Форми та метоли роботи, які доцільно використовувати у процесі здійснення професійної орієнтації учнів загальноосвітньої школи

Початкова ланка – бесіда, розповідь, екскурсія, свято, виставка, конкурс, урок-практикум.

Середня ланка – батьківські збори, конкурси, класна година, ділова гра, творча робота, зустріч із представниками різних професій.

Старша ланка – створення електронної презентації, екскурсія у центр зайнятості, ознайомленні із професіограмами різних професій, аналіз печатних видань щодо вакансій з метою визначення потреб ринку праці, екскурсії на підприємства міста, заохочення до участі у предметних, технічних та творчих гуртках, диспути, дискусії, тематичні вечори, оформлення стенду із професійної орієнтації, КВК.

7. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ВИХОВНОЇ) В РОБОТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА (СТУДЕНТА-ПРАКТИКАНТА)

Дозвіллєва сфера є специфічною сферою діяльності дитини у вільний час, в якій відбувається її фізичний і духовний розвиток, задовольняються різноманітні потреби та інтереси.

Особливостями дозвіллєвої діяльності школярів є:

- свобода вибору дозвіллєвої діяльності, свобода від обов’язків;

- добровільна участь у дозвіллєвій діяльності;

- бажання отримати радість та задоволення;

- компенсаційність дозвілля.

Структурне наповнення дозвілля багатогранне:

- самоосвіта, саморозвиток, самовдосконалення;

- любительська діяльність;

- пасивний відпочинок;

- асоціальні прояви;

- суспільно-корисні справи;

- рекреація та розважальні заходи;

- творчі заняття;

- споживання культурних цінностей;

- дозвіллєве спілкування.

Мета організації дозвіллєвої діяльності полягає у можливості різнобічного розвитку особистості дитини, формування її позитивних рис, підвищення рівня обізнаності, пробудження та задоволення духовних інтересів, самореалізації та саморозвитку дитини.

Завдання:

– підвищення рівня соціально-культурної освіти школярів;

- розвиток особистості дитини у різних напрямках;

- самореалізація, саморозвиток особистості через дозвіллєву діяльність.

Концепція раціональної організації дозвілля виходить з принципу безпосереднього впливу на особистість, групу чи іншу соціальну спільність шляхом створення сприятливих умов для:

- задоволення, педагогічно доцільної корекції і подальшого розвитку психофізіологічних, комунікативних, пізнавальних та естетичних потреб;

- стимулювання соціально значущих мотивів культурно-дозвіллєвої діяльності;

- формування та розвитку вмінь і навичок раціонально будувати власне дозвілля;

- самовираження і самоствердження особистості у сфері вільного часу.

Форми проведення школярами свого дозвілля – це похідна від багатьох факторів. Серед найістотніших факторів – об’єктивні умови, від яких залежить можливість урізноманітнити способи проведення вільного часу як за формою, так і за суттю, по-друге, суб’єктивні якості: рівень розвитку особистості, її потреби та інтереси, ціннісні орієнтації тощо.

Організація дозвіллєвої діяльності в школі передбачає педагогічно контрольоване, доцільне та корисне проведення вільного часу учнів. Соціальний педагог може організовувати змістовне дозвілля учнів під час перерв, в позанавчальний час (гуртки, клуби, хобі-центри тощо), а також в рамках навчального процесу під час проведення виховних (класних) годин. На сьогодні класні керівники досить часто запрошують на свої класні години соціальних педагогів. При цьому пропонують самостійно визначитися з темою, формою проведення класної години.

Ураховуючи вікові особливості дітей, можна запропонувати таку тематику класних годин:

1) для дітей молодшого шкільного віку цікаві й захопливі різноманітні конкурси, пізнавальні ігри (наприклад, ігрові й пізнавальні класні години, такі як конкурс акторської майстерності, пізнавальні й розважальні ігри з елементами тренінгу).

2) для підлітків класні години, на яких вони одержать відповіді на актуальні питання їхнього віку, наприклад про особливості стосунків між людьми. Корисно в захопливій формі проводити профілактичні класні години про шкідливі звички і здоровий спосіб життя, цікавими є також інтелектуально-пізнавальні ігри;

3) Старшим школярам можна запропонувати взяти участь у сюжетно рольових іграх з найрізноманітнішої тематики: від проблем щодо охорони довкілля до вибору професії.

