Методи вивчення та узагальнення перспективного педагогічного досвіду

Педагогічний досвід варто вивчати в динаміці його розвитку, використовуючи з цією метою різні методи:

• вивчення системи роботи вчителя, спостереження за його діяльністю;

• бесіди з автором досвіду з метою виявлення таких елементів у його педагогічній діяльності, які складно визначити, виходячи тільки з відвідувань уроків, позакласних заходів, гурткових, факультативних занять тощо;

• вивчення шкільної документації (учнівських зошитів, класних журналів, поурочних планів учителя, планів роботи гуртків, факультативів, матеріалів, які відображають його участь у методичній роботі, громадському житті школи);

• анкетування колег носія передового досвіду, його учнів, їхніх батьків.

Після вивчення передового педагогічного досвіду розпочинається наступний етап - його узагальнення. Мета узагальнення: визначити засоби, форми, прийоми, методи, за допомогою яких досягнуто позитивного результату, вивчити умови забезпечення впровадження його в практику. Для всебічного аналізу досвіду треба дотримуватися такої схеми узагальнення матеріалу:

• тема досвіду, обґрунтування його актуальності з точки зору розбудови національної школи й потреб практики;

• коротка характеристика змісту досвіду, проблем, які вирішуються з його допомогою;

• переваги досвіду над існуючою практикою;

• сучасні теоретичні ідеї, які є науковою основою досвіду, реалізація з їх допомогою основних дидактичних принципів навчання;

• провідна ідея досвіду, що визначає його суть, варіативність форм його застосування;

• технологія досвіду, форми, методи, прийоми роботи, алгоритми дій;

• якісна й кількісна динаміка, зміни результативності навчально-виховного процесу;

• рекомендації щодо використання досвіду в практичній діяльності педагогів.

У процесі узагальнення досвіду зустрічається ряд суттєвих недоліків. Розгляньмо найпоширеніші з них:

• глобальність досвіду. На практиці потрібно узагальнювати переважно не систему роботи вчителя, освітнього закладу, а розв'язання важливої педагогічної проблеми, форми, методи, прийоми, що вміло використовують педагоги тощо;

• в узагальнених матеріалах йдеться лише про діяльність вчителя, але залишається поза увагою діяльність учнів; варто не забувати, що навчально-виховний процес - це процес двосторонній;

• даються оцінювальні положення загального типу (йдеться про те, що робить вчитель, але не зазначається, як він це робить);

• даються конкретні результати успішності, вихованості учнів, а не відображається динаміка зміни цих результатів;

• не вказуються умови запровадження досвіду, не аналізуються труднощі, з якими зустрічається вчитель у процесі роботи.

Отже, під час узагальнення досвіду варто дотримуватися таких вимог:

1. Ознайомлення з досвідом роботи вчителя доцільно розпочати з обґрунтування тієї конкретної проблеми, яка зумовила потребу в узагальненні саме цього досвіду.

2. Описування змістової значущості досвіду й можливих варіантів його реалізації в учнівському колективі з урахуванням найважливіших внутрішньошкільних і позашкільних зв’язків.

3. Показ системи умов у їхній послідовності та взаємозумовленості, яка забезпечує ймовірність досягнення найвищих результатів.

4. Описання технології досвіду з обов'язковим зазначенням місця й часу.

5. Описання виявлених, визначених труднощів, можливих негативних наслідків.

6. Визначення потреб, які можна задовольнити за допомогою цього досвіду, а також окреслення меж його застосування.

7. Проведення аналізу допущених помилок та умов, за яких використання досвіду небажане чи неможливе.

8. Динаміка змін на рівні знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учнів.

9. Осмислення питань, які не отримали в досвіді професійного вирішення та потребують подальшої поглибленої роботи.

Після підготовки узагальненого матеріалу, його літературної обробки потрібно зібрати всі матеріали, які відображають досвід роботи вчителя, а саме:

• розроблена автором досвіду методика проведення циклу уроків (у межах однієї теми);

• відеозапис уроків (бажано);

• дидактичний, роздатковий матеріал, виготовлений учителем і його учнями;

• методичні розробки вчителя, його доповіді, виступи на педчитаннях, науково-практичних конференціях, засіданнях методоб’єднань, педагогічних рад тощо;

• планування роботи вчителя (плани класного керівника, керівника гуртка, факультативу тощо);

• творчі роботи автора передового педагогічного досвіду, друковані праці;

• публікації про його діяльність у науковій та педагогічній пресі;

• учнівські роботи (реферати, твори, зошити для контрольних, лабораторних, домашніх робіт тощо);

• прилади, моделі, таблиці (або їхні фотографії), виготовлені учнями під керівництвом учителя;

• фотоматеріали (2-3 фотографії, які відображають педагогічну діяльність учителя) та ін.

