Класифікація як засіб систематизації.

ТЕМА: МЕТОДИ НАВЧАННЯ.

ПЛАН.

1. Поняття «методу», «прийому» і «засобу» навчання. Вимоги до методів навчання. Загальні і спеціальні методи.

2. Зовнішня і внутрішня сторони методів навчання. Визначальні ознаки дидактичних методів.

3. Принципи класифікації методів навчання:

3.1. Класифікація як засіб систематизації;

3.2. Класифікація як засіб оптимізації /Ю.К.Бабанський/;

3.3. Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання / за джерелом одержання знань /Є.І.Петровський, Є.Я.Голант, Н.М.Верзілін//;

3.4. Класифікація на основі внутрішньої психологічної структури методів / за рівнем самостійної розумової діяльності /І.Я.Лернер, М.М.Скаткін//;

3.5. Бінарні методи /М.І.Махмутов/;

3.6. За дидактичними цілями /Г.І.Щукіна, І.Т.Огородніков/;

3.7. За логікою сприйняття матеріалу;

3.8. За способами одержання знань;

3.9. За навчальним завданням на певних типах уроків /Б.П.Єсипов, М.О.Данілов/;

4. Характеристика окремих методів навчання.

5. Функції методів навчання.

6. Вибір методів навчання, критерії такого вибору.

ЛІТЕРАТУРА:

1) Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К.: Рад.школа, 1981.

2) Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – С.439-448.

3) Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей щколе. – М.: Высшая школа, 1974. – С.225-261.

4) Выборы методов обучения в средней школе / Под ред. Ю.К. Бабанского. – Педагогика, 1981.

5) Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – С.114-160.

6) Лернер И.Я. Проблемное обучение. М., 1974.

7) Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М., 1981.

8) Педагогіка / За ред. А.М.Алексюка. – К.: Вища школа, 1985. – С.150-169.

9) Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. – К.: Вища школа, 1986. – С.160-199.

10) Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. ин-ов / Под ред. Ю.К.Бабанского. – 2-е изд., доп. – М.: Просвещение, 1988. – С.385-419.

11) Педагогика школы. Учеб. пособие для студ. пед. ин-ов / Под ред. Г.И.Щукиной. – М.: Просвещение, 1977. – С.305-326.

12) Проблемы методов обучения в современной общеобразовательной школе. – М., 1980.

13) Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підр. для студ. педагог. факультетів. – К.: Абрис, 1997. – С.189-254.

14) Функції і структура методів навчання / За ред. В.О.Онищука. – К.: Радянська школа,1979. – 159с.

15) Шалова Т.И. Активизация учения школьников. – М., 1982.

16) Щукина Т.И. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процессе. – М., 1978.

1. Метод (cлово “метод” походить від грецького слова “ methodos ”, де “metha” – шлях до мети і “odos” – слідувати) – спосіб пізнання, шлях дослідження по досягненню мети.

При визначенні сутності методів немає одностайної думки педагогів щодо окреслення даного поняття: одні визначають метод як сукупність прийомів навчальної роботи, другі – як шлях, яким вчитель веде дітей від незнання до знання, треті – як форму змісту навчання, четверті – як спосіб взаємозв’язаної діяльності вчителя та учнів, спрямований на досягнення мети навчання.

Методи – складні об’єкти, які мають різносторонню структуру, елементами якої є дидактичні прийоми, дії, операції і засоби навчання.

Метод навчання – це основний спосіб досягнення певної дидактичної мети (засвоєння поняття, ідей, теорії, певної навички або уміння).

Методи навчання – це впорядковані системи взаємозв’язаних прийомів педагогічної діяльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учнів, які спрямовані на досягнення поставлених дидактичних, виховних і розвиваючих цілей.

Прийомом ми називаємо такий складовий компонент методу, який спрямовує учнів на розв’язання часткових дидактичних завдань. Наприклад, під час розповіді вчитель розкриває практичне або ж соціальне значення поняття, що вивчається, що сприяє мотивації навчання учнів. Дидактичний прийом включає дію. Дія– це акт цілеспрямованої діяльності, який характеризується усвідомленням результату, умов і шляхів його досягнення. Дія визначається метою, на досягнення якої вона спрямована, і мотивом, який збуджує людину прагнути до нього. Метод покликаний розв’язувати основні дидактичні завдання; а прийоми, дії, операції – конкретні завдання, які приводять до досягнення основної мети. Дія включає в себе ряд операцій, за допомогою яких вона реалізується.