Основні позитивні особливості класних годин соціальної проблематики:

- незвичайний і захопливий зміст;

- набуття практичного чи суспільного досвіду;

- досить висока активність учнів;

- створення позитивного емоційного настрою учнів;

- формування зацікавленості соціально-психологічними проблемами.

Правила, яких слід дотримуватися соціальному педагогу під час проведення класних годин.

- подавати матеріал у цікавій, захопливій і доступній формі;

- матеріал повинен бути цікавим для учнів;

- пропонований матеріал має бути науково достовірним;

- навчальний матеріал, по можливості, пов’язати зі знаннями учнів.

Структура написання розробки класної години соціальної проблематики:

Мета:

Попередня робота:

Перебіг заняття (ігрової програми)

Вступна частина

Основна частина

Заключна частина

8. ДІАГНОСТИЧНИЙ НАПРЯМ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА-ПРАКТИКАНТА

Специфіка соціально-педагогічної діяльності обумовлює характер і засоби отримання професійної інформації. Соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети. У цьому сенсі він є міждисціплінарним фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження.

Діагностика (з грец. diagnosis = dia+gnosis = «роз+пізнання») (англ. diagnostics; нім. diagnostik) – загальна назва різних методів контролю, перевірки функціонування, прогнозування стану об'єктів або систем.

Оскільки діяльність соціального педагога є багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.

Психологічна діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику:

а) у молодшому шкільному віці:

- поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості, які не дозволяють оволодіти новою соціальною роллю учня;

- стійке рухове розгальмування і ейфоричний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію у діяльності та поведінці;

- підвищене прагнення до вражень у вигляді потягу до гострих відчуттів і бездумних вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;

- підвищений інтерес до ситуацій, що включає жорстокість та агресію як компонент формування дитячої агресивності;

- невмотивованість, неадекватність і неефективність поведінки як вказівка на проблему особистісного і психічного здоров'я;

- негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі із дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;

- поведінкові реакції у вигляді відмови, захисту, компенсації, емансипації як наслідок негармонійного ставлення до дитини і незадоволення її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях;

б) у підлітково-юнацькому віці:

- збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;

- поєднання інфантильності з великою збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;

- ранній статевий розвиток у поєднанні з підвищеним інтересом до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;

- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищну дезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки.

Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження відносин між соціальним педагогом і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні і групові сеанси, вимірювальні методики і методики спостереження.

Концентруючи роботу навколо зростаючої особистості і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості.

Питання та проблеми дорослого соціального оточення вельми різноманітні. До них можна віднести небажані, кризові та екстремальні ситуації, які є перешкодою до досягнення цілей або заважають задовольняти насущні потреби особистості. При цьому вимагає уточнення суб'єктивне ставлення людини до важких ситуацій, а також ступінь психологічного дискомфорту або рівень стресу, які ці ситуації викликають. Відомо декілька класифікацій психосоціальних проблем клієнтів:

1. дефіцит матеріальних засобів, особистісні недоліки, відсутність знань і досвіду;

2. деформація особистості або психічні захворювання;

3. розбіжність між очікуваннями клієнта та інших людей, між особистісними запитами і рамками соціальної ролі, невизначеність і суперечливість статусних ролей (X. Перлман, 1968).

Проблеми у всіх випадках визначаються як незадоволені потреби. Зокрема, У.Рід (1978) запропонував таку класифікацію: міжособистісні конфлікти, незадоволення соціальними відносинами, проблеми, пов'язані з прийняттям рішення, емоційне виснаження, неадекватні ресурси тощо. Соціальних педагогів може поставити в глухий кут величезний обсяг інформації, необхідної для кваліфікованого діагнозу. Потрібні чіткі вказівки про те, як отримати потрібну інформацію і які засоби будуть використані для цієї мети. Зазвичай при постановці соціального діагнозу виникають наступні питання:

Хто є клієнт? Які його характеристики і стадії життєвого циклу?

Які проблеми турбують клієнта, людей із соціального оточення?

Яким чином, хто і коли помітив проблему і що цьому передувало?

Які основні внутрішньоособистісні, міжособистісні, групові і місцеві стрес-фактори заважають клієнту функціонувати повноцінно?

Які досяжні цілі, визнані клієнтом, могли б стати відправною точкою для надання допомоги?

