Навчальна книга в структурі професійної підготовки: зміст, функції та критерії якості.

Зміст освіти, що визначається навчальними планами і програмами, конкретизується в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, і методичних вказівках та інших навчально-методичних матеріалах (робочих зошитах, збірниках текстових завдань, інструкціях тощо).

Підручники та навчальні посібники є одним з основних джерел знань для студента. У зв’язку з цим слід згадати думку І.Франка, висловлену чітко і лаконічно: «Книги – морська глибина. Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить».

Підручник– книга, в якій викладається система знань з конкретної навчальної дисципліни на рівні сучасних наукових досягнень у відповідності з цілями навчання, визначеними навчальною програмою і психолого-педагогічними вимогами. Він повинен відповідати сучасному рівню розвитку науки і практики, бути написаним доступно, літературною мовою з чітко сформульованими визначеннями, правилами, законами, ідеями, містити за необхідністю ілюстрації, схеми, малюнки. Суттєве значення має художнє та естетичне оформлення підручника [Туркот, с.161].

Створюючи підручник чи навчальний посібник, викладач ВНЗ повинен враховувати наступне:

§ навчальна книга повинна мати високий науково-методичний рівень, містити необхідний довідковий апарат (ключові слова, глосарій, предметний показник, бібліографічний список);

§ текст повинен бути викладений у доступній формі, теоретичний матеріал необхідно пов’язувати з практичними знаннями;

§ у книзі повинні ураховуватися міжпредметні зв’язки з іншими дисциплінами, які вивчає студент;

§ достатня увага повинна приділятися питанням професійної спрямованості [Туркот, с.162].

Для кожного типу навчальних закладів видаються підручники, які відповідають програмам і завданням закладу, віковим та іншим особливостям тих, хто навчається.

Характеризуючи функції підручника для ВНЗ, М. Тупальський виділяє і сім основних функцій:

• інформаційно-пізнавальну;

• науково-дослідницьку, що забезпечує не лише запам’ятовування фактичного матеріалу підручника, а й з’ясовує залежності, відкриття проблеми і дослідження;

• навчально-практичну, яка забезпечує зв’язок теорії з практикою і правильне співвідношення між теоретичним і практичним матеріалом;

• соціально-педагогічну, яка формує на базі набутих знань, моральні, естетичні, норми поведінки та взаємини;

• методичну – розв’язує завдання керування процесом навчання через підручник, керує і регулює навчальний процес студентів;

• стимулюючу – створює умови для мотивації навчання;

• довідкову – забезпечує орієнтацію студентів у першоджерелах з певного навчального предмета;

• функцію самоконтролю – дає можливість студентам перевірити рівень своїх знань та вміння їх використовувати [Андрущенко, С.146].

Навчальний посібник – книга, матеріал якої висвітлює окремі розділи навчальної програми, розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

У навчальному процесі вищої школи використовуються монографії (від грец. моно – один, графо – пишу) – книги, в яких відображено одноосібну або колективну наукову працю з висвітлення однієї проблеми. Для монографій характерна наявність розгорнутої концепції, велика кількість фактичного матеріалу [Туркот].

Збірник наукових статей є колективною роботою дослідників з певної теми або проблеми. Збірники поділяються на такі типи:

· тематичні збірники (розпочинаються зі статей, які теоретично осмислюють тему; інші статті конкретизують її аспекти);

· праці наукових з’їздів, конференцій, нарад, симпозіумів;

· праці найавторитетніших учених. [Туркот].

Вихід у світ неперіодичних видань (збірники) не підлягає чітко встановленому графіку, а зумовлюється готовністю наукового матеріалу для оприлюднення та ін.

Періодичні видання виходять друком регулярно через певні проміжки часу. До них відносять:

- серійні видання. Серію можуть формувати найрізноманітніші твори, об’єднані певною загальною ознакою (тематикою, предметом, ідейною схожістю тощо);

- серійні збірники праць з певного профілю науки або наукової теми науково-дослідних установ чи навчальних закладів;

- газети, часописи (журнали). Ці видання публікуються регулярно згідно зі встановленою їх засновниками періодичністю. Періодичні видання можуть бути центральними органами однієї або декількох державних, наукових, громадських організацій, мати постійну редакційну колегію та редактора. Наукові журнали, як правило, тематичні, відображають наукові досягнення, проблеми в певній галузі знань.

