Для поглибленого вивчення курсу та самостійної роботи

1. Актуальні питання методології та практики науково-технічної політики / За ред. Б. А. Малицького. – К.: УкрІНТЕЛ, 2001. – 201 с.

2. Артемчук Г. І., Курило В. М., Кочерган М. П. Методика організації науково-дослідної роботи: Навч. посіб. для студ. та викл. ВНЗ / Київ. держ. лінгв. ун-т. – К.: Форум, 2000. – 270 с.

3. Арутюнов В. С., Стрекова Л. Н. Наука как общественное явление. — М., 2001.

4. Бартун М. П. Джерела філософського дискурсу. До вивчення шедеврів класичної філософії. — Д., 2000.

5. Баскаков А. Я., Туленков Н. В.Методология научного исследования: Учеб. пособ. – Киев: МАУП, 2002. – С. 60–125.

6. Березина В. Г. Этика и культура научной работы: Несколько советов молодым исследователям, вступающим в науку / Санкт-Петербург. гос. ун-т; ф-т журнал. – СПб.: Лаборатория оперативной печати ф-та журнал., 1999. – 34 с.

7. Бєсов Л. М. Історія науки і техніки з найдавніших часів до кінця XX ст. — Х., 2000.

8. Британ В. Т. Организация вузовской науки: опыт и уроки. – Киев: Лыбидь, 1992. – 168 с.

9. Бюлетень вищої атестаційної комісії України.

10. Вайзе А. А. Реферирование текста. – Минск: Изд-во БГУ, 1978. – 126 с.

11. Вебер М. Исследования по методологии науки: В 2 ч.: Пер. М. И. Левиной. – М.: АН СССР, ИНИОН, 1980. – Ч. 1. – 202 с.; Ч. 2. – 224 с.

12. Вернадский В. Д.О науке. – Дубава, 1997. – Т. 1.

13. Вітвицька С. С.Основи педагогіки вищої школи. – К., 2003. – С. 41–55.

14. Волков Ю. Г. Диссертация: подготовка, защита, оформление: Практ. пособ. / Под ред. Н. И. Загузова. – М.: Гардарика, 2002. – 157 с.

15. Воробьев Г. Г. Документ: информационный анализ. – М.: Наука, 1973.

16. Ганін В. І., Ганіна Н. В., Гурова К. Д. Методологія соціально-економічного дослідження: Навч. посіб. – К.: Центр учбової л-ри, 2008. –224 с.

17. Гоберман В. А., Гоберман Л. А. Технология научных исследований – методы, модели, оценки: Учеб. пособ. – М.: Моск. гос. ун-т леса, 2001. – 390 с.

18. Голуб И. Б., Розенталь А. Э. Секреты хорошей речи. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 280 с.

19. Грищенко І. П., Григоренко О. М., Борисейко В. А. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. − К.: КНТЕУ, 2001. – 185 с.

20. Грушко И. М., Сиденко В. М. Основы научных исследований. – Харьков: Выща шк.: Изд-во при Харьков. ун-те, 1983. – 223 с.

21. Делокаров К. X. Системная парадигма современной науки и синергетика // Общественные науки и современность. – 2000. — № 6.

22. Дзикики А. Творчество в науке: Пер. с англ. — М., 2001.

23. Дикий Н. А., Халатов А. А. Основы научных исследований. – Киев: Выща шк., 1985. – 223 с.

24. Доблаев Л. П. Психологические основы работы над книгой. – М.: Книга, 1970.

25. Добров Г. М. Наука о науке / Отв. ред. Н. В. Новиков. − 3-е изд., доп. и перераб. – Киев: Наук. думка, 1998. – 304 с.

26. Дротянко Л. Г. Социокультурная детерминация фундаментальных и прикладних наук // Вопр. филос. – 2000. — № 1.

27. Завлин П. Н., Щербаков А. И., Юделевич М. А. Труд в сфере науки / Под общ. ред. В. С. Соминского. – М.: Экономика, 1973. – 295 с.

28. Зербило Д. Д. Научная школа как феномен. – Киев: Наук. думка, 1994.

