Закони та закономірності навчання у вищій школі.

Розкривши сутність, структуру, рушійні сили навчання, взаємозв’язки його компонентів, особливості функціонування й розвитку цього процесу загалом та діяльності його суб’єктів (педагога й студентів), ми виходимо на рівень пізнання законів і закономірностей навчального процесу. Однак донедавна вчені-педагоги утримувалися від формулювання педагогічних законів загалом і дидактичних зокрема через низку причин.

Закон, як відомо, відображає внутрішній необхідний зв’язок явищ і процесів, які існують незалежно від суб’єкта, який пізнає ці закони.

Навчання ж, як і будь-який соціальний процес, складається з цілеспрямованої діяльності, спілкування, співпраці його суб’єктів – людей, які мають право вибору життєвих планів і засобів їхнього досягнення. Але діяльність людей тісно пов’язана із середовищем, навколишнім світом, вона залежить від історичного досвіду, світорозуміння, технологічної озброєності, нарешті, закономірностей розвитку психіки й колективної свідомості.

Отже, навчання як педагогічний процес, як об’єктивний за своєю суттю, є частиною об’єктивного процесу розвитку суспільства, конкретно-економічного контексту. Як суб’єктивний за своїми активними виявами, він виявляється в можливостях реалізації. Саме ці об’єктивні засади, способи зв’язку об’єктивного й суб’єктивного, відображають дидактичні закони. їхній цілеспрямований, свідомий, суб’єктивний вияв у діяльності педагога й тих, хто навчається, більш очевидно відображено в педагогічних ідеях, зв’язку минулого, сьогодення і майбутнього. Це також виявляється у принципах.

Законому дидактиці можна вважати внутрішній істотний зв’язок явищ навчання, який зумовлює їхній необхідний вияв і розвиток (І.Я.Лернер).

У працях учених Ю.К.Бабанського, В.Бондаря, Б.С.Гершунського, М.І.Махмутова, І.Я.Лернера, М.Н.Скаткіна, І.П.Підласого, І.В.Малофіїва та інших виокремлено закони навчання, які одержали визнання науково-педагогічної громадськості. Коротко охарактеризуємо їх.

Закон соціальної зумовленості цілей, змісту й методів навчання. Він розкриває визначальний вплив суспільства через соціальне замовлення освіти на зміст, мету, масштаби, засоби, методи організації навчального процесу.

Закон розвивального і виховного впливу навчання. І зміст, і стиль спілкування, і характер завдань – усі компоненти навчання неодмінно впливають на формування орієнтації, особистісних якостей, духовного світу, здібностей, рис характеру студентів.

Закон зумовленості результатів навчання особливостями діяльності й спілкування студентів. Цей закон розкриває вплив процесів, які формують особистість, зокрема пізнавальних, ступінь самостійності й продуктивності діяльності студентів, на результати навчання.

Закон цілісності та єдності педагогічного процесу. Відображає зв’язки частин (наприклад, факту, закону) і цілого (теорії, загальної наукової картини світу тощо), взаємозв’язок раціонального й емоційного, репродуктивного і продуктивного, зумовлює необхідність гармонійної інтеграції предметів, змістового, мотиваційного й операційного компонентів (діяльності), оволодіння знаннями і розвитком.

Закон взаємозв’язку та єдності теорії і практики в навчанні. Означає, що будь-яке наукове знання, пряме або опосередковане, спрямоване на застосування на практиці (та й базується, зрештою, на ній). Звідси – необхідність спиратися на суспільну практику й життєвий досвід студентів, конкретизовувати й застосовувати наукові положення на практиці, наскільки дає змогу специфіка матеріалу, підготовленість студентів та умови навчання.

Закон взаємозв’язку і взаємозумовленості індивідуальної, групової й колективної навчальної діяльності. Ці види організації діяльності можуть бути розділені в часі або поєднуватися, взаємопроникати. Певному видові діяльності на певному етапі можна віддати перевагу, але вони мають не заперечувати, а доповнювати один одного.

Зазначені закони мають об’єктивні джерела й діють у будь-яких ситуаціях навчання.

Крім законів, існують закономірності.Закономірність трактують або як вияв законів, часто ще не усвідомлених і чітко не сформульованих, або як загальні вияви впорядкованості розвитку, як сукупну дію багатьох законів. Обидва трактування прийнятні для дидактики.

Підкреслимо, що йдеться саме про закономірності, які відображають, але не замінюють законів і закономірностей психічного розвитку, спілкування, соціальної адаптації, а відображають зв’язки між провідними компонентами навчання – викладанням, учінням, об’єктом вивчення (змістом матеріалу) і результатами.

Щодо вияву закономірностей, то їх дуже багато, і вони найчастіше відображають емпірично встановлені залежності. Доцільно навести кілька прикладів. Існує давно виявлений на практиці закономірний зв’язок між ступенем авторитету педагога й результатами його впливу на студентів, яких він виховує, зв’язок між ставленням студентів до педагога й результатами навчання, залежність продуктивності засвоєння нового від базових знань і досвіду того, кого навчають, тощ.

Закономірності навчання. Закономірності навчання (дидактичні закономірності) – об’єктивні, стійкі й суттєві зв’язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність: спрямованість навчання на розв’язання взаємопов’язаних завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості студента (С.У.Гончаренко). Закономірність відображає об’єктивні, суттєві, необхідні, загальні, стійкі взаємозв’язки, які повторюються за певних умов.

Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання – діяльністю педагога, діяльністю студента та об’єктом засвоєння, тобто змістом навчання.

Проблему класифікації закономірностей навчання вивчали різні педагоги. Зокрема, М.М.Фіцула розрізняє дві великі групи: об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні закономірності процесу навчання:

§ виховний і розвивальний характер навчання.У процесі навчання студенти засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості, відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас відбувається процес розвитку особистості, її пізнавальних сил – мислення, пам’яті, уваги, уяви, мовлення та ін. Ефективність реалізації закономірності виховного і розвивального характеру навчаннязростає за умови, що педагог знає і враховує у процесі навчання переконання студентів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання.

§ зумовленість навчання суспільними потребами. Кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, чого досягають завдяки навчанню. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвічених, усебічно розвинутих громадян, національно свідомих, із почуттям причетності до державотворення.

§ ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він відбувається,навчально-матеріальної бази (навчальні кабінети, майстерні, їх оснащення технічними засобами навчання, приладами, інструментами, комп’ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо)

§ процес навчання залежить від реальних навчальних можливостей студентів. Його зміст і методи вибирають передусім з огляду на реальні навчальні можливості студентів, зумовлені рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фізичним станом і працездатністю.

§ ефективність процесу навчання залежить від рівня активності студента. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання студента залежать від характеру навчально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.

§ процес навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію педагога та студентів. Навіть якщо студент опановує предмет самостійно, педагог спрямовує його пізнавальну діяльність і контролює її.

Навчальний процес ефективний лише за умови активності студентів. Що більша різноманітність діяльності студентів на навчальному занятті, що більша інтенсивність їхньої праці, яку організував педагог, то результативніший процес навчання.

Суб'єктивні закономірності навчання.Вони залежать від особливостей діяльності викладача, його характеру тощо. Сутність їх в тому, що поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли пізнавальна діяльність студентів спрямована на визначення чітких і зрозумілих співвідношень між ними; навички формуються лише за умови відтворення операцій і дій, покладених в їх основу; міцному засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє його систематичне повторення і включення в систему вже засвоєного раніше змісту; опанування складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння простими видами діяльності, що входять до складних, і від готовності визначити ситуацію, в якій ці дії можуть бути виконані; рівень і якість засвоєння знань студентів залежать від урахування викладачем ступеня значущості для них засвоюваного змісту; використання варіативних завдань передбачає застосування знань у важливих для студентів ситуаціях, що сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову ситуацію.

Отже, закономірності існують незалежно від того, знає їх викладач чи ні, і виявляються в практичній діяльності. Однак визначення мети діяльності і врахування усіх закономірностей сприятиме ефективному впливу на особистість.

Загальними закономірностями процесу навчання є:

· закономірності мети навчання, які залежать від рівня й темпу розвитку суспільства, його можливостей і потреб, від того, наскільки розвинута педагогічна теорія і практика;

· закономірності змісту навчання, що випливають із загальної мети й цілей навчання, темпів соціального та науково-технічного прогресу, вікових та індивідуальних можливостей студента, матеріально-технічної бази навчальних закладів;

· закономірності управління процесом навчаннямвизначаються інтенсивністю й зв’язками у системі навчання, обґрунтованістю корекційних впливів;

· закономірності методів навчаннязалежать від знань і навичок педагогів у застосуванні методів, мети і змісту навчання, віку й можливостей студентів, організації навчального процесу;

· закономірності стимулюванню навчаннязалежать від внутрішніх і зовнішніх стимулів (мотивів) навчання;

· закономірності якості навчанняпов’язані з попередньо досягнутими результатами, характером і обсягом навчального матеріалу, організаційно-педагогічною взаємодією між педагогом та студентами.

І.П.Підласий звернув увагу на поділ конкретних закономірностей навчання на: дидактичні, гносеологічні, психологічні, соціологічні, організаційні.

1. Дидактичні закономірності охоплюють результати навчання, продуктивність засвоєння обсягу знань, умінь, навичок, складність навчального матеріалу тощо:

§ результати навчання прямо пропорційні усвідомленню цілей навчання студентом;

§ результати навчання залежать від способу участі студентів у навчальній діяльності;

§ результати навчання залежать від методів, що їх застосовують;

§ результати навчання залежать від засобів, які застосовують;

§ навчання через «дії» у 6-7разів продуктивніше, аніж через «слухання».

2. Гносеологічні закономірності визначають вплив розумового розвитку на здобування навчальної інформації, продуктивність творчого мислення, проблемність та інтенсивність навчан:

§ продуктивність засвоєння знань, умінь прямо пропорційна потребі вчитися;

§ результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні вмінню студентів організовувати власну навчально-пізнавальну діяльність;

§ продуктивність засвоєння знань, умінь (у певних межах) прямо пропорційна обсягу практичного застосування знань, умінь;

§ продуктивність засвоєння залежить від рівня проблемності навчання, інтенсивності участі студентів у розв’язання посильних і значущих для них навчальних проблем.

3. Психологічні закономірності характеризують індивідуальні психічні властивості, процеси, які впливають на продуктивність навчання:

§ продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна інтересу студентів до навчальної діяльності;

§ результати засвоєння конкретного навчального матеріалу залежать від здібностей студентів до оволодіння конкретними знаннями, уміннями, від індивідуальних уподобань студентів;

§ продуктивність навчання зумовлена рівнем, силою, інтенсивністю й особливостями мислення студентів;

§ продуктивність навчання (у певних межах) залежить від рівня розвитку пам’яті;

§ продуктивність діяльності зумовлена рівнем сформованості навичок і вмінь;

§ кількість повторень значно впливає на продуктивність навчання.

4. Соціологічні закономірності визначають вплив розвитку учасників навчального процесу на продуктивність і результативність навчання, а також рейтинг, престиж кожного педагога, його взаємодію з педагогом:

§ розвиток індивіда зумовлений розвитком усіх інших індивідів, з якими він перебуває в прямому або непрямому спілкуванні;

§ престиж студента в академічній групі залежить:

§ і) від позиції, яку він займає; 2) від ролі, яку він виконує; з) від академічних успіхів і досягнень; 4) від індивідуальних якостей;

§ ефективність навчання залежить від якості спілкування педагога зі студентами;

§ дидактогенія (грубе ставлення педагога до студента) веде до зниження ефективності навчання академічної групи загалом і кожного зокрема.

5. Організаційні закономірностівстановлюють оптимальні активні форми і види організації навчання, за допомогою яких формується мотивація, інтерес до навчання тощо:

§ ефективність навчання залежить від організації, лише та організація навчання заслуговує на увагу, яка розвиває в студентів потребу вчитися, формує пізнавальні інтереси, приносить задоволення, стимулює пізнавальну активність;

§ результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні ставленню студентів до навчальної праці, своїх навчальних обов’язків;

§ розумова працездатність залежить від стану здоров’я, режиму розумової діяльності, статі, віку і пори року, дня тижня, часу доби;

§ продуктивність навчання зумовлена рівнем організації педагогічної праці.

У дидактичній теорії закономірності навчання поділяють на зовнішні та внутрішні.

Для зовнішніх закономірностей характерні:

· соціальна зумовленість мети, змісту і методів навчання;

· виховний і розвивальний характер навчального процесу;

· вербально-діяльнісний характер навчання;

· залежність результатів навчання від особливостей взаємодії студента з навколишнім середовищем.

Внутрішні закономірності процесу навчання передбачають:

§ залежність розвитку навчання від пізнавальних і практичних завдань, рівня сформованості знань, навичок і вмінь;

§ взаємодію педагога та студента;

§ активність студента та її вплив на результативність навчання;

§ структура й послідовність навчальних завдань.

Закони й закономірності є базою виникнення й розвитку педагогічних ідей, спрямованих на вдосконалення освіти. Серед них – уже неодноразово згадувана ідея спрямованості навчання на різнобічний розвиток особистості, духовно багатої, індивідуально своєрідної, гармонійної, здатної до плідної праці для суспільства; ідея комплексного підходу до навчання й виховання, яка дає змогу в єдності, у спільній діяльності розв’язувати багато розвивальних і виховних завдань; ідея оптимізації змісту, методів та умов навчання і виховання, яка дає змогу в конкретних умовах домагатися найвищих результатів з мінімальними втратами (дві останні ідеї розкрито в працях Ю.К.Бабанського); ідея єдності навчання й реабілітації (лікувальна і корекційна педагогіка), яка стала особливо актуальною у зв’язку з катастрофічним погіршенням здоров’я дітей, кризою дитинства й родини, загальною соціальною нестабільністю останнього десятиліття в країні.