В. Бейлінсон виокремлює такі функції навчальних видань:

• інформаційну – достатність наявної інформації;

• трансформаційну – подання інформації з метою найкращого запам’ятовування, підпорядкування її логіці засвоєння (розуміння-запам’ятовування. застосування);

• систематизувальна – відображення змістовно повної системи знань;

• організаціїміжкурсових і міжпредметних зв’язків – забезпечує встановлення взаємозв’язків між існуючими підсистемами освіти;

• закріплення і самоконтролю – наявність апарату, що сприяє запам’ятовуванню й застосуванню навчального матеріалу, зокрема питання і поради для самоперевірки;

• самоосвітня – створення оптимальних умов для самостійної роботи;

• організаційно-процесуальну – спрямованість на певну форму навчання та розвиток форм навчання можливості вирішувати розвивальні та виховні завдання [Андрущенко, С.146].

Методичні вказівки (методичні рекомендації) – це навчальні видання, метою яких є роз’яснення з певної теми, розділу або групи питань навчальної дисципліни, поради студентам щодо організації навчальної діяльності по їх засвоєнню. Готуючи «Методичні рекомендації» викладачеві слід урахувати, що вони повинні відповідати наступним вимогам:

- змістовно і лаконічно розкривати методи пізнавальної діяльності студентів;

- конкретизувати обсяг і зміст навчального матеріалу, який слід засвоїти;

- пропонувати зразки та методики виконання завдань, ілюстрації, таблиці, графіки, матеріали експериментальних робіт, джерела інформації, які дозволять краще засвоїти тему [Туркот, с.163].

У зв’язку з упровадженням технології дистанційної освіти все більшого поширення набувають електронні посібники(ЕП) – навчально-методичні засоби, що призначені для допомоги студентам у самостійній роботі щодо засвоєння навчальної дисципліни або окремих її розділів з використанням комп’ютерних технологій [Туркот, с.163].

У «Тлумачному словнику термінів інформаційної освіти», підготовленому Інститутом інформатизації освіти РАО, запропоноване наступне означення: «Електронний підручник – це інформаційна система (програмна реалізація) комплексного призначення, яка за допомогою єдиної комп’ютерної програми, без звертання до паперових носіїв інформації, забезпечує реалізацію дидактичних можливостей засобів інформаційно-комунікативних технологій у всіх ланках дидактичного циклу процесу навчання» [Толковый словарь терминов понятийного аппарата информатизации образования. – М.: ИЙО РАО, 2006. – 88 с.]:

- постановку пізнавального завдання;

- подання змісту навчального матеріалу;

- організацію застосування первинно отриманих знань;

- зворотний зв’язок, контроль діяльності учнів;

- організацію підготовки до подальшої навчальної діяльності.

При цьому електронний підручник, забезпечуючи безперервність і повноту дидактичного циклу процесу навчання, надає теоретичний Навчальна книга в структурі професійної підготовки: зміст, функції та критерії якості. - student2.ru матеріал, організовує тренувальну навчальну діяльність і контроль рівня знань, інформаційно-пошукову діяльність, математичне та імітаційне моделювання з комп’ютерною візуалізацією і сервісні функції [Туркот, с.163-164].

Критерії якості електронного підручникаможна умовно поділити на декілька груп:

1. Ефективність (економія часу студента, кількість інформації, модернізація змісту навчальної дисципліни, можливість виходу в суміжні галузі знань та ін.).

2. Методичні властивості (відсутність мовних помилок, простота використання програми, відповідність стандартним вимогам до інтерфейсу, можливість розширення кола вирішуваних завдань).

3. Якість екранного дизайну (лаконічність, академічний стиль; оптимальність кількості інформації на екрані; обґрунтованість вибору кольорів, розміру шрифту, елементів оформлення кадру у відповідності до вимог медико-ергономічних та психолого-педагогічних наук).

4. Економічна обґрунтованість (коло можливих користувачів, конкурентоспроможність; відкритість для модифікацій іншими версіями і розробками) [Туркот, с.164].

Спираючись на принципи дидактичного конструювання навчальної книги (підручника, навчального посібника, робочого зошита тощо) в електронному вигляді, запропоновані Д.В. Чернилевським та іншими авторами, вважаємо, що її оптимальною структурою може бути наступна:

1. Вступ до навчальної дисципліни (актуальність, предмет, таксономії цілей вивчення дисципліни, анотація, визначення місця дисципліни в системі науково-професійної підготовки фахівця, її зв’язки з іншими навчальними дисциплінами).

2. Робочий план і робоча програма вивчення дисципліни.