Засіб навчання –включають великий обсяг навчального обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, картини, лабораторне обладнання, ТЗН тощо).

У методах навчання акумулюються дві сторони:

– методи навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання керівної ролі – научіння;

– методи навчання як способи пізнавальної діяльності учнів по оволодінню знаннями, уміннями і навичками – учіння.

Нові вимоги до методів навчання:

Мета навчання, зміст навчання і способи досягнення визначених цілей – це і є, як переконує досвід навчання і освіти, ті вихідні категорії, що забезпечують успіх процесу навчання у школі.

Серед учителів школи й досі поширена думка: “Для того щоб викладати, досить знати свій предмет”. Так це важливо. Але таке формулювання не враховує сучасних досягнень педагогіки і психології. Спробуємо це довести.

Аргументи:

1. Ця думка розходиться із загальною тенденцією сучасного світу – поєднання науки з практикою. Враховується значущість науки, що викладається і ігноруються психолого-педагогічні закономірності навчання і виховання майбутніх випускників (а це і є “практика”).

2. Ця думка суперечить сучасній концепції щодо технізації навчального процесу. Технічні засоби навчання – допоміжний засіб підвищення ефективності навчання.

3. Змінилась функція вчителя – він перестав оцінюватися як джерело інформації. Про це свідчить статистика: на кожних 10-15 років відбувається подвоєння світового обсягу інформації. Щоб педагогу опанувати наукову фахову літературу, що публікується за рік необхідно десь 17 років життя. Отже, вчитель просто не в змозі бути вичерпним джерелом інформації. Конкуренти: телебачення, радіо, інтернет. Завдання педагога – з точки зору педагогіки і психології – організувати і скерувати самостійну роботу школяра.

4. Поширюється роль таких функцій контролю як освітньо-розвивальної і виховної. Адже переказати учням зміст навчальної програми з того чи іншого предмету не так вже й складно. Але вчителеві потрібні науково-теоретичні фундаментальні знання, вміння застосовувати їх на практиці, інтелігентність. Тобто, необхідність психолого-педагогічної освіченості викладача.

Висновки:

1. Для чого ми навчаємо учнів? Йдеться про педагогічне бачення цілей навчання, які визначають і методи. Що повинен уміти робити випусник? Яким мають бути рівень і характер знань школяра? Роль творчих завдань у навчанні?

2. Чого саме навчати школяра? Адже крім озброєння знаннями велике значення мають і операціональна (опанування способами діяльності) і мотиваційна сторона навчання.

3. Як навчати? Це питання стосується принципів,методів і форм навчання.

Серед багатогранності всіх існуючих методів навчання виділяють загальні і спеціальні. Під загальнимиметодами в сучасній педагогіці прийнято розуміти такі, що застосовуються в школі при вивченні різних навчальних предметів. Спеціальні– це такі, що застосовуються при вивченні окремих дисциплін.

Таке розуміння загальних і спеціальних методів навчання хоч і є найбільш поширеним в сучасній педагогіці, проте потребує уточнення з методологічних позицій – з погляду співвідношення загального, одиничного і особливого. Суть справи в тому, що у спеціальних методах навчання окремих предметів є багато спільного. Це і є те загальне, яким визначаються часткові прийоми викладання окремих предметів навчання. Спільні сторони прийомів навчання характеризуються загальні дидактичні методи і входять до змісту загальної дидактики. Точне визначення спеціальних методів навчання щодо окремих предметів є завданням окремих методик, які вони вирішують на основі дидактики. В цьому єдність одиничного і загального. Особливе можна вбачати в таких педагогічних ситуаціях, коли спільні властивості притамані тільки окремим групам методів навчання за циклами навчальних предметів (природно-математичних, гуманітарних, трудового навчання, естетичного циклу).