Наскільки адекватно клієнт сприймає свої ролі в тій системі, частиною якої він є?

Наскільки сильна в клієнта мотивація до прийняття допомоги від соціального працівника та інших людей?

Якими можливостями при наданні допомоги володіє конкретна особа, сім'я, група або система соціальної підтримки?

Який взаємозв'язок характеристик клієнта, соціальних умов і узгодженості цілей в ході вирішення проблеми?

Які дії найкращим чином будуть відповідати потребам клієнта або сім'ї?

Для соціального педагога важливо розібратися в ситуації дитини, її стосунків з родиною та іншими соціальними групами, до яких вона належить. При аналізі соціальної ситуації він може керуватися наступними питаннями:

Які можливості і які труднощі притаманні відношенням між особами, що входять в сім'ю або іншу соціальну групу?

Чи існують проблеми серед членів родини або групи?

Наскільки ефективні (неефективні) форми спілкування?

Які основні можливості для формальних і неформальних ролей і наскільки вони ефективні?

Хто з оточення клієнта приймає рішення і які ці рішення?

Які основні конфлікти, що стосуються клієнта, і які заходи вживаються для їх вирішення?

Які цінності і норми визначають поведінку членів сім'ї або групи і як забезпечується виконання цих норм?

Які соціокультурні контакти і взаємодії сім'ї та групи в рамках більш великих утворень впливають на формування індивіда і системи в цілому.

Обсяг і характер пошукової інформації варіює залежно від специфіки допомоги, її цілей і теоретичної орієнтації працівників. Якщо завдання соціально-педагогічної допомоги полягає у профілактиці або підтримці нормального розвитку особистості, то інформація, що збирається, носить описовий характер. Якщо допомога має терапевтичну і реабілітаційну спрямованість, то необхідно правильно розуміти природу, причини і розвиток проблеми.

Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Перш за все, цих фахівців цікавить рівень здатності до навчання дітей як їх здатність до шкільного навчання і рівень навченості як реальний рівень знань, умінь і навичок. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності і з боку шкільно-значущих психічних функцій. І хоча ця позиція піддається критиці з точки зору холістичного (цілісного) підходу, педагогічний діагноз найчастіше виражається словами «хороший учень», «поганий учень». Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні її з певними соціальними нормами і еталонами, що часто обумовлює оціночне ставлення до особистості учня і відсутність його безумовного прийняття. Тому в ряді випадків соціальний педагог не тільки не може користуватися готовими педагогічними оцінками, але й буде змушений реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрацію його кращих сторін.

Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги:

1. вивчення особистості повинне бути спрямоване не стільки на розкриття недоліків, як на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів;

2. діагностика не повинна бути самоціллю, а носити стимулюючий характер;

3. вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності та спілкування;

4. особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;

5. дані діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості;

6. не можна робити висновки про особистість тільки на основі одного методу;

7. необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, а й власними показниками.

Соціально-педагогічна діагностика – це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.

Об'єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини в системі її взаємодії із соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

Який же зміст соціально-педагогічної діагностики?

У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичні уявлення, про той чи інший досліджуваний феномен. Наприклад, вивчаючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно опиратися на відповідні дослідження, які характеризують її сутність; вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно чітко орієнтуватися в її причинах, ознаках і проявах в різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналітичну - «агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист», біхевіористичну - «агресія як научіння подібній поведінці» та ін.)

На основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального педагога формується уявлення про предмет діагностики. У соціального педагога формуються ознаки явища, що діагностується. Так, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктних властивостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ «Я», важковиховуваність і соціальна дезадаптованість. Крім того, порушена взаємодія дитини із мікросоціумом (батьки, педагоги, однолітки).

За виділенням ознак відбувається підбір методів, здібних їх діагностувати. Методи соціально-педагогічного дослідження - це способи отримання і уточнення інформації про ті чи інші педагогічні об'єкти, явища і процеси становлення особистості, особливості соціально-педагогічної ситуації дитини, досвід її поведінки, способи взаємодії і відношення до світу, із світом і з самим собою.