3. Мультимедійне відтворення змісту навчальної дисципліни, структуроване за модулями чи міні-модулями (розділами і параграфами): електронні конспекти, структурно-логічні схеми тощо. Мультимедійне відтворення змісту має поєднувати звукове та відеовідтворення: дикторський текст, коментарі, відеосюжети, допомогу. Бажано, щоб кожен модуль мав такі компоненти:

§ теоретичне ядро;

§ приклади;

§ завдання і вправи для самостійного опрацювання;

§ довідку (Help);

§ історичний коментар (за необхідності);

§ запитання для самоконтролю (з відповідями);

§ контрольні запитання з теорії;

§ контрольну роботу.

4. Методичні вказівки до самостійного вивчення курсу.

5. Тренувальні і творчі вправи, завдання для самостійної роботи, завдання для самоконтролю (за параграфами, розділами, модулями), які повинні супроводжуватися відповідями на запитання з метою забезпечення дієвого самоаналізу студентами якості набутих знань.

6. Тематика науково-дослідних робіт (есе, рефератів, самостійних спостережень та ін.), спрямованих на поглиблення і розширення знань, окреслених навчальною програмою.

7. Завдання для контролю навчальних досягнень. Завдання можуть бути диференційованими (рівня А, В-С, Д-Е). Право вибору рівня має надаватися студенту.

8. Глосарій (термінологічний словник ключових термінів та базових понять). У цьому розділі може пропонуватися також іменний покажчик відомих вчених, чиї ідеї використовувалися в електронному посібнику.

9. Довідкова система (можливий список скорочень, абревіатур та ін).

10. Список джерел інформації (основних та додаткових для поглиблення знань) [Туркот, с.164-165].

Ми виклали зміст основних елементів електронного посібника. У практичній діяльності його можна поповнити ілюстративними матеріалами, наприклад, опорними конспектами, «листами основного змісту теми», структурно-логічними схемами теми чи модуля. Якщо викладач вважає за необхідне мінімізувати звернення студентів до додаткових джерел інформації, то має сенс розміщення у посібнику дайджесту з дисципліни, який містить хрестоматійні матеріали: витримки з інших підручників, монографій, наукових статей, методики діагностування особистих якостей майбутніх фахівців, методики і методи спостережень та вивчення виробничих процесів, інших навчальних матеріалів за тематикою дисципліни.

Організовуючи роботу студентів із джерелами інформації, слід максимально використовувати їх позитивну мотивацію до самоосвіти, спираючись на думку видатного вченого, Нобелівського лауреата А. Ейнштейна: «Нічого не можна навчити, можна тільки навчитися».

Сучасні дослідження свідчать, що оптимальне забезпечення сучасних вимог до навчально-виховного процесу (інтегративний підхід в освіті, особистісно орієнтований підхід навчання і виховання тощо) здійснюється при комплексному застосуванні різноманітних засобів навчання, які об’єднуються у дидактично-методичні комплекси [Андрущенко, С.145].

Виокремлення ідеї комплексності використання різноманітних засобів навчання як одного із чинників особистісної орієнтованості, викликає необхідність обґрунтування й розкриття їхнього можливого складу (компонентів дидактико-методичного комплексу), зміст кожного компонента та його функцій. За основний об’єкт змістової ілюстрації можна взяти навчальну дисципліну «Педагогіка вищої школи» для магістрантів. Для забезпечення її вивчення необхідні компоненти: підручник, методичний посібник, збірник завдань, тести (можливо і в електронному вигляді), глосарій, комп’ютерна підтримка. Оскільки навчальним планом для «Педагогіки вищої школи» передбачено незначну кількість годин, то всі ці компоненти можуть бути зібрані в одній книжці. Центральним компонентом у кожному дидактико-методичному комплексі є підручник. Підручник – це книжка, в якій викладаються основи знань з певного навчального предмета на рівні сучасних досягнень науки і культури [Андрущенко, С.145].

Е. Гельфман та М. Холодна, узагальнюючи результати аналізу підходів різних авторів до функцій шкільного підручника виокремили:

• інформаційну функцію – підручник – засіб фіксації соціального досвіду, зокрема наукового, який призначений для здобуття освіти;

• управлінську функцію – підручник повинен забезпечити організацію навчально-пізнавальної діяльності;

• розвивальну функцію – полягає у забезпечені розвитку інтелектуальних здібностей, мотиваційної сфери, особистісних якостей, системи ціннісних відносин тощо;

• комунікативну функцію – забезпечення не лише монологічної передачі повідомлень, а й діалогів, полілогів;

• виховну функцію – підручник має викликати позитивні емоції в суб’єктів учіння, і, не зменшуючи науковість викладу, використовувати образні порівняння та аналогії, які викликають у них яскраві асоціації;

• функцію диференціації навчання – забезпечує диференційований підхід до студентів;

• функцію індивідуалізації навчання – формує індивідуальність студентів, спрямовує на індивідуальні пізнавальні траєкторії студентів із врахуванням особливостей стилю їхнього мислення [Андрущенко, С.146-147].

