин и др.). Содержательные исследования проведены по проблеме школьного учебника.

Требование активного усвоения знаний учащимися, выдвинутое дидак- тами прошлого, получило новое обоснование и приобрело характер необходимого условия развития самостоятельности учащихся в их познавательной деятельности. С этим направлением связана разработка дидактами и психологами концепции проблемного обучения (Т.В. Кудрявцев, Лернер, А.М. Матюшкин, М.И. Махмутов и др.). Исследована проблема формирования у учащихся познавательного интереса, потребности в знаниях.

Проведены исследования по проблеме методов обучения, различных организационных форм обучения, возможностей современного урока в решении проблемы разностороннего развития учащихся. Исследованы проблема контроля за результатами обучения, вопросы учебного оборудования и технических средств обучения.Разработаны принципы оптимизации учебно-воспитательного процесса (Ю.К. Бабан- ский). Осуществлено построение на дидактической основе концепции учебно-воспитательного процесса.

Большое значение для дидактики приобрели работы психологов (Н.А. Менчинской, П.Я. Гальперина, Д.Б. Эльконина, В.В. Давыдова), раскрывшие психологические предпосылки организации усвоения и построения содержания образования. Определенную роль выполняет обобщение передового, в том числе новаторского опыта (Ш.А. Амонашвили, И.П. Волков, В.Ф. Шаталов и др.)

Ян Амос Коменський — один із фундаторів сучасної наукової педагогіки і психології. Цього року виповнюється 355 років з часу виходу у світ основоположної роботи Коменського «Пансофічна школа», в якій він передбачив багато ідей ХХ сторіччя. Коменський різко критикував пануючу середньовічну схоластичну систему навчання та розробив нові напрямки навчання й виховання — його метою було створення «школи-майстерні мудрості та людяності».

Коменський вважав, що починати навчання треба якомога раніше, що навчальний матеріал повинен обов’язково відповідати вікові учнів і був переконаний у тому, що розум людини спроможний охопити все, що завгодно. Тільки для цього потрібно дотримуватися в навчанні послідовного і поступового просування вперед, слідуючи безсмертним та універсальним дидактичним правилам: «від близького до далекого», «від цілого до окремого», «від знайомого до незнайомого» для того, щоб учні засвоювали систему знань, а не уривчасті відомості. Коменський вважав також, що необхідно з дитинства виробляти позитивні етичні риси (справедливість, поміркованість, мужність; цікаво зазначити, що під останньою він розумів також наполегливість у праці). Важливу роль в етичному вихованні Вчитель відводив прикладу дорослих, систематичному привчанню дітей до корисної діяльності і до виконання правил поведінки. До навчального плану гімназії Коменський ввів, нарівні з традиційними «сьома вільними мистецтвами», природознавство, історію, географію.

Пошук ефективних шляхів формування інтелектуальних умінь молодшого школяра спонукає до ґрунтовного історико-педагогічного аналізу, осмислення й творчого використання спадщини прогресивних педагогів минулого. У цій площині особливого значення набуває теоретичний доробок відомого педагога гуманіста В. Сухомлинського.

Сучасна школа стоїть на позиціях розвивального навчання і робить багато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активної життєвої позиції особи органічно пов'язане з формуванням її мислення, розвитком та удосконаленням усіх якостей розуму.

В. Сухомлинський, зокрема писав «мислення – це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається на іншу, потім знову повертається до першої і т.д.» [2, с.89]. Ця особливість мозку і є механізмом мислення, вважав він.

Аналіз педагогічних праць В. Сухомлинського засвідчив, що до вирішення досліджуваної проблеми автор підходив цілісно. Видатний педагог не тільки вказав на важливість формування інтелектуальних умінь молодшими школярами, а й обґрунтував психофізіологічні та психологічні основи вирішення цієї проблеми. Так, щодо психофізіологічних особливостей сприйняття, мислення та розумової праці дітей В. Сухомлинський зауважує: «Дитина мислить… Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини – як через канали зв’язку – ідуть сигнали. Нейрони «обробляють» цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить, її потрібно знову і знову сприймати, «обробляти».”

