Доведіть, що виховання – це процес інтеріоризації загальнолюдських цінностей.
Інтеріоризація — процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні. Завдяки інтеріоризації зовнішні факти людської поведінки переходять в усталені внутрішні якості особистості. Результати виховного процесу значною мірою залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишньої дійсності, насамперед до спрямованих на них виховних впливів, їх взаємин з однолітками, дорослими, ставлення до педагогів і батьків. Оскільки школярі різняться індивідуальними особливостями, то й результати їх виховання різні. Громадські норми, вимоги, ідеали, цінності культури сприймаються і присвоюються (интериоризируются) особистістю індивідуально і вибірково. Ціннісні орієнтації особистості, тому не завжди збігаються з цінностями, виробленими суспільною свідомістю. Суспільні цінності стають стимулами, збудниками до дії в тому випадку, якщо вони усвідомлюються і приймаються людиною, стаючи його особистісними цінностями, переконаннями, ідеалами, цілями.
Щоб цінність спонукала до активної діяльності, до самовиховання і саморозвитку особистості, що мало домогтися того, щоб людина її ясно усвідомлював. Цінність набуває спонукальну силу мотиву діяльності тоді, коли вона интериоризирована особистістю, подає необхідний момент внутрішнього існування, коли людина може чітко формулювати мету своєї діяльності, бачити її гуманістичний зміст, знаходити ефективні засоби їхньої реалізації, правильного своєчасного контролю, оцінки і коригування своїх дій.
Та чи інша цінність стає об'єктом потреби особистості у тому разі, якщо здійснюється цілеспрямована діяльність з організації, відбору об'єктів і створення умов, які викликають необхідність се усвідомлення і оцінки особистістю. Таким чином, виховання може бути розглянуто як соціально-організований процес інтеріоризації загальнолюдських цінностей. прийняття і интериоризация особистістю, переклад у "внутрішній план" загальнолюдських цінностей і вироблення власних ціннісних орієнтації неможливі лише на рівні усвідомлення (когнітивному). У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Емоційна природа процесу інтеріоризації підтверджується численними дослідженнями. У них показано, що соціальні цінності сприймаються не тільки свідомістю, раціональним мисленням, а й почуттями. Навіть розуміння суспільного значення не просто "супроводжується", а "забарвлюється" почуттями. Участь почуттів визначає реальність прийняття цього значення особистістю, а не просто його розуміння. Таким чином, інтеріоризації загальнолюдських цінностей вимагає врахування діалектичної єдності когнітивного і чуттєвого, раціонального і практичного (готовність до діяльності), соціального та індивідуального в особистості.
Можна виділити два способи організації виховання як цілеспрямованого процесу інтеріоризації загальнолюдських цінностей. Перший полягає в тому, що стихійно склалися і спеціально організовані умови вибірково актуалізують окремі ситуативні спонукання, які при систематичній активізації поступово усталюються і переходять в більш стійкі мотиваційні утворення. Такий спосіб організації процесу інтеріоризації загальнолюдських цінностей грунтується на природному посилення тих мотивів, які за своїм змістом виступають як би в якості вихідного моменту (наприклад, інтерес до читання). Це передбачає стимулювання діяльності в основному зміною зовнішніх умов виховання.
Другий спосіб організації виховання з метою інтеріоризації загальнолюдських цінностей полягає в засвоєнні вихованцем пред'явлених йому в "готовому вигляді" спонукань, цілей, ідеалів, які за задумом педагога повинні у нього сформуватися і які сам учень повинен поступово перетворити з зовні сприйманих у внутрішньо прийняті і реально діючі. У цьому випадку потрібне пояснення сенсу формуються мотивів, їх співвідношення з іншими. Це полегшує вихованцю внутрішню смислову роботу і позбавляє його від стихійного пошуку, пов'язаного нерідко з безліччю помилок. Даний спосіб спирається на змістовно-смислову переробку діючої системи мотивів. Він припускає її стимулювання зміною внутрішньоособистісний "середовища" через свідомо-вольову роботу з переосмислення свого ставлення до дійсності.
Повноцінна організація виховання як процесу інтеріоризації загальнолюдських цінностей вимагає використання і першого, і другого способів.
Виховання, обмежене пред'явленням формальних вимог, не враховує, що їх виконання легко може виявитися зовнішнім. С. Л. Рубінштейн зазначав, що метою виховання має бути не зовнішнє пристосування до них, а формування внутрішніх устремлінь, які відповідають моральним вимогам, з яких в порядку внутрішньої закономірності випливало б моральне поведінка. Гуманістичне виховання має в якості внутрішнього умови власну моральну роботу воспітуемого. З досягненням необхідного рівня розвитку мотиваційно-ціннісного ставлення утворюються механізми саморегуляції і само актуалізації, які створюють нові можливості для формування гуманістичної спрямованості особистості.