Завдання на курсову роботу. Дидактичне проектування

Дидактичне проектування,

основні технології навчання»

Переяслав-Хмельницький, 2015

УДК 378.147.091.33-027.22

Різник В.В., Різник Н.А. Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни «Методика професійного навчання: дидактичне проектування, основні технології навчання». – Переяслав-Хмельницький : «Видавництво КСВ», 2015. – 35с.

Рекомендовано до друку вченою радою ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» протокол №5 від 24.03.2014р.

Рецензенти:

І.І. Доброскок – д.п.н., професор, завідувач кафедри професійної освіти ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Д.С.Мазоха –к.п.н., професор, завідувач кафедри соціальної педагогіки та освіти дорослих ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

М.І. Навальна – д.філол.н., професор кафедри професійної освіти ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Розглянуто вимоги і порядок виконання курсової роботи з дисципліни «Методика професійного навчання: дидактичне проектування, основні технології навчання». Розкрито порядок вибору теми дослідження, етапи виконання, структуру та зміст курсової роботи. Висвітлено правила оформлення, організацію захисту, критерії оцінювання та запропоновано орієнтовну тематику курсових робіт.

Для студентів галузі знань 0101 «Педагогічна освіта» нампрямів підготовки:

6.010104 «Професійна освіта. Документознавство»

6.010104 «Професійна освіта. Товарознавство»

6.010104 «Професійна освіта. Туристичне обслуговування»

6.010104 «Професійна освіта. Економіка».

ã В.В.Різник, Н.А.Різник

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ І. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ………………………………..5

РОЗДІЛ ІІ. ВИБІР ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………..…..5

РОЗДІЛ ІІІ. ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ………………………………6

РОЗДІЛ IV. СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ……………………………….7

Титульний лист

Завдання на курсову роботу

4.3. Зміст роботи

Вступ

Основна частина

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

РОЗДІЛ V. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ…………………………11

5.1. Загальні вимоги

5.2. Вимоги до нумерація

5.3. Ілюстрації

5.4. Таблиці

Формули

5.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

Оформлення списку використаних джерел

Додатки

РОЗДІЛ VI. ЛІТЕРАТУРНЕ ОФОРМЛЕННЯ ……………………………………………..15

РОЗДІЛ VII. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ…………………………...17

РОЗДІЛ VIII. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ………………………...18

РОЗДІЛ IX. ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ ………………….………22

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………………....27

ЛІТЕРАТУРА……………………………..……………………………………………………..33

ВСТУП

Одне з головних завдань сучасної педагогічної освіти – формування висококваліфікованого, компетентного, конкурентоздатного педагога-професіонала, без якого неможливо здійснювати модернізацію професійної освіти третього тисячоліття. У сучасних умовах на передній план висувається професійна компетентність педагога, його здатність постійно учитися, його прагнення до самовдосконалення. Сучасному педагогові необхідно бути освіченою людиною в галузях культури, педагогіки, психології, основних методик і технологій. Без цих знань педагог втрачає професійні якості, і головні з них – здатність до педагогічної творчості, зацікавленість в удосконаленні своєї майстерності.

У національній доктрині розвитку освіти зазначається, що «в Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального інноваційного розвитку освіти і науки: повинні забезпечуватися умов для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості протягом життя».

Модернізація освіти в процесі інтенсивного розвитку суспільства в Україні спрямована на виховання в кожної особистості внутрішньої потреби до генерування та реалізації інноваційних ідей.

Інноваційні процеси, що відбуваються в освіті як невід'ємній частині суспільства, вимагають відповідних змін професійної діяльності самого педагога. Нові вимоги суспільства, пов'язані із самореалізацією особистості, обумовлюють необхідність виявлення теоретико-методичних засад формування викладача, готового до здійснення інноваційної діяльності, а також створення ефективного діагностичного механізму, який дозволить виявити конкретні резерви в діяльності педагога, перспективи його професійного росту, потреби в професійному вдосконаленні.

Сучасний соціально-економічний розвиток України, як ніколи раніше, висуває високі вимоги до підготовки педагога та його професійної культури. Саме людський чинник, особистість педагога, його професіоналізм та компетентність визначають, в першу чергу, рівень якості освіти та ступінь задоволення пізнавальних потреб тих, хто навчається.

