Значення інтерактивного навчання
Лекція 27. ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ
План:
1. Значення інтерактивного навчання
2.Загальна характеристика інтерактивного навчання.
2. Методи інтерактивного навчання історії.
Література:
Біла С.Я. Методи навчання історії в школі: Навчально-методичний посібник для студентів спеціальності ,,Історія”: [для студ. вищ. навч. закладів]. ‒ Дрогобич, 2009. ‒ С. 50‒88.
Баханов К. Активні методи навчання // Історія в школах України. ‒ 2002. ‒ № 3. ‒ С. 34, 43, 50.
Баханов К. Інтерактивне навчання // Історія в школах України. ‒ 1998. ‒ № 2. ‒ С. 31‒36.
Богачик Г. Традиції та інновації у викладанні суспільних дисциплін // Історія України. ‒2005. ‒ №36. ‒ С. 2‒3.
Гейко І. Використання інтерактивних форм і методів навчання як засіб формування творчої особистості // Історія України. ‒ 2002. ‒ №37. ‒ С. 7‒9.
Загайко М. Використання активних форм і методів викладання історії в школі // Історія в школі. ‒ 2002. ‒ №4. ‒ С. 43‒44.
Засядьвовк Р. Використання інтерактивних форм навчання на уроках історії рідного краю // Історія в школі. ‒ 2006. ‒ № 5. ‒ С. 26‒29.
Несторенко Т., Богданова О. Використання методу групового інтерактивного навчання на уроках історії і правознавства //Історія в школі. ‒ 2002. ‒ № 3. ‒ С. 8‒11.
Пометун О., Фрейман Г. Навчання історії в школі. ‒ К.: Ґенеза, 2005. ‒ С. 267‒296.
Приходько А. Як самостійно досягти спільної мети (Групове навчання як засіб упровадження інтерактивних технологій: на прикладі уроку з теми ,,Київські просвітителі”) // Історія в школах України. ‒ 2005. ‒ № 7 ‒ С. 22‒26.
Приходько О. Інтерактивне навчання на уроці історії на прикладі теми ,,Культура Київської Русі”, 7 клас // Історія в школі. ‒ 2005. ‒ № 7‒8. ‒ С. 13.
Скоромоха О. Інтерактивне навчання на уроці історії у 10 класі на прикладі теми ,,Країни Сходу (1918-1939 рр.)” // Історія в школі. ‒ 2005. ‒ № 7‒8. ‒ С. 13‒17.
Матеріали фахових видань.
Інтернет ресурс.
Основні поняття та терміни:моделі навчання, інтерактивні технології навчання, інтерактивні методи навчання, колективний (фронтальний) метод, груповий (кооперативний) метод, робота в малих групах, робота в парах.
Значення інтерактивного навчання
Як правило, сучасна система навчання чекає від учнів охоплення великого обсягу інформації й орієнтована не лише на знання, а й на розуміння. Це підштовхує педагогів до використання в основному пасивних методів навчання. У середньовіччі використання пасивних методик було виправдано. Учитель мав змогу передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмету своєму учневі. У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все, навіть у вузькій царині знання. До того ж, як і численні факти добре запам'ятовують комп'ютери. Учні повинні мати цілком інші навички: думати, розуміти суть осмислювати ідеї та концепції, а вже на основі цього шукати потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати власну точку зору. Тому знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання, передача ,,готових” знань від учителя до учня перестає бути основним завданням навчального процесу.
На сучасному етапі зміни життя вимагають і змін мети та призначення сучасної освіти. Формуються сучасні уявлення про фундаментальність освіти, отримавши яку, людина здатна самостійно працювати, вчитися і переучуватися.
Вчені-дослідники, вчителі-новатори вважають, що у центрі уваги сучасної освіти мають бути не стільки навчальні предмети, скільки способи мислення і діяльності школяра. Тобто, необхідно навчити дитину критично мислити, вирішувати складні проблеми шляхом аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати і враховувати альтернативні думки, приймати виважені рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми.
Тому для науковців і вчителів актуальним залишається питання, як викладати і навчати, як вчити і вчитися, щоб зробити ефективним процес навчання?
Форми взаємодії вчителя і учнів у навчально-виховному процесі ґрунтуються на трьох групах методів: пасивного, активного та інтерактивного навчання.