29. Исахаиов Г. В. Основы научных исследований. – Киев: Вища шк., 1985.

30. Іванов В. Контент-аналіз як формалізований метод дослідження документів // Філос. і соціол. думка. – 1994. − № 3−4. – С. 211−224.

31. Касавин И. П. Теория как образ и понятие // Вопр. филос. – 2001. — № 3.

32. Кнабе Т. С. Строгость науки и безбрежность жизни // Вопр. филос. – 2001. — № 8.

33. Ковальчук В. В., Моїсєєв Л. М. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. – 5-ге вид. – К.: Вид. дім „Професіонал”, 2008. – 240 с.

34. Копнин П. В. Гносиологические и логические основы науки. – М.: Мысль, 1974. – 558 с.

35. Крутов В. Н., Попов В. В. Основы научных исследований. – М.: Высш. шк., 1989.

36. Крушельницька О. В.Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2003. – 220 с.

37. Кузин Ф. А. Кандидатская диссертация: Методика написания, правила оформления и порядок защиты: Практ. пособ. для аспирантов и соискателей. – 3-е изд., доп. − М.: Ось-89, 1999. – 208 с.

38. Кузин Ф. А. Магистерская диссертация: Методика написания, правила оформления и порядок защиты: Практ. пособ. для студ.-магистрантов. – М.: Ось-89, 1997. – 304 с.

39. Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. — Благовещенск, 1998.

40. Лудченко А. А., Лудченко Я. А., Примак Т. А. Основы научных исследований: Учеб. пособ. / Под ред. А.А. Лудченко. – К.: Т-во „Знання„, КОО, 2000. – 114 с.

41. Лук’янєць В. С, Кравченко О. М, Озадовська Л. В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. — К., 2000.

42. Методологические вопросы науковедения / В. И. Оноприенко, Б. А. Малицкий, В. П. Соловьев и др.; Под ред. В. И. Оноприенко; НАН Украины, Центр исследований науч.-техн. потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва. – Киев: УкрИНТЭИ, 2001. – 332 с.

43. Методы и средства информации обучения и научных исследований: Сб. науч. тр. / Моск. экон.-стат. ин-т; Редкол.: А. П. Пятибратов и др. – М.: Изд-во Моск. экон. стат. ин-та, 1992. – 81 с.

44. Мороз І. В. Структура дипломних, кваліфікаційних робіт та вимоги до їх написання, оформлення і захисту. – К.: Вид-во нац. пед. ін-ту, 1997. – 56 с.

45. Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження. – Л.: Світ, 2001. – 415 с.

46. Наринян А. Р., Поздеев В. А. Основы научных исследований: Учеб. пособ. / Европейский ун-т. – Киев: Изд-во Европейс. ун-та, 2002. – 109 с.

47. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Відп. за вип. Л. Г. Луценко / Держкомстат. – К., 2002. – 316 с.

48. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення / Авт. кол.: В. Л. Пілюшенко, І. В. Щербак, Е. І. Словенко. – К.: Лібра, 2004. – С. 163–175.

49. Науково-освітній потенціал нації. Погляд у XXI століття. – К.: Національна книга, 2004. – Кн. І. – С. 320–400.

50. Павлов И .П.Избр. тр. – М., 1952. – С. 35.

51. Павлов И. П. Избр. филос. произв. – М., 1962. – С. 498.

52. Перспективи інноваційного розвитку України: Зб. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. – К.: Альтепрес, 2002. – 160 с.

53. Пілюшенко В. Т., Шкрабак І. В., Словенко Е. І.Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення. – К.: Лібра. – С. 163–175.

54. Попов В. Н., Бланк И. А., Иваницкий В. И. Основы научных исследований. – Киев: Вища шк., 1982.

55. Приходько П. Т. Пути в науку: Беседы по организации труда начинающих исследователей. – М.: Знание, 1973. – 136 с.

56. Приходько П. Т. Азбука исследовательского труда. – Новосибирск: Наука, 1979. – 93 с.