Володіючи неабияким даром слова, Василь Олександрович розповів про свої педагогічні пошуки, ідеї і знахідки в статтях, брошурах і книгах, присвячених найрізноманітнішим питанням педагогічної теорії і практики. У своїй сукупності вони дають уяву про цілу педагогічну систему, на формування якої впливали філософські і поетичні традиції українського народу. За 34 роки напруженої роботи його погляди еволюціонували від окремих сторін навчально-виховного процесу до створення цілісної педагогічної системи формування всебічно розвиненої особистості.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. він шукав нові підходи до підвищення грамотності і успішності учнів та вдосконалення форм навчання, досліджував взаємозв'язок умов і результатів навчання ("Головне — якість уроку", "Педагогічні причини відсіву учнів", "Наш план проведення екзаменів", "Інтерес до навчання — важливий стимул навчальної діяльності"). У той же час його хвилювали і проблеми організації керівництва навчальною і виховною роботою ("Замітки директора", "Наша робота з батьками", "З практики директора школи", "Директор на уроці" та інші).

У 50-х — напочатку 60-х років з'являються монографічні роботи В. Сухомлинського. Особливої уваги він надає трудовому вихованню, політехнічній освіті школярів ("Виховання колективізму у школярів", "Підготовка учнів до трудової діяльності" та ін.). Виховання постає педагогічно організованою працею учнів і одночасно виступає одним із важливих шляхів формування всебічно розвиненої особистості.

Найважливішим етапом у творчості Василя Олександровича стали 60—70 рр. Одна за одною виходять його монографічні роботи — "Духовний світ школяра", "Формування моральних переконань молодого покоління", "Людина неповторна", "Моральний ідеал молодого покоління", "Народження громадянина". Він концентрує свою увагу на розумовому і моральному вихованні.

Уже після його смерті, у 80-і рр., продовжують виходити нові твори — "Методика виховання колективу", "Розмова з молодим директором школи", " Батьківщина і серце", "Книга про любов". Ці книги збагачують його концепцію виховання новими напрямами: педагогічна етика; шкільне, сімейне і статеве виховання; активізація і онтимізація навчального процесу; керівництво духовним життям школярів; виховання громадянськості. В. О. Сухомлинський видав декілька збірок художніх мініатюр. Твори В. О. Сухомлинського перекладені на різні мови, видані в Болгарії, Румунії, Югославії, Китаї, Польщі, Японії, Таїланді. їх тираж становить 12 млн. примірників.

Головна мета його педагогічної творчості — формування всебічно розвиненої особистості. Василь Олександрович створив реальний зразок особистості з живими думками і почуттями, визначив її вчинки і дії. При цьому він обгрунтував шляхи, засоби і методи формування людини відповідно до цілей суспільства з урахуванням індивідуальних і вікових особистостей розвитку дитини.

В. О. Сухомлинський всебічно розкрив роль і значення школи як об'єктивного фактора виховання особистості. Школа — це місце, де дитина повинна відчувати щастя, повноцінність свого духовного життя, радість праці і творчості. До школи він підходить діалектично — від "школи під голубим небом", школи природи, чуттєвого, емоційно-конкретного сприйняття світу до школи як джерела духовності, культури, моральних цінностей, місця розв'язання протиріч і конфліктів.

Василь Олександрович ставив високі вимоги до вчителя, вимагав, щоб він був авторитетом для дітей. Під авторитетом він розумів не звеличеність і відокремлення від дітей ерудицією, вимогами і формальним управлінням дитиною. Як видно з книги "Серце віддаю дітям", важливе значення мають, багатогранні емоційні стосунки з дітьми в дружному колективі, де вчитель не лише наставник, а друг і товариш.

Він включив до числа активних педагогічних впливів на підростаюче покоління сім'ю і громадськість, школу для батьків, не забував про реальні трудові відносини дітей з виробництвом. У його педагогічній системі виховання особистості здійснюється через тріаду: школа — сім'я — громадськість, які органічно взаємопов'язані.