Соціальна педагогіка як наука і як область практичної діяльності є однією з найбільш молодих, що обумовлює дефіцит власних методів і активне використання методів із суміжних областей. Отже, соціальний педагог може використовувати різні методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загальногносеологічні. До останніх відносяться метод діалектики, методи аналізу та синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, якими в тій чи іншій мірі користуються всі фахівці. Серед соціологічних методів він часто вдається до опитувань, анкетування, соціальної статистики, соціального проектування і експертних оцінок. У числі психологічних методів їм можуть застосовуватися ті, за якими він пройшов спеціальну підготовку: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. На озброєнні соціального педагога знаходяться такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. Він може також переносити методи медичної діагностики на соціально-педагогічний матеріал - метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв'ю, сімейної гемограми, скринінгу, епідеміологічний метод. До власних методів соціальної педагогіки можна віднести соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне документування та його аналіз, соціально-педагогічне дослідження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг.

Процес соціально-педагогічної діагностики має наступну структуру:

1. Констатація певного неблагополуччя в діяльності і поведінці дитини.

2. Усвідомлення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку.

3. Висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних.

4. Збір додаткової інформації, необхідної для перевірки гіпотези.

5. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.

6. При не підтвердженні гіпотези повторення процедури.

Комплексна соціально-педагогічна діагностика - це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини, спрямований на виявлення притаманних їй позитивних сторін і недоліків, їх причин, а також на вирішення практичних завдань: гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Таке розуміння психолого-педагогічної діагностики по-перше, означає не змішання діагностичних функцій педагогів і психологів, а їх функціональну взаємодію, по-друге, збагачує взаємодоповненням методів знання про дитину, її мікросоціум і педагогічний процес; по-третє, спирається на позитивне в особистості дитини; по-четверте, розкриває не тільки недоліки, але і їх причини, по-п'яте, має значення не тільки для підвищення якості педагогічного процесу, а й головне, чому він слугує, - гармонізації розвитку особистості дитини. Нарешті, слід зазначити, що комплексна соціально-педагогічна діагностика при правильній її організації допомагає оцінювати рівень розвитку, навченості та вихованості дитини в залежності від якості сімейного виховання та навчально-виховного процесу в дитячому садку і школі, характеру особистісного впливу виховного мікросоціуму.

Підсумком комплексної соціально-педагогічної діагностики повинен стати соціально-педагогічний діагноз, який відповідає на наступні питання:

1. Чи має місце соціально-педагогічна занедбаність дитини?

2. На що опертися у виховно-освітній, профілактичній та корекційній роботі з дитиною?

3. Що в дитині не розвинене, схильне до деформації в силу соціально-педагогічної занедбаності?

4. У чому можливості зміни соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини?

5 Хто і що повинен робити?

6. Якими шляхами, засобами, методами?

7. Який можливий результат (прогноз розвитку дитини) при використанні методів профілактики та корекції або їх відсутності?

Етапи комплексної діагностики соціально-педагогічної занедбаності дітей:

1 етап- Первинна діагностика дитини

ü Діагностика особистісних та інтелектуальних якостей дитини

2 етап - Діагностика виховного мікросоціуму

ü Особистісна діагностика батьків

ü Діагностика батьківських відносини

ü Діагностика сімейної атмосфери

ü Діагностика відносин з однолітками

ü Особистісно-професійна діагностика

3 етап - Діагностика виховного впливу

ü Діагностика батьків

ü Поглиблена діагностика дитини

ü Діагностика суб'єкта діяльності, спілкування та самосвідомості

ü Діагностика впливу педагога

IV етап - Повторна діагностика дитини

Процес соціально-педагогічної діагностики повинен відповідати наступним принципам:

Принцип об’єктивності. По-перше, соціальний педагог не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний педагог повинен протистояти впливу на результати власних знань, власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.

Принцип верифікації інформації як встановлення її достовірності. Соціально-педагогічна дійсність містить багато протиріч, поодиноких фактів і ймовірностей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставити відомості, отримані з різних джерел.

Унаслідок цього необхідно застосовувати в діагностиці й принцип системності. Всі соціально-психологічні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв’язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров’я.

Специфічним принципом діагностики можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін дійсності, всіх зв’язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний педагог – інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.

У реальній дійсності всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є принцип причинної обумовленості.

Принцип комплексного підходу в психолого-педагогічній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.

Принцип конфіденційності - нерозголошення результатів психолого-педагогічного діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об’єктом дослідження.

Принцип наукової обґрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.

Принцип не нанесення шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.

Принцип ефективності - не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.