57. Пустыльник Е. И. Статистические методы анализа и обработки наблюдений. — М.: Наука, 1968.

58. Рачков П. А. Науковедение. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974.

59. Регирер Е.И. Развитие способностей исследователя. – М.: Наука, 1969. – 230 с.

60. Романчиков В. І. Основи наукових досліджень. – К.: Віпол, 1997.

61. Романчиков В. І., Тимчук М. Ф. Основи наукових досліджень. – К.: ІММБ, 2005.

62. Романчиков В. І., Третьяков О. В., Гаврилюк Ю. М. Основи наукових досліджень. – Кременчук: Вид. центр ІЕНТ, 2002.

63. Рузавин Г. И. Научная теория: Логико-методологический анализ. – М.: Мысль, 1978. – 249 с.

64. Румшинский Л. З. Математическая обработка результатов зксперимента. — М.: Наука, 1971.

65. Свинцов В. И. Логические основы редактирования текста. – М.: Книга, 1972. – 272 с.

66. Сенкевич М. П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1984. – 319 с.

67. Серова Г. А. Компьютер – помощник в оформлении диссертации: Практ. рук. для тех, кто хочет быстро научиться работать на компьютере [Word 97; Exel 97; Power Point и др.]. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 350 с.

68. Сидоренко В. М., Грушко И. М. Основы научных исследований. – Харьков: Выща шк., Изд-во ХГУ, 1983.

69. Сидоренко В. К., Дмитренко П. В.Основи наукових досліджень. – К.: РНКЦ, 2000; Дім П, 2000. – 259 с.

70. Сидоренко В.Підготовка магістрів з педагогічних спеціальностей: реальність та проблеми // Освіта. – 2005. – №31. – 29 трав.

71. Слово о науке. Афоризмы. Изречения. Литературные цитаты / Сост., авт. предисл. и введ. к гл. Е. С. Лихтенштейн. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Знание, 1986. – 176 с.

72. Смородинская М. Д., Маркова Ю. А. О культуре чтения. – М.: Книга, 1984. – 87 с.

73. Солоненко А. Г. Введение в современную науку. Наука и псевдонаука. – М., 2001.

74. Сопер П. Основы искусства речи: Пер. с англ. – 2-е изд., испр. – М.: Прогресс-Академия, 1992. – 416 с.

75. Становление научной системы Украины: информационно-аналитические материалы / Под науч. ред. А. П. Шлапака, Я. С. Яцкива. – К.: ЦИНТП и ИН им. Г. М. Добровак НАН Украины, 2001. – 34 с.

76. Статистичний щорічник України. – К.: Консультант, 2007. – С. 312–320.

77. Сытник В. Ф. Основы научных исследований. – Киев: Выща. шк., 1978. – 182 с.

78. Тюрина В. А., Ващенко И. В. Основы методологии и методики научного исследования: Учеб. пособ. – К.: ООО „Междунар. финансовое агентство”, 1998. – 44 с.

79. Україна. Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006: Монографія / За ред. О. С. Власика. – К.: НІСД, 2006. – С. 80–120.

80. Фаренік С. А. Логіка і методологія наукових досліджень: Наук.-метод. посіб. – К., 2000.

81. Федоров К. Г. Стимулирование эффективности и качества научной работы. – М.: Химия, 1980. – 111 с.

82. Федотов В. В. Рациональная оптимизация умственного труда. – М.: Экономика, 1987. – 109 с.

83. Чкалова О. Н. Основи научных исследований. — К.: Вища шк., 1978.

84. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002, 2002. – 295 с.

85. Штофф В.А. Проблемы методологии научного познания. – М.: Высш. шк., 1978. – 271 с.

86. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня: Метод. поради / Авт.-упоряд. Л. А. Пономаренко; Літ. ред. С. С. Зінчук. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Толока, 2001. – 80 с.

НОРМАТИВНА БАЗА

1. Закон України „Про інноваційну діяльність” (від 26.12.2002 № 380-ІУ) // Відомості ВР України. – 2003. – № 10–11. – С. 86.

