Поняття та види часу відпочинку

Під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Законодавством встановлено такі види часу відпочинку: 1) перерви протягом робочого дня (зміни); 2) щоденний (міжзмінний) відпочинок; 3) вихідні дні (щотижневий відпочинок); 4) святкові і неробочі дні; 5) щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня (зміни):

1) перерва для відпочинку і харчування (ст.66 КЗпП) – надається тривалістю не більше 2 годин, як правило, через 4 години після початку роботи, не включається в робочий час і не підлягає оплаті;

2) спеціальні перерви:

а) для обігрівання – для працівників, які працюють на відкритому повітрі в холодну пору року;

б) перерви для відпочинку вантажникам (ст.168);

в) додаткові перерви для годування дитини – надаються жінкам, які мають дітей віком до півтора року, не рідше ніж через три години тривалістю не менше 30 хвилин кожна (ст.183).

Спеціальні перерви включаються в робочий час і підлягають оплаті.

Щоденний (міжзмінний) відпочинок – як самостійний вид часу відпочинку закріплення в законодавстві не отримав. Визначається він виходячи з тривалості робочого дня, тобто все, що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоденного відпочинку.

Вихідні дні (щотижневий відпочинок) – тривалість повинна бути не менш як 42 години. При 5-ти денному робочому тижні – два вихідних дня; при 6-ти денному – один. Загальним вихідним днем є неділя, другий вихідний день має надаватися підряд із загальним. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. На підприємствах, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день (театри, музеї тощо) вихідні дні встановлюються місцевими радами. На підприємствах, зупинення роботи яких неможливо з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності (ст.67-70 КЗпП).

Відповідно до ст.71 КЗпП, робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається за письмовим наказом власника тільки з дозволу профспілкового комітету і лише у виняткових випадках (визначені в ч.2 ст.71 – наприклад, для ліквідації виробничої аварії, для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт). Робота у вихідний день компенсується за згодою сторін або наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі в подвійному розмірі (ст.72).

Світкові й неробочі дні. Ст.73 КЗпП встановлює такі світкові дні: 1 січня – Новий рік, 7 січня – Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день, 1 та 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги, 28 червня – День Конституції України, 24 серпня – День незалежності України. Робота не проводиться також і в дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове, один день (неділя) – Пасха, один день (неділя) – Трійця.

У світкові та неробочі дні допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови та роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. Робота у святкові та неробочі дні компенсується або в подвійному розмірі, або наданням іншого часу відпочинку (ст.107 КЗпП).

Щорічні відпустки. Законом України „Про відпустки” від 15.11.1996 р. передбачено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати. До часу відпочинку належить саме щорічна відпустка – основна та додаткова.

Право на щорічні відпустки із збереженням на їх період місця роботи і заробітної плати мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (ст.74 КЗпП). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами, засуджені до виправних робіт.

Щорічна основна відпустка надається тривалістю не менше як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам до 18 років – 31 календарний день (ст.75 КЗпП). Водночас для значного числа категорій працівників передбачено подовжену основну щорічну відпустку: наприклад, промислово-виробничому персоналу вугільної, металургійної, електротехнічної промисловості – до 28 календарних днів; працівникам лісового господарства – 28 календарних днів; воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин – 30 календарних днів; керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам – до 56 календарних днів; державним службовцям – 30 календарних днів і т.д. Інвалідам I та II груп надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів. Сезонним та тимчасовим працівникам відпустка надається тривалістю пропорційно до відпрацьованого ними часу.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці та за особливий характер праці надається тривалістю до 35 календарних днів. Законодавством передбачено й інші підстави для надання додаткових відпусток: наприклад, державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах більше 10 років – до 15 календарних днів; суддям за стаж роботи понад 10 років – 15 календарних днів тощо. Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах – 69 календарних днів.

Порядок надання щорічних відпусток. Основна та додаткова відпустка повної тривалості за перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У випадку надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за виключенням випадків, коли законом дозволяється надавати відпустки повної тривалості за перший робочий рік до закінчення шести місяців: зокрема, жінкам перед відпусткою по вагітності та пологах або після неї; інвалідам; особам до 18 років; працівникам, які успішно навчаються у закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків; працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного лікування та в інших передбачених законодавством та колективним договором випадках.

Відпустки за другий та наступний роки роботи можуть бути надані працівникові у будь-який час відповідного робочого року згідно з графіком відпусток. Деяким категоріям працівників відпустки надаються у зручний для них час (зокрема, неповнолітнім, інвалідам, одинокій матері, ветеранам праці тощо).

Відповідно до ст.80 КЗпП України, на вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (ч.5 ст.79 КЗпП); 2) несвоєчасної виплати власником заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (ч.3 ст.115 КЗпП). Щорічна відпустка повинна бути перенесена роботодавцем на інший період або продовжена у разі: 1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку; 2) виконання працівником державних або громадських обов’язків; 3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими умовами праці чи з особливим характером роботи. На прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів (ст.80 КЗпП України).

Ст.79 КЗпП України дозволяє відкликання з щорічної відпустки за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії, негайного усунення їх наслідків, відвернення нещасних випадків, простою, знищення або псування майна підприємства та в інших випадках, передбачених законодавством. Основна безперервна частина відпустки повинна становити 14 календарних днів. Ст.83 КЗпП передбачає порядок виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.