Характеризуючи особистісно орієнтовану модель навчання, О. Савченко вказує, що сучасний підручник повинен мати ознаки певної педагогічної технології і забезпечувати умови для самонавчання, які відображаються в мотиваційному (наявність засобів підтримання успіху) та процесуальному «проектування розгорнутого процесу самонавчання) аспектах. Зіставлення системи функцій сучасного підручника та чинників особистісно орієнтованого навчання засвідчує, що кожна функція є вимогою особистісно орієнтованих педагогічних систем. Проблема полягає в мірі та способах реалізації, цілісної єдності, яка найоптимальніше забезпечується певними дидактико-методичними комплексами. При цьому можна говорити про створення комплексів нового покоління, використання яких забезпечить оптимальну реалізацію їхніх функцій, коли різноманітні структурні компоненти комплексу містяться в одній книзі. Особливо це стосується навчальних дисциплін, на які за навчальним планом виділено 1-2 кредити навчального часу. [Андрущенко, С.147].

Активізація пізнавальної активності студентів безпосередньо пов’язана з логічною структурою подачі навчального матеріалу. Методичні рекомендації з підготовки підручників для вищих навчальних закладів надають свободу вибору логічних структур створюваних підручників, тобто автори не затиснуті в жорсткі лещата певних вимог. У такому контексті повнота типологій структур підручника розглядається як відкрита педагогічна система.

Інша ситуація – в підготовці підручників для середньої загальноосвітньої школи. Державні вимоги, які встановлені порядком «Про підготовку навчальних програм загальноосвітніх навчальних закладів» і застосовуються Міністерством освіти і науки України для оцінки навчальних програм і підручників [Андрущенко, С.147].

Організація навчального матеріалу може здійснюватись на таких засадах: по-перше, за лінійним принципом,який полягає в тому, що змістова лінія навчального матеріалу реалізується систематично і послідовно з поступовим ускладненням, по висхідній лінії, причому навчальний матеріал викладається на основі уже вивченого і в тісному взаємозв’язку з ним. По-друге, за концентричним принципом, який допускає повторне вивчення окремих розділів і тем змістової лінії як на одній, так і на різних ступенях навчання з розширенням змісту і поглибленням рівня його вивчення. По-третє, за блоковим принципом,коли існує альтернатива і можливість заміни вивчення того чи іншого розділу або теми залежно від наявних умов і потреб учнів загальноосвітнього навчального закладу. При цьому, порядок вивчення розділів і тем є відносно незалежним [Андрущенко, С.147].

У даному випадку пропущено відомі інноваційні способи структурування навчального матеріалу програм та підручників.

Загалом, можна виокремити два принципові типи структур підручника – зовнішнію і внутрішнію. У зовнішній структурі об’єктом аналізу є окремі частини книжки, вимоги до них, умови оптимального виконання їх функцій, але не забезпечується можливість охарактеризувати загальну модель (архітектуру) підручника, яка визначається внутрішньою (логічною) структурою. Досліджуючи структур: навчального матеріалу, А. Сохор ввів поняття його логічної складової, під яким розуміє систему внутрішніх зв’язків між поняттями та судженнями. Такий підхід дозволяє моделювати структуру підручника засобами метамови (графіків моделей тощо) [Андрущенко, С.148].

Крім названих вище, логічні структури підручників бувають радіально-концентричними, спіральними, спірально-циліндричними.

Яке підґрунтя застосування тієї чи іншої структури підручника? Все залежить від рівня підготовленості суб’єктів навчання та специфіки навчальних предметів.

Проблема надання дидактико-методичним комплексам особистісно орієнтованої спрямованості розв’язується відображеним у їхньому змісті відповідних чинників з урахуванням певної архітектоніки. Для практичної частини комплексу важливим є створення багатофункціональних завдань, які дають змог одночасно врахувати множинність вимог особистісно орієнтованої організації навчальної діяльності та досягти реалізації необхідних його функцій [Андрущенко, С.149-150].

Наши рекомендации