2. Закон України „Про науково-технічну інформацію” (від 25.06.1993 № 3323-ХП) // Відомості ВР України. – 1993. – № 33. – С. 345; 2003. – № 30. – С. 246–247; www.liga.kiev.ua

3. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” (від 01.12.98 № 284-ХІV // Відомості ВР України. – 1999. – №23. – С. 20; www.liga.kiev.ua

  1. Нормативно-правові акти про наукову та науково-технічну діяльність у вищих навчальних закладах України: У 2 кн. / За ред. Ю. І. Горобця, М. І. Панова. – Х.: Право, 2001. – Кн. 1. – 784 с.

5. Про інформацію: Закон України // www.liga.kiev.ua

6. Про освіту: Закон України / www.liga.kiev.ua

Глосарій

Абстрагування – прийом мислення, що передбачає відображення в людській свідомості предметів і явищ об’єктивної дійсності, мисленого відокремлення від їхніх другорядних властивостей та відносин і виділення загальної ознаки, що характеризує клас предметів.

Абсолютний приріст – різниця між початковим та кінцевим рівнями динамічного ряду.

Аксіома – твердження, положення, що приймаються без доведення.

Алгоритм – система правил для розв’язування певного типу задач.

Аналіз – розчленування цілого на складові частини (сторони, ознаки, властивості, відносини) з метою їх детального вивчення.

Аналітичне конспектування – складання розгорнутого (з пунктами та підпунктами) плану тексту, що проробляється, прояснення (із словником) значення всіх незнайомих термінів; доповнення викладених положень власними прикладами, які або підтверджують, або спростовують точку зору автора; фіксація власних роздумів у зв’язку із матеріалом, що представлений у джерелі.

Аналогія – міркування, у яких із подібності двох об’єкті за окремими ознаками робиться висновок про їх подібність і за іншими ознаками. Використовується при висуненні гіпотез, дає поштовх до висловлювання припущень.

Анкетування – один із засобів письмового опитування значної кількості респондентів за повною схемою анкети або опитувального листа.

Анотація – стислі відомості про книгу, статтю, монографію тощо.

Апорія – суперечність у міркуванні, яка здається непереборною.

Аксіологія – вчення про природу моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв’язки між собою та особистістю людини.

Вчений – фізична особа, яка проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження й отримує наукові результати.

Визначення – логічна дія, за допомогою якої об’єкт повинен відрізнятись від інших шляхом встановлення його специфічних і типових ознак чи такого розкриття змісту терміна, яке позначає даний об’єкт і замінює опис його властивостей.

Визначення (дефініція) – стисле наукове пояснення змісту якогось поняття.

Вимірювання – операція, в основі якої лежить порівняння об’єктів за певними подібними властивостями чи ознаками з використанням кількісних характеристик.

Відчуття – відображення властивостей предметів об’єктивної дійсності, що впливають на органи чуття; як відображення об’єктивних властивостей речей, відчуття є засобом піз­нання дійсності.

Гіпотеза – наукове передбачення, припущення, істинність якого не визначено, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів, причин, що зумовлюють той чи той наслідок.

Дедукція – форма достовірного умовиводу від загального положення до часткового, в якому висновок про окремі випадки множинної сукупності робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Дефініція – стисле визначення змісту якогось питання.

Доказ – обґрунтування (встановлення) істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких доведена.

Експеримент – апробація досліджуваних явищ в контрольованих, штучно створених умовах.

Закон – філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані відношення залежності між предметами та явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності.

Збірник – це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей.

Знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення в свідомості людини.

Ідеалізація – конструювання об’єктів, яких немає в дійсності або які практично не здійснились, наділення об’єктів властивостями, що відповідають ідеалу.

Ідея – це продукт людського мислення, форма духовно-пізнавального відображення дійсності, спрямована на її перетворення. У ній відбивається не лише об'єкт вивчення, але й усвідомлюється мета та її практичне втілення. Оволодіваючи масами людей, ідея здатна ставати великою перетворюючою матеріальною силою.