Специфіка навчання у вищій школі полягає, перш за все в тому, що воно вимагає такої організації навчальної, насамперед самостійної роботи студентів, яка б забезпечувала успішне оволодіння не тільки програмовим матеріалом, але й навичками дослідження, творчої діяльності.

У світлі цього положення виключно важливе значення має такий вид самостійної роботи студентів, як виконання курсових робіт. Під час роботи над ними студенти оволодівають сучасними методами пошуку, обробки та використання інформації, засвоюють методи науково-дослідної діяльності, визначаються щодо власної педагогічної позиції.

Виконання курсової роботи передбачає не лише використання наукових знань, а й їх «виробництво». Уміння використовувати та «виробляти» педагогічні знання складає основу змісту професійної культури педагога, тобто специфічної для освітньої галузі культури мислення, яка передбачає знання методологічних принципів та правил наукового пізнання, а також вміння застосовувати їх під час вирішення педагогічних завдань.

Дані навчально-методичні вказівки містять основні положення про організацію, підготовку, написання та захист курсових робіт з дисципліни «Методика професійного навчання: дидактичне проектування, основні технології навчання» для студентів галузі знань 0101 «Педагогічна освіта» нампрямів підготовки: 6.010104 «Професійна освіта. Документознавство», 6.010104 «Професійна освіта. Товарознавство», 6.010104 «Професійна освіта. Туристичне обслуговування», 6.010104 «Професійна освіта. Економіка» вищих педагогічних навчальних закладів.

РОЗДІЛ I. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсова робота є самостійним навчально-науковим дослідженням студента, що підбиває підсумки вивчення теоретичного курсу і відображає готовність до оволодіння основними вміннями вести дослідницьку діяльність.

Мета курсової роботи:

– поглиблення, узагальнення та закріплення знань, отриманих студентом під час навчання та їх застосування у комплексному вирішенні конкретної проблеми;

– формування у студентів навичок самостійної роботи над першоджерелами, монографічною, довідковою літературою, фаховими журналами; вміння аналізувати, критично оцінювати і систематизувати матеріал;

– удосконалення вміння пов'язувати теоретичні знання з практичною діяльністю, здійснювати науково-педагогічне дослідження.

Головне завдання курсової роботи - не наукове відкриття, а процес наукового пошуку, дослідження проблеми, перевірка отриманих результатів, формування вмінь та навичок аналітичного, творчого мислення, самостійного дослідження.

Завдання курсової роботи:

§ аналіз та узагальнення результатів власної праці над відповідною педагогічною проблемою;

§ постановка, осмислення і вирішення конкретного фахового завдання;

§ реалізація вміння працювати з навчальною, науковою та методичною літературою;

§ визначення рівня володіння сучасними педагогічними технологіями, методиками тощо.

§ формування умінь і навичок:

- опрацювання психолого-педагогічної наукової літератури та матеріалів педагогічного досвіду;

- планування і проведення науково-педагогічного дослідження;

- накопичення і обробки емпіричного матеріалу та його аналіз;

- формулювання висновків та відповідних рекомендацій.

Зміст курсової роботи повинен відповідати:обраній темі, плану роботи, сучасному науковому рівню розроблення даної проблеми, поставленим завданням.

Курсова робота повинна передбачати: практичну спрямованість, логічну послідовність викладу матеріалу, переконливість аргументації, стислість і точність формулювань, конкретність викладу результатів роботи, наукову обґрунтованість висновків, рекомендацій і пропозицій, їх відповідність проблематиці роботи.

Курсова робота перевіряє не лише теоретичну і практичну підготовку майбутнього фахівця, але і його вміння працювати з літературою, досліджувати, аналізувати, систематизувати, узагальнювати педагогічний та науковий досвід, вести науково-педагогічні дослідження під керівництвом викладача. Підготовка цих робіт дає можливість студентам: систематизувати здобуті теоретичні знання, перевіряти їх якість, науково і креативно мислити, розвивати пізнавальну активність, аналізувати та порівнювати різні підходи щодо розв'язання певної педагогічної проблеми.

Курсова робота виявляє здатність студента до самостійного осмислення проблеми; формує початкові вміння вести науковий експеримент, чітко й логічно викладати свою думку; перевіряє рівень володіння сучасними методами навчання, здатність застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці, а також уміння формулювати висновки, рекомендації, оформляти результати.