Таблиця
| Ознаки Методи навчання | Головна дійова фігура уроку | Стиль навчання | Позиція учнів | Форма взаємодії |
| Пасивні | Учитель | Авторитарний | Пасивні учасники уроку | Пасивні слухачі |
| Активні | Учитель, учні | Демократичний | Активні учасники уроку | Учитель і учні взаємодіють один з одним |
| Інтерактивні | учні | Демократичний | Активні учасники уроку | Учні взаємодіють з учителем і між собою |
Методи активного та інтерактивного навчання мають між собою багато спільних рис, але методи інтерактивного навчання можна розглядати як найбільш сучасну форму активних методів навчання.
Клас ‒ це навчальний колектив, ‒ зазначав Л. Занков, ‒ де за умови правильно організованої роботи кожен учень вносить у загальне життя щось своє, оригінальне. Тому формування класу тільки зі слабких учнів позбавляє їх того багатства, яке приносить робота пліч-о-пліч з сильними дітьми, сприяє розвитку у них ,,почуття неповноцінності”, ,,почуття провини”. Для сильних дітей відокремлення від слабких також шкідливе: вони не мають можливості оцінювати себе на будь-якому іншому тлі, крім собі подібних.
Одним з принципів гуманної педагогіки є принцип розвитку усіх учнів ‒ і сильних, і слабких, що є можливим за умов співпраці дітей, різних за рівнем розвитку.
Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу означає, що кожний робить у цей процес свій особливий індивідуальний внесок, що іде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому відбувається це в атмосфері доброзичливої і взаємної підтримки, що не тільки дає змогу отримувати нові знання, а й розвиває саму пізнавальну діяльність, переводить її на більш високі форми кооперації та співпраці. ,,Легше змінити індивідів, зібраних в групі, ніж змінити кожного з них окремо”, ‒ писав К. Левін.
На думку О. Уварова, актуальність технологій співпраці визначається двома причинами. По-перше, спільна діяльність є основою розвитку демократичного суспільства, до життя в якому необхідно готувати людину з дитячих років. По-друге, технологізація суспільства, розвиток інформаційних засобів відсунули на другий (а, можливо, і третій) план такі звичні для дитини види діяльності, як ігри з однолітками, участь у гуртках, де вона могла отримати соціальний досвід життя. Саме тому школа стала основним джерелом для набуття учнями інтерактивних вмінь.
Т. Вольфовська підкреслює значення інтерактивних вмінь як таких, що забезпечують гармонійне і творче входження особистості у суспільне життя. З огляду на роль інтерактивних умінь для розвитку особистості, їх можна об'єднати у дві групи. Перша група характеризує людину з точки зору її відповідальної особистісної автономії і охоплює самоконтроль, самооцінку, самопрезентацію, орієнтацію на власну систему оцінювання різних ситуацій. Друга група інтерактивних умінь визначає соціально-перцептивні та операційно-технологічні компоненти взаємодії особистості: здатність до контакту, налаштованість на згоду і толерантність, здатність конструювати різні моделі поведінки й користуватися ними, вміння бути лідером і підпорядковуватись, вміння підтримувати дружні стосунки (кооперативні вміння) тощо.
У дітей шкільного віку сформованість інтерактивних вмінь визначається рівнем розвитку наступних показників:
‒ спосіб та засіб саморегуляції;
‒ прийоми та способи організації власної поведінки;
‒ контроль власної імпульсивності;
‒ довільність поведінки;
‒ навички та вміння кооперативних моделей поведінки з однолітками;
‒ вміння підтримувати постійні, глибокі, позитивні стосунки;
‒ вміння встановлювати адекватні рольові відносини з вчителями;
‒ вміння проявляти толерантність, запобігати конфліктам або виходити з них;
‒ успішність у різних сферах навчальної діяльності тощо.
З огляду на сказане вище стає зрозумілим, що перераховані уміння можна сформувати під впливом адекватних інноваційних методів і прийомів, які б забезпечили активну участь молодших школярів у навчальному процесі. До таких методів належать інтерактивні методи навчання.
Г. Сазоненко визначає інтерактивне (кооперативне) навчання як багатомірне явище, оскільки ,,воно розв'язує одночасно три завдання: навчально-пізнавальне (конкретна дидактична мета), комунікативно-розвивальне (пов'язане з загальним емоційно-інтелектуальним фоном процесу пізнання) і соціально-орієнтаційне (результати якого проявляються за межами навчального часу і простору)”.
Нагромаджений уже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо свідчить, що інтерактивні технології сприяють інтенсифікації й оптимізації навчального процесу.
Інтерактивне навчання має на меті:
‒ створення умов для залучення всіх учнів класу до процесу пізнання;
‒ формування у молодших школярів як предметних, так і загальнонавчальних умінь та навичок;
‒ надання можливості кожному учню розуміти і рефлексувати з приводу того, що він знає і думає;
‒ вироблення життєвих цінностей;
‒ створення атмосфери співпраці, взаємодії;
‒ розвиток комунікативних якостей і здібностей;
‒ створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожного учня відчуття своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захищеності, неповторності, значущості.
Інтерактивні методи дають змогу учням:
‒ полегшити процес засвоєння знань;
‒ аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу;
‒ навчитись формулювати власну думку, правильно виражати, доводити свою точку зору, аргументувати, дискутувати;
‒ моделювати різні соціальні ситуації і збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації;
‒ слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу;
‒ вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси;
‒ знаходити спільне розв'язання проблем, розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.
Інтерактивне навчання передбачає:
‒ моделювання життєвих ситуацій;
‒ вирішення творчих завдань;
‒ використання розминок (енергізаторів);
‒ використання рольових ігор;
‒ спільне розв'язання проблем тощо.
Крім того, інтерактивне навчання дає змогу реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає, і тих, хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання.
Що ж дає впровадження методів інтерактивного навчання різним суб'єктам навчального процесу?
Для кожного конкретного учня:
‒ усвідомлення залучення до спільної праці;
‒ розвиток особистісної рефлексії;
‒ становлення активної, суб'єктної позиції у навчальній (чи іншій діяльності).
Для навчальної мікрогрупи:
‒ розвиток навичок спілкування і взаємодії у малій групі;
‒ формування ціннісно-орієнтаційної єдності групи;
‒ заохочення до гнучкої зміни соціальних ролей залежно від ситуації;
‒ прийняття морально-етичних норм і правил спільної діяльності.
Для учнівського класу:
‒ формування класного колективу як групової спільноти;
‒ підвищення пізнавальної активності учнів класу;
‒ розвиток навичок аналізу і самоаналізу в процесі групової рефлексії.
Для зв'язку ,,клас ‒ учитель”:
‒ нестандартна побудова навчального процесу;
‒ багатомірне засвоєння навчального матеріалу;
‒ формування мотиваційної готовності до міжособистісної взаємодії у навчальних та позанавчальних ситуаціях.
2. Загальна характеристика інтерактивного навчання
Насамперед зазначимо, що термін ,,інтерактивна педагогіка” відносно новий: його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках, свідчить, що поняття ,,інтерактивність”, ,,інтерактив” прийшло до нас з англ мови. ,,Inter” ‒ взаємодіяти, ,,act” ‒ діяти. Інтерактивність у навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, перебування у режимі бесіди, діалогу, дії. Основу інтерактивного навчання становить активізація пізнавальної діяльності за допомогою організації спілкування між собою, учнів з учителем, між групами з метою розв'язання спільної проблеми. Таке навчання в західних методиках називають комунікативно-діалоговим, або інтерактивним. Відповідно й методи, які використовуються під час такого навчання, також інтерактивні.
Суть інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, кооперативне, навчання у співпраці), де й учень, і гель рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні є організатором процесу навчання, це консультант, фасилітатор, й ніколи не замикає навчальний процес на собі. Головними у процесі навчання є зв'язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.
Організація такого навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.
На думку методиста К. Баханова, характерними рисами інтерактивного навчання є:
‒ побудова навчання як розв'язання серії взаємопов'язаних проблемних ситуацій;
‒ переважно групова робота учнів на уроці;
‒ опора на учнівський досвід і мінімальне знання з теми;
‒ відкритість (незавершеність) навчання, відсутність раз і назавжди визначеного рішення;
‒ співробітництво різних рівнів (вчитель ‒ група, вчитель ‒ учень, учень ‒ група, учень ‒ учень);
‒ швидкий зворотний зв'язок ‒ учень бачить реакцію вчителя, може проконсультуватися в будь-який момент навчання;
‒ емоційне піднесення, розкутість;
‒ діалог ‒ основний елемент навчання.
У широкому розумінні інтерактивним називають такий аспект спілкування, який характеризується стратегією взаємодії партнерів. Визначають такі типа стратегій взаємодії: конкуренція, кооперація, співробітництво.
На думку О.І. Пометун, як і будь-яка інша форма навчання, інтерактивні технології теж мають свої недоліки:
‒ засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу;
‒ кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду і навчання учнів процедурі;
‒ вчитель має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і ходом навчання;
‒ результати роботи учнів менше передбачувані;
‒ дисципліна учнів на інтерактивному уроці може бути проблемою для вчителя.
Інтерактивне навчання потребує певної зміни всього життя клаcy, а також значної кількості часу для підготовки (як учням, так і педагогові). На думку О. Пометун, треба починати з поступового використання цих технологій, якщо вчитель або учні з ними не знайомі. Як педагогові, так і учням треба звикнути до них. Можна навіть створити цілий план поступового впровадження інтерактивних технологій. Краще старанно підготувати декілька занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіх підготовлені ,,ігри”.
Можна провести з учнями особливе ,,організаційне заняття”, обговорити разом з ними правила роботи в класі, налаштувати учнів на старанну підготовку до навчальних семінарів. Доцільно спочатку використовувати прості інтерактивні форми і методи (робота в парах, малих групах, мозковий штурм і т.д.). Коли у вчителя і в учнів з'явиться досвід подібної роботи, такі заняття будуть проходити набагато легше, а підготовка не буде потребувати багато часу.
Використання інтерактивних технологій ‒ не самоціль. Це лише засіб для досягнення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, допомагає дійсно реалізувати особистісно-зорієнтоване навчання.
Якщо застосування учителем інтерактивних технологій в конкретному класі веде до протилежних результатів ‒ треба переглянути стратегію й обережно використовувати подібні технології. Можливо, варто обговорити цю ситуацію з учнями (чи правильно ви розумієте й використовуєте інтерактивні методи навчання, чи готові ви й учні до їх використання?).
Для ефективного застосування інтерактивних методів, зокрема, для того щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді ,,ігри заради самих ігор”), педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:
‒ дати завдання учням для попередньої підготовки прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;
‒ відібрати для уроку або занятгя такі інтерактивні вправи, які дали б учням ключ до засвоєння теми;
‒ під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, не механічно чи ,,граючись”, виконали його;
‒ на одному занятті можна використовувати одну (максимум ‒ дві) інтерактивні вправи;
‒ дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не задіяному в інтерактивній вправі;
‒ проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов’язані з інтерактивними завданнями.
Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивних технологій учитель також повинен попередньо добре підготуватися, а саме:
‒ глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;
‒ старанно планувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;
‒ мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш цікавих для учнів випадків, проблем; оголошення очікуваних результатів (цілей) заняття і критеріїв оцінки роботи учнів;
‒ передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.
Найчастіше інтерактивне навчання передбачає групову роботу або роботу в парах.
Важливо правильно організувати оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інтерактивних технологій. Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інтерактивних технологій проводитиметься у формі заохочення будь-яких, навіть найменших успіхів і зусиль учнів. Коментарі щодо їх дій, навіть такі, що містять критику, повинні починатися з позитивних зауважень, Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше ‒ ,,Можлива інша відповідь”..., ,,Існує інша зору”..., ,,Можна сказати (написати, зробити) інакше”...
Методика перевірки знань, умінь та навичок має відповідати меті та методиці викладання предмету. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, перевірка навичок вимагає набагато більше часу, а впевнитися у виховному ефекті навчання безпосередньо на уроці навряд чи можливо. Цінності, особисте ставлення проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя ‒ надати учням можливість проявляти й захищати власну думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.
При оцінюванні результатів інтерактивного навчання необхідно враховувати такі умови:
‒ тримати баланс перевірки знань, перевірки навичок виявлення ставлення учнів;
‒ використовувати традиційні та інтерактивні технології оцінювання;
‒ застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінку та взаємооцінку учнів;
‒ обов'язковим є обговорення критеріїв оцінювання з учнями;
‒ необхідно враховувати як досягнення класу, так і індивідуальний прогрес учнів.