2.Сутність методів навчання може бути розкрита лише у відношеннях між категоріями мети, засобів і результату. Добре відомо, що результат діяльності вчителів далеко не завжди виходить таким, як його уявляв собі вчитель в суб’єктивній формі мети, відповідно до якої він застосував певні методи і засоби (підручники, навчальні посібники для вчителя й учнів, лабораторне обладнання, технічні засоби тощо). Таким чином, не можна обмежувати розгляд методів навчання лише ріноманітними формами їх прояву, а слід аналізувати також пізнавальну діяльність самих учнів насамперед за характером їх мислительної діяльності. На цій основі доцільно виділяти дві сторони в методах навчання – явище і сутність, зовнішнє і внутрішнє, форму і зміст.

До зовнішньої (формальної) сторони методів навчання логічно відносити різні способи їх прояву в навчальній діяльності вчителя і учнів, які можна безпосередньо спостерігати. Вона показує, як саме формуються в учнів знання, навички і уміння. Ця сторона методу може бути описана через виділення різних його аспектів:

1) Словесно-слухова форма пред’явлення навчальної інформації вчителем і усна форма відтворення знань учнями. Разом з тим слід завжди мати на увазі, що слово – це не тільки форма, формальне, а й внутрішнє, суттєве. Воно – знаряддя думки. Слово, мовлення є головним механізмом мислення людини, становить спеціально людське вище мислення. Без слова не можуть існувати поняття. Без слова нічого навчити не можна.

2) Словесно-зорова форма подання навчальної інформації за допомогою використання наочності. Вона виступає у різних способах поєднання слова і засобів наочності.

3) Навчально-практивна сторона – це найрізноманітніші практичні роботи учнів під керівництвом, або за завданнями вчителя як форма обміну інформацією між тими, хто вчить і тим, хто вчиться.

4) Педагогічна техніка і мистецтво – різні зовнішні прийоми, що їх використовує вчитель для більшого успіху учнів у навчанні (його манери, постановка голосу, педагогічний такт, кількість дидактичних завдань, міра і спосіб допомоги учням, форми прояву активності вчителя і учнів та їх співвідношення тощо).

Внутрішня сторона методу навчаннястановить сутність його і не підлягає зовнішньому спостереженню. До неї можна віднести такі моменти:

1) Діяльність, спрямована на досягнення певної мети. Вона характеризується цілеспрямованостю викладання і учіння.

2) Пізнавальна діяльність, тобто зміст навчання, яким визначаються методи.

3) Логіко-операційна сторона розумової діяльності – процес логічної розумової діяльності учнів (аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення, порівняння і аналогія, абстрагування, конкретизація тощо).

4) Мотиваційно-стимулююча діяльність – психологічна сторона методу, що органічно властива йому (стимулювання і мотивація учіння, ступінь пізнавальної самостійності та активності учнів).

Визначальні ознаки дидактичних методів:

1) бути певною формою обміну науковою інформацією між тим, хто вчить і тим, хто вчиться (словесна, наочна чи практична);

2) бути формою руху пізнавальної діяльності учнів, зокрема:

а) бути певним логічним шляхом засвоєння знань, навичок та умінь (аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація тощо);

б) бути певним видом і рівнем пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, евристичний, дослідницький);

в) бути певним способом стимулювання і мотивації учінням;

3) бути певним способом керування пізнавальною діяльністю учнів, зокрема, засобом викладу (передачі) знань для учнів учитель, книжка, навчаюча машина і інші.

3.Дати відповідь на запити шкільної практики щодо системи загальних методів навчання – важливе завдання педагогіки як науки.Його розв’язанню значною мірою сприяє класифікація методів.

Класифікація методів навчання – це упорядкована за певною ознакою їх система.

Питання класифікаціїметодів досить дискусійне в педагогіці. Ми розглянемо cутність і особливості найбільш обгрунтованих класифікацій.

Класифікація як засіб систематизації.

Наукова класифікація методів навчання має проводитись за такою ознакою (або ознаками), яка є найістотнішою для виявлення тих чи інших сторін методів навчання. Класифікація, основа поділу якої являє собою корінну ознаку методів навчання, робить наші знання про них повнішими. Така класифікація виступає засобом систематизації нашого знання про дидактичні методи. Закріплюючись у схемах, таблицях, ці систематизовані знання діють в науці тривалий час. Від наукової класифікації слід відрізняти звичайний поділ поняття залежно від тієї чи іншої практичної потреби.