Як запобігти виснаженню нервових сил у процесі повсякденної діяльності

...Створюйте світлі, життєрадісні мелодії в музиці дитинства, від якої залежать ваше здоров'я, сила вашого духу, стан вашого серця. Ваш рояль і ваш нотний зошит, де ви пишете музику дитинства, ваша диригент­ська паличка, яка керує мелодіями, — це дуже проста і водночас дуже складна річ — оптимізм. Пам'ятайте, що немає серед дітей, підлітків, юнаків і дівчат зловмисників, а якщо і з'являються інколи такі — один на тисячу, на десять тисяч осіб, — то творить їх зло, а виліковують добро, людяність і знову-таки чарівна скрипка й чарівна диригентська палич­ка — оптимізм.

Немає в дитини нічого такого, що вимагало б від педагога жорсто­кості. А якщо й виникають вади в дитячій душі, то це зло виганяється насамперед добром. Це не проповідь непротивлення злу, а реальний по­гляд на світ дитинства. Мені ненависна скрипуча підозріливість щодо дітей, ненависна формалістична регламентація вимог і заборон. Це не проповідь нехлюйства й «вільного виховання», а тверда переконаність у тому, що добро, ласка, любов — відносно дитини — не абстрактні добро, ласка й любов, а людяні, реальні, пройняті вірою в людину, це могутня сила, здатна утвердити в людині все прекрасне, зробити її ідеальною. Я не повірю в те, що дитина, яку правильно виховують, може стати хулі­ганом, дармоїдом, циніком, істотою брехливою та розбещеною.

Оптимізм, віра в людину — невичерпне джерело творчої енергії, нервових сил, здоров'я вихователя й вихованця. Не давайте прорости у своїй душі насінню зневіри в людині, підозріливості. Невіра в люди­ну, хоч якою маленькою, незначною вона була б спочатку, розростається в те, що я — оскільки тут ідеться про здоров'я фізичне й душевне — назвав би страшною раковою пухлиною недоброзичливості. Недобро­зичливість — небезпечна недуга душі, яка позначається і на серці, і на нервах. Вона, ця недуга, закриває очі педагога пеленою, через яку він не бачить у людині доброго. Недоброзичливість — це химерні окуляри, скельця яких зменшують добре до мікроскопічних розмірів і роблять невидимим, а погане збільшують до потворних розмірів, до того, що воно закриває найтонші рисочки людського. Розлад здоров'я в педагога починається, мій юний друже, з того, що він дозволяє розростися недобро­зичливості, підживлюючи її намірами і вчинками, які нічого спільного не мають з оптимістичною вірою в людину. Недоброзичливість — мати озлобленості, а озлобленість — це вже, образно кажучи, гостра колючка, яка постійно робить уколи в найчутливіші куточки серця, виснажує душу, ослаблює нерви.

Більш як вогню бійтеся навіть найменшої зловтіхи. Вам — нехай цього не було ніколи -- вдалося, припустимо, «пробрати» школяра, за­чепити його за живе: ви записали в щоденник про його поганий вчинок, і десь у глибині вашої свідомості заворушилася радісна думка: ось прочитає батько мій запис, він вимогливий, батько твій, дасть він тобі... Мигцем глянувши в сумні очі дитини, ви не збентежилися, а залишилися спокійним. Зрозумійте, дорогий друже, що з таких ось хвилин почина­ється ваше велике лихо: у глибині вашого серця оселяється зловтіха. Вона здається спершу невинним, слабеньким звірятком, а насправді — подібна до отруйної змії. Зловтіха, у свою чергу, породжує нетерпимість, зловтішне серце стає глухим і німим, воно не вловлює тонких порухів дитячої душі; зловтішна людина бачить зло і зловмисність там, де йдеться про звичайні дитячі пустощі. Нетерпимість до дитячих витівок, пус­тощів робить учителя холодним резонером, безпристрасним наглядачем, ненависним дітям. І вони платять йому за дріб'язкові причіпки тим,

що прагнуть вивести його з рівноваги, «насолити» йому. Якщо вже почалося це, серце педагога поступово згоряє від того, що йому щомиті доводиться затамовувати свою озлобленість. Бійтеся цього, як велико­го нещастя, мій друже. Якщо вам не пощастило уникнути цього, ви станете жовчною, дратівливою, похмурою істотою, праця перетвориться для вас на каторгу, у вас з'явиться сто виразок і сто вад.

Доброзичливість, розумна доброта — ось що має стати атмосферою життя дитячого колективу, головним тонусом взаємин педагога та дітей. Яке це прекрасне слово й водночас яке це глибоке, складне, багатогранне людське ставлення — доброзичливість. Якщо вона взаємна, — людина відкривається перед людиною всіма глибинами своєї душі.

Я тисячу разів говорив і твердитиму до смерті, що взаємна добро­зичливість учителя й дітей — це ті найтонші нитки, які єднають серця її завдяки яким — запам'ятайте, це надзвичайно важливо в нашій педа­гогічній праці — людина розуміє людину без слів, людина відчуває найтонші порухи душі іншої людини. Багато років праці у школі твердо переконали мене, що коли я доброзичливий до дітей і виховав у них доброзичливість, вони бережуть моє серце й мої нерви, розуміють, коли мені тяжко на душі, коли мені важко навіть говорити. Відчуваючи мій сьогоднішній стан, відчуваючи, що в мене дуже тяжко на душі, діти навіть говорять тихо, уникають галасу, прагнуть дати мені якнайбіль­ше спокою і на уроках, і на перервах. У цьому взаємному відчуванні серця, в умінні читати в душі людини — невичерпне джерело вашого здоров'я, мій дорогий колего. Але тут ми вступаємо в цілком особливу сферу шкільного життя — у сферу, про яку дуже мало говорять, але про яку треба багато й розумно говорити. Йдеться про саму суть доб­розичливості як про один з найважливіших аспектів емоційного вихо­вання.