Усі ці матеріали разом із характеристикою педагогічної, методичної діяльності носія досвіду, складеною керівниками освітньої установи, збираються та систематизуються.

Після узагальнення, перед поширенням і впровадженням у практику, досвід має пройти етап об’єктивного оцінювання. Серед найпоширеніших методів оцінювання передового педагогічного досвіду можна назвати:

• метод експертного оцінювання, який полягає в широкому обговоренні й оцінюванні досвіду експертними носіями в складі вчителів, психологів, методистів, вчених-практиків тощо;

• метод експерименту, який полягає в перевірці всього досвіду або його елементів загальноприйнятими в сучасній педагогіці правилами. Наприклад, в одному класі працює вчитель, який пройшов навчання в автора досвіду, в другому - вчитель, який вивчив досвід за друкованими матеріалами, третій клас - контрольний, який працює за загальноприйнятою методикою. Висновки про результативність досвіду та можливість його використання в масовій педагогічній практиці необхідно робити, порівнюючи результативність навчально-виховного процесу в цих класах.

Після отримання позитивної оцінки передовий педагогічний досвід затверджується на засіданні методичної ради школи, видається наказ про його впровадження в практику роботи педагогічного колективу, автор отримує диплом відповідного змісту.

Варто звернути увагу на те, що на практиці досить рідко використовується така форма роботи, як цілеспрямоване „вирощування” передового педагогічного досвіду за наперед складеним планом.

Палким прихильником активної позиції в цій справі був В. О. Сухомлинський. У статті „Вивчення, узагальнення й поширення передового педагогічного досвіду_” [8, 19] директор Павлиської школи висловив актуальні й на сьогодні думки: „Іноді керівники скаржаться: кращий досвід з певного питання не вивчається та не поширюється через те, що його в школі немає. Такі міркування є результатом неправильного розуміння кращого досвіду як чогось стихійного, що виникає само по собі, завдяки щасливому збігу обставин. Чекати, поки в школі виникне кращий досвід,- це значить прирікати педагогічний колектив на застій. Позитивного досвіду можна досягти в кожному педагогічному колективі.

Завдання директора школи - всіма засобами сприяти створенню кращого досвіду в кожного вчителя з усіх питань навчально-виховної роботи й упроваджувати цей досвід в життя школи_”.

Перший етап роботи керівників навчальних закладів у процесі вирощення власного педагогічного досвіду - дбати про своєчасне одержання вчителями необхідної інформації про сучасні досягнення педагогічної науки та практики з актуальних проблем навчально-виховного процесу. Як відомо, роль первинної наукової інформації полягає в усвідомленні вчителем неминучості відмови від застарілого в практиці та необхідності впровадження сучасних передових ідей. На цьому ґрунті слід підштовхнути вчителя до самоосвітньої роботи. Колективу пропонується бібліографія для ознайомлення з висвітленням обраної проблеми в літературі.

Другий етап - створення творчої групи за добровільної участі кращих учителів (3-5 осіб) з метою „пророщування_”, конструювання, створення власного, оригінального педагогічного досвіду на основі рекомендацій науки або передового досвіду, відомого з описів.

Своєчасно передбачити оригінальне й нове в роботі вчителя, допомогти йому словом і ділом, дати можливість теоретично осмислити й виростити власний педагогічний досвід - один з найголовніших напрямів роботи керівника школи.

Варто зауважити, що В. О. Сухомлинський ніколи не вбачав суті передового досвіду лише в оволодінні технічною стороною справи, в запозиченні для себе нових прийомів праці. Зрозуміло, такий однобічний підхід завдає шкоди справі, бо це може нав'язати вчителеві не властиві для його системи роботи педагогічні ідеї. „Досвід не можна передавати, якщо свідомістю того, хто хоче запозичити досвід, не оволоділа ідея, яка стала джерелом натхнення до творчої праці... З самого початку використання чужого досвіду є творчою справою_” [7, 404-405].