Процес пізнання В. О. Сухомлинський розглядав як керовану школою і суспільством діяльність підростаючого покоління щодо оволодіння знаннями. Він досліджував мотиви, емоції, стимули і включив їх у систему активного педагогічного впливу. Результати різних форм впливу на процес пізнання він ставив у залежність від пробудженого почуття подиву, радості відкриття, емоційної сприятливості і тісного зв'язку з практикою, життям. Він вважав емоційну насиченість процесу навчання законом щодо розвитку дитячого мислення.

У багатьох працях Василь Олександрович всебічно проаналізував процес спілкування як закономірність виховання, він виділив усі типи педагогічного спілкування, розглядав його в тісному зв'язку з діяльністю людини.

Виховання всебічно розвиненої особистості він розглядав як єдність усіх його компонентів — розумового, морального, фізичного і естетичного. Щодо морального виховання, то він знайомить вихованців з нормами загальнолюдської та національної моралі, пробуджує моральні почуття, виробляє моральні звички і через вправи в моральних вчинках приводить до наукового світогляду, стійких звичок високоморальної поведінки. Ідеал майбутнього збігався в нього з загальнолюдським гуманістичним ідеалом, який утверджувався протягом віків і поєднував любов і повагу до людини з боротьбою за торжество справедливості, розуму, гуманізму, непримиримості до зла.

Колектив він розумів як багатство індивідуальностей, у якому дозріває особистість. Василь Олександрович збагатив і систематизував теорію і методику виховання шкільного колективу, розробив форми його організації, мету і мотиви діяльності. У своїй практиці він застосовував індивідуальне виховання, у якому враховувалися співвідношення суспільних, колективних і особистих інтересів.

У його педагогічній системі категорія особистості займає центральне місце. Дитина — це активний і самодіяльний індивід, який не "вчиться на дорослого", а живе повноцінним і цікавим життям. Дитина — це розвиваюча система індивідуальних /характеру, темпераменту, розуму, інтересів, бажань, почуттів/ якостей в єдності з соціально економічними відношеннями, тобто через школу, сім'ю, вулицю, село, друзів, працю. Кожна дитина — це цілий світ, світ, що не відкритий і не досліджений.

Величезного виховного значення Василь Олександрович надавав слову, його ролі в духовному світі дитини. Мову, слово він трактував широко — це і слово вчителя, і книга, і мова природи, і мова музики, живопису. Усі вони покликані розбудити допитливість дитини, сприяти прояву творчості, показати зв'язок з Батьківщиною, з народом. Книга — важливий засіб формування інтересів особистості. Василь Олександрович склав рекомендований список книг, куди ввійшли скарби світової культури.

5 променів пронизують систему В. О. Сухомлинського: продуктивна праця, творчість" довіра, співпереживання, краса. "Краса сама собою впливає на душу і не вимагає роз'яснень", — писав Василь Олександрович. Виховувати красою — це вести дітей від тонких спостережень над оточуючою природою до глибокого і емоційного проникнення в шедеври літератури, музики, живопису, розуміння і усвідомлення людських дій, вчинків, відносин і до намагання творити прекрасне руками. В. О. Сухомлинський намагався виховати у дітей творче ставлення до будь-яких видів діяльності.Через "уроки мислення", "уроки творчості" він підводив виховання до усвідомлення необхідності самовдосконалення. Казку, вигадку, мистецтво він вважав могутніми стимулами творчості. В. Олександрович пов'язував творчість з розвитком волі, емоцій, почуттів дитини, він об'єднував дитячу думку, фантазію і діяльність.І, насамкінець, традиції. Добре відомі такі традиції Павлиської школи, як: День першого дзвінка, День останнього дзвінка, Свято першого хліба .Василь Олександрович увів у педагогічну науку такі поняття, як "культура почуттів", "духовність", розуміючи під цим єдність пізнання, емоцій і діяльності. Він бачив мету і підсумок виховання й освіти підростаючого покоління у формуванні в нього звички працювати— позитивно ставитися до будь-якої справи, навіть дуже непривабливої і важкої.Цінним є розвиток В. О. Сухомлинським теорії виховання дітей шестирічного віку, методики навчання учнів читати і писати на основі емоційно-естетичного сприйняття світу в умовах активної мислительної діяльності. Актуальними є його, підходи до системи заохочень і покарань учнів, використання оцінки, її ролі і значення, оптимальність домашніх завдань.