Індекси – узагальнюючі відносні показники, які дають змогу оцінити розвиток або співвідношення явищ, процесів чи їх сукупності, що не підлягають підсумовуванню.

Індукція– метод дослідження та спосіб міркування, при яких загальний внесок будується на основі часткових посилань.

Інтуїція– спроможність безпосереднього розуміння іс­тини передбачати результати інтуїтивного пізнання з часом, логічно доводиться і перевіряється логічно.

Інновації – новостворені технології, продукція, послуги, які істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.

Інформація– зміст повідомлення про сукупність явищ і подій, що становлять інтерес для вивчення.

Інформаційний ринок– це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів.

Істина– правильне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності, відтворення їх так, як вони існують поза межами нашої свідомості. Істина об’єктивна за змістом, але суб’єктивна за формою як результат діяльності людського мислення.

Каталог алфавітний– система карток з описом видання, розташованих у порядку алфавіту за прізвищем авторів та назвами публікацій незалежно від їхнього змісту.

Каталог предметний – містить дані про наявну літературу з певного предмета та інформацію, згруповану за предметними рубриками, які теж розташовані в алфавітному порядку.

Категорія – форма логічного мислення, в якій розкриються внутрішні, найсуттєвіші закономірні зв’язки, які існують у реальній дійсності. Категорії пов’язані з вирішенням основного питання філософії: відношення мислення та буття. Основні категорії: матерія, свідомість, рух, простір і час, якість і кількість, зміст і форма тощо.

Класифікація – система супідрядних понять (класів, об’єктів) будь-якої галузі знання чи діяльності людини як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів.

Компіляція – наукова праця, яка розроблена на основі запозичених в інших авторів матеріалів без самостійного їх дослідження та обробки.

Концепція – система поглядів на будь-що, головна думка при визначенні мети та завдань дослідження шляхів його проведення. Проведений задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

Метод дослідження – це шлях до чогось, засіб досягнення мети, пізнання явищ дійсності в їх взаємозв’язку і розвитку. Спосіб відтворення досліджуваного об’єкта або предмета.

Методологія дослідження – це вчення про наукові методи, сукупність конкретних прийомів і способів для проведення будь-якого наукового дослідження, правила мислення при створені теорії науки, її філософська теоретична основа.

Методика дослідження– це сукупність і порядок застосування відповідних методів і прийомів наукового пізнання.

Моделювання – вивчення об’єкта (оригіналу) шляхом створення й дослідження його копії (моделі), яка заміняє оригінал з певних аспектів, які цікавлять пізнання і підлягають вивченню; непрямий, опосередкований метод наукового дослідження.

Монографія– наукове видання, що містить повне і вичерпне всебічне дослідження якоїсь однієї проблеми чи теми.

Наука– система знань об’єктивних законів природи, суспільства і мислення, які отримуються та перетворюються в безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Наукове пізнання– отримання об’єктивних, істинних знань про об’єкт, явища або процес, які вивчаються.

Наукова інформація– це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань тощо.

Наукова тема– завдання наукового характеру, що потре­бує проведення наукового дослідження.

Наукова школа– неформальна творча співдружність у межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об’єднаних спільністю підходів.

Наукові факти– відображені свідомістю події, явища, що відбувалися або відбуваються в дійсності, які є перевіреними, обдуманими і зафіксовані мовою науки у формі емпіричних суджень. На їх основі вибудовують теорії, формують закони.

Наукове дослідження – цілеспрямоване вивчення явищ, процесів,, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень.

Наукознавство – розділ науки, який вивчає закономірності її функціонування й розвитку, структуру та динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Наукометрія – галузь наукознавства, яка займається статистичними дослідженнями структури і динаміки наукової інформації.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на отримання та використання нових знань.

Об’єкт дослідження – процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.

Парадигма – поняття сучасної науки, яке означає особливий спосіб організації наукових знань щодо того чи того ймення світу та відповідні зразки або моделі дослідження. Зміна парадигми розглядається наукою як революція.