РОЗДІЛ II. ВИБІР ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Важливим елементом у написанні курсової роботи є вибір проблеми й теми дослідження. Слід пам’ятати, що від правильного вибору теми та складеного плану залежить якість виконання роботи.

Орієнтовну тематику курсових робіт яка наведена у розділі 9 розроблено та затверджено на засіданні кафедри професійної освіти з урахуванням дослідницьких інтересів та потреб практичної педагогічної діяльності студентів.

Тематика курсових робіт має відповідати наступним вимогам:

1. Відповідати завданням підготовки фахівців.

2. Враховувати напрямки та проблематику сучасних науково-педагогічних досліджень.

3. Залучати студентів до роботи над проблемами, які досліджують окремі викладачі та колектив кафедри.

4. Враховувати розмаїття інтересів студентів в галузі педагогічної теорії і практики, а також результати роботи у студентському співтоваристві.

Студенти самостійно вибирають ту чи іншу тему із списку, що запропоновано у Розділі 9.

В окремих випадках студент може запропонувати власну тему, виходячи з її актуальності, відповідності фаху, зі своїх наукових інтересів та сучасного етапу розвитку наукових досліджень, визначальних для обраної проблеми. Визначенню теми в даному випадку допоможуть наступні прийоми:

- розгляд аналітичних оглядів педагогічної науки, що зроблені провідними фахівцями (у кінці таких оглядів, як правило вказані невирішені проблеми);

- вибір теми, близької до проблематики виконаних раніше досліджень, з використанням нових, більш сучасних методів;

- перевірка однієї з гіпотез, що висунуті, проте не підтверджені дослідженнями;

- знайомство зі спеціальною літературою та періодичними педагогічними виданнями;

- консультація з провідними вченими для виявлення проблем та питань, які недостатньо вивчені, але мають актуальне значення.

Тематика курсових робіт щорічно коригується з урахуванням накопиченого кафедрою педагогічного досвіду та побажань студентів і фахівців.

Остаточно обрана студентом тема затверджується й фіксується у книзі обліку курсових робіт. Довільна зміна теми студентам не дозволяється.

Після вибору теми та її затвердження студент звертається до свого наукового керівника за консультаціями й порадами. Дуже важливо, коли він сам спробує розробити план своєї курсової, обміркує та чітко усвідомить хід її виконання, враховуючи конкретні умови, в яких доведеться працювати. Це дасть можливість керівникові зважити і врахувати здібності студента, його підготовленість до виконання даної роботи, а, отже, зробити правильні висновки про те, яку саме надати допомогу.

РОЗДІЛ III. ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

1. Формулювання теми в результаті загального ознайомлення з проблемою
2. Пошук літератури за темою, її аналіз, підбір бібліографії.
3. Складання особистого календарного плану роботи.
4. Підготовка першого варіанту теоретичної частини:

а) обґрунтування актуальності обраної теми;

б) постановка мети і конкретних задач дослідження;

в) визначення об'єкта і предмета дослідження;

г) вибір методів (методик) проведення дослідження.

1. Проведення емпіричних досліджень.
2. Аналіз та оцінювання отриманих результатів.
3. Опис та оформлення практичної частини.
4. Формулювання висновків та методичних рекомендацій.
5. Редагування та технічне оформлення курсової роботи в цілому.
6. Подання роботи науковому керівникові.
7. Доопрацювання курсової роботи з урахуванням зауважень керівника і подання остаточного варіанту роботи.
8. Підготовка до захисту.

Зазвичай, консультації наукового керівникапотрібні на етапах 1, 4, 6 та 7. Керівник допомагає у визначенні теми роботи, консультує щодо оптимізації понятійного та категоріального апарату, з питань опрацювання результатів досліджень, перевіряє виконання роботи в цілому.

РОЗДІЛ IV. СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Зміст курсової роботи з професійної педагогіки повинен відповідати таким вимогам:

1) відбивати сучасний стан та перспективи розвитку професійного навчання;

2) відбивати зміни в характері професійного навчання: масовий характер освіти та її безперервність; значимість як для індивіда, так і для суспільства його запитів і норм; орієнтація на активне засвоєння учнями способів пізнавальної діяльності; адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості, інноваційність навчання, як соціально-філософський аспект і т. ін.;

3) включати аналіз літературних джерел, критично оцінювати їх, полемізувати з авторами статей, висловлювати власні думки, відстоювати їх, робити правильні наукові, теоретичні та практичні висновки.

