Профілактика і лікуваннямікротравматизму

Важливими задачами попередження спортивного травматизму є:

- знання причин виникнення тілесних пошкоджень і їх особливостей в різних видах фізичних вправ;

- розробка заходів по попередженню спортивних травм. Причини спортивних травм:

- неправильна організація занять;

- недоліки і помилки в методиці проведення занять;

- незадовільний стан місць занять і спортивного устаткування;

- порушення правил лікарського контролю;

- несприятливі санітарно-гігієнічні і метеорологічні умови при проведенні занять.

- порушення правил лікарського контролю, який має велике значення в профілактиці травматизму.

Існують внутрішні чинники, що викликають спортивні травми - стан стомлення, перевтома, перетренування, хронічні вогнища інфекцій, індивідуальні особливості організму, можливі перерви в заняттях.

При заняттях фізичними вправами і спортом можливі різні види травм:

- садини, потертості, рани, удари, розтягування, розриви м'яких тканин, вивихи суглобів, переломи кісток і розриви хрящів;

- опіки, обмороження, теплові і сонячні удари;

- непритомність, втрата свідомості і т. п.

У спортивному травматизмі зустрічаються переважно ураження суглобів - 38%, багато ударів - 31%, переломи - 9%, вивихи - 4%. В зимовий період травм більше (до 51%), ніж в літній період (21,8%), а в міжсезонні (в закритих приміщеннях) - 27,5%.

Лікарський контроль — система медичного забезпечення всіх контингентів населення, що займаються фізичною культурою, спортом, туризмом. Лікарський контроль як невід'ємна частина медичного забезпечення населення вирішує задачі, пов'язані з оздоровчою спрямованістю фізкультурного руху. Метою лікарського контролю є всемірне сприяння ефективності фізичного виховання народу, правильному використовуванню засобів фізичної культури і спорту, всесторонньому фізичному і духовному розвитку, збереженню здоров'я людей. Основними задачами лікарського контролю є: організація і проведення лікувально-профілактичних і санітарно-гігієнічних заходів, кваліфіковане рішення питань відповідності фізичних навантажень функціональним можливостям здорових і осіб з відхиленнями в стані здоров'я як в спортивному вдосконаленні, так і під час занять масовими видами фізичної культури; виявлення ранніх ознак захворювань і пошкоджень, що виникають при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом; санітарно-гігієнічне і медичне забезпечення всіх фізкультурних і спортивних заходів.

Основні задачі медичного обслуговування:

- контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм в районах старту і фінішу, місцях живлення і розміщення учасників;

- профілактика спортивного травматизму;

- надання першої медичної допомоги учасникам, евакуація потерпілих учасників.

Змагання рекомендується забезпечити машиною швидкої допомоги.

При проведенні змагань на складних дистанціях за рішенням головного судді можуть бути передбачені:

- пункти медичної допомоги на дистанції;

- індивідуальні перев'язувальні пакети на КП.

Про місця розташування пунктів медичної допомоги повинні бути інформовані служба дистанції, представники команд, учасники.

Відомо, що будь-яке фізичне навантаження приводить кінець кінцем до стомлення (комплексу захисних реакцій організму різного характеру, що обмежують виникаючі при виконанні роботи надмірні функціональні і біохімічні зміни). Саме задача фармакологічної профілактики і лікування полягання гострого стомлення спортсменів є однією з найважливіших для практики спорту як вищих досягнень, так і масового.

До теперішнього часу не існує загальновизнаної єдиної теорії стомлення. Механізми його включають, мабуть, біохімічні, нервово-м'язові, психологічно-емоціональні процеси. На першому плані в механізмах стомлення, що розвивається, при фізичному навантаженні, безумовно, знаходяться, з одного боку, накопичення продуктів енергетичного обміну (в першу чергу - молочної кислоти або ліктата) і фрагментів розпадаються при м'язовій діяльності структурних елементів кліток (перш за все скоротливих і ферментних білків), а з другого боку - дефіцит енергетичних субстратів, тобто недолік джерел енергії для виконання роботи м'язів (креатинофосфата, АТФ, глюкоза, глікогену - залежно від інтенсивності навантаження на перший план виходять, як відомо, різні джерела енергії). Вживання лікарських засобів для лікування стомлення має на увазі прискорення відновлення працездатності організму спортсмена в цілому і різних його органів, систем, тканин і кліток зокрема - за допомогою дії фармакологічного препарату на окремі ланки механізму цього інтегрального процесу. При використовуванні лікарських засобів для прискорення відновлення спортсменів на перший план виходить принцип дозованого відновлення. Річ у тому, що стомлення носить для спортсмена і добродійний характер. Саме стомлення і біохімічні і фізіологічні зсуви, що викликаються їм, сприяють підвищенню адаптації організму спортсмена до фізичного навантаження, підвищують рівень спортивної працездатності, надають власне тренуючу дію. Невірне використовування відновних засобів сприяє зниженню ефективності тренувань і не дозволяє спортсмену досягти піку спортивної форми. Постійне вживання сильнодіючих відновників може не тільки знижувати ефект тренування, але і приводити до втрати придбаних навиків. Крім того, постійне вживання таких препаратів, як інозин, рибоксин, есенціале, фосфаден, може приводити до значного зниження ефективності їх прийому і врешті-решт настанню повної несприйнятливості до препарату. Одночасно з тим, позамежне стомлення (перевтома, перенапруження) сприяє зриву адаптаційних (пристосовних) можливостей організму до навантаження і різкого зниження спортивної працездатності. Теорія дозованого відновлення спортсмена має на увазі, що відновні заходи у спортсменів повинні бути “дозовані” як по інтенсивності (не дуже багато і не дуже мало, а в міру), так і (що дуже важливе) за часом, не повинні проводитися безперервно, а тільки в певні періоди часу в тренувальному процесі. Такий загальний принцип, а про подробиці буде сказано нижче. Об'єктивно оцінити ступінь стомлення організму спортсмена можна тільки по ряду біохімічних показників крові, таких як зміст молочної кислоти (лакгата), утворюваної при анаеробному розпаді глюкози в м'язах, концентрації піровиноградної кислоти, ферменту креатинфосфокінази, сечовини і деяких інших. Засоби відновлення і відновні заходи можна умовно розділити на три групи: педагогічні, психологічні і медико-біологічні. Проте необхідно нагадати, що це розподіл багато в чому умовно і лише комплексне вживання перерахованих методів дозволяє досягти ефекту в максимально короткі терміни. Педагогічні засоби відновлення включають: індивідуалізацію процесу тренування і побудови тренувальних циклів, адекватні інтенсивність і спрямованість навантаження, раціональний режим тренування і відпочинку. Крім того, вельми важливим є постійний контроль і корекція тренувальних занять залежно від функціонального полягання спортсмена. До психологічних методів відновлення спортсмена можна віднести: психолого-педагогічні методи, що враховують індивідуальність кожного спортсмена, його емоційний рівень і ступінь контактності, забезпечення психологічного розвантаження і повноцінного відпочинку, а також спеціальну регуляцію психічного стану - регуляцію сну, сеанси гіпнозу, аутотренінг, прийоми м'язової релаксації. До медико-біологічних методів відновлення відносяться: повноцінність і збалансованість їжі, режим живлення, прийом додаткових кількостей вітамінів, незамінних амінокислот і мікроелементів; чинники фізичної дії - різні види мануальної терапії, використовування лазні, різних ванн і фізіотерапевтичних процедур, а також прийом природних і фармакологічних препаратів, сприяючих нормалізації самопочуття і фізичної підготовленості спортсмена. Слід зазначити, що основні групи фармакологічних препаратів, вживані в спортивній медицині і фармакології, можна умовно розділити на засоби тактичні і стратегічні, дозволяючі вирішувати ті або інші задачі. До першої групи відносяться вітаміни і полівітамінні комплекси, енергонасичені препарати, деякі проміжні продукти обміну речовин, спеціалізовані білкові препарати різної спрямованості дії, антиоксиданти, імуномодулятори, засоби запобігання порушень діяльності печінки (гепатопротектори), а також препарати, що призначаються за медичними показаннями (тобто лікувальні препарати).

До другої групи можна віднести анаболізуючі засоби нестероїдної структури (не плутати з анаболічними стероїдами - допінгами (!)), актопротектори, деякі психомодулятори і деякі інші. Медикаментозна (фармакологічне) дія на швидкість відновлення спортсменів полягає, як вже указувалося, в профілактиці і лікуванні гострих і хронічних перенапружень. Фізичне перенапруження організму - це патологічні реакції в організмі, що виникають у відповідь на надмірний рівень функціонування того або іншого органу або системи органів. Перенапруження є загальною хворобливою реакцією всього організму, але завжди характеризується переважним підтвердженням тієї або іншої системи організму. Залежно від вираженості порушення діяльності систем і органів виділяють чотири клінічні форми перенапруження:

· перенапруження центральної нервової системи;

· перенапруження серцево-судинної системи;

· перенапруження печінки (печінково-больовий синдром);

· перенапруження нервово-м'язового апарату (м'язово-больовий синдром.

Лікування перенапружень направлено на регуляцію і стимуляцію обмінних процесів, причому відбувається помітне збільшення доз препаратів і тривалості курсу, що приймаються. Розтягнення, удари, рани, переломи і вивихи і перша допомога при них
Розтягнення – це ушкодження м'яких тканин без їх розриву, викликане силою, що діє у вигляді тяги. Забій – це ушкодження тканини без порушення цілісності шкіри. І в тому, і в іншому випадку зазвичай ушкоджуються кровоносні судини, тому з'являється набряк і почервоніння тканин. Найчастіше зустрічається розтягнення в області гомілковостопного суглоба. Перша допомога: накласти пов'язку, що давить, прикласти до місця травми холод; надалі місце можна змастити гепариновою маззю (попередить утворення синця) і знеболюючими мазями. При сильному ударі потрібно звернутися до лікаря. Дуже важливо тримати місце пошкодження в піднятому положенні (зменшується набряк тканини). Рани: краю необхідно змастити йодом або зеленкою, зверху рани накладе стерильну серветку і давить пов'язку, після чого звернутися в травмпункт. При переломі і вивиху раптово з'являється біль, і кінцівка перестає функціонувати. У такому випадку ні в якому разі нічого не можна вправляти, на кінцівку треба накласти фіксуючу пов'язку (шину, не менш ніж на два суглоба, а якщо постраждав тазостегновий суглоб, то на три), залишивши кінцівку в тому положенні, яке вона прийняла після травми. На місце травми прикласти холод та викликати швидку допомогу.
Спортсмени та їх тренери повинні знати все про найбільш характерних для їх виду спорту травмах

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛисок використаної літератури

1. В. К. Велитченко «Физкультура без травм».

2. В. В. Кузьменко, С. М. Журавлев «Травматологическая и ортопедическая помощь».

3. Советская система физического воспитания. Под ред. Г. И. Кукушкина. М. , «Физкультура и спорт», 1975.

4. П. Ф. Ленсгафт. Избранные сочинения. М. , «Педагогика», 1988.

5. Настольная книга учителя физической культуры. Под ред. Л. Б. Кофмана. М. , «Физкультура и спорт», 1998.

6. Педагогика. Под ред. В. В. Белорусовой и И. Н. Решетень. М. , «Физкультура и спорт», 1978.

7. А. В. Шабунин. Лесгафт в Петербурге. Л. , 1989.

8. Психология. Под ред. В. М. Мельникова. М. , «Физкультура и спорт», 1987.

9. Л. А. Лещинский. Берегите здоровье. М. , «Физкультура и спорт», 1995.

10. Г. И. Куценко, Ю. В. Новиков. Книга о здоровом образе жизни. СПб. , 1997.

11. В. И. Воробьев. Слагаемые здоровья.