Періодичне видання – це журнал, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки з викладом матеріа­лу у популярній доступній формі.

Поняття– відображення найбільш суттєвих і властивих предмету чи явищу ознак.

Предмет дослідження– усе те, що знаходиться в межах об’єкта дослідження у визначеному аспекті пізнання. Це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкта. Конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття.

Предмет науки– пов’язані між собою форми руху матерії.

Принципи– головні вихідні положення будь-якої теорії, вчення, науки; внутрішні переконання людини, її усталений погляд на певне питання.

Праксеологія– галузь наукового дослідження, що вивчає загальні умови та методи ефективної та раціональної людської діяльності.

Проблема– велика множинність наукових питань майбутніх досліджень; складне теоретичне або практичне питан­ня, що потребує дослідження.

Прогнозування– спеціальне наукове дослідження конкурентних перспектив розвитку будь-якого явища; процес наукового передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого й сучасного; систематична, науково-обґрунтована інформація про якісні і кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі.

Процес пізнання– це рух людської думки від незнання до знання, що здійснюється від живого спостереження до абстрактного мислення і від нього – до практики.

Резюме – короткий висновок, що містить основні положення доповіді, промови, наукової праці, дискусії тощо, вказівка на зміст первинної роботи, гранично лаконічна, може бути у вигляді одного речення. Розміщується в кінці статті й містить інформацію оцінного характеру.

Релятивність – відносність людських знань.

Реферат– письмова форма доповіді на певну тему, зміст якої лише повідомляє про щось, а не переконує в чомусь; інформативне видання, яке визначає короткий виклад змісту наукового дослідження.

Риторика – наука красномовства.

Синтез– поєднання раніше виділених частин предмета дослідження в єдине ціле.

Спостереження – це метод цілеспрямованого дослідження об’єктивної дійсності, у тому вигляді, в якому вона існує в природі та суспільстві та доступна безпосередньо для сприйняття людиною без втручання в неї.

Системний підхід– спосіб теоретичного та практичного дослідження, при якому кожний об'єкт розглядається як система.

Стандарт – норма, зразок, мірило.

Стандарти– це нормативні документи, якими встановлені єдині вимоги до основних властивостей будь-якої продукції або виду робіт.

Судження – це форма думки про певний предмет чи явище.

Теза– стислий виклад основних положень, наукової праці, статті, доповіді, який передбачає попереднє ознайомлення учасників семінарів, конференцій, симпозіумів з ре­зультатами наукового дослідження.

Тема– наукове завдання, яке охоплює визначену галузь наукового дослідження.

Теорія– вчення, система ідей або принципів, висока форма узагальнення і систематизації знань, спрямованих на визначення певного явища. Це форма синтетичного знання, у межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.

Узагальнення– логічна дія, у процесі якої здійснюється перехід від одиничного до загального. Узагальнення відбувається шляхом абстрагування при утворенні понять, су­джень, теорій.

Умовивід– це така форма мислення, в результаті якої з одного або кількох суджень, що відображають зв’язки та відношення предметів об’єктивної дійсності, виводиться нове судження, міркування, нова думка, яка містить вже нове знання про досліджувані предмети, явища, процеси.

Уява– психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, думок на основі її попереднього досвіду. Особливим видом уяви є мрія.

Факт науковий– реальність, дійсність, складовий елемент основи наукового знання, віддзеркалення об’єктивних властивостей речей і процесів. Характерні властивості наукового факту – новизна, точність, об’єктивність, достовірність. На основі фактів будуються теорії, виводяться закони.

Філософська методологія – це матеріалістична діалектика і теорія пізнання найзагальніших законів розвитку природи, суспільства та мислення.

Фундаментальні наукові дослідження – це наукова теоретична та експериментальна діяльність, спрямована на пізнання законів, що управляють поведінкою та взаємодією базисних структур природи, суспільства, людини.

Цитата – дослівний уривок з твору, чийсь вислів, що на­водиться (письмово чи усно) як підтвердження або заперечення певної думки чи ілюстрації до фактичного матеріалу.

Наши рекомендации