Курсова робота повинна мати характер цільної, завершеної роботи як відносно її змісту, так і форми, структури, композиції, єдиний, так званий науковий стиль.

У курсовій роботі виділяють такі структурні елементи:

1. Титульний лист

2. Завдання на курсову роботу

3. Зміст роботи

4. Вступ

5. Основну частину

5.1. Теоретичну частину

5.2. Експериментально-практичну частину

6. Висновки

7. Список використаних джерел

8. Додатки (при необхідності)

Орієнтований обсяг курсової роботи 30-35 сторінок друкованого тексту.

Титульний лист

Титульний лист повинен містити: назву навчального закладу та кафедри, де виконана робота; тему роботи; прізвище, ім’я, по-батькові студента; прізвище, ім’я, по-батькові керівника; місто; рік написання роботи, особистий підпис студента. Форму титульного листа наведено у Додатку А.

Завдання на курсову роботу

Завдання на курсову роботу включає: назву кафедри, прізвище, ім’я, по-батькові студента, якому видано завдання; назву (тему) роботи; термін подання завершеної роботи на кафедру. Завдання підписується керівником курсової роботи і засвідчується підписом студента, який прийняв його до виконання. Форму завдання на курсову роботу наведено у Додатку Б.

4.3. Зміст роботи

Зміст роботи, поданий на її початку, повинен містити найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок). При цьому формулювання заголовків повинні точно відповідати змісту роботи й бути короткими, послідовно та чітко відображати логіку курсової роботи.

Вступ

У вступі необхідно обґрунтувати актуальність обраної теми, показати її значущість й необхідність вирішення. Тобто довести, виходячи з того, що докорінна перебудова нашого суспільства на основі принципово нових економічних, соціальних і політичних факторів ставить підвищені вимоги до підготовки робітничих кадрів, їх загальноосвітнього рівня і професійної майстерності. Розкривається стан обраної проблеми у педагогічній науці: що досліджено та відкрито, які існують погляди, думки з цього приводу, що залишилося незрозумілим й потребує подальшого дослідження, розробки, і що таким чином буде вирішувати студент (автор) у своїй курсовій роботі.

У вступі необхідно визначити об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, а також сформулювати гіпотезу дослідження.

Об’єктом дослідження є вся сукупність зв’язків, відношень різних аспектів теорії і практики в галузі професійної педагогіки, яка виступає джерелом необхідної для дослідника інформації. Об’єктом дослідження можуть бути педагогічний чи учнівський колективи, система виховної роботи, навчально-виховний чи навчальний процеси у професійно-технічних закладах освіти, викладання будь-якого курсу тощо.

Предмет дослідження – це лише ті суттєві зв’язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, він є головним, визначальними для конкретної проблеми і теми. Таким чином, предмет дослідження є більш вузьким, ніж його об’єкт. Іншими словами, об’єктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому об’єкті дістає наукового пояснення. Наприклад предметом дослідження можуть бути конкретні соціально-педагогічні умови, форми, методи, прийоми, засоби, методики навчання, розвитку учнів, технології навчання тощо.

Мета дослідження закладена в самій назві обраної теми. Чітке уявлення мети дослідження сприяє цілеспрямованій діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал. Мета – це запланований результат, який має бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення продукту ліпшого, ніж був раніше, або якщо це явище чи процес – з вищими показниками якості тощо. Поставленої мети досягти треба обов’язково і неодмінно перевірити.

Мета дослідження досягається виконанням окремих конкретних дослідних дій, тобто конкретизується у його завданнях. Вони дають уявлення про те, на що буде спрямовано дослідження. Завдання розкривають мету дослідження і у своїй сукупності мають бути адекватними цій меті. Формулювання завдань робиться у формі перерахування (вивчити, описати, встановити, розробити, відібрати, апробувати і т.п.). Звичайно, коло завдань дослідження залежить від можливостей самого дослідника, рівня його фахової підготовки і попереднього досвіду наукової роботи, наявності часу та матеріально-технічного забезпечення.

Всі ці, а також багато інших чинників повинні враховуватися при формуванні й постановці завдань дослідження в рамках курсової роботи.

Визначення теми, об’єкта, предмета й мети дослідження складає за своєю суттю перший етап єдиного нерозривного процесу дослідження.

Головним методологічним стрижнем будь-якого дослідження вважається гіпотеза. Вона є одним із методів розвитку наукового знання, а також структурним елементом педагогічної теорії. Гіпотеза має формулюватись як таке припущення, при якому на основі ряду чинників можна зробити висновок про існування об’єкта, про зв’язок між явищами або причини явища, при чому цей висновок не можна вважати повністю доведеним. Гіпотеза має формулюватись так, щоб з її змісту чітко проглядалися положення, що потребують доведень і захисту.

Необхідність наявності гіпотези у науковому дослідження визначається трьома причинами:

- гіпотеза є ніби компасом, який визначає напрямок діяльності дослідника;

- вдало сформульована гіпотеза попереджує деяку невизначеність майбутніх результатів дослідження;

- гіпотеза спрямовує думки дослідника та чітко визначає матеріали, які повинні бути зібрані у процесі дослідження.

Для правильної побудови будь-якої гіпотези, перш за все, необхідно пам’ятати, що вона повинна бути конкретною. Під конкретністю розуміється її глибина, відповідність меті й завданням дослідження. Іншими словами, гіпотеза повинна відповідати конкретній меті та описувати обраний об’єкт дослідження.

Перш ніж формулювати гіпотезу дослідження, автору наукової роботи необхідно всебічно обміркувати проблему, ознайомитися з основними літературними джерелами, вивчити навчально-виховний процес у ПТНЗ. При цьому слід пам’ятати, що гіпотеза будь-якого педагогічного дослідження має формулюватись так, щоб її можна було експериментально перевірити. Перебіг того чи іншого педагогічного явища або процесу залежить від багатьох чинників. Треба вміти встановити вплив яких факторів є визначальним, а на які можна не зважати.

Побудова гіпотези можлива лише на основі старанного вивчення педагогічних явищ. Лише після вивчення характерних рис явища, обставин, умов тощо можна висловити припущення про можливу причину даного явища (або класу явищ), почати побудову гіпотези. Хід думки при цьому оформляється як своєрідний умовивід. При побудові гіпотези слід пам’ятати, що умовивід іде від наслідку (того чи іншого факту, явища) або від схожості наслідків (чи ознак) до схожості основ. Подальше дослідження полягає у перевірці гіпотези. Її необхідність випливає з самої суті гіпотези як припущення. Перевірена, обґрунтована, підтверджена дослідами, фактами, гіпотеза перетворюється в достовірне наукове знання, в теорію.

Орієнтовний обсяг вступу – 2-4 сторінки. У Додатку В наводяться варіанти вибору та оформлення основних елементів процедури наукового пошуку.

4.5. Основна частина

Основна частина складається з двох розділів та підрозділів. Кількість розділів основної частини вибирається студентом самостійно при узгодженні з керівником курсової роботи. Зміст основної частини повинен підпорядковуватись одній провідній ідеї, чітко спрямованій на досягнення мети курсової роботи. Найчастіше основна частина курсової роботи складається з двох розділів.

4.5.1. У першому розділі розробляються теоретичні (психолого-педагогічні) основи обраної проблеми з професійного навчання.

Починаючи наукову розробку теми, слід провести аналіз стану питання, що досліджується, тобто взяти з літератури основний матеріал, який стосується проблеми, дати оцінку вивченим роботам, висловити свою точку зору; пов’язано, грамотно й логічно обґрунтувати вибрану тему, зробити теоретичні висновки або методичні рекомендації.

Для складання бібліографії з теми наукової роботи необхідно використовувати наявні в бібліотеках систематичні каталоги, в яких назви видань розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів; предметні каталоги, що містять назви творів з конкретних проблем і спеціальностей; різноманітні бібліографічні довідникові видання, виноски і посилання в підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках та ін. Для підбору періодичної літератури слід звернутися до покажчиків статей, опублікованих протягом календарного року і розміщених у кінці останнього номера журналу за кожен рік видання.

З метою полегшення роботи з літературними джерелами необхідно створити власну бібліографічну картотеку. Найчастіше з цією метою використовують каталожні або самостійно виготовлені картки. На одному боці записується прізвище та ініціали автора, назва роботи, місце її видання, видавництво а також час видання та обсяг в сторінках. На зворотному боці картки стисло записується все, що зацікавило студента. При цьому завжди потрібно залишати невеличке поле, на якому потім можна робити додаткові помітки.

Під час роботи з літературними джерелами використовуються способи стислого фіксування наукової інформації як тезування, цитування та конспектування.

Орієнтовний обсяг першого розділу – 10-12 сторінок.

4.5.2. Другий розділ передбачає розробку та проведення дослідно-експериментальної роботи. Цей етап вимагає від студента оволодіння основними практичними методами дослідження. До таких методів, які використовуються студентами при виконанні курсових робіт відносять: спостереження, бесіду, анкетування, експеримент, рейтинг, математичні методи, теоретичні методи та ін.

Педагогічний експеримент – це один із видів соціального експерименту, який являє собою комплексний метод дослідження, і поєднує методи спостереження, усного і письмового опитування, тестових завдань, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду та ін.

Педагогічний експеримент дає можливість встановити характер зв’язків між компонентами педагогічного процесу, умовами і результатами різних дій у ході експерименту, порівняти ефективність різних факторів або змін у структурі процесу і вибрати оптимальне їх поєднання, встановити в якісній і кількісній формах закономірні зв’язки між окремими явищами.

Залежно від мети дослідження розрізняють наступні види експериментів: констатуючий, формуючий, і контрольний.

Констатуючий експеримент проводиться звичайно на початку дослідження і має своїм завданням з’ясування стану справ у професійному навчанні з тієї чи іншої досліджуваної проблеми.

Сутність формуючого експерименту полягає в тому, що дослідник перевіряє в дії розроблені теоретичні основи і конкретні методичні заходи вирішення досліджуваної проблеми.

Подальшим етапом дослідження є перевірка ефективності отриманих висновків і розробленої методики. Ця задача розв’язується з допомогою контрольного експерименту. Якщо експеримент підтверджує зроблені висновки, дослідник узагальнює отримані результати, які і стають теоретичним і методичним надбанням професійної педагогіки.

Кожний розділ курсової роботи повинен мати свої короткі висновки, які узагальнюють результати дослідження, отримані автором.

Орієнтовний обсяг другого розділу – 12-15 сторінок.

Висновки

У висновках підводять підсумки виконаної роботи, вказується практична значущість, можливість впровадження результатів роботи та подальші перспективи дослідження теми. Висновки повинні бути короткими, але ґрунтовними. Обсяг висновків не повинен перевищувати 3-4 сторінки.

4.7.Список використаних джерел

Список використаних джерел є обов’язковим елементом наукової праці. Він є ключем до використання дослідником джерел, певною мірою відбиває наукову етику і культуру наукової праці. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з літературою за досліджуваною проблемою.

Список використаних джерел повинен відображати тільки ті друковані праці, які студент опрацював у процесі виконання курсової роботи.

Існують загальноприйняті правила при описі використаної літератури. Узагальнено бібліографічний опис книги включає відомості про автора (чи авторів), назву видання, його характер і призначення, відомості про авторство, відомості про повторність видання, місце видання (місто, видавництво або установа, що здійснили видання), рік видання, кількість сторінок та деякі інші.

Бібліографічний опис роблять мовою документа.

Використані джерела у списку можна розміщувати одним із таких способів:

1) у порядку появи посилань у тексті (вважається найбільш зручним для користування і рекомендований при написанні курсових робіт);

2) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків у хронологічному порядку.

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку використаних джерел наводяться у Додатку Д.

Додатки

Додатки оформлюються як продовження курсової роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті курсової роботи.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, Ї, О, Ч, Ь, наприклад: «Додаток А». В додатках розміщуються ілюстрації, рисунки, схеми, графіки, діаграми, тестові матеріали.

РОЗДІЛ V. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

5.1. Загальні вимоги

Курсову роботу друкують машинописним способом або за допомогою комп'ютера з одного боку аркушу білого паперу формату А4 з використанням шрифтів Times New Roman текстового редактора Word. Кегль 14 через інтервал 1,5.

Текст роботи необхідно друкувати з полями таких розмірів:

праве – не менше 15 мм,

ліве – не менше 30 мм,

верхнє, нижнє – 20 мм.

Абзацний відступ – 125 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту повинна бути однаковою.

Текст основної частини курсової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин курсової роботи «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту 14 жирним шрифтом.

Заголовки розділів друкують великими літерами після слова «РОЗДІЛ» та порядкового номера.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу жирним шрифтом. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 2-3 інтервалам.

Кожну структурну частину курсової роботи треба починати з нової сторінки.

5.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті без крапки.

Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, але він не нумерується.

Такі структурні частини курсової роботи як «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» не мають порядкового номера. Тому не можна друкувати: «І.ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ» арабськими цифрами, після номера ставиться крапку. Наприклад «РОЗДІЛ 1.»

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка. Наприклад, «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка. Наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, як пункти.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, крім ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з порядкового номера ілюстрації. Наприклад: Рис. 2

Таблиці нумерують послідовно (крім таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з порядкового номера таблиці– наприклад: «Таблиця 2»

Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках курсової роботи, включають до загальної нумерації сторінок.

Формули в курсовій роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках. Наприклад: (1).

5.3. Ілюстрації

Ілюстрації (фотографії, рисунки, схеми, графіки, карти) необхідно подавати в курсовій роботі безпосередньо після тексту, де є перше посилання, або на наступній сторінці. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації.

Назви ілюстрацій розмішують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією має чотири основних елементи:

• найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. »;
• порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами;
• тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст з якомога стислою характеристикою зображеного;
• експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис і супроводжують текстом. Слід зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Рис. 2. Взаємостосунки з батьками

У тому місці, де викладається тема, зв'язана із ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання:

- у вигляді виразу в круглих дужках «(рис. 1)»;

- зворот типу: «...як це видно з рис. 3» або «... як це показано на рис. 3», «Рисунок дає змогу зробити висновок, що…» та ін.

5.4. Таблиці

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово “Таблиця” починають з великої літери. Назву подають жирним шрифтом і не підкреслюють. Наприклад:

Таблиця 2

Назва таблиці

	Заголовки граф
	підзаголовки граф	підзаголовки граф	підзаголовки граф

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з малих, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не менше ніж 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розмішують після першого посилання на неї в тексті так, щоб її можна було читати без повороту або з поворотом за годинниковою стрілкою.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. У разі перенесення частини таблиці на інший аркуш слово “Таблиця”, її номер і назву не повторюють (їх вказують один раз– над першою частиною таблиці), далі над іншими частинами справа пишуть слова “Продовж. табл.” і вказують тільки номер таблиці, наприклад:“ Продовж. табл. 2”.

Таблицю з великою кількістю граф можна розбити на частини і розмішувати частини одну під одною в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку – боковик.

Формули

Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій їх подано у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння та формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули треба залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, то його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (х) і ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті.

Номер, який не вміщується в рядку з формулою, переносять у наступний нижчий рядок. Номер формули при її перенесенні записують на рівні останнього рядка.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставлять справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і спрямоване в бік номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент, тому розділові знаки між ними відповідають правилам пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише тоді, коли:

а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Між формулами, які слідують одна за одною і не відокремлені текстом, ставлять кому або крапку з комою безпосередньо за формулою.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

5.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні курсової роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які використовуються в роботі.

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише тоді, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання.

Посилання в тексті курсової на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1–7]...».

Якщо в тексті курсової роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, то можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад:

Цитата в тексті: «... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв'язку між діловими партнерами, ні в жодному разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації [6, с.29]»

Відповідний опис у переліку посилань:

6. Дороніна М.С.Культура спілкування ділових людей: навч. посіб. \ М.С.Дороніна. – К.: «КМ Асаdemia», 2008.– 192 с.

Посилання на ілюстрації вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад «рис. 2».

Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад «...у формулі (1)».

На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...в табл.2».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див.табл.3».

Загальні вимоги до цитування:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у першоджерелі, із збереженням особливостей авторського написання.;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело.