Емпіричні невербальні індикатори прояву ставлення студента до викладача
| Переважно позитивне (прихильне) ставлення | Переважно індиферентне або негативне ставлення |
| Висока інтелектуально-комунікативна активність студента на заняттях (запитання до викладача, участь в обговоренні, власні судження тощо); ініціатива в ширших соціальних контактах із педагогом (вибір курсової і дипломної роботи, консультування у викладача, участь у роботі конференції тощо) | Комунікативної активності на заняттях не виявляє, відповіді ініціюються лише запитаннями викладача; уникає неформального спілкування і розширення соціальних контактів із педагогом Соціальна прихованість – «не потрапляти на очі») |
| Намагання скоротити дистанцію спілкування (вибір найближчого місця в аудиторії) з викладачем від соціальної до персональної і навіть особистісної | Прагнення збільшити дистанцію спілкування від соціальної до публічної (найчастіше займає найдальше місце в аудиторії); під час індивідуальної розмови – підсвідоме намагання уникнути її (робить руками й ногами рухи «втечі») |
| Підтримання зорового контакту з викладачем під час спілкування – обличчям до співрозмовника | Відводить погляд під час спілкування з викладачем, уникає прямого зорового контакту з ним, погляд «наскрізь» |
| Чутливість до емоційної реакції викладача, позитивний афективно-експресивний відгук на зустріч із ним (усміх, радісний вираз обличчя, неформальне вітання тощо) | Неадекватність переживань емоційним реакціям викладача; під час випадкової зустрічі «не помічає» викладача, якщо вітається, то формально-емоційно (байдуже обличчя, примружені очі) |
| Стабілізація емоційного стану (стан спокою, умиротвореності) у присутності педагога, зниження реактивної тривожності в ситуації випробування (наприклад, на педагогічній практиці) | У присутності педагога виявляє роздратування, острах. Спостерігається підвищення рівня реактивної тривожності, нервовість (постійно щось крутить у руках) |
| Щирість, безпосередність під час спілкування з викладачем | Замкнутість, закритість, надмірний внутрішній самоконтроль за спілкуванням із педагогом. Жести оборонного характеру (схрещені кисті, руки перед грудьми, уникає погляду), створення фізичних бар’єрів, блокування себе руками, книгами, кріслом |
| Наявність інтересу на заняттях (плечі на нормальному рівні, нахил тіла вперед, рухи рук і вираз обличчя змінюються залежно від змісту інформації, голова трохи нахилена) | Слухає викладача без інтересу (опущені плечі, відсутність адекватного виразу обличчя, похилена голова, зіщулені плечі) |
- «Бар’єр» невідповідності настанов і мотивів: викладач приходить на заняття з творчими цікавими задумами, захоплений роботою, а група байдужа, студенти неуважні, що дратує, нервує педагога.
- «Бар’єр» побоювання групи:викладач-початківець непогано володіє навчальним матеріалом, добре підготувався до заняття, однак думка про безпосередній контакт зі студентами «відлякує» його, пригнічує творчу ініціативу.
- «Бар’єр» відсутності контакту: викладач заходить до аудиторії і замість того, щоб швидко і оперативно організувати взаємодію зі студентами, починає діяти автономно (наприклад, пише тему лекції на дошці ).
- «Бар’єр» звуження функції педагогічного спілкування: педагог реалізовує лише інформаційно-комунікативну функцію педагогічного спілкування, нехтуючи соціально-перцептивною, ціннісно-регулятивною, організаційною та ін.
- «Бар’єр» негативної настанови на академічну групу, яка інколи може формуватися апріорно на основі думки інших викладачів, що працюють із цими студентами або є наслідком минулого негативного досвіду педагогічного спілкування з цією групою.
-«Бар’єр» побоювання педагогічних помилок виникає тоді, коли викладач не може відповісти на «каверзне» запитання студента або вагається, чи правильно оцінює роботу студентів (наприклад, під час іспиту гортає залікову книжку студента, орієнтуючись на оцінки колег).
- «Бар’єр» наслідування:молодий викладач намагається копіювати манери спілкування, стиль діяльності авторитетного педагога, не враховуючи індивідуальні психологічні особливості.
Також можуть виникати бар’єри педагогічного спілкування,які притаманні будь-якій комунікативній взаємодії. Найбільш типовими серед них є такі:
- Смисловий «бар’єр» - одне й те саме явище (слово, фраза, подія) мають неоднаковий смисл для різних людей.
- «Бар’єр» нерозуміння спричиняється неправильністю мови і невиразністю мовлення, неврахуванням підготовленості аудиторії. Для запобігання цього «бар’єра» треба говорити просто, правильно структурувати інформацію. Щоб уникнути логічного «бар’єра» нерозуміння, потрібно уявляти позицію співрозмовника, чітко аргументувати свої думки.
- Моральний «бар’єр» - відмінності соціальних норм і правил, які засвоєні різними людьми; споконвічний «конфлікт батьків і дітей» у неприйнятті манер поведінки і стилю спілкування один одного, спрямованості інтересів, моди тощо. Наприклад, викладач під час спілкування зі студентами зауважує: «А ми у студентські роки були іншими!» (тобто нібито вони були кращими, що не завжди відповідає дійсності).
- Інтелектуальний «бар’єр» - неоднаковий інтелектуальний рівень, різна глибина передбачення наслідків, відмінність у розумінні ситуації і проблеми. Він часто виникає під час спілкування з викладачем, який характеризується чітко вираженою спрямованістю на наукову діяльність, проте не адаптує складну мову науки до інтелектуально-пізнавальних можливостей студентів.
- Ригідний «бар’єр» - негнучкість міжособистісних настанов учасників спілкування, труднощі перебудови ними системи мотивів, сприйняття один одного, емоційних відгуків у ситуації, що змінюється. Інерція, відсталість від реалій життя, звичні схеми спілкування притаманні, зокрема, тим досвідченим викладачам, які не займаються професійною самоосвітою, не працюють над професійним самовдосконаленням, не можуть критично оцінити свої наукові і педагогічні досягнення.
- Емоційний «бар’єр» - відмінності в емоційних станах викладача і студентів, особливо під час заліків і екзаменів, відсутність емпатії один до одного, а також недоступність витримки і логічних аргументів у ситуації сильного емоційного збудження.
- Естетичний «бар’єр», який пов'язаний із дотриманням вимог до форми (привабливість зовнішності, охайність одягу, вишуканість рухів тощо), а також до педагогічного такту й етикету педагогічних взаємин.
- «Бар’єр» авторитету полягає в тому, що більше довіряють інформації від авторитетних людей, яка оцінюється вище. Так, наприклад, в експерименті, під час якого одна й та сама людина була представлена як студент, лаборант, викладач і професор, респондентів просили максимально точно визначити зріст цієї особи. Як результат, показник зросту представленої людини збільшувався у міру зростання її соціального статусу. Подолати під час спілкування «бар’єр» авторитету сприяє привабливий зовнішній вигляд, доброзичливе ставлення до адресата впливу, щирість і довіра співрозмовникові.
- «Бар’єр» запобігання – індивід уникає впливу, ухиляється від соціальних контактів. Щоб перебороти цей «бар’єр», треба привернути і втримати увагу, велике значення має важливість інформації, її новизна, нестандартна форма пред’явлення та ін.
Психологічні «бар’єри» спілкування виникають непомітно, і викладач спочатку може не усвідомлювати їх, проте студенти сприймають це одразу, але якщо «бар’єр» закріпився, то й сам педагог починає відчувати дискомфорт, тривогу, нервовість. Цей стан стає стійким, заважає плідному контактові зі студентами та, зрештою, впливає на характер викладача – формує «неправильний» педагогічний характер.
Діалогічне спілкування як умова ефективної педагогічної взаємодії викладача і студентів.
Дуже багато людей уміють
говорити приємні речі, але
лише окремі вміють слухати так,
як того вимагає сила розуму.
Р. Тагор, індійський письменник
Серед основних психологічних труднощів, які трапляються у професійно -педагогічному спілкуванні викладача-початківця зі студентами, є такі:
- невміння налагодити контакт з аудиторією;
- нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента;
- складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять;
- невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються;
- труднощі мовного спілкування і передавання власного емоційного ставлення до навчального матеріалу;
- невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування та ін.
Формою взаємодії, яка допомагає подолати труднощі і усунути «бар’єри» педагогічного спілкування, є діалог. Діалог – це форма продуктивного, безконфліктного, конструктивного спілкування; це вияв поваги і довіри один до одного під час спілкування, коли розмова відбувається на паритетних засадах (позиції викладача та студента однакові ), обговорюється можливість знайти згоду, визначитися у спільних засобах усунення «бар’єра» спілкування. «Справжнє життя особистості доступне лише діалогічному проникненню в нього, якому вона сама відповідним чином і вільно розкриває себе» (М. М. Бахтін).
Діалог відбувається від обговорення загальних причин непорозуміння до конкретних шляхів його усунення, до того ж свою точку зору не нав’язують, а роз’яснюють, виявляють інтерес до пропозиції партнера. Є свобода вибору шляхів повного усунення «бар’єра» спілкування. Є такі види діалогу:
- Запитання – відповідь, наприклад, звертання: «Чим я можу Вам допомогти?»
- Риторичний діалог – ланцюг взаємопов’язаного мовлення учасників зборів, «круглого столу» тощо.
- Діалог в умовах загострення протиріч, наприклад, під час дискусії, полеміки тощо.
- Неформальний діалог в умовах вільного обговорення питання при відсутності соціальної дистанції між людьми (наприклад, продовження обговорення проблеми після зборів).
- Діалог «студент – комп’ютер» та ін.
При веденні діалогу «викладач – студент» важлива психологічна проникливість у ситуацію спілкування, розуміння особливого ставлення кожного до конкретної проблеми. Проте є суб’єктивні труднощі усунення «бар’єрів» - це хвилювання кожного співрозмовника, коли їхні емоції «захльостують». У зв’язку з цим треба пам’ятати про те, що викладач впливає на студента не стільки змістом інформації, скільки психологічною культурою спілкування.
У діалозі потрібно також використовувати запитання, які вимагають відповіді. Після запитання неодмінно треба зробити паузу, якщо пропозиція студента нерозумна, спочатку треба промовчати і цим створити для студента необхідність висунути нову пропозицію. Якщо сам викладач припустив помилку, краще визнати її і перед собою, і перед студентом. Проте викладачеві завжди треба бути послідовно вимогливим, коли питання стосується навчання або моральності студента, культури його поведінки.
Тактика ведення педагогічного діалогу:
1) Говорити треба про проблему, яку треба вирішити, а не про особистість студента.
2) Не узагальнювати всі попередні факти поведінки студента, а говорити про те, що відбувається тут і тепер.
3) Не поспішати оцінювати результати діяльності студента, а спочатку спробувати зрозуміти, що відбулося, які причини і мотиви його вчинку.
4) При розмові зі студентом брати до уваги як словесні, так і невербальні його повідомлення.
Таким чином, щоб протиріччя і проблеми педагогічного спілкування не впливали негативно на педагогічний процес, викладачеві потрібно власним прикладом учити студентів уміти слухати співрозмовника, чітко висловлювати самостійні судження, грунтовно аналізувати й об’єктивно оцінювати складні ситуації, шукати вихід і брати на себе відповідальність за самостійно прийняті рішення. Культура педагогічного спілкування викладача полягає в такому:
1) Розуміти студентів і об’єктивно їх оцінювати.
2) Емоційно відгукуватися на емоційні стани і поведінку студентів.
3) Обирати щодо кожного студента такий спосіб звертання, в якому найкраще поєднується індивідуальний підхід з утвердженням колективістських принципів моральності.
4) Бути підготовленим до ведення діалогу з будь-яким студентом.
5) Дотримуватися норм педагогічної етики. Педагогічне спілкування – це вимогливість і до студентів, і до самого себе.
6) Визнавати і виправляти свої помилки у взаєминах зі студентами.
Можна дати майбутнім викладачам такі поради щодо самовиховання комунікативної культури:
- уникайте при спілкуванні докорів (прямих і непрямих);
- не демонструйте своєї переваги перед співрозмовником;
- уникайте звинувачувального тону, вибачайте дрібні слабкості, підкреслюйте переваги партнера;
- розпитуйте зацікавлено, але не зухвало;
- говоріть не більше й не менше за потрібне в цей момент спілкування; а краще більше слухати, ніж говорити;
- будьте уважні до партнера по спілкуванню;
- намагайтеся передбачити можливу реакцію співрозмовника;
- у процесі спілкування більше думайте про тих, із ким спілкуєтеся.
Отже, продуктивне професійно-педагогічне спілкування відбувається за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, гуманістичного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю всіх суб’єктів педагогічної взаємодії. Відсутність психологічних «бар’єрів» у педагогічній взаємодії є важливим соціально-психологічним чинником самоакуталізації студентів, відповідального й активного їхнього ставлення